копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2014 р. Справа № 804/1171/14

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Парненко В.С.

при секретарі судового засідання Драгота С.А.,

за участю:

представник позивача ОСОБА_1

представник відповідача Шевченко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

14.01.2014 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (надалі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0009071703 від 13.12.2013 р.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначене податкове повідомлення-рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити. Надав заперечення проти позову.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Повноваження, компетенція контролюючих органів, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України. Органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів. Зазначені принципи спрямовані на недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

Згідно п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Судом встановлено, що податковим органом було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства України щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Продсервіслюкс» (код ЄДРПОУ 38198165) за березень- травень 2013 року, ТОВ «Імпексбуд» (код ЄДРПОУ 38113699) за березень 2013 року та ТОВ «ТК «Сімплекс» (код ЄДРПОУ 38548199) за липень 2013 року.

За результатами перевірки складено Акт від 29.11.2013 року № 537/173/НОМЕР_1 (надалі - Акт перевірки), яким встановлені порушення ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_3 при придбанні ТМЦ. Товар по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.ст. 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України, п.201.1, п.201.10 ст.201, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит по податку на додану вартість на загальну суму 136490 грн., у тому числі по періодах: березень 2013 року на 55341 грн.; квітень 2013 року на 25496 грн.; травень 2013 року на 26187 грн.; липень 2013 року на 29466 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) від 13.12.2013 року № 0009071703 на загальну суму 170 612,50 грн., в тому числі основного платежу на суму 136 490,00 грн. і штрафних (фінансових) санкцій на суму 34 122,50 грн.

По суті встановлених порушень суд зазначає наступне

З Акту перевірки вбачається, що податковим органом під час проведення перевірки використано наступні документи:

1. реєстраційні документи ФОП ОСОБА_3;

2. податкова декларація з податку на додану вартість за березень - травень 2013р., липень 2013 року;

3. матеріали перевірки ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 31.07.2013 № 187/223/38198165 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Продсервіслюкс» (код ЄДРПОУ 38198165), щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, за період: грудень 2012 р., січень-березень 2013р.»; від 26.09.2013 № 372/223 38198165 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Продсервіслюкс» (код ЄДРПОУ 38198165) з питань фінансово-господарських відносин за період квітень-травень 2013 року»; від 26.04.2013 № 1430/224/38113699 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «Імпексбуд» (код ЄДРПОУ 38113699) за лютий-березень 2013 року; матеріали перевірки Західно-Донбаської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 23.08.2013 № 12/22/3-38548199 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгова компанія «Сімллекс», код за ЄДРПОУ 38548199 щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів за період з 01.04.2013 по 31.07.2013» згідно яких встановлено неможливість підтвердження реальності проведених господарських відносин між ТОВ «Продсервіслюкс» (код ЄДРПОУ 38198165), ТОВ «Імпексбуд» (код ЄДРПОУ 381 13699), ТОВ «ТК «Сімллекс» (код ЄДРПОУ 38548199).

4. інформація ком'ютерної автоматизованої інформаційної системи податкового органу 1С «Податковий блок».

5. Договори, первинні документи на отримання товару (робіт, послуг) та реалізацію товару.

Судом встановлено та відображено у Акті перевірки, що позивач мав спірні господарські відносини з ТОВ «Продсервіслюкс» (код ЄДРПОУ 38198165), ТОВ «Імпексбуд» (код ЄДРПОУ 38113699) та ТОВ «ТК «Сімплекс» (код ЄДРПОУ 38548199).

По кожному контрагенту встановлені наступні обставини та відповідні їм порушення.

1. З ТОВ «Продсервіслюкс» позивач мав господарські відносини згідно договору поставки від 01.03.2013 р. №174.

Згідно даного договору постачальник (ТОВ «Продсервіслюкс») зобов'язується передавати у власність покупця (позивача), а покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, в кількості та за цінами, вказаними у накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Поставка товару на склад покупця здійснюється транспортом постачальника та за рахунок постачальника.

Позивач надав податкові та видаткові накладні, виписані ТОВ «Продсервіслюкс» у березні-травні 2013р. на отримані ТМЦ, на загальну суму 590760,36 грн., а т.ч. ПДВ 98460,06 грн.

Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Станом на 20.08.2013 заборгованість ФОП ОСОБА_3 перед ТОВ «Продсервіслюкс» відсутня.

Суми ПДВ по наданим податковим накладним включені до податкового кредиту декларації з ПДВ за березень 2013р., квітень 2013р., травень 2013р.

У звітному періоді за березень 2013р. ФОП ОСОБА_3 задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість (в межах поставки ТМЦ від ТОВ «Продсервіслюкс») у сумі 46777,00 грн. У звітному періоді за квітень 2013р. задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість (в межах поставки ТМЦ від ТОВ «Продсервіслйкс») у сумі 25496,00 грн. У звітному періоді за травень 2013р. задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість (в межах поставки ТМЦ від ТОВ «Продсервіслюкс») у сумі 26187,00 грн.

Перевіркою визначення податкового кредиту за березень 2013 р., квітень 2013 р., травень 2013 р. (в межах поставки ТМЦ від ТОВ «Продсервіслюкс») встановлено його завищення у загальній сумі 98460,00 грн.

Крім того згідно надісланих ДПІ у Бібушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпроптеровській області на адресу відповідача Акту від 31.07.2013 № 187/223/38198165 «Про неможливість проведення зустрічної звірки «Продсервіслюкс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків за період грудень 2012 р., січень-березень 2013 р.» та Акту від 26.09.2013 № 372/223/38198165 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Продсервіслюкс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, за період квітень 2013р., травень 2013р.» встановлено неможливість підтвердження реальності проведених господарських відносин між ТОВ «Продсервіслюкс» та контрагентами-покупцями, в т.ч. ФОП ОСОБА_3 у квітні 2013 року, травні 2013 року, з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків.

Перевірками встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Тобто, такі угоди носять фіктивний характер.

Відповідно до складених Актів підприємство за місцезнаходженням не знаходиться.

В процесі перевірки встановлено відсутність первинних та бухгалтерських документів: договорів, накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, банківських виписок та будь - яких інших первинних бухгалтерських документів, регістрів бухгалтерського обліку, що засвідчують здійснення господарської діяльності.

Фактично згідно податкової звітності ТОВ «Продсервіслюкс» та проведених заходів встановлено відсутність, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ.

Не підтверджено фактичного відвантаження товарів та реальне транспортування.

Відповідно наявних на час проведення перевірки документів немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного.

2. З ТОВ «Імпексбуд» позивач мав господарські відносини згідно договору поставки від 01.03.2013 р. №147.

Згідно даного договору постачальник (ТОВ «Імпексбуд») зобов'язується передавати у власність покупця (позивача), а покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, в кількості та за цінами, вказаними у накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Поставка товару на склад покупця здійснюється транспортом постачальника та за рахунок постачальника.

Позивач надав податкові та видаткові накладні виписані ТОВ «Імпексбуд» на отримані ТМЦ на загальну суму 51386,40 грн., в т.ч. ПДВ 8564,40 грн.

Суми ПДВ по наданим податковим накладним включені до податкового кредиту декларації з ПДВ за березень 2013р.

Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Станом на 26.04.2013 р. заборгованість ФОП ОСОБА_3 перед ТОВ «Імпексбуд» відсутня.

У звітному періоді за березень 2013 р. позивачем задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість (в межах поставки ТМЦ від ТОВ «Імпексбуд» у сумі 8564,00 грн.

Перевіркою визначення податкового кредиту за березень 2013р. (в межах поставки ТМЦ від ТОВ «Імпексбуд») встановлено його завищення у загальній сумі 8564,00 грн.

Згідно отриманого відповідачем від ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області Акту від 26.04.2013 № 1430/224/38113699 «Про результати документальної позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «Імпексбуд» (код ЄДРПОУ 38113699) за лютий 2013 року, березень 2013 року», встановлено неможливість підтвердження реальності проведених господарських відносин між ТОВ «Імпексбуд» та контрагентами-покупцямя. в т.ч. ФОП ОСОБА_3, у лютому-березні 2013 року, з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків.

Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків.

Встановлено відсутність наміру створення правових наслідків, в т.ч. щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів. Тобто, такі угоди носять фіктивний характер.

В процесі перевірки встановлено що, за юридичною адресою підприємства відсутні первині та бухгалтерські документи: договори, накладні, товарно - транспортні накладні, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, банківські виписки та будь - які інші первинні бухгалтерські документи, регістри бухгалтерського обліку, що засвідчують здійснення господарської діяльності.

3. З ТОВ «ТК «Сімплекс» позивач мав господарські відносини згідно договору поставки від 31.05.2013 р. №704.

Згідно даного договору постачальник (ТОВ «ТК «Сімплекс») зобов'язується передавати у власність покупця (позивача), а покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, в кількості та за цінами, вказаними у накладних, які є невід ємною частиною цього договору.

Поставка товару здійснювалась на склад покупця.

Позивач надав податкові та видаткові накладні, виписані ТОВ «ТК «Сімплекс» на отримані ТМЦ на загальну суму 176794,38 грн., в т.ч. ПДВ 29465,73 грн.

Суми ПДВ по вказаним податковим накладним включені до податкового кредиту декларації з ПДВ за липень 2013 р.

Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Станом на 01.10.2013 р. заборгованість ФОП ОСОБА_3 перед ТОВ «ТК «Сімплекс» становить 437359,60 грн.

У звітному періоді за липень 2013р. ФОП ОСОБА_3 задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість (в межах поставки ТМЦ від ТОВ «ТК»Сімплекс») у сумі 29466,00 грн.

Перевіркою визначення податкового кредиту за липень 2013 р. (в межах поставки ТМЦ від ТОВ «ТК «Сімплекс») встановлено його завищення у загальній сумі 29466,00 грн.

Згідно отриманого відповідачем від Західно-Донбаської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області Акту від 23.08.2013 № 12/22/3-38548199 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгова компанія «Сімплекс», код за ЄДРПОУ 38548199 щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів за період з 03.04.2013 по 31.07.13», встановлено неможливість підтвердження реальності проведених господарських відносин між ТОВ «Торгова компанія «Сімплекс» та контрагентами-покупнями, в т.ч. ФОП ОСОБА_3, у квітні-липні 2013 р. з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків.

Перевіркою встановлено відсутність підприємства за адресою реєстрації, поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків.

Встановлено відсутність наміру створення правових наслідків, в т.ч. щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів. Тобто, такі угоди носять фіктивний характер.

З викладених вище обставин вбачається, що податковий кредит ФОП ОСОБА_3, у березні 2013р., квітні 2013р., травні 2013р., липні 2013р. сформовано за рахунок первинних документів, отриманих від ТОВ «Продсервіслюкс», ТОВ «Імпексбуд», TOB «ТК «Сімплекс».

В Акті перевірки вказано, що ТОВ «Продсервіслюкс», ТОВ «Імпексбуд», TOB «ТК «Сімплекс» не мали достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень, інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності в обсягах задекларованих показників.

ФОП ОСОБА_3 не надав документи, то підтверджують транспортування (перевезення) товару від ТОВ «Продсервіслюкс», ТОВ «Імпексбуд», ТОВ «ТК «Сімплекс», а саме договори перевезення, транспортного експедирування та документи про їх виконання (товарно-транспортні накладні, довіреності тощо). Не надано сертифікати, які посвідчують відповідність продукції вимогам відповідних стандартів або технічних умов.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до п. 2.15, 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій формі, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

При цьому відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п. 138.2, 138.11 цієї статті, п. 140.2-140.5 ст. 140, ст. 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податків.

За приписами пп. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Нормами пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Щодо не надання позивачем документів, що підтверджують транспортування (перевезення) товарів слід зазначити наступне.

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 №363, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20.02.98 за №128/2568, затверджено Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила), які визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.

Згідно з пунктом 11.1 Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Розділом 1 Правил визначено, що товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пунктів 11.4, 11.5, 11.6, 11.7, 11.9 Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. Час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов'язаний зазначати відповідно до пунктів 8.25 і 8.26 цих Правил.

Окрім того, відповідно до Спільного наказу Міністерства транспорту України та Міністерств і статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.95 №488/346 встановлено, що застосування затверджених даним наказом форм первинних документів є обов'язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності, незалежно від форм власності. А саме: «Подорожній лист вантажного автомобіля», ф.№2; «Подорожній лист вантажного автомобіля у міжнародному сполученні», ф.№1 міжнародна; «Товарно-транспортна накладна», ф.1-ТН; «Талон замовника» ф.№1-Т3.

Відповідно до наказу Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.95 від 29.12.95 №488/346 Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля (надалі - Наказ №488), товарно-транспортна накладна типової форми №1-ТН - є єдиним первинним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника та оприбуткування у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України. А також для їх складського, оперативного і бухгалтерського обліку.

При доставці товару автомобілем, обов'язковим документом є товарно-транспортна накладна за формою №1-ТН. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

Відповідно п.2 Наказу №488 застосування товарно-транспортної накладної Форми №1-ТН є обов'язковою для всіх суб'єктів господарської діяльності, незалежно від форм власності.

Вантажовідправник зобов'язаний передати водію разом з товарно-транспортною накладною, посвідчення про якість або сертифікат. Відомості про ці документи обов'язково зазначаються у товарно-транспортній накладній. У посвідченні про якість, у сертифікаті або іншому документі повинні міститись відомості про продукцію, допустимий термін його доставки.

Отже, від належності первинних бухгалтерських та розрахункових документів залежить як податковий облік платника податків, так і реальність вчинення господарської діяльності такого платника взагалі.

Як вказав Верховний Суд України у постанові від 08.09.09 справа №09/143, висновки якої є в силу 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для всіх судів України, надання податковому органу належним чином усіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Візуально належно створені у відповідності до вимог законодавства первинні документи не можуть бути вищими за суть господарської операції. Тобто, сама по собі наявність податкових накладних та інших документів не може бути підставою для формування витрат та податкового кредиту.

Згідно ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 квітня 2010 року справа №К-38733/06 за відсутності доказів щодо перевезення товару, його зберігання, сертифікації та прийняття включення до складу валових витрат на придбання такого товару є неправомірним. Крім того, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними. Однак, фіктивність операцій, відсутність доказів їх реального вчинення виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

З правового аналізу зазначених законодавчих норм випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що позивач укладав договори на поставку товару великих об'ємів. Так, наприклад, згідно податкової накладної №225 та видаткової накладної №31933 до договору поставки №174 від 01.03.2013 р. позивач, зокрема, отримав марлю вибілену у кількості 6000 од., тк діагональ арт. 38 ЮД у кількості 65 од., сінтитичний наповнювач "Халафайбер" у кількості 52 од., фільтруючий елемент у кількості 20000 од.

Суд зазначає, що і до перевірки і до суду жодних документів на підтвердження транспортування (перевезення) товару надано не було.

Крім того, що в усіх укладених договорах поставки позивача зі спірними контрагентами вказано, що постачальник зобов'язаний на кожну партію продукції видати сертифікат, який посвідчує відповідність продукції вимогам відповідних стандартів або технічних умов.

Статтею 1 Закону України «Про підтвердження відповідності» від травня 2001 року N 2406-111 (надалі - Закон 2406) сертифікат відповідності - документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи екологічного управління, персонал відповідає встановленим вимогам конкретного стандарт; чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.

Сертифікат - це документ, який підтверджує, що продукція якісна та відповідає стандартам, що діють в Україні (ДСТУ, ГОСТ, ТУ та т.п.).

Відповідно до ст. 11 Закону 2406 сертифікація в законодавчо регульованій сфері провадиться згідно з вимогами технічних регламентів.

Згідно із ст. 13 Закону № 2406 виробник зобов'язаний: сприяти проведенню всіх процедур підтвердження відповідності, встановлених для конкретного виду продукції; наносити на продукцію національний знак відповідності в законодавчо регульованій сфері; надавати постачальнику інформацію про сертифікацію продукції шляхом зазначення реєстраційних номерів сертифікатів відповідності в документах, згідно з якими передається відповідна продукція; супроводжувати продукцію декларацією про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом на відповідний вид продукції.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.1993 №46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію» під час проведення сертифікації та у разі позитивного вирішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності.

Суд звертає увагу, що позивачем надано до суду висновки санітарно-епідеміологічної експертизи та сертифікати відповідності. Проте, з їх змісту не можливо встановити відповідність сертифікатів товару, який постачався а також належність до контрагентів-постачальників з яким позивач укладав угоди.

Крім того, надання сертифікатів до суду не підтверджує їх надання до перевірки.

Відповідно цього питання позивачем ніяких пояснень не надано.

На підставі викладеного, враховуючи, що позивач у договорах поставки визначив надання сертифікатів відповідності як обов'язок постачальника, суд приходить до висновку, що їх відсутність у позивача а також не надання їх до перевірки свідчить про неналежне виконання та формальне ставлення до умов договорів.

Суд критично оцінює посилання позивача на укладений ним договір оренди нежитлового приміщення №2 від 01.06.2013 р. як на доказ зберігання отриманого за договорами поставки товару, оскільки вказаний договір оренди був укладений після виконання зобов'язань між позивачем та його контрагентами, що підтверджується самими договорами поставки, а також податковими та видатковими накладними, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 Цивільного кодексу України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

- Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

- Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

- Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Відповідно до частин 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 216 Цивільного кодексу України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган встановив обставини, які свідчать про укладення договорів з контрагентами без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Натомість, позивачем документально не доведено виконання зобов'язань щодо отримання товарів та їх використання у власній господарській діяльності.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірок і залишились не спростованими в судових засіданнях.

Крім того, керуючись Листом Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Під час судового розгляду позивач не надав належних та достатніх доказів, які підтверджують укладання позивачем угод з іншими контрагентами для настання реальних наслідків.

Позивач під час розгляду справи не навів суду жодних обставин та доказів, які б могли свідчити про реальність вчинених операцій, наявності факту поставки товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій були спрямовані на отримання обґрунтованої податкової вигоди.

Розглядаючи даний адміністративний спір, окружний адміністративний суд керується положеннями ч.1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України і бере до уваги, постанову Верховного Суду України від 24.12.2006 р. у справі Господарського суду Вінницької області №9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до ДПІ у м.Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, згідно з якою право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що в спірних правовідносинах відповідач зробив висновок щодо визнання правочинів такими, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків під час встановлення певних фактів та обставин в порядку виконання покладених на неї обов'язків, а саме: позапланової невиїзної документальної перевірки позивача. По суті зазначений висновок відповідача не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії в розумінні положень ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, та не виходить за рамки компетенції податкового органу. В даному випадку немає ні юридичної форми, ні юридичних наслідків такого рішення.

Враховуючи викладене у сукупності, суд зазначає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Частиною 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи те, що під час звернення до адміністративного суду позивач сплатив судовий збір за майнові вимоги у розмірі 341,23 грн. із необхідних 3412,25 грн., то з нього підлягає стягнення до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3071,02 грн.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 3071,02 грн. (три тисячі сімдесят одна грн., 02 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 14 лютого 2014 року

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 19.02.14 Суддя З оригіналом згідно Помічник суддіВ.С. Парненко В.С. Парненко Ю.Ю. Ковтун