Справа № 591/9042/13-кПровадження № 1-кп/591/32/14

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 березня 2014 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

з участю секретаря - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

потерпілого - ОСОБА_4 ,

представника потерпілого - ОСОБА_5 ,

потерпілої - ОСОБА_6 ,

представника потерпілої - ОСОБА_7 ,

захисників обвинуваченого - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

обвинуваченого - ОСОБА_10 ,

представника цивільного відповідача - ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження щодо

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Маневичі, Волинської області, громадянина України, одруженого, освіта вища, працюючого на посаді лікаря КЗ СОР Сумського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого, який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.140 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_10 , будучи лікарем, маючи вищу медичну освіту і першу кваліфікаційну категорію за спеціальністю Медицина невідкладних станів та 25.06.2013 року будучи керівником бригади № НОМЕР_1 Комунального закладу Сумської обласної ради Сумського обласного центру екстреної медичної допомоги та медичних катастроф, яка заступила згідно графіку на чергування, всупереч вимогам ст.ст.37,78 Закону України Про основи законодавства України про охорону здоровя, ч.6 та ч.7 ст.3 Закону України Про екстрену медичну допомогу, неналежно виконав професійні обовязки як медичний працівник внаслідок недбалого та несумлінного ставлення до них, що виразилось у ненаданні без поважних причин медичної допомоги неповнолітньому хворому, а саме: прибувши близько 21 год.12 хв. за викликом про надання медичної допомоги ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , без поважних причин не провів клінічний огляд та не встановив діагноз хворій неповнолітній дитині ОСОБА_12 , що зумовило ненадання дитині необхідної медичної допомоги, вплинуло на перебіг захворювання та спричинило тяжкі наслідки смерть неповнолітнього хворого внаслідок гострого гангренозного апендициту, який ускладнився дефузним фібронозно-гнійним перитонітом з розвитку сепсісу (септицемії), загальної інтоксикації організму (полі органної недостатності).

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 свою вину в інкримінованому йому злочині не визнав та суду пояснив, що 25.06.2013 року він заступив на чергування в нічну зміну в складі чергової бригади швидкої допомоги №11 з фельдшером ОСОБА_13 , молодшою медсестрою ОСОБА_14 та водієм ОСОБА_15 . О 21 год.05 хв. від диспетчера 103 надійшов виклик по АДРЕСА_2 , про те, що у 13-річної дитини діарея, блювота та підвищена температура. Отримавши даний виклик, вони попрямували за вищевказаною адресою та о 21 год. 12 хв. вже прибули за вказаною адресою. Біля під`їзду їх зустрів ОСОБА_4 , який повідомив, що саме він викликав швидку допомогу та запропонував пройти до квартири. Вхідні двері в квартиру відчинила ОСОБА_6 , обурилась їх приїзду, сказала, що вона ніякої швидкої допомоги не викликала і допомога нікому не потрібна. Він попросив ОСОБА_6 підписати документи про те, що ніхто не потребує медичної допомоги, але ОСОБА_4 сказав, що він викликав швидку та заборонив матері дитини підписувати будь-які документи. Між жінкою та чоловіком почався конфлікт, під час якого ОСОБА_6 наполягала на тому, що до лікарні вона не поїде. Потім ОСОБА_6 все-таки пустила їх до квартири. Хворий лежав в спальній кімнаті на ліжку прикритий до половини тулубу простирадлом. Мати дитини була дуже збуджена та просила не чипати дитину, так як він відпочиває. Розповідаючи про хворобу сина, ОСОБА_6 йому повідомляла, що ОСОБА_16 захворів 2 дні тому, у нього з`явилась діарея, блювота та підвищення температури до 39, але зараз все в нормі: блювоти та діареї немає, а температура ще за годину до їх приїхзду впала до 37.1. Також розповідала про те, що лікувала дитину чаєм, активірованим вугіллям, ентерасгелем, а в цей день почала давати антибіотик. Єдиним продуктом, який вживала тільки дитина були ягоди, інші продукти харчування їли всі члени сімї. Крім того, повідомила, що лікарів вона не викликала, але консультувалась з лікарем по телефону. Отримавши таку інформацію, він зрозумів, що дитину потрібно госпіталізувати, але бачив, що мати дитини категорично налаштована не їхати в лікарню. Він намагався довести матері дитини: про те, що вона фактично надає ліки, які впливають на симптоми, але не лікують хворобу, про те, що самолікуванням не можна займатись, бо це тільки ускладнює хворобу, а також про те, що він не педіатр, а тому для встановлення точного діагнозу їм потрібно їхати в лікарню (по симптомам в інфекційне відділення) та в разі відмови від госпіталізації вона буде нести відповідальність за здоровє дитини. ОСОБА_6 на пропозицію їхати в лікарню відмовилась в категоричній формі, повідомивши, що в їх житті був вже випадок безрезультатного лікування в інфекційному відділенні. Оскільки вмовити мати дитини на госпіталізацію не вдалось, він порадив в разі погіршення стану здоровя ОСОБА_17 відразу викликати швидку допомогу, а вранці - викликати дільничого педіатра. ОСОБА_6 запевнила , що виконає всі його накази. В цей момент до кімнати зайшов батько, поцікавився чи буде госпіталізована дитина. Він повідомив батьку, що без згоди матері госпіталізувати дитину не можливо, просив ОСОБА_4 , щоб той переконав матір в необхідності госпіталізації дитини. Розмови батька і матері дитини не дали результатів, після чого бригада швидкої покинула приміщення квартири та ще деякий час машина швидкої допомоги стояла біля підїзду, сподіваючись, що батьки дійдуть згоди щодо госпіталізації дитини. Вважає, що за вказаних обставин, він вчинив всі дії, які від нього залежали, жодної норми права він не порушив та переконаний, що саме дії потерпілої ОСОБА_6 щодо неповідомлення лікарів протягом 2 днів про хворобу дитини, самолікування та невиконання його наказів про необхідність виклику швидкої та звернення до дільничого педіатра і призвели до тяжких наслідків.

Але вищезазначену позицію обвинуваченого суд розцінює як спосіб захисту, критично оцінює поведінку ОСОБА_10 і не надає віри його поясненню про повну відсутність винності у вчиненні кримінально-караних дій, оскільки таке спростовується показами потерпілих, свідків та іншими матеріалами справи, які здобуті під час досудового слідства та досліджені в судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження.

Зокрема, потерпілий ОСОБА_4 суду показав, що після розлучення він проживає окремо від ОСОБА_6 , але приймав активну участь у вихованні та розвитку сина, який після розлучення продовжував проживати з матірю. 25.06.2013 року близько 20 год. 30 хв. він приїхав навідати ОСОБА_18 , побачив, що дитина дуже хвора, поцікавився у ОСОБА_6 чи викликала вона швидку допомогу сину та дізнавшись, що ні, відразу зателефонував з мобільного телефону на сужбу 103. Швидка приїхала через декілька хвилин. Він зустрів лікаря та повідомив, що дитина дуже хвора, мати займається самолікуванням, а тому просив уважно оглянути сина. Коли ОСОБА_6 відкрила двері квартири, то вони відразу зайшли. Він та медсестра з бригади швидкої допомоги пішли на кухню для заповнення медичної документації, а потерпіла ОСОБА_6 , лікар та фельдшер пішли до кімнати хворого. Через декілька хвилин він з медсестрою також зайшли до кімнати сина, лікар повідомив йому, що у дитини харчове отруєння та дитину необхідно везти у інфекційне відділення. У нього , навіть, гадки не виникло, що лікар встановив діагноз не оглянувши дитину. Коли ОСОБА_6 відмовилась їхати до інфекційного відділення, ОСОБА_10 запропонував лікувати дитину відварами ромашки та зверобою, після чого залишив квартиру. Додому він поїхав впевнений в тому, що діагноз, який поставив дитині лікар, є вірним. Наступного дня, близько 12 год.30 хв., йому зателефонувала колишня дружина та повідомила, що ОСОБА_19 помер. Вважає, що лікар ОСОБА_10 взагалі не намагався зясувати реальний стан здоровя дитини на час виїзду, не надав будь-якої допомоги його сину, що призвело до смерті його єдиної дитини.

В судовому засіданні ОСОБА_6 суду повідомляла, що після народження її сину ОСОБА_17 було встановлено діагноз: ДЦП та встановлено статус дитина інвалід. У звязку з цим декілька разів на рік дитину оглядали лікарі. Останній раз комісія лікарів оглядала ОСОБА_18 01.06.2013 року. 23.06.2013 року у сина почалась блювота, а оскільки таке траплялось дуже часто, то лікарів вона не викликала. 24.06.2013 року у ОСОБА_17 піднялась температура, почалась діарея та він почав скаржитись на болі в животі, в районі пупка. Вона виключала наявність інфекційної хвороби тому, що сторонніх осіб в квартирі напередодні чи в ці дні не було, самостійно син не їв харчів, якими б міг отруїтись. Ці два дні вона не давала сину ліків. 25.06.2013 року сина доглядав її батько. В обідню перерву вона навідувалась додому та переконалась, що сину краще: блювота була з меншою періодичністю, температури не було. Ввечері у ОСОБА_17 був такий же стан. Близько 20 год.00 хв. до них завітав батько ОСОБА_17 ОСОБА_4 . Він побачив, що син погано себе почуває, запитав чи викликала вона швидку, а дізнавшись, що ні накричав на неї та вискочив з квартири. Через 5 хвилин приїхала швидка, вона запросила лікаря пройти в кімнату хворого, розповіла про стан здоровя сина, повідомляла, що ліків сину вона не давала, при цьому висловила припущення, що можливо такий стан сина внаслідок несумісності продуктів, які він спожив. Їй здалось, що лікар з її припущеннями погодився. Спроб оглянути дитину лікар не робив, дозволу у неї на огляд не питав та взагалі про необхідність огляду не говорив. Оскільки ймовірність інфекційної хвороби виключалась, то підстав їхати до інфекційного відділення не було. Інших пропозицій від лікаря не надходило, документів про відмову від госпіталізації лікар не пропонував підписати, а залишаючи квартиру, порадив давати хворому відвар ромашки та зверобою та звернутись до дільничого лікаря. Потерпіла запевняла, що якби лікар повідомив їй про загрозу життю дитини, вона б відразу погодилась на госпіталізацію. Рекомендації лікаря вона виконувала: давала відвари трав сину. Також потерпіла заперечувала те , що в присутності бригади швидкої допомоги між нею та чоловіком була сварка. Наступного дня вранці вона пішла на роботу, а близько 9 год.00 хв. їй зателефонував батько та повідомив, що ОСОБА_17 стало гірше. Близько 12 год.30 хв. вона повернулась додому, побачила, що син не дихає, почала робити штучне дихання, а коли це не дало результатів викликала швидку допомогу, бригада якої по приїзду констатувала смерть дитини. Потерпіла переконана у винності ОСОБА_10 , який навіть не намагався оглянути дитину та встановити діагноз хворій дитині, який міг та повинен був переконати її в тому, що вона помилялась щодо стану дитини, встановити дійсний стан здоровя та повідомити їй про ймовірну небезпеку життя дитини. Вказана байдужість та невиконання ОСОБА_10 своїх професійних обовязків і призвело до смерті її сина.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка фельдшер бригади швидкої допомоги №11 ОСОБА_13 , керівником якої був ОСОБА_10 , повідомляла, що 25.06.2013 року, коли вони прибули на виклик та у супроводі батька хворої дитини, який зустрів їх біля підїзду, пройшли до квартири, двері відчинила ОСОБА_6 та звертаючись до ОСОБА_4 запитала навіщо він викликав швидку та повідомила, що вона нікуди не поїде. Після нетривалої розмови між батьками дитини вони всі зайшли до квартири. Лікар, вона та мати дитини перебували в кімнаті хворого, а батько дитини з медичною сестрою пішли на кухню, щоб внести відомості до документів. Лікар, спілкуючись з матірю, весь час стояв біля ліжка зі сторони ніг дитини, хворого не оглядав та дозволу на огляд у матері дитини не просив. Коли батько дитини повернувся до кімнати сина, то запитав у лікаря про діагноз, на що ОСОБА_10 відповів, що точний діягноз можно встановити лише у лікарні, що по симптомам, які були названі мамою, це може бути кишкова інфекція, а тому і їхати потрібно в інфекційне відділення. Мати дитини повідомила, що в інфікційне відділення вона не поїде, після чого лікар порекомендував батькам звернутись до дільничого педіатра та їх бригада залишила квартиру. Про тяжкий стан дитини та можливі негативні наслідки лікар не говорив, увагу батьків на тяжкий стан дитини не звертав. Чи просив лікар підписати відмову від госпіталізації вона не памятає. Вона розуміла, що лікар ОСОБА_10 повинен був оглянути дитину, але так цього і не зробив. Не дивлячись на це, робити зауваження лікарю в такій ситуації їй не дозволяла лікарська етика.

Молодша медична сестра бригади швидкої допомоги №11, керівником якої був ОСОБА_10 , ОСОБА_20 в судовому засіданні під час допиту в якості свідка повідомляла, що коли бригада швидкої допомоги зайшла в квартиру, то вона відразу з батьком дитини пішли на кухню для заповнення документації. Це зайняло декілька хвилин, після чого вона та ОСОБА_4 зайшли в кімнату хворого. В її присутності лікар ОСОБА_10 дитину не оглядав, а на запитання батька про діагноз дитини повідомив, що точний діагноз можна встановити лише в лікарні і запропонував їхати в інфекційне відділення. Мати дитини відмовилась від такої пропозиції, висловивши побоювання про ймовірність зараження у такому відділенні іншими хворобами. Відмову вони не оформляли та залишили квартиру.

ОСОБА_21 повідомив, що онука ОСОБА_12 він доглядав останні 10 років в період коли його донька ОСОБА_6 була на роботі. 23.06.2013 року, коли він приїхав з городу, донька повідомила, що ОСОБА_16 захворів, але ті симптоми, про які вона зазначила (блювота та температура) особливої тревоги не викликали, оскільки дитина часто хворіла і такі симптоми були і раніше. 25.06.2013 року ввечері він ходив у справах та повернувся додому близько 21 год., коли лікарі та колишній чоловік його доньки - ОСОБА_4 вже виходили з кімнати хворого, тому, що відбувалось в цей період він розповісти не може. 26.06.2013 року вранці, після того як ОСОБА_6 пішла на роботу, близько 10 год 00 хв. ОСОБА_17 стало гірше. Він відразу зателефонував доньці та повідомив, що син її кличе постійно та йому стало зле. Невздовзі ОСОБА_6 приїхала та коли вони помітили, що ОСОБА_16 не дихає почали робити штучне дихання, а потім викликали швидку.

Свідок ОСОБА_22 , яка працює фельдшером диспетчером по прийому викликів виїздних бригад, підтвердила, що 25.06.2013 року ввечері приймався виклик швидкої допомоги за адресою: АДРЕСА_2 до хворої дитини. Телефонував батько та повідомляв, що у дитини блювота, діарея та температура та що він буде зустрічати швидку, оскільки до квартири їх можуть не пустити. На виклик була направлена бригада швидкої допомоги № НОМЕР_1 , керівником якої був ОСОБА_10 , які через деякий час звітували, що були на виклику але батьки дитини відмовились їхати в лікарню. Повторно в цей день батьки дитини швидку не викликали.

Старший лікар ОСОБА_23 розповіла суду, що їй відомо про те, що 25.06.2013 року на виклик до хворої дитини виїзджала бригада швидкої допомоги № НОМЕР_1 , керівником якої був ОСОБА_10 . Бригада приїхала вчасно та була на виклику 18 хвилин. Також, зі слів ОСОБА_10 , їй відомо, що мати дитини відмовилась від медичної допомоги, оскільки стан дитини покращився, а також відмовилась ставити підпис в карті виїзду швидкої допомоги про таку відмову.

Згідно картки виклику швидкої медичної допомоги 25.06.2013 о 21 годині 05 хвилин до диспетчерської Сумської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги надійшов виклик № 37859, на який була направлена загальнопрофільна лікарська бригада № НОМЕР_1 під керівництвом лікаря ОСОБА_10 . Привід до виклику - Пронос, блювання, температура. На виклик бригада №11 прибула о 21:12. Бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги до хворого ОСОБА_12 , 13 років, викликав батько дитини. Також зазначено час закінчення виклику: 21:30 (а.с.156 т.1).

У карті виїзду швидкої медичної допомоги №37859 (а.с. 157 т.1) лікарем ОСОБА_10 відмічено, що виклик безрезультатний, з причини відмови від медичної допомоги. При цьому, факт відмови не підтверджено особистим підписом батьків. Свою відмову, згідно записів які робив ОСОБА_10 у карті виїзду, мати дитини пояснювала покращанням стану дитини після надання медичної допомоги (консультувалася з лікарем, яким саме - не зазначено). Також у карті виїзду № НОМЕР_2 в графі надана медична допомога, лікарські засоби ОСОБА_10 зазначив рекомендації: при погіршенні стану дитини викликати 103, а 26.06.2013 викликати дільничного лікаря.

Диспетчер по прийому викликів виїздних бригад ОСОБА_24 , яка допитувалась в судовому засіданні, повідомляла, що працювала 26.06.2013 року та близько 13 год.25 хв. спочатку зателефонував чоловік похилого віку та викликав швидку дитині за адресою: АДРЕСА_2 . Оскільки цей чоловік повідомив, що дитина мабуть захлинулась, вони вирішили на виклик відправити реанімацію. Через деякий час телефонував батько дитини, казав що дитині погано, просив направити за вищевказаною адресою швидку.

Згідно карти виїзду швидкої медичної допомоги №37992, виклик диспетчером швидкої отримано 26.06.2013 о 13:30 , привід до виклику: дуже погано. О 13:32 лікарська бригада у складі: лікаря ОСОБА_25 , фельдшера ОСОБА_26 , молодшого медичного працівника ОСОБА_27 , водія ОСОБА_28 , виїхала до дитини ОСОБА_12 та прибула на місце через 6 хвилин, а саме: о13:56. На час приїзду на місце виклику лікарем ОСОБА_25 була констатована біологічна смерть до прибуття бригади (а.с.37 - т.3).

Лікар виздної бригади Сумської станції швидкої медичної допомоги ОСОБА_25 показав, що 26.06.2013 року його бригада виїзджала на виклик, під час якого він констатував біологічну смерть дитини до прибуття швидкої допомоги, оскільки у дитини відсутня була пульсація на периферичній та сонній артерії, відсутні дихання та серцебиття, а також усі рефлекси, зіниці широкі , на світло не реагували, а на передпліччі він виявив трупні плями. Зі слів дідуся вони на деякий час вийшли з кімнати дитини, а коли повернулись дитина вже не дихала і реанімаційні заходи, які вживала мати дитини, не дали результатів.

Згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 158 т.1). В цей же день проведено огляд місця події за участю експерта ОСОБА_29 , про що складено відповідний протокол (а.с. 228-233 т.1), а також слідчим призначено експертизу для встановлення причин смерті дитини (а.с. 234 - т.1).

Як вбачається з висновку експерта №507 від 12.07.2013 року смерть ОСОБА_12 наступила внаслідок гострого гангренозного апендициту, який ускладнився дефузним фібронозно-гнійним перитонітом, сепсісом, інтоксикацією за 16-24 години до моменту дослідження трупу в морзі. Ступінь розвитку ранніх трупних явищ виявлених на місці виявлення трупу дозволяють зробити висновок, що смерть наступила приблизно з 13.00 до 15.00 26.06.2013 року (а.с. 159-161 т.1).

В судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_29 повністю підтвердив висновки, які ним було надано у вищезазначеній експертизі.

Як зазначалось вище, ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України.

Об`єктом злочину передбаченого ст.140 КК України є життя та здоров`я особи, а також установлений порядок надання кваліфікованої медичної допомоги.

Об`єктивна сторона даного злочину закріплює три обов`язкові умови кримінальної караності неналежного виконання обов`язків медичним або фармацевтичним працівником: а) невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов`язків медичним або фармацевтичним працівником; б) якщо ця діяльність спричинила тяжкі наслідки для хворого; в) причинний зв`язок між діями винної особи і суспільно небезпечними наслідками, що настали.

Надання медичної допомоги включає в себе діагностику (оцінку об`єктивних і суб`єктивних даних про стан здоров`я, вибір і прийняття рішення про лікування) та лікування (застосування різного роду процедур, проведення медикаментозної та іншої терапії, виконання хірургічних операцій тощо).

Злочин, передбачений ст.140 КК, може бути вчинений шляхом двох дій: невиконання або неналежного виконання професійних обов`язків медичним або фармацевтичним працівником. Під невиконанням слід розуміти невчинення ним певних дій при наданні лікарської допомоги хворому, які він повинен був вчинити. А під неналежним виконанням професійних обов`язків - вчинення необхідних дій не у повному обсязі чи вчинення не тих дій, які необхідно було вчинити (наприклад, поверхове проведення огляду хворого).

Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов`язків є наслідком недбалого чи несумлінного ставлення до них, під яким слід розуміти погане, байдуже, без належної старанності, неуважне, неакуратне, халатне їх виконання

Обов`язковою умовою кримінальної караності неналежного виконання професійних обов`язків медичним або фармацевтичним працівником є причинний зв`язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, що настали.

Із субєктивної сторони злочин охарактеризований необережною формою вини.

Як зазначалось вище, обвинувачений ОСОБА_10 заперечував факт того, що між його діями та смертю дитини є причинний звязок і він зробив у ситуації, що склалась, все від нього залежне, але мати дитини відмовилась від госпіталізації, а потім ще і не виконала обіцянок, які надавала йому: про виклик швидкої, якщо дитині стане гірше, та про звернення до дільничого педіатра. Тобто, обвинувачений фактично заперечує наявність в його діях обєктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України.

Але суд таку позицію не може взяти до уваги, оскільки вона суперечить доказам, дослідженим під час розгляду справи.

Так, в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 стверджував про те, що відомості, які містятться в картці виїзду швидкої допомоги щодо безпідставного виклику та відмови від медичної допомоги відповідають тим обставинам, які мали місце 25.06.2013 року.

Бланком виїзду швидкої медичної допомоги визначено вичерпний перелік випадків, коли виїзд швидкої медичної допомоги слід вважати безрезультатним. В карті виїзду №37859 від 25.06.2013 року ОСОБА_10 в графі безрезультатний виклик зазначив цифру 6, яка означає відмову від медичної допомоги.

В той же час відповідно до п.40 Інструкції щодо заповнення форми первинної медичної облікової документації 110/о "Карта виїзду швидкої медичної допомоги, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я від 17.11.2010 № 999 цифра 6 (відмова від допомоги) вказується лише у випадку, якщо особа відмовилася від огляду та у відповідному полі карти така особа поставила підпис.

Як зясовано в судовому засіданні (свідченнями членів бригади швидкої допомоги: ОСОБА_13 та ОСОБА_30 та показами батьків дитиниі), лікар жодного разу не запропонував матері дитини провести огляд хворого, а лише наполягав на транспортуванні дитини в інфекційне відділення КУ Сумська міська дитяча клінічна лікарня на підставі з`ясованих ним скарг та зібраного анамнезу зі слів матері ( блювота, підвищена температура тіла та діарея). Тобто, від огляду та медичної допомоги мати не відмовлялась. З дитиною ОСОБА_10 взагалі не спілкувався, хоча дитина була доступна до спілкування. Даних про те, що ОСОБА_10 забороняли оглядати дитину матеріали справи не містять та в судовому засіданні таких обставин не встановлено.

Крім того, свідок ОСОБА_31 підтвердила те, що карта виїзду швидкої допомоги № НОМЕР_2 нею перевірялась та було встановлено, що вона складена з цілим рядом порушень, в тому числі і щодо зазначення про безрезультатний виїзд при відсутності підпису батьків про відмову від огляду. Про всі ці порушення вона детально зазначила в рапорті, який нею направлений на імя директора КЗ СОР СОЦЕМД та МК від 01.07.2013 року.

ОСОБА_32 , допитана судом в якості свідка, повідомляла, що вона працювала в станції швидкої медичної допомоги та на неї було покладено обовязки старшого лікаря. 25.06.2013 року, оскільки в її функціональні обовязки входить здійснення контролю за складанням карток виїзду, вона перевіряла карти, складені лікарями бригад швидкої допомоги в цей день. На картку, яку було складено лікарем ОСОБА_10 , вона відразу звернула увагу, бо ця картка була заповнена невірно.

Також, у карті виїзду лікар ОСОБА_10 вказав, що мама дитини відмовилась від медичної допомоги, але вказана інформація не відповідає дійсності. Так, з показів наданих суду потерпілими ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_30 , ОСОБА_13 вбачається, що мама дитини відмовлялась лише від госпіталізації у інфекційниц стаціонар, яку лікар ОСОБА_10 запропонував без попереднього огляду дитини, обєктивного обстеження, встановлення діагнозу та надання екстреної медичної допомоги. Слід зазначити, що до такого висновку дійшла і комісія, яка була створена 02.07.2013 року з метою перевірки якості надання екстреної медичної допомоги хворій дитині лікарем ОСОБА_10 , про що зазначила у довідці (а.с. 198-200 - т.1). Крім того, такі обставини та надані комісією висновки підтвердила в судовому засіданні і голова вищезазначеної комісії ОСОБА_33 допитана судом як свідок.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_10 про те, що до складу комісій, які здійснювали перевірку вказаних обставин увійшли некомпетентні особи, а також, що голова комісії ОСОБА_33 протягом останніх 8 років ставиться до нього упереджено суд вважає необгрунтованими, оскільки такі твердження не підтверджено жодним доказом.

Разом з цим, слід зазначити, що матеріали кримінального провадження містять відомості про те, що недоліки в роботі ОСОБА_10 мали місце і раніше.

Так, як вбачається з акту службового розслідування (а.с. 201-204 т.1) при експертній оцінці карт виїзду лікаря ОСОБА_10 за червень 2013 року були виявлені численні недоліки як у веденні медичної документації, так і у тактиці при обстеженні та лікуванні хворих, у тому числі дітей, що свідчить про систематичність недоліків у роботі вказаного лікаря.

За період здійснення досудового розслідування як відповідно до наказів медичної установи, в якій працює ОСОБА_10 , так і на підставі постанов слідчого призначались та проводились перевірки та службові розслідування, в ході яких вивчалось питання якості надання екстреної медичної допомоги хворому ОСОБА_12 лікарем ОСОБА_10 , яка грунтувалась на зіставленні реальних дій лікаря і уявлень про те, якими вони повинні бути з урахуванням індивідуальних особливостей хворого і конкретних умов надання медичної допомоги, а також з урахуванням нормативно-правових актів, якими визначено коло обовязків медичних працівників.

Так, відповідно до Наказу МОЗ №752 від 28.09.2012 року Про порядок контролю якості медичної допомоги, 02.07.2013 року в Комунальному закладі Сумської обласної ради Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф було створено комісію по перевірці якості надання екстреної медичної допомоги хворій дитині ОСОБА_12 лікарем ОСОБА_10 . За результатами такої перевірки та на підставі вивченої документації комісія дійшла до висновку, що смерть дитини була упереджувальною при вчасному огляді, встановленні діагнозу та госпіталізації дитини в профільний лікувальний заклад. Лікар ОСОБА_10 не оглянув хвору дитину, інваліда І групи, не встановив діагноз, не надав екстрену медичну допомогу, не відібрав підпис про відмову від госпіталізації, не доповів старшому лікарю станції про випадок відмови від госпіталізації, не передав виклик на поліклініку для динамічного спостереждення за станом хворої дитини інваліда. (а.с. 198-200 т.1).

Згідно наказу управління охорони здоров`я Сумської обласної державної адміністрації від 01.07.2013 № 521-ОД комісією проведено службове розслідування, за результатами якого виявлено наступні недоліки на етапі надання екстреної медичної допомоги лікарем ОСОБА_10 :

1) Карта заповнена із порушенням інструкції (а саме: з порушенням в карті виїзду заповнені пп 6,7,17,20,22,25,26, розділи відмова, скарги, об`єктивні дані).

2) Безрезультативність виклику лікар в змозі оцінити лише при повному аналізі клінічного стану дитини, який не був ним здійснений.

3) Відмова матері оформлена у невідповідності до вимог до заповнення розділу відмова.

4) Інформація про причини, що не дали можливості огдянути дитину, оцінити стан важкості в карті виїзду відсутня.

5) Стан хворого ОСОБА_4 не був розцінений вірно, оскільки не був здійснений клінічний огляд дитини, що і викликало ненадання йому необхідної медичної допомоги. Без попереднього медичного огляду дитини, об`єктивного обстеження, встановлення діагнозу та надання екстреної медичної допомоги запропоновано відразу госпіталізація у стаціонарне відділення. Разом з цим, комісією зазначено, що ОСОБА_10 не забезпечено інформування старшого лікаря станції швидкої допомоги та дитячу поліклініку за місцем проживання дитини про факт безрезультативного виклику до хворого, а тому виключена можливість подальшого медичного динамічного спостереження за ним (а.с. 201-204 т.1).

Згідно висновку експертної комісії №70/2013 від 09.08.2013 року, станом на 21-22 годину 25.06.2013 року у дитини ОСОБА_12 мав місце ангренозний апендицит з розвитком перитоніту, не можна виключити і сепсису. Не виключена можливість, що за умови огляду дитини лікарем БШМД КЗ СОР СОЦЕМД та МК ОСОБА_10 в 21:12 - 21:30 25.06.2013 року з встановленням діагнозу, госпіталізацією до хірургічного відділення з наданням спеціалізованої медичної допомоги, смерті дитини ОСОБА_34 можна було б уникнути. Комплекс дій лікаря бригади Сумської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги ОСОБА_10 був не повним і невірним. Він не провів клінічний огляд дитини, не встановив діагноз, що зумовило ненадання дитині необхідної медичної допомоги, вплинуло на перебіг захворювання та, не виключено, на настання смерті. Також, лікарем ОСОБА_10 при заповненні Карти виклику швидкої медичної допомоги №37859 допущено порушення інструкції щодо заповнення форми первинної медичної облікової документації 110/0, затвердженої 17.11.2010 року наказом МОЗ України №999 (саме: з порушенням в карті виїзду заповнені пп 6,7,17,20,22,25,26, розділи відмова, анамнез, скарги, об`єктивні дані) (а.с. 162-187 т.1).

Допитані в якості свідків члени експертної комісії: завідувач відділу комісійних експертиз доповідач по справі ОСОБА_35 та лікар невідкладної медицини ОСОБА_36 повністю підтвердили зроблені ними у дослідженнях висновки, чим підтвердили неналежне виконання обвинуваченим ОСОБА_10 своїх обов`язків.

Факт нездійснення лікарем ОСОБА_10 клінічного огляду дитини, що і викликало ненадання дитині необхідної медичної допомоги, а також факт допущення порушень при заповнення картки виїзду бригади швидкої медичної допомоги підтверджується і висновком, сладеним за результатами клініко-експертної оцінки (а.с.34-36 - т.3). Свідок ОСОБА_37 в судовому засіданні підтвердив, що брав участь у засіданні вказаної комісії та зазначені висновки повністю підтримує. Вказана комісія була створена і здійснювала контроль якості медичної допомоги відповідно до Наказу МОЗ №752 від 28.09.2012 року та складені за результатами проведення такого контролю висновки за формою повністю відповідають затвердженому вказаним наказом додатку.

Суд вважає, що аналіз вищезазначених доказів в їх сукупності дає підстави стверджувати про те, що ОСОБА_10 25.06.2013 року під час виїзду до хворого ОСОБА_12 без поважних причин не надав медичної допомоги дитині. Також, аналізуючи всі докази, суд переконався в тому, що ОСОБА_10 в той день міг і повинен був не обмежуватись лише спостереженнями матері та її повідомленнями про зовнішні прояви хвороби, які вона спостерігала, а оглянути дитину, поспілкуватись при зборі анамнезу з дитиною, яка була відкритою для спілкування, визначити тяжкий стан хворої дитини, а визначивши такий стан здоровя дитини - переконати матір в помилковості її тверджень про покращення стану хворого, повідомити про прогнози можливого розвитку захворювання, у тому числі про наявність ризику для життя дитини та наполягати на госпіталізації дитини. В разі ж відмови матері від госпіталізації і після вчинення ним таких дій, ОСОБА_10 не повинен був залишати дитину в небезпеці та зобовязаний був невідкладно доповісти про такі обставини старшому лікарю станції екстреної медичної допомоги та в дитячу поліклініку за місцем проживання дитини.

З пояснень же, які надавав ОСОБА_10 в судовому засіданні, склалось враження про те, що під час візиту до квартири потерпілих він був більше схвильований питаннями недопущення сварки з боку матері на його адресу, аніж тим, щоб повно та якісно виконати обовязки лікаря, зясувати дійсний стан дитини та надати необхідний обсяг допомоги, хоча інформація щодо сварок між батьками та агресивність матері не підтверджена в судовому засіданні, а , навпаки, спростована показами свідка ОСОБА_13 , яка як фельдшер бригади швидкої допомоги була присутня поряд з лікарем під час візиту до квартири хворого з самого початку та до залишення бригадою квартири.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд критично відноситься до висловлювань обвинуваченого ОСОБА_10 про те, що його дії повністю відповідають правилам і нормам, які діють у сфері медицини.

Відповідно до ст.35 Закону Укераїни Про основи законодавства України про охорону здоровя екстрена медична допомога - медична допомога, яка полягає у здійсненні медичними працівниками відповідно до закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров`я.

Згідно ст.37 зазначеного Закону медичні працівники зобов`язані невідкладно надавати необхідну медичну допомогу у разі виникнення невідкладного стану людини.

Статтею 39 вказаного Закону встановлено, що медичний працівник зобов`язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров`я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров`я.

Крім того, як зазначено в п.а ст.78 Закону Укераїни Про основи законодавства України про охорону здоровя медичні працівники зобов`язані сприяти охороні та зміцненню здоров`я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу.

Разом з цим, відповідно до Закону України Про екстрену медичну допомогу основними завданнями системи екстреної медичної допомоги є організація та забезпечення надання доступної, безоплатної, своєчасної та якісної екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону, а згідно ч.6 ст.3 цього Закону медичні працівники відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги зобов`язані надати екстрену медичну допомогу пацієнту, який її потребує, з моменту прибуття такого пацієнта до цього відділення незалежно від того, чи супроводжує його бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги або інші особи. Відмова у прийнятті пацієнта, який потребує екстреної медичної допомоги, або несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги пацієнту, який її потребує, не допускається і тягне за собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних причин, відповідальність, визначену законом.

За ненадання без поважних причин на місці події необхідної медичної допомоги або необґрунтовану відмову у її наданні особи, винні у порушенні положень цього Закону, у порядку, встановленому законом, несуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну або цивільно-правову відповідальність (ст. 15 Закону України Про екстрену медичну допомогу ).

Слід зазначити про те, що Законом України Про екстрену медичну допомогу встановлено, що надання екстреної медичної допомоги людині у невідкладному стані на місці події, під час перевезення та у закладі охорони здоров`я здійснюється відповідно до медичних показань на основі клінічних протоколів і стандартів екстреної медичної допомоги, які затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Тобто, у системі охорони здоров`я України розробляються та впроваджуються критерії, стандарти, еталони структури, процесу та результату медичної допомоги. Серед них за обов`язковістю виконання можна розрізнити рекомендаційні стандарти (методичні рекомендації, інструктивні листи, виконання яких не вимагає точного слідування раз і назавжди затвердженій методиці, у виконанні яких можливі варіанти) і нормативні стандарти у вигляді законів, постанов, наказів тощо, які, відповідно, мають виконуватися обов`язково. До такого виду стандартів належать, передусім, затверджувані наказами МОЗ клінічні протоколи надання медичної допомоги.

У системі надання медичної допомоги основними визнаються наступні медико-технологічні документи: клінічні настанови, які відповідають на питання: Що може бути зроблено? (еталонний варіант клінічної практики на основі останніх досягнень медичної науки), стандарти медичної допомоги, уніфіковані клінічні протоколи медичної допомоги Як повинно бути зроблено в умовах країни?, локальний протокол медичної допомоги (маршрут пацієнта) на питання Як це повинно бути виконано в конкретному закладі охорони здоров`я?. Водночас, справедливо визнати, що, зважаючи на специфіку медичної діяльності, будь-який стандарт в цій сфері не може гарантовано та точно рекомендувати лікарю, як діяти в тій чи іншій ситуації. Лікар ухвалює самостійне рішення, спираючись на власні знання й досвід, виходячи із клінічної симптоматики. При цьому об`єктивна нестандартність організму людини та його захворювань для успішного лікування пацієнта може змусити відійти від вимог, закріплених у медичному стандарті. Правомірність цього відхилення має оцінюватися із врахуванням наявності особливих

обставин, які створюють реальну можливість шкоди життю або здоров`ю людини при точному виконанні медичним працівником таких вимог (наприклад, якщо особливі обставини не знайшли відображення у стандарті, або стандарт є застарілим) .

Але, в даному випадку ОСОБА_10 навіть не намагався зібрати всіх необхідних обєктивних даних, не цікавився особливостями організму дитини та хворобами, якими хворіла дитина раніше та не діяв з урахуванням вимог Наказу №24 від 17.01.2005 року Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю Медицина невідкладних станів, а також Назазу МОЗ №437 від 31.08.2004 року Про затвердження клінічних протоколів надання медичної допомоги при невідкладних станах у дітей на шпитальному та дошпитальному етапах.

Окрім порушень вкзаних стандартів, неналежність виконання професійних обов`язків може полягати в недотриманні суб`єктом положень інших нормативних або правових актів, що регулюють медичну діяльність.

Джерелами професійних обов`язків є також службові інструкції, документи внутрішнього обігу, в яких в межах окремих закладів та установ охорони здоров`я закріплюються функціональні обов`язки конкретних представників медичного персоналу.

Слід зазначити про те, що ОСОБА_10 у Сумській станції екстренної (швидкої) медичної допомоги на посаді лікаря працює з 1979 року та з 2010 року має першу кваліфікаційну категорію за спеціальністю Медицина невідкладних станів. В матеріалах провадження міститься посадова інструкція лікаря виїздної бригади швидкої медичної допомоги ОСОБА_10 , затверджена головним лікарем КУ СМСШМД 15.02.2010 року, з якою лікар ОСОБА_10 ознайомився 15.04.2010 року, про що мається відповідна відмітка (а.с. 188-190 т.1). У звязку з реформуванням служби екстренної швидкої медичної допомоги та ліквідацією Сумської станції швидкої медичної допомоги як юридичної особи 19.03.2013 року ОСОБА_10 написав заяву на звільнення з КУ СМСШМД та з 20.03.2013 року прийняття його на роботу в новоутворений комунальний заклад СОР Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. З посадовою інструкцією нового закладу, яка була затверджена в.о. директора установи 29.05.2013 року він фактично був ознайомлений 22.07.2013 року. Як зазначається в листі адресованому слідчому КЗ СОР СОЦЕМД та МК (а.с.206 т.1), лікарі були прийняті на роботу до центру по переводу та функціональні обовязки їх залишені у відповідності до затверджених попередніх. Разом з цим, завдання та обовязки лікаря в обох інструкціях є майже ідентичними і як згідно інструкції 2010 року, так і згідно посадової інструкції 2013 року лікар ОСОБА_10 повинен був забезпечувати організацію надання екстренної медичної допомоги на догоспітальному етапі згідно з затвердженими протоколами (стандартами), забезпечувати транспортування в лікувально-профілактичні заклади пацієнтів, стан яких потребує екстренної стаціонарної допомоги, проводити обстеження стану здоровя та надання екстренної медичної допомоги хворим (потерпілим ) на догоспітальному етапі (п.п.2.1,2.2,2.5 Посадової інструкції 2010 року, п.п. 2.1,2.4 посадової інструкції 2013 року).

Не дивлячись на те, що ОСОБА_10 не був станом на 25.06.2013 року ознайомлений з положеннями посадової інструкції, затвердженої 29.05.2013 року, - це не звільняло його від від обовязків, що встановлені Законом України Про основи законодавства України про охорону здоровя та Законом України Про екстрену медичну допомогу.

Вимоги цих законів ОСОБА_10 повинен був знати, працюючи лікарем швидкої допомоги, і, навіть, незнання закону не звільняє його від відповідальності.

Крім того, ОСОБА_10 має відповідну вищу освіту, що підтверджує диплом про кваліфікацію лікаря (а.с. 212 т.1), а це вже зобовязує надавати медичну допомогу хворим і потерпілим незалежно від того, перебуває він на робочому місці чи ні. ОСОБА_10 працює на посаді більше 30 років та неодноразово підвищував свою кваліфікацію, проходячи відповідні навчання по спеціалізації Медицина невідкладних станів, про що є відповідні відмітки в посвідченні проходження підвищення кваліфікації (а.с. 214 т.1).

Дії,які повинен був вчинити ОСОБА_10 під час виїзду до хворої дитини знаходяться в межах його професійних обовязків, він мав реальну можливість вчинити такі дії в повному обсязі, але не зважаючи на обовязок і можливість зробити це без поважних причин не надав медичну допомогу неповнолітньому хворому. Така поведінка ОСОБА_10 посилила впевненість батьків в тому, що хвороба дитини не згрожує її життю. Із обєктивної сторони обвинувачений вчинив неналежне виконання своїх професійних обовязків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них, що потягнуло тяжкі наслідки для хворого і між тим є причинно-наслідковий зв`язок.

Аналізуючи в сукупності зібрані та досліджені докази, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_10 у неналежному виконанніним, як медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок несумлінного та недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого у вигляді смерті, - доведена повністю і тому його дії слід кваліфікувати за ч.2 ст.140 КК України.

При призначенні обвинуваченому виду і міри покарання, згідно вимог ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, особу обвинуваченого, який по місцю проживання та роботи характеризується позитивно, раніше не судимий, на диспансерних обліках у нарколога та психіатра не перебуває, є учасником ліквідації на ЧАЕС, злочин вчинив вперше.

Пом`якшуючих та обтяжуючих обставин судом не встановлено.

В зв`язку з викладеним, суд вважає необхідним призначити обвинуваченому ОСОБА_10 покарання в межах санкції, передбаченої ч. 2 ст.140 КК України, у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, що на думку суду, буде законним, справедливим, відповідатиме тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_10 злочину, його особі та сприятиме виправленню підсудного.

По справі потерпілим ОСОБА_4 заявлено цивільний позов про стягнення моральної шкоди як з обвинуваченого ОСОБА_10 , так і з Комунального закладу Сумської обласної ради Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, який потерпілий та його представник підтримали в судовому засіданні та мотивували тим, що померлий ОСОБА_12 був єдиною дитиною позивача і смерть дитини є наслідком не надання ОСОБА_10 його сину будь-якої медичної допомоги. Вказані обставини заподіяли йому моральної шкоди, яка полягає у фізичному болі, емоційних та душевних стражданнях через втрату єдиної дитини. За таких обставин, просив стягнути на його користь 100000,00 грн. з ОСОБА_10 та 100000,00 грн. на підставі ст.1172 ЦК України з Комунального закладу Сумської обласної ради Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

ОСОБА_10 та його захисники в задоволенні позову просили відмовити, наполягаючи на тому, що в діях ОСОБА_10 відсутній склад кримінального правопорушення, а тому відсутні і підстави для задоволення позову про стягнення моральної шкоди.

Представник цивільного відповідача в судовому засіданні заперечувала заявлені вимоги та пояснювала суду, що бригада швидкої допомоги під керуванням ОСОБА_10 25.06.2013 року під час виїзду до хворого ОСОБА_12 норматив прибуття на місце виконала. Умови щодо виконання посадових обовязків членами бригади комунальним закладом Сумської обласної ради Сумський центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф були створені і ОСОБА_10 , на її думку, своє завдання щодо медичного забезпечення допомоги хворим та потерпілим на догоспітальному етапі виконав. За таких обставин, позов вважала необгрунтованим та в його задоволені просила відмовити.

Крім того, цивільний позов про стягнення матеріальних та моральних збитків з обвинуваченого ОСОБА_10 та Комунального закладу Сумської обласної ради Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф був заявлений під час розгляду справи і потерпілою ОСОБА_6 . В судовому засіданні потерпіла та її представник вимоги позову підтримали в повному обсязі. Обгрунтовуючи позовну заяву, зазначали, що ОСОБА_12 був єдиним сином позивача, яким вона опікувалась цілодобово до дня смерті. Після смерті і до теперішнього часу вона переносить тяжкі фізичні та моральні страждання, а також душевний біль, який не хвилини не втихає в її душі. Внаслідок смерті сина стан її здоровя потребує тривалого відновлення та лікарського нагляду. Порушені її нормальні життєві звязки. Все це вимагає додаткових зусиль для організації життя та праці. Вона втратила спокій та надію в майбутнє. Крім того, її хвилювання постійно посилюються поведінкою обвинуваченого в судовому процесі та не бажанням його хоча б частково відшкодувати заподіяну злочином шкоду. Враховуючи всі ці обставини, поведінку обвинуваченого, вважає, що з ОСОБА_10 на її користь необхідно стягнути суму заподіяних моральних збитків в розмірі 150000,00 грн. Також згідно ст.1172 ЦК України просила стягнути моральну шкоду в сумі 150000,00 грн. на її користь з Комунального закладу Сумської обласної ради Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Крім вимог про стягнення моральної шкоди, просила задовольнити вимоги про відшкодування матеріальних збитків, які вона понесла під час поховання сина, та які підтверджуються відповідними належними і допустимими доказами по справі. Матеріальні збитки просила стягнути з ОСОБА_10 на її користь.

ОСОБА_10 та його захисники і в задоволенні вказаного позову просили відмовити, обгрунтовуючи таку позицію поясненнями, аналогічними тим, що давали стосовно позову потерпілого ОСОБА_4 .

Представник цивільного відповідача в судовому засіданні та в письмових запереченнях просила відмовити в задоволенні позову потерпілої ОСОБА_6 з тих же підстав, про які вона зазначала, заперечуючи позовні вимоги потерпілого ОСОБА_4 .

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що як позов потерпілого ОСОБА_4 , так і позов потерпілої ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд враховує, що потерпілому відшкодовується моральна шкода, передбачена п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, у встановленому судом розмірі відповідно до вимог ст. 23 ЦК України.

За положеннями ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1172 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

За таких обставин, суд вважає, що позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , як батьки померлого ОСОБА_12 , мають право на відшкодування моральної шкоди та оскільки ОСОБА_10 заподіяв шкоду під час виконання своїх професійних обовязків, то така шкода підлягає стягненню з установи, в якій працює обвинувачений, тобто з Комунального закладу Сумської обласної ради Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує, той факт що позивачі безповоротно втратили єдиного свого сина, понесли значні моральні страждання, які носять триваючий характер. Про належне виконання батьківських обовязків потерпілими ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , про їх постійну турботу та вжиття всіх необхідних заходів для розвитку дитини, про вихованість та високий рівень знань хлопчика в судовому засіданні розповідала допитана в якості свідка вчитель - ОСОБА_38 . З дослідженого в судовому засіданні відеозапису (а.с. 208-т.2) вбачається, що батьки ОСОБА_12 за його життя вживали всіх заходів щоб, не дивлячись на хворобу (інвалідність з дитинства, діагноз: ДЦП), ОСОБА_16 відчував себе щасливим. Про турботу батьків щодо здоровя дитини вказує досліджена в судовому засіданні медична докумантація (амбулаторна картка, документи на підтвердження відвідування куртно-лікувальних закладів). Суд вважає, що позивачі, які стільки часу приділяли розвитку та вихованню єдиної дитини, через смерть сина зазнали істотних негативних вимушених змін в особистому житті, вони перенесли страждання повязані зі смертю та похованням, проведенням ритуальних міроприємств і продовжують нести ці душевні страждання, був порушений їх звичайний спосіб життя, для відновлення якого необхідні додаткові матеріальні і душевні зусилля. За таких обставин, повне відшкодування завданих втрат немайнового характеру та їх наслідків неможливе. Їх частина може бути лише умовно згладжена.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що розумним і справедливим розміром морального (немайнової) відшкодування шкоди в грошовому виражені буде по 100 000 гривень кожному з позивачів, які необхідно стягнути на їх користь з Комунального закладу Сумської обласної ради Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_10 , то слід зазнатичи про те, що судова практика у справах про відшкодування шкоди, заподіної працівником, субєктом відповідальності визначає юридичну особу, а безпосередній заподіювач шкоди працівник в такому випадку повинен залучатись до участі у справі в якості третьої особи і в подальшому юридична особа має право на звернення з регресним позовом до такого працівника.

Враховуючи, що в даному випадку згідно ст.1172 ЦК України заподіяна моральна шкода стягнута з Комунального закладу Сумської обласної ради Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, то підстав для стягнення такої шкоди з ОСОБА_10 суд не вбачає.

Суд вважає, що не підлягає задоволенню вимога позивача ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_10 матеріальної шкоди, оскільки і така шкода була завдана ОСОБА_10 як працівником Комунального закладу Сумської обласної ради Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. На підставі ст.1172 ЦК України завдані ОСОБА_10 матеріальні збитки необхідно було б стягувати з установи, але позивач до Комунального закладу Сумської обласної ради Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф вимог про стягнення матеріальних збитків не заявила і установа не захищалась в судовому засіданні від таких вимог. Вказане не позбавляє права позивача заявити вказані вимоги в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України , а саме: амбулаторну картку № НОМЕР_3 на імя ОСОБА_12 - після набрання вироком законної сили провернути до КУ Сумської міської дитячої клінічної лікарні ім.Св.Зінаїди (а.с. 240 т.1).

Керуючись ст.ст. 368, 370 КПК України, суд, -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_10 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України і призначити йому за цим законом покарання - 2 (два) роки 6 (шість) місяців позбавлення волі з позбавленням права займати посаду лікаря та займатися лікарською діяльністю на 3 роки.

Строк відбування покарання рахувати з моменту затримання.

Цивільний позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з Комунального закладу Сумської обласної ради Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на користь ОСОБА_4 завдану моральну шкоду в сумі 100000,00 грн.

В задовленні позовних вимог ОСОБА_4 в частині стягнення моральної шкоди з ОСОБА_10 відмовити.

Цивільний позов ОСОБА_6 задовольнити частково.

Стягнути з Комунального закладу Сумської обласної ради Сумський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на користь ОСОБА_6 завдану моральну шкоду в сумі 100000,00 грн.

В задовленні іншої частини позовних вимог ОСОБА_6 - відмовити.

Речові докази: амбулаторну картку № НОМЕР_3 на імя ОСОБА_12 - після набрання вироком законної сили провернути до КУ Сумської міської дитячої клінічної лікарні ім.Св.Зінаїди.

Вирок суду може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Сумської області через Зарічний райсуд м.Суми.

Суддя ОСОБА_1