ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.12.2013 р. Справа № 914/4089/13

За позовом:

публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (надалі - Товариство), м. Львів,

до відповідача:

Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (надалі - Антимонопольний комітет), м. Львів,

про:

скасування рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.08.2013 року №218 у справі №1-02-202/2013 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" в частині пунктів 2 та 3 резолютивної частини.

Суддя Т. Рим

За участю представників:

позивача:

Гарбузюк Р.О. - довіреність від 06.08.2013 р.,

відповідача:

Оленюк С.Л. - довіреність від 02.10.2013 р., Мекіч О.І. - довіреність від 18.12.2013 р.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" до Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про скасування рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України. Ухвалою від 01.11.2013 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 20.11.2013 р. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач дійшов безпідставного висновку про вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що полягає у зловживанні монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з постачання природного газу за регульованим тарифом у вигляді дії підприємства щодо публічного договору про надання населенню послуг з газопостачання без укладення письмового договору відповідно до вимог Правил №2246 та Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. У своїх поясненнях позивач доводить, що, по-перше, ним не вчинено порушення вимог антимонопольного законодавства, а по-друге, такі його дії не можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів.

В судове засідання 20.11.2013 року позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, якою просив скасувати рішення адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 29.08.2013 року №218 у справі №1-02-202/2013 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" в частині пунктів 2 та 3 резолютивної частини. Ухвалою від 20.11.2013 року зазначену заяву прийнято до розгляду.

Відповідач повністю заперечив проти позовних вимог з огляду на те, що укладення договорів на газопостачання без дотримання письмової форми може призвести до ущемлення інтересів споживачів, наприклад пільговиків. Зазначене мотивовано тим, що

- застосування позивачем процедури публічного договору суперечить вимогам підзаконних нормативно-правових актів, за якими договір про надання населенню послуг з газопостачання укладається в письмовій формі;

- публічний договір є нікчемним в силу статті 633 Цивільного кодексу України - умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Оскільки деякі споживачі мають право на пільги, тому такий договір не може бути публічним;

- форми можливого ущемлення інтересів споживачів послуг є різноманітними: у публічному договорі не вказано характеристик газових приладів, пристроїв, лічильників газу.

Позивач у поданому поясненні зазначив наступні додаткові обґрунтування власної позиції. Вважає, що виявлені відповідачем порушення не відповідають за кваліфікаційними ознаками жодній з тих, які визначені Законом України "Про захист економічної конкуренції" як зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідач не наводить обґрунтованих доводів про те, що наявні розбіжності є відступом від положень типового договору, а не конкретизацією його умов. Пропозиція позивача укласти публічний договір містить істотні умови договору та виражає намір до укладення договору, тому відповідає вимогам, які встановлені законом. Якщо особа вчиняє дію шляхом сплати суми грошей, ця дія є прийняттям пропозиції. Вказує не те, що за своєю правовою природою акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта системи газопостачання є договором приєднання особи до публічного договору. Відсутність у публічному договорі даних про характеристики газових приладів і пристроїв спростовується наявністю належно оформлених у письмовій формі по кожному споживачу опитувального листа для підготовки технічних умов, заявою на видачу технічних умов, технічними умовами, актом прийняття в експлуатацію робіт по встановленню побутових газових лічильників та затвердженим проектом газопостачання кожного конкретного об'єкта, які є невід'ємними додатками до кожного договору. Відсутність у публічному договорі інформації про наявність пільг з зазначенням прізвищ, імен та по-батькові пільговиків спростовується заявою споживача, яка є невід'ємним письмовим додатком до договору, оформленим споживачем та представником постачальника. При виконанні договору сторони укладають також ряд інших додатків, а саме: при знятті лічильника на періодичну повірку складається відповідний двосторонній акт; заява споживача про припинення газопостачання; посвідчення на право експлуатації побутових газових приладів; пам'ятки з безпеки користування газом у побуті. Ці документи є додатками до договору з тих підстав, що вони встановлюють чи змінюють суттєві умови договору (склад системи газопостачання, яка належить споживачу та яку він не може змінювати без внесення змін у проектну документацію; тип і номер лічильника газу; вартість послуг газопостачання за відсутності лічильника; розмір пільг з оплати послуг, які надаються споживачу). Таким чином, викладення окремих конкретних умов договору у письмових додатках до договору не суперечить положенням Цивільного кодексу України.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Львівським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України (надалі - Антимонопольний комітет) проведено планову перевірку публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (надалі - Товариство) стосовно дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції на ринку постачання природного газу за регульованим тарифом. За результатами проведеної перевірки Антимонопольним комітетом прийнято рішення від 29.08.2013 року №218 у справі №1-02-202/2013 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" (надалі - Рішення від 29.08.2013 року №218).

Зазначеним рішенням установлено, що Товариство займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання природного газу за регульованим тарифом у місті Львові та Львівській області в межах розташування газових мереж, що перебувають у володінні та користуванні товариства, із часткою 100 відсотків; Товариство вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а саме зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з постачання природного газу за регульованим тарифом у вигляді дії підприємства щодо публічного договору про надання населенню послуг з газопостачання без укладення письмового договору відповідно до вимог Правил №2246 та типового договору про надання населенню послуг з газопостачання, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (частина 1 статті 13 названого Закону). За вчинення такого правопорушення на Товариство накладено штраф у розмірі 20.000,00 грн.

Рішення від 29.08.2013 року №218 мотивовано тим, що Товариством опубліковано в газеті "Високий Замок" від 11.02.2013 року публічний договір про надання населенню послуг з газопостачання, затверджений розпорядженням голови правління Товариства від 30.01.2013 року №6. Товариство повідомило споживачів, що опублікований договір про надання населенню послуг з газопостачання є публічним договором - офертою (пропозицією) на адресу фізичних осіб (споживачів). Свідченням акцепту умов цього договору є:

- для споживачів, які до моменту публікації цього договору не користувалися послугами Товариства, а об'єкт надання послуг не був газифікованим - підписання акта про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта системи газопостачання. З моменту підписання цього акту фізична особа автоматично приймає умови цього договору і він вважається укладеним без підписання в кожному окремому випадку. Датою укладення цього договору в такому випадку є дата складання акту про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта системи газопостачання,

- для споживачів, які до моменту публікації цього договору користувалися послугами Товариства, або для споживачів, які не користувалися послугами Товариства, але придбали у власність чи отримали в користування газифікований об'єкт надання послуг - подальше використання й оплата послуг Товариства. З моменту оплати послуг фізична особа автоматично приймає умови цього договору і він вважається укладеним без його підписання в кожному окремому випадку. Датою укладення цього договору в такому випадку є дата оплати послуг, що була зроблена після публікації цього договору.

На підставі наведеного вище, Антимонопольним комітетом зроблено висновок, що укладення публічного договору суперечить вимогам Правилам надання населенню послуг з газопостачання, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.1999 року №2246 (всупереч встановленій вимозі укладати договір про надання населенню послуг з газопостачання в письмовій формі на практиці цього не відбувається), а також Типовому договору про надання населенню послуг з газопостачання, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2006 року №938 (в запропонованому Товариством договорі відсутня обов'язкова інформація стосовно характеристики газових приладів і пристроїв, наявності пільг із зазначенням прізвищ, імен та по батькові пільговиків). Зазначені обставини можуть, на думку Антимонопольного комітету, призвести до ущемлення інтересів споживачів (населення), які користуються послугами з газопостачання.

З метою з'ясування позиції Антимонопольного комітету України Товариство зверталося до нього з цього приводу для отримання висновків у формі рекомендаційних роз'яснень щодо відповідності вимогам законодавства про захист економічної конкуренції проведення процедури укладення договорів про надання населенню послуг з газопостачання як договорів приєднання в порядку, передбаченому статтею 634 Цивільного кодексу України, без обов'язкового дотримання письмової форми договору у вигляді єдиного документа. У відповідь Антимонопольним комітетом України надано рекомендаційні роз'яснення від 25.06.2012 року №3-рр (а.с. 17-19), у яких зазначено, що відсутність укладеного у встановленому порядку договору (відповідно до типового) може ускладнити вирішення спірних питань між споживачами та суб'єктом природної монополії, та створити умови для вчинення останнім порушення законодавства про захист економічної конкуренції. З огляду на це Антимонопольний комітет України дійшов висновку, що укладання договору про надання населенню послуг з газопостачання у формі договору приєднання без дотримання вимог законодавства, зокрема Правил надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1999 року №2246, за певних умов може призвести до порушення Товариством законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтею 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

При ухваленні рішення суд виходив з такого.

Відносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України "Про захист економічної конкуренції", Законом України "Про Антимонопольний комітет України", Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу", Правилами надання населенню послуг з газопостачання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.1999 р. №2246 (надалі - Правила №2246), Типовим договором про надання населенню послуг з газопостачання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 р. №938 (надалі - Типовий договір).

Частиною 3 статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" однією з основних засад внутрішньої політики в економічній сфері є розвиток конкуренції як основного чинника підвищення ефективності економіки, забезпечення дієвого регулювання діяльності природних монополій, недопущення проявів монополізму на державному та регіональному рівнях.

Відповідно до частини 1, пункту 6 частини 2 статті 9 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" ринок природного газу функціонує на конкурентних засадах, за винятком діяльності суб'єктів природних монополій. Діяльність суб'єктів ринку природного газу провадиться на принципах добросовісної конкуренції між учасниками ринку природного газу в умовах рівних прав та можливостей.

Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною 1 статті 25 Господарського кодексу України визначено, що держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Аналогічне за своєю суттю поняття відображено і в статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Наведене визначення дозволяє зробити висновок, що конкуренцією є таке змагання суб'єктів господарювання, яке призводить або може призвести до отримання такими суб'єктами певних економічних переваг. При цьому такі переваги забезпечуються завдяки їх власним досягненням. Наслідком такого змагання є те, що споживачі отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання (учасники конкурентного змагання) не визначають та не диктують умов реалізації товару чи послуг на ринку.

Разом з тим, чинне законодавство України про економічну конкуренцію встановлює особливості правового регулювання діяльності суб'єктів господарювання на товарних ринках, які перебувають у стані природної монополії, а також на суміжних ринках товарів.

В силу статті 28 Господарського кодексу України стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги), - вважається природною монополією. Аналогічне за змістом поняття природної монополії міститься в статті 1 Закону України "Про природні монополії". Статтею 6 Закону України "Про природні монополії" передбачено, що до суміжних ринків, що регулюються відповідно до цього Закону, належить постачання природного газу та інших речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом.

Законодавець, який впроваджує правила стосовно необхідності забезпечення конкурентної боротьби, у випадках існування природних монополій (обмеження конкуренції) створює додаткові механізми захисту для слабшої сторони - споживача (фізичної особи), яка вступає у правові відносини з сильнішою стороною - юридичною особою - суб'єктом природної монополії. До таких механізмів належить, зокрема, реалізація одного із загальних принципів господарювання (стаття 6 Господарського кодексу України) - обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про природні монополії" державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється на основі, зокрема, принципу забезпечення захисту прав споживачів. Предметом державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з цим Законом є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

Комплексний аналіз наведених вище норм дозволяє зробити висновок, що діяльність суб'єкта природної монополії обмежується (регулюється) державою з метою захисту інтересів споживачів.

Матеріалами справи підтверджується та позивачем не заперечується, що Товариство є суб'єктом господарювання, який здійснює господарську діяльність на ринку послуг з постачання природного газу за регульованим тарифом у місті Львові та Львівській області протягом 2011-2012 років та поточного 2013 року та займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання природного газу за регульованим тарифом у місті Львові та Львівській області в межах розташування газових мереж, що перебувають у володінні та користуванні Товариства, із часткою 100 відсотків. Оскільки Національною комісією регулювання електроенергетики включено Товариство до зведеного переліку суб'єктів природних монополій (частина 2 статті 5 Закону України "Про природні монополії"), Товариство є суб'єктом природної монополії, а тому його діяльність регулюється державою з урахуванням зазначеного правового статусу. При цьому одним із способів забезпечення прав споживачів є державний контроль, який здійснюється органами Антимонопольного комітету України. Частиною 2 статті 4, статтею 8 Закону України "Про природні монополії" передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції у сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

Необхідно зазначити, що відповідно до положень статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

- неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;

- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Товариство вказує, що підставою позову є неправильне застосування відповідачем норм матеріального права (а.с. 42).

Як убачається з Рішення від 29.08.2013 року №218, Антимонопольний комітет дійшов висновку про вчинення Товариством порушення вимог законодавства про захист економічної конкуренції, а саме: зловживання монопольним (домінуючим) становищем у вигляді дії Товариства стосовно укладення договору газопостачання без укладення письмового договору, відповідно до вимог Правил №2246 та Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов значної конкуренції на ринку.

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Частиною 2 цієї ж статті визначено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Відповідно до пункту 16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" від 26.12.2011 р. №15 у розгляді справ зі спорів, пов'язаних із зловживанням монопольним становищем на ринку, господарським судам необхідно мати на увазі, що наведений у статті 29 Господарського кодексу України перелік дій, що визнаються таким зловживанням, не можна вважати вичерпним. Згідно з приписом частини першої статті 41 Господарського кодексу України законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складаються з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів. До таких законодавчих актів належить і Закон України "Про захист економічної конкуренції", який передбачає як кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку (частина перша статті 13), так і перелік відповідних дій чи бездіяльності (частина друга цієї статті). У застосуванні відповідної статті Закону України "Про захист економічної конкуренції" господарським судам необхідно мати на увазі, що частина перша її містить кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем стосовно необмеженого кола випадків такого зловживання, а частина друга - перелік деяких з числа відповідних випадків, причому цей перелік не є вичерпним. Отже, сама лише відсутність у згаданому переліку вказівки про ті чи інші дії (бездіяльність) суб'єкта господарювання не є перешкодою для кваліфікації таких дій (бездіяльності) за ознаками частини першої даної статті.

Таким чином, перелік форм зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку не є вичерпним, як помилково стверджує позивач, та залежить від вчинених дій (бездіяльності), залежно від конкретних обставин справи.

Як убачається з пункту 14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку не є обов'язковим з'ясування настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (частина друга статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Таким чином, до предмету доказування позивачем у цій справі мають входити обставини, за яких вчинення певних дій суб'єктом господарювання (монополістом) не може призвести до ущемлення інтересів споживачів, а тому буде відсутнім факт вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Позивач при обґрунтуванні підстав для визнання недійсним Рішення Антимонопольного комітету покликається на те, що Антимонопольним комітетом помилково застосовано норми матеріального права при зазначенні того, що договір про надання послуг газопостачання населенню не може бути публічним. В цій частині суд відзначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 178 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.

Окремо серед підстав виникнення публічних зобов'язань необхідно виділити публічний договір. Так, відповідно до частини 1 статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що основними ознаками публічного договору є суб'єкт, який здійснює продаж товарів, виконує роботи або надає послуги (таким суб'єктом може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності), а також обов'язок такого суб'єкта укласти відповідний договір з кожним, хто до нього звернеться, тобто з необмеженим колом осіб.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про природні монополії" передбачено, що суб'єкти природних монополій зобов'язані забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію вироблених ними товарів споживачам, а також не чинити перешкод для реалізації угод між виробниками, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, та споживачами. Пунктом 4 Правил №2246 встановлено, що газопостачальні підприємства, що здійснюють постачання природного газу на закріпленій території, не мають права відмовити споживачеві, об'єкти якого розташовані на цій території, в укладенні договору. Таким чином, суб'єкти природних монополій зобов'язані укласти договори на газопостачання з усіма споживачами, які до них звернуться. З огляду на те, що Товариство є суб'єктом природної монополії у сфері постачання газу населенню, у нього виникає обов'язок постачати газ кожному, хто до нього звернеться.

Частина 2 статті 633 Цивільного кодексу України встановлює додаткову ознаку публічного договору (умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів), а також виняток з цієї ознаки (крім тих споживачів, кому за законом надані відповідні пільги). Необхідно звернути увагу на те, що відповідні пільги надаються не окремим особам, а певним категоріям споживачів (інвалідам, учасникам війни, багатодітним сім'ям тощо). Таким чином, укладення договору Товариством з пільговиком не заперечує ознак публічності такого договору, оскільки незалежно від правового статусу споживача Товариство зобов'язане укласти договір на газопостачання з кожним, хто до нього звернеться.

З огляду на аналіз зазначених вище норм цивільного законодавства суд дійшов висновку про те, що договір на газопостачання є за своїми ознаками публічним, незалежно від порядку його укладення, а тому висновок Антимонопольного комітету, який міститься в Рішенні від 29.08.2013 року №218, є помилковим.

Разом з тим, запропонований Товариством договір на газопостачання за способом укладення належить до договорів приєднання. Відповідно до частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Отже, особливістю вказаного договору є те, що його умови встановлюються (визначаються) лише однією зі сторін. Ці умови, які становлять зміст договору, не погоджуються сторонами, а приймаються другою стороною без застережень.

Враховуючи ту обставину, що текст договору на газопостачання було розміщено в оголошенні газети "Високий Замок" та на інтернет-сайті Товариства, оскільки умовами цього договору було передбачено правила акцепту цієї оферти (такий договір вважається укладеним в день складення акта про прийняття в експлуатацію об'єкта системи газопостачання або вчинення платежу за отриманий газ), то такий договір набув ознак договору приєднання. При цьому суд звертає увагу на рекомендаційні роз'яснення Антимонопольного комітету України від 25 червня 2012 року №3-рр, в яких надано відповідь на заяву Товариства про отримання висновків у формі рекомендаційних роз'яснень щодо відповідності вимогам законодавства про захист економічної конкуренції проведення процедури укладення договорів про надання населенню послуг з газопостачання як договорів приєднання в порядку, передбаченому статтею 634 Цивільного кодексу України, без обов'язкового дотримання письмової форми договору у вигляді єдиного документа. Отже, Товариство також трактувало такий договір як договір приєднання. За таких обставин суд не погоджується з твердженнями представника Товариства (сторінка 2 заперечення від 23.12.2013 року) про те, що, наприклад, передбачений в пункті 41 договору акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта системи газопостачання за своєю природою є договором приєднання.

Таким чином суд дійшов висновку, що запропонований Товариством (суб'єктом природної монополії у сфері газопостачання на території міста Львова та Львівської області) до укладення договір з газопостачання містить ознаки публічного договору та договору приєднання.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Спосіб, запропонований Товариством до укладення договору газопостачання, не дозволяє дотриматися письмової форми договору.

Необхідно зазначити, що обов'язок укласти договір на газопостачання в письмовій формі виникає як із загальних положень договірного права, так і зі спеціальних нормативно-правових актів. Так, відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.

Частиною 5 статті 633 Цивільного кодексу України передбачено, що актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Порядок укладення договорів газопостачання населенню передбачено Правилами №2246. Так, згідно з пунктом 4 Правил №2246 послуги з газопостачання надаються споживачеві на підставі договору, що укладається між ним та газопостачальним підприємством відповідно до типового договору, затвердженого у встановленому порядку. Договір підписується газопостачальним підприємством і споживачем протягом 14 календарних днів з дня отримання відповідної заяви від споживача. Обов'язок газопостачального підприємства та споживача до укладення договору у письмовій формі прямо передбачено пунктами 29 та 32 Правил №2246.

Таким чином, запропонований Товариством порядок укладення договору на газопостачання суперечить чинному цивільному законодавству в частині необхідності дотримання письмової форми. З огляду на зазначене суд вважає вірним висновок Антимонопольного комітету про недотримання письмової форми договору газопостачання при його укладенні в спосіб, запропонований Товариством.

При цьому суд погоджується з твердженням позивача про те, що не кожне порушення Правил №2246 можливо кваліфікувати як зловживання монопольним становищем на ринку. З огляду на це необхідним є факт доведення (спростування) реальної можливості ущемлення інтересів прав споживачів.

Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 р. у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) дав тлумачення поняттю "охоронюваний законом інтерес". Зокрема, зазначене поняття, що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Споживачем послуг з газопостачання, згідно з Рішенням, є юридичні та фізичні особи, які замовляють надання послуг з постачання природного газу за регульованим тарифом.

Споживачем за Правилами №2246 є лише побутовий споживач (населення) (далі - споживач) - фізична особа, яка отримує природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення житлових приміщень.

Як уже зазначалося, держава з метою забезпечення дотримання прав споживачів у відносинах з природними монополіями встановила певні обмеження, які можна поділити на два типи:

1) процедурні, які стосуються порядку укладення відповідних договорів (такі обмеження встановлені, зокрема, Правилами №2246),

2) обмеження стосовно необхідності відображення в договорах певних умов, які відображені в Типовому договорі.

Аналіз порядку укладення договорів з газопостачання наведено вище. В частині відображення в договорах певних умов суд враховує наступне. Типовим договором про надання населенню послуг з газопостачання (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 р. №938) визначено, що договір про надання населенню послуг з газопостачання повинен містити індивідуальні характеристики лічильника газу, газових приладів і пристроїв, інформація про наявність пільг із зазначенням прізвищ, імен та по батькові пільговиків.

Згідно з частиною першою статті 630 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Конструкція типового договору надає можливість для сторін, не відступаючи від змісту договору, конкретизувати його умови, тобто змінювати їх для конкретного споживача.

В силу зазначених положень у споживача (зокрема, який вправі користуватися пільгами) може виникнути реальне прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом через наданий йому правовий статус. Створення перешкод у реалізації повноти правового статусу ущемлюватиме інтереси споживача.

В Україні існує велика кількість категорій громадян, яким надано пільги зі сплати газу та житлово-комунальних послуг. До таких належать учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни (Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), діти війни (Закон України "Про дітей війни"), громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") та інші.

З метою захисту їхніх прав пунктом 18 Правил №2246 передбачено, що коли споживач відповідно до законодавства має пільги з оплати природного або скрапленого газу, в договорі робиться відповідна позначка. У разі отримання права на пільги з оплати природного або скрапленого газу споживач повинен звернутися до газопостачального підприємства з письмовою заявою та документами, що підтверджують його право на пільги. Пунктом 25 Типового договору передбачено, що у разі отримання субсидії та/або пільг з оплати природного (скрапленого) газу споживач вносить плату за надані послуги з газопостачання в установленому законодавством порядку. Реалізація цього положення здійснюється з моменту відображення індивідуальних ознак правового статусу у договорі.

Як уже зазначалось, обгрунтовуючи дотримання прав таких категорій громадян, позивач стверджує, що Товариство завжди контролює наявність пільгових категорій громадян та може укласти відповідні додатки до договору газопостачання. Однак, суд звертає увагу, що оформлення додатків до договору, які є його невід'ємною частиною, відбувається одночасно з укладенням самого договору. Оформлення додатків після набрання таким договором чинності (у випадку оплати квитанції чи складення акта про прийняття закінченого будівництва об'єкту системи газопостачання) порушить право споживача - пільговика, на зменшену плату за газ за період, який минув з часу набрання чинності договором (шляхом складення акту, сплати квитанції) до оформлення відповідних додатків.

Аналогічне порушення відбудеться і за відсутності даних про характеристики газових приладів і пристроїв та інших умов, які Товариство пропонує відображати в додатках до договору.

Зокрема, особливості справляння плати за природний газ визначено також постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" від 08.06.1996 р. №619. Згідно з положеннями цієї постанови під час нарахування плати за природний газ, використаний на індивідуальне опалення, приймається норма опалюваної площі 21 кв. метр на наймача або власника житла і кожного члена сім'ї та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю. За надлишок опалюваної площі понад зазначену норму (крім однокімнатних квартир) плата за природний газ справляється у розмірі 1,3 тарифу. Ця норма не поширюється на одиноких непрацездатних громадян і сім'ї, що складаються лише з непрацездатних осіб.

Крім того, зазначеною постановою визначено, якщо абонент користується опалювальними приладами, крім опалювально-варильних печей (кухонних вогнищ), в неопалювальний період починаючи з 1997 року, норма споживання становить 30 відсотків, що діє в опалювальний період. Якщо у приміщенні, крім опалювально-варильних печей (кухонних вогнищ) встановлено інші газові прилади, норми споживання природного газу ними враховуються додатково до діючих норм споживання природного газу на опалювально-варильні печі (кухонні вогнища).

Таким чином, визначення індивідуальних характеристик газових приладів і пристроїв, а також цілей споживання природного газу характеризують нормативи споживання природного газу у разі відсутності газових лічильників.

Суд також звертає увагу позивача на обставини, пов'язані із встановленням нового лічильника газу.

При цьому необхідно зазначити, що відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" відпуск природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу.

Особливості встановлення лічильників газу споживачам визначаються Законом України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу". Так, відповідно до частини першої статті 2, частини першої статті 3 цього закону постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку. Фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" засоби вимірювальної техніки можуть застосовуватися, якщо вони відповідають вимогам щодо точності, встановленим для цих засобів, у певних умовах їх експлуатації. Засоби вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд, дозволяється, зокрема, застосовувати лише за умови, якщо вони пройшли повірку або державну метрологічну атестацію.

Згідно з частинами другою та третьою статті 28 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці через міжповірочні інтервали, порядок встановлення яких визначається нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади у сфері метрології. Підприємства, організації та фізичні особи зобов'язані своєчасно (з урахуванням установлених міжповірочних інтервалів) подавати засоби вимірювальної техніки на повірку.

Порядок подання фізичними особами, що не є суб'єктами підприємницької діяльності - власниками засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань якими використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду) на періодичну повірку цих засобів та оплати за роботи, пов'язані з повіркою, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) зазначених засобів вимірювальної техніки здійснюються за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.

Організація та порядок проведення повірки лічильників газу, у т. ч. час знаходження засобів вимірювальної техніки на повірці, встановлено ДСТУ 2708-99 "Метрология. Поверка средств измерительной техники".

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При укладенні договору про газопостачання у спосіб, який пропонується позивачем (зокрема, шляхом сплати квитанції) можуть виникнути труднощі при визначенні початку міжповірочного інтервалу для періодичної повірки лічильника. Таким чином, може бути створена перешкода споживачу у правомірному прагненні до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, Товариство вказує, що підставою позову є неправильне застосування відповідачем норм матеріального права, що є підставою для визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету. Погоджуючись з позицією Товариства про невірне тлумачення Антимонопольним комітетом норм матеріального права в частині публічного договору, суд відзначає, що фактичною підставою для визнання Товариства порушником норм законодавства про захист економічної конкуренції є вказівка на те, що запропонований Товариством спосіб укладення договору газопостачання зі споживачами (приєднання шляхом вчинення певних дій - акцепту) без дотримання вимог стосовно письмової форми може призвести до ущемлення інтересів споживачів. За таких обставин Антимонопольний комітет в цій частині не допустив порушень норм матеріального права, а тому суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишаються за позивачем.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 42 Конституції України, статтею 7 Закону України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики", статтею 9 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", статтями 25, 28, 42 Господарського кодексу України, статтями 630, 633, 634 Цивільного кодексу України, статтями 1, 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статтею 1, 6, 9 Закону України "Про природні монополії", статтями 11, 28 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", статтею 2 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", пунктами 4, 29, 32 Правил надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.1999 р. №2246, пунктами Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 р. №938, статтями 1, 4^{3, 33, 38, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд}

В И Р І Ш И В :

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Повне рішення складено 31.12.2013 року.

Суддя Рим Т.Я.