ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2013 Справа № 908/3592/13

Суддя господарського суду Запорізької області Топчій О.А.

при секретарі Коцар А.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Кухтик В.М., довіреність зареєстрована в реєстрі за № 304 від 20.02.2013р.

від відповідача: Бурдак О.В., довіреність № 19/0024 від 01.10.2013р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", м. Київ в особі філії «Управління магістральних газопроводів «ДОНБАСТРАНСГАЗ», м. Донецьк

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз", м. Запоріжжя

про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у розмірі 1202193,18 грн.

СУТЬ СПОРУ:

04.11.2013р. до господарського суду Запорізької області з позовною заявою звернулося Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних в загальній сумі 1202193,18 грн.

Позивач обґрунтовуючи свій позов посилається на те що, Постановою Вищого господарського суду України від 21.03.2002р. у справі №1/4/517 позовні вимоги ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» в особі філії УМГ «Донбастрансгаз» до ВАТ «Запоріжгаз» задоволені, з останнього стягнуто 12 566161,92 грн. заборгованості за природний газ за договором №71 від 30.12.1996р.

В процесі виконання судового рішення у справі №1/4/517 сторонами було укладено Мирову угоду від 04.12.2002р., затверджену ухвалою Господарського суду Запорізької області від 19.12.2002р. Відповідно до пунктів 1,2 цієї Мирової угоди сторони домовились про погашення заборгованості за договором №71 від 30.12.1996р. за поставлений природний газ на суму 12 566 161,92 грн., яка стягнута постановою Вищого господарського суду України від 21.03.2002р. шляхом передачі кредитору ДК «Укртраснгаз» двох простих векселів: №6931339913132 на суму 8 244 611, 37 грн. та №6931339913134 на суму 4 321 550, 55 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.12.2005р. у справі №5/432 стягнуто з ВАТ «Запоріжгаз» суму заборгованості з не оплати векселів 9 424 420, 29 грн. , що фактично є заборгованістю, яка виникла з правовідносин постачання природного газу у 1997р. за договором №71 від 30.12.1996р.

В процесі виконання судового рішення у справі №5/432 здійснювались виконавчі провадження, які згодом були закінчені відповідно до п.14 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», в результаті списання відповідачем заборгованості відповідно до Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію».

Позивач зазначає, що оскільки судами встановлено, що списана заборгованість відповідача перед позивачем була саме заборгованістю за спожитий природний газ у 1997р., та встановлено, що грошові зобов'язання відповідача щодо платежу за цим договором не припинялись до моменту списання заборгованості, то у позивача наявні всі підстави для застосування ст. 625 ЦК України. Крім того, позивач зазначав, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат є способом захисту майнового права та інтересу позивача, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваних ним грошових коштів, належних до сплати, що змусило позивача звернутись до суду за захистом своїх прав. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнувши з відповідача 3% річних в сумі 450370,01 грн.; інфляційні витрати за період з листопада 2010р. по червень 2011р. в розмірі 648,436,36 грн., інфляційні витрати за вересень 2011р. в сумі 9398,80 грн., інфляційні витрати за період з листопада 2011р. по березень 2012р. в розмірі 93988,01 грн. та 24043,87 грн. судового збору.

04.11.2013р. автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено розподіл справ між суддями та визначено позовну заяву до розгляду судді Топчій О.А.

Ухвалою від 06.11.2013р. судом порушено провадження у справі № 908/3592/13 та присвоєно вищевказаній справі номер провадження 35/49/13. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи по суті, судове засідання призначено на 26.11.2013р.

У судовому засіданні 26.11.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги викладені в позові та просив суд задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.

Представник відповідача 26.11.2013р. через канцелярію господарського суду Запорізької області надав відзив на позовну заяву, та в судовому засіданні пояснив, що позовні вимоги позивача є такими, що не відповідають чинному законодавству, тому що згідно з вимогами ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проте позивач не звертався до відповідача з вимогою сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, тобто він не реалізував своє право вимоги у передбачений законом спосіб, чим порушив право відповідача на належне виконання зобов'язання та врегулювання спору у позасудовому порядку. В зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позову. Ухвалою суду від 26.11.2013р. розгляд справи було відкладено на 10.20.2013р.

09.12.2013р. через канцелярію господарського суду позивачем були надані заперечення на відзив, відповідно до яких позивач зазначає, що обов'язок відповідача полягав у виконанні зобов'язань, які випливали з договору і з судових рішень, прийнятих у справах № 1/4/517 та 5/432, що набрали законної сили. Неналежне виконання своїх зобов'язань, тягне за собою відповідальність, що передбачена ст.. 625 ЦК України, яка полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплаті кредиторові. Позивач наполягає, що діюче законодавство не містить приписів щодо обов'язкового досудового направлення на адресу боржника окремої вимоги на сплату 3 % річних та інфляційних витрат, відсутність якої стало би підставою для відмови у задоволенні зазначених виплат. Просить позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні 10.12.2013р. представник позивача підтримав позов, на підставах, викладених в позовній заяві та запереченнях на відзив. Просить позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.12.2013р. проти позову заперечив на підставах, викладених в відзиві на позов. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

За заявою представників сторін справа розглянута без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 10.12.2013 р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Вищого господарського суду України від 21.03.2002р. у справі №1/4/517 позовні вимоги ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» в особі філії УМГ «Донбастрансгаз» до ВАТ «Запоріжгаз» були задоволені, з останнього стягнуто 12 566161,92 грн. заборгованості за природний газ за договором №71 від 30.12.1996р.

В процесі виконання судового рішення у справі №1/4/517 сторонами було укладено Мирову угоду від 04.12.2002р., затверджену ухвалою Господарського суду Запорізької області від 19.12.2002р. Відповідно до пунктів 1,2 цієї Мирової угоди сторони домовились про погашення заборгованості за договором №71 від 30.12.1996р. за поставлений природний газ на суму 12566161,92 грн., яка стягнута постановою Вищого господарського суду України від 21.03.2002р. шляхом передачі кредитору ДК «Укртраснгаз» двох простих векселів: №6931339913132 на суму 8 244 611, 37 грн. та №6931339913134 на суму 4 321 550, 55 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.12.2005р. у справі №5/432 стягнуто з ВАТ «Запоріжгаз» суму заборгованості з неоплати векселів 9 424 420, 29 грн. , що фактично є заборгованістю, яка виникла з правовідносин постачання природного газу у 1997р. за договором №71 від 30.12.1996р.

На виконання вказаного рішення було відкрито виконавче провадження № 8224154, яке 24.12.2012р. було закінчено на підставі п. 14 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», в зв'язку із списанням згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Як встановлено в постанові Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2013р. у справі № 5/432, яка залишена без змін Постановою Вищого господарського суду України від 03.07.2013р. у справі № 5/432, протоколом засідання комісії зі списання заборгованості за природний газ ПАТ по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» № 15 від 06.06.2012р., було здійснено списання заборгованості ПАТ «Запоріжгаз» перед ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» за природний газ за договором № 71 від 31.12.1996р., встановленої рішенням господарського суду Запорізької області від 20.12.2005р. у справі № 5/432.

Вказаною Постановою також встановлено, що датою списання суми заборгованості за природний газ за договором № 71 від 31.12.1996р., спожитий за період з 01.01.1997р. по 01.01.2011р. і несплачений, є 06.06.2012р.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, рішеннями судів вже було встановлено, що відповідачем було прострочено виконання своїх зобов'язань за договором № 71 від 31.12.1996р., укладеним між сторонами по даній справі.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України

Так, статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 р. № 01-06/249 роз'яснено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Враховуючи встановлення судами факту порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 71 від 31.12.1996 р., позивачем на підставі ст.. 625 ЦК України було нараховано 3% річних в сумі 450 370,01 грн. в період з 01.11.2010р. по 06.06.2012р., а також інфляційні витрати за період з листопада 2010р. по червень 2011р. в розмірі 648,436,36 грн., інфляційні витрати за вересень 2011р. в сумі 9398,80 грн., інфляційні витрати за період з листопада 2011р. по березень 2012р. в розмірі 93988,01 грн.

Нарахування сум позивач здійснив в межах строку загальної позовної давності, починаючи з трьох років, що передують моменту звернення до суду з позовною заявою до дати припинення грошового зобов'язання, тобто до дати фактичного списання заборгованості.

Перевіривши розрахунок трьох відсотків річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», судом встановлено, що вимога позивача про стягнення з відповідача 450370,01 грн. 3% річних, підлягає частковому задоволенню в сумі 450036,52 грн., оскільки позивачем при нарахуванні даної штрафної санкції невірно здійснено розрахунок.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат за період з листопада 2010р. по червень 2011р. в розмірі 648,436,36 грн., інфляційні витрати за вересень 2011р. в сумі 9398,80 грн., інфляційні витрати за період з листопада 2011р. по березень 2012р. в розмірі 93988,01 грн. суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися відповідно до приписів Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та листа Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р.

Так, Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» передбачено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Такі ж самі рекомендації щодо розрахунку індексу інфляції містяться й в листі Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р.

Як вбачається з розрахунку Позивача, останнім не враховано вказівки вищезазначених листів та здійснено нарахування інфляційних втрат лише за ті періоди, де мала місце інфляція.

Судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та з урахуванням Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, в межах заявлених до стягнення позивачем за період з листопада 2010р. по березень 2012р. інфляційних витрат здійснено перерахунок індексу інфляції, яка за вказаний період становить 606654,21 грн. та яка підлягає задоволенню.

В решті задоволення позовних вимог в цій частині суд відмовляє.

Щодо посилання відповідача на те, що позивач повинен був звернутися до відповідача з вимогою про сплату 3 % річних та інфляційних витрат, відповідно до ст. 530 ЦК України, а оскільки така вимогам відсутня, то у позивача немає правових підстав щодо стягнення вказаних сум.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписом статті 599 ЦК України та статті 202 ГК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що при порушенні зобов'язання настають правові наслідки, які встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суд зазначає, що оскільки, право вимоги про сплату 3% річних та інфляційних витрат є правовими наслідками прострочення боржником грошового зобов'язання, то на цю вимогу не може бути поширений порядок встановлений главою 48 Цивільного кодексу України «Виконання зобов'язання», у тому числі передбачений ст. 530 цього Кодексу.

Крім того, термін виконання грошового зобов'язання відповідача встановлено умовами укладеного між сторонами договору, а для застосування приписів ст. 625 ЦК України направлення окремої вимоги про сплату 3% річних та інфляційних витрат законодавець не вимагає.

Чинне законодавство не пов'язує наявність пред'явлення вимоги як обов'язковий досудовий порядок врегулювання спорів в даному випадку.

Також закон не вимагає пред'явлення окремої вимоги, а отже, вимогою у розумінні ст. 625 ЦК України є пред'явлення позивачем позову.

Таким чином, враховуючи приписи статей 549, 611 та 625 ЦК України та правову позицію ВГСУ, викладену, зокрема у Інформаційному листі від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, суд наголошує, що право кредитора вимагати сплату індексу інфляції та 3 % річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Отже, оскільки встановлено, що відповідач прострочив виконання зобов'язань за договором № 71 від 31.12.1996р., а також враховуючи, що право кредитора вимагати сплати індексу інфляції та 3 % річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенні: 3 % річних в сумі 450 036,52 грн. та 606654,21 грн. інфляційних збитків.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір стягується з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз", 69035 м. Запоріжжя, вул.. Заводська, 7 код ЄДРПОУ 03345716 на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", м. Київ в особі філії «Управління магістральних газопроводів «ДОНБАСТРАНСГАЗ», 83052 м. Донецьк проспект Ілліча, 100а, код ЄДРПОУ 00153169 три відсотка річних в сумі 450036 (чотириста п'ятдесят тисяч тридцять шість) грн. 52 коп., інфляційні витрати в розмірі 606654 (шістсот шість тисяч шістсот п'ятдесят чотири) грн. 21 коп., та 21133 (двадцять одна тисяча сто тридцять три) грн.. 82 коп. судового збору. Видати наказ.

Суддя О.А. Топчій

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для подання апеляційної скарги з моменту оформлення та підписання повного тексту рішення.

Повне рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 16.12.2013 р.