СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/10185/13-а

11.12.13

м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ілюхіної Г.П.,

суддів Яковенко С.Ю. ,

Лядової Т.Р.

секретар судового засідання Равза Р.Р.

за участю сторін:

від позивача (ОСОБА_2): ОСОБА_3, свідоцтво НОМЕР_1 від 26.09.11 р., довіреність № б/н від 22.02.12

від відповідача (Залізничного районного відділу у м. Сімферополі Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим): не з'явився,

від відповідача (Головного управління Служби Безпеки України в АР Крим): Коновалова Олена Геннадіївна посвідчення АЯ № 000015, довіреність № 76/37/9928-2 від 05.07.13

розглянувши апеляційну скаргу представника позивача: ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кірєєв Д.В. ) від 11.11.13 у справі № 801/10185/13-а

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

представник позивача:

ОСОБА_3 (АДРЕСА_2)

до Залізничного районного відділу у м. Сімферополі Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим (вул. Гагаріна, буд.20, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

Головного управління Служби Безпеки України в АР Крим (бул. Франко,13, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95034)

про спонукання до виконання певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.11.13 у задоволенні адміністративного позову, - відмовлено (арк. с. 98-100).

Рішення суду мотивовано тим, що Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VІ не можна вважати таким, що скасовує відповідальність фізичної особи, передбаченої Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 04.02.1994 року № 3929-ХІІ, оскільки відповідно до положень Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI від 22.09.2011 року Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 04.02.1994 року № 3929-ХІІ визнаний таким, що втратив чинність, але не скасований, таким чином нового закону, який би скасовував закон, що діяв на час прийняття рішень відповідачів про видворення та заборону в'їзду позивача не було.

Не погодившись з рішенням суду, представника позивача: ОСОБА_2 - ОСОБА_3, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (арк. с. 107-108).

Доводи апеляції мотивовані тим, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, основні з яких полягають в тому, що суд першої інстанції не дослідив, що згідно частини другої статті 48 Закону України «Про Регламент Верховної ради України» від 10.02.2010 № 1861- VI Закони, постанови та інші акти Верховної Ради, що набрали чинності, скасуванню Верховною Радою не підлягають, вони можуть бути визнані Верховною Радою такими, що втратили чинність, законодавець ототожнює поняття втрати чинності Закону з його скасуванням, що фактично має однакові правові наслідки; аналогічна правова позиція щодо застосування ч. 2 ст. 5 ЦК України викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2013 року по справі № К-16736/08; не застосував приписи ч. 1 ст. 2 КАС України; не прийняв до уваги те, що окрім посилань відповідачів на юридичну казуїстику стосовно скасування або втрати чинності Закону і необґрунтованого не віднесення заборони в'їзду до відповідальності; відповідачі не змогли привести суду інших доводів і заперечень на позовну заяву; проігноровано надані докази знаходження на Україні дітей позивача, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам п. 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо пропорційності, без з'ясування необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

В судовому засіданні 11.12.2013 представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати по мотивам, викладеним в ній, вважає заборону в'їзду засобом, який обмежує права позивача.

В судовому засіданні представник відповідача (Головного управління Служби Безпеки України в АР Крим) заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив в її задоволенні відмовити, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, залишити рішення суду першої інстанції без змін, вважає, що заборона в'їзду не є відповідальністю, а превентивним засобом, на який не поширюється пом'якшення відповідальності.

В судове засідання, призначене на 11.12.2013 відповідач (Залізничний районний відділ у м. Сімферополі Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим) явку уповноважених представників не забезпечив, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач (Залізничний районний відділ у м. Сімферополі Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим) викликався в судове засідання, явку своїх представників в судове засідання не забезпечив, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників відповідача (Залізничного районного відділу у м. Сімферополі Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим) за наявними матеріалами.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів встановила наступне.

11.07.2011 року в.о. начальника Залізничного РВ СМУ ГУМВС в АР Крим Шевчуком В.П. затверджено рішення СГІРФО Залізничного РВ СМУ ГУМВС України в АР Крим, про видворення громадянина Росії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі України з зобов'язанням покинути територію України до 16.07.2011 року та забороною в'їзду строком на 5 років.

08.09.2011 постановою Головного управління Служби безпеки України в АР Крим, яка підписана в.о. начальника ГУ СБУ в АР Крим Лесюк Р.М., прийняте рішення про видворення за межі України громадянина Російської Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Єсентуки, Ставропольського краю і заборонено подальший в'їзд в Україну строком на 5 років.

28.10.2013 року адвокат ОСОБА_3 в інтересах позивача ОСОБА_2 звернувся з заявою до Залізничного районного відділу у м. Сімферополі ГУ ДМС України в АР Крим та ГУ СБУ в АР Крим про прийняття рішення щодо зміни заборони в'їзду в Україну з 5 років на 3 роки за рішеннями відповідачів від 11.07.2011 року та 08.09.2011 року відповідно.

29.10.2013, не дочекавшись рішення по заяві, представник позивача: ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Служби безпеки України, Залізничного районного відділу у м. Сімферополі Головного управління державної міграційної служби України в АР Крим про спонукання до виконання певних дій: зобов'язати відповідачів прийняти рішення про зміну терміну заборони в'їзду ОСОБА_2 на територію України з 5 років на 3 роки тобто до 08 вересня 2014 року.

Заява мотивована тим, що керівництво Залізничного районного відділу у м. Сімферополі Головного управління державної міграційної служби України в АР Крим та Головне управління Служби Безпеки України в АР Крим не вважають своїм обов'язком захищати права і свободи людини, про що свідчить відсутність до цього часу належного реагування на зміну законодавства, тому за захистом своїх прав представник позивача: ОСОБА_2 - ОСОБА_3 змушений звернутися до суду (арк. с. 4)

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 18.07.2011 року у справі № 2а-8309/11/0170/1 за позовом ОСОБА_2 до СГІРФО Залізничного РВ ГУМВС України в АРК про визнання протиправним та скасування рішення СГІРФО Залізничного РВ СМУ ГУМВС України в АРК від 11.07.2011 року про видворення за межі України громадянина Росії ОСОБА_2 в задоволенні позову відмовлено (арк.с.56-69).

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2011 року

постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 18.07.2011 року у справі № 2а-8309/11/0170/1 залишено без змін (арк. с. 70-71).

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.09.2011 року у справі № 2а-11220/11/0170/16 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Служби Безпеки України про визнання протиправною та скасування постанови від 08.09.2011 року про примусове видворення за межи України громадянина Росії ОСОБА_2 в задоволенні позову відмовлено (арк. с. 24-29).

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.09.2011 року у справі № 2а-8453/11/0170/13 позовні вимоги Залізничного районного відділу Сімферопольського міського управління Головного Управління міністерства Внутрішніх Справ України в АРК, Головного управління Служби безпеки України в АР Крим до ОСОБА_2 про примусове видворення громадянина задоволені, постановлено затримати та і примусово видворити з України громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 (рос. ОСОБА_2), ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серія НОМЕР_2, який тимчасово знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; постанова підлягає негайному виконанню (арк. с. 76-81).

13.09.2011 року видано виконавчий лист по адміністративній справі № 2а-8453/11/0170/13 за позовом Залізничного районного відділу Сімферопольського міського управління Головного Управління міністерства Внутрішніх Справ України в АРК, Головного управління Служби безпеки України в АР Крим до ОСОБА_2 про примусове видворення громадянина (арк. с. 100)

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.09.2011 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_2 про перегляд судового рішення Окружного адміністративного суду АР Крим від 18.07.2011 року по справі № 2а-8309/11/0170/1 за нововиявленими обставинами (арк. с. 72-75).

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011 року постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.09.2011 року у справі № 2а-8453/11/0170/13 залишено без змін (арк.с. 87-95)

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду АР Крим від 27.10.2011 року у справі № 2а-11220/11/0170/16 постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.09.2011 року залишено без змін (арк.с.30-33).

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.05.2012 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.09.2011 року по справі № 2а-11220/11/0170/16 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Служби безпеки України в АР Крим про визнання протиправним та скасування постанови від 08.07.2011 року про видворення ОСОБА_2 за межі України та заборони в'їзду на територію України терміном на 5 років залишено без задоволення (арк. с. 34-36).

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 залишено без задоволення, ухвалу Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.05.2012 року у справі № 2а-11220/11/0170 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Служби безпеки України в АР Крим про визнання протиправним та скасування рішення про видворення іноземця за межи України залишено без змін (арк. с. 37-38).

02.04.2012 року представник позивача ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із заявою про перегляд судового рішення - постанови Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.09.2011 року по справі № 2а-11220/11/0170/16 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Служби Безпеки України в АР Крим про визнання протиправним та скасування постанови від 08.07.2011 року про видворення ОСОБА_2 за межі України та заборони в'їзду на територію України терміном на 5 років, якою в задоволені позову відмовлено (арк.с. 43).

Заява мотивована тим, що після набрання законної сили постанови, яку просить переглянути за нововиявленими обставинами, прийнятий новий Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 року № 3773-VI, який пом'якшує відповідальність іноземця шляхом встановлення заборони щодо подальшого в'їзду в Україну строком замість п'яти років на три роки.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.07.2013 року № К/9991/46037/12 касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.05.2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2012 року без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Правовідносини сторін регулюються Конституцією України, Законом України "Про міліцію", Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 04.02.1994 року № 3929-ХІІ (далі - закон № 3929), Законом України "Про Службу безпеки України".

Суд першої інстанції здійснив аналіз діючого законодавства України та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею першою Закону України "Про міліцію" зазначено, що міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Статтю другою визначені основні завдання міліції, відповідно до якої основними завданнями міліції є, зокрема, запобігання правопорушенням та їх припинення.

Статтею 10 Закону України "Про міліцію" визначені основні обов'язки міліції, зокрема, п. 14 частини першої зазначеної норми Закону на міліцію відповідно до своїх завдань покладений обов'язок контролювати додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в'їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.

Відповідно до приписів Закону України "Про Службу безпеки України" на органи Служби безпеки покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

Із статті 2 (Свобода пересування) Протоколу N 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод випливає, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання; кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

При цьому на здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно статті 1 Двосторонньої угоди про безвізові поїздки громадян, підписаною Урядом України і Урядом Російської Федерації громадяни держави однієї Сторони на основі взаємності звільняються від реєстрації у компетентних органах за місцем їхнього перебування на території держави іншої Сторони, якщо термін такого перебування не перевищує 90 днів з моменту в'їзду на територію держави цієї іншої Сторони, за наявності у них міграційної картки з позначкою органів прикордонного контролю, проставленої при в'їзді на територію держави перебування.

Як зазначено у статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", за порушення іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3929-XII від 04.02.1994 (в редакції Закону України № 32186 від 05.04.2011) іноземець та особа без громадянства має бути видворений за межі України у разі якщо:

- він вчинив злочин, - після відбуття призначеного йому покарання;

- він добровільно не виконав рішення про скорочення терміну його тимчасового перебування в Україні у визначений у цьому рішенні строк;

- його перебування в Україні становить загрозу національній безпеці або громадському порядку;

- під час його перебування виникли підстави для заборони в'їзду відповідно до цього Закону;

- він хоча б раз не виконав вимогу щодня з'являтися для реєстрації до органу, який прийняв рішення про скорочення терміну його тимчасового перебування в Україні, у зв'язку з причинами, не визнаними поважними.

Відповідно до частини другої Закону № 3929 іноземець та особа без громадянства може бути видворений за межі України у разі якщо: його діяльність на території України негативно впливає на відносини України з іншою державою; він вчинив адміністративне правопорушення після виконання адміністративного стягнення; у нього немає законних засобів існування, достатніх для забезпечення його перебування в Україні та виїзду з України, у розмірі, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішення про видворення іноземця та особи без громадянства за межі України приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України на підставах, визначених у частині першій цієї статті, супроводжується забороною подальшого в'їзду в Україну строком до десяти років, а на підставах, визначених у частині другій цієї статті, може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення зазначеного рішення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що рішення відповідачів від 11.07.2011 та 08.09.2011 про видворення за межі України громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 та заборону подальшого в'їзду в Україну строком на 5 років оскаржувались позивачем у судовому порядку, у тому числі стосовно зменшення строку заборони в'їзду на територію України з 5 років до 3 років не визнані протиправними та не скасовані, постанова Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.09.2011 року в адміністративній справі 2а-8453/11/0170/13 за позовом Залізничного районного відділу Сімферопольського міського управління Головного Управління міністерства Внутрішніх Справ України в АР Крим, Головного управління Служби безпеки України в АР Крим до ОСОБА_2 про примусове видворення громадянина про видворення фактично виконана

Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 року № 3773-VІ не можна визнати таким, що скасовує відповідальність фізичної особи, передбаченої Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 04.02.1994 року № 3929-ХІІ.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що на час прийняття рішення СГІРФО Залізничного РВ ГУ МВС України в АР Крим від 11.07.2011 року та постанови ГУ СБУ в АР Крим від 08.09.2011 року про видворення за межі України громадянина Росії ОСОБА_2 та заборони в'їзду на територію України терміном на 5 років, а також постанови Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.09.2011 року про видворення ОСОБА_2 діяв Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 04.02.1994 року № 3929-ХІІ.

Таким чином, нового закону, який би скасовував закон, що діяв на час прийняття рішення СГІРФО Залізничного РВ ГУ МВС України в АР Крим від 11.07.2011 року та постанови ГУ СБУ в АР Крим від 08.09.2011 року про видворення за межі України громадянина Росії ОСОБА_2 та заборони в'їзду на територію України терміном на 5 років не існувало.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2012 року та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02.07.2013 року № К/9991/46037/12 у справі № 2а-11220/11/0170 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Служби безпеки України в АР Крим про визнання протиправним та скасування рішення про видворення іноземця за межі України.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів предмет позову і підстава позову. Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є те, що конкретно вимагає позивач обравший спосіб захисту цього права чи інтересу, що є змістом вимоги.

Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

У судової колегії, при викладених обставинах, відсутні підстави для зміни предмету позовних вимог, так як принцип диспозитивності означає, що процес розгляду адміністративного спору виникає, як правило, з ініціативи зацікавлених осіб і суд вирішує тільки ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і суд не може вийти за межі цих вимог. Дії адміністративного суду залежать від вимог позивача і заперечень відповідача, адміністративний суд вирішує справу в обсязі заявлених сторонами вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Чинники диспозитивності пов'язані не із специфікацією суб'єктивних прав, які підлягають захисту, а із самою природою юрисдикції діяльності із захисту суб'єктивних прав. Диспозитивність, як юридично забезпечена властивість вільної реалізації правоволодільцем суб'єктивного права.

Як правило, спосіб захисту визначається у матеріальному праві: стаття 16 Цивільного кодексу України, стаття 20 Господарського кодексу України.

Обраний позивачем спосіб захисту права не може бути використаний при розгляді цього спору та такий позов не може бути задоволений, оскільки згідно зі статтею 20 Господарського кодексу України, статтею 16 Цивільного кодексу України та статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту права є видами матеріально-правових вимог, які може заявити особа в суді. Разом з тим, законодавство не встановлює, що будь-який з цих способів захисту права може бути використаний під час будь-якого судового розгляду. Позовні (матеріально-правові) вимоги повинні відповідати суті правопорушення, якщо воно наявне. Обраний спосіб захисту права має кореспондувати з характером допущеного невизнання, оспорювання або порушення права.

У відносинах між позивачем та відповідачем судова колегія не виявила будь-якого порушення права позивача, якому кореспондує обраний ним спосіб захисту права.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завдання адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Відтак суд не може зобов'язати відповідача прийняти рішення про зміну терміну заборони в'їзду на территорію України з 5 років на 3 роки, оскільки це призведе до підміни судом органу виконавчої влади, що суперечить конституційному принципу поділу влад на законодавчу, виконавчу та судову.

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.

За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції надав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції в мотивувальній частині постанови, невірно зазначено дату звернення представника позивача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 до Окружного адміністративного суду АР Крим із заявою про перегляд судового рішення - 02.04.2013, в той час, як в матеріалах справи міститься копія заяви представника позивача: ОСОБА_2-ОСОБА_3 про перегляд судового рішення 02.04.2012 (арк.с.43), але ця помилка не є підставою для скасування чи зміни судового рішення, оскільки має бути вирішена судом першої інстанції шляхом виправлення допущеної в судовому рішенні описки в порядку статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, 169, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу представника позивача: ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.11.13 у справі № 801/10185/13-а залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.11.13 у справі № 801/10185/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення скаладений 16 грудня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна

Судді підпис С.Ю. Яковенко

підпис Т.Р.Лядова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна