Справа № 709/2295/2012

Провадження по справі 1/305/22/13

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.08.2013 року. Рахівський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючої - судді Бліщ О.Б.

при секретарі - Вербещук В.В.

з участю: прокурора - Сич Х.В.

обвинуваченого - ОСОБА_1

захисника - ОСОБА_2

потерпілого - ОСОБА_3

адвоката - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Рахів кримінальну справу про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Лисичанськ, Луганської області, зареєстрованого АДРЕСА_2, фактично проживаючого АДРЕСА_3, українця, громадянина України, з середньо-технічною освітою, неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого, -

у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 органом досудового слідства обвинувачувався у скоєнні злочину передбаченого ст. 190 ч. 4 КК України, зокрема, в тому, що він, на протязі листопада-грудня 2002 року, в селі Чорна Тиса Рахівського району, з метою заволодіння чужим майном, шляхом обману, продав директору «СП Апогей» ОСОБА_7 «по агрегатно» гусеничний трактор типу бульдозер, марки Т-130, без реєстраційного номера, який знаходився в урочищі «Рипянець» і належав ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які працювали разом з ним по демонтажу металевої рейки з вузькоколійки, вартість якого, згідно висновку авто товарознавчої експертизи №376 від 22.10.2007 року , складала станом на грудень 2002 року суму 46056 гривень, яка, на той час, становила особливо великі розміри, чим спричинив потерпілим матеріальної шкоди на зазначену суму.

У ході судового розгляду, прокурор прокуратури Рахівського району, внесла постанову про зміну обвинувачення в суді, зокрема, вважає, що в діях підсудного ОСОБА_1 відсутній склад злочину , передбачений ч.4 ст.190 КК України, а дії його кваліфікувала за ч.2 ст.192 КК України, як заподіяння шляхом обману або зловживання довірою майнової шкоди у великих розмірах за відсутності ознак шахрайства, з підстав та мотивів, наведених у описовій частині постанови про зміну обвинувачення в суді від 23.05.2012 року.

Потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на підставі ч.4 ст. 277 КПК України в редакції 1960 року, підтримали обвинувачення ОСОБА_1 у раніше пред'явленому обсязі, тобто за 4 ст. 190 КК України.

В подальшому участь у справі брав лише потерпілий ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_5 помер.

Так, у судовому засіданні потерпілий ствердив, що матеріалами справи та поясненнями допитаних учасників судового розгляду доведено як належність йому трактора марки Т-130, так і вину ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України. Просить суд визнати ОСОБА_1 винним у межах первинного обвинувачення та повністю задоволити заявлений ним цивільний позов , взявши до уваги його письмові пояснення, які приєднано до матеріалів даної кримінальної справи під час проведення судових дебатів.

Підсудний ОСОБА_1 вину свою у вчиненні злочину як за ч.4 ст.190, так і за ч.2 ст.192 КК України, не визнав. У той час, коли ніби-то було вчинено вказаний злочин, він перебував за межами Закарпаття, по місцю свого проживання, що доведено показами свідків. Просить суд звернути увагу на те, що при проведенні слідчих дій ОСОБА_7 його взагалі не впізнав та жоден свідок не ствердив, що бачив його під час підписання неіснуючої угоди купівлі-продажу трактора, про яку говорив ОСОБА_7, вони лише стверджують, що бачили трактор. Однак, довести що це саме трактор ОСОБА_5 неможливо, оскільки такий, як стверджує сторона обвинувачення, не був зареєстрований як транспортний засіб, отже не мав жодних розпізнавальних знаків (номерів, тощо). Просить суд виправдати його з-під обвинувачення за вказаними статтями, оскільки він вказаного діяння не вчиняв, незалежно від того, якою статтею обвинувачення воно охоплюється.

Свідок ОСОБА_9 у ході судового слідства ствердив, що він був членом комісії при списанні трактора, який належав СП "Апогей". Вказаний трактор був належним чином зареєстрованим і ніяким змінам не піддавався.

Свідок ОСОБА_10 у ході судового слідства показав суду. Йому відомо, що 10 років назад пропав трактор, який ОСОБА_5 збирали своїми силами та коштами. ОСОБА_3 працював в Чехії, у батька його була зарплата і пенсія. Вони вказаний трактор доставили на Закарпаття. Щодо укладення угоди, то таких тонкощів не знає.

Свідок ОСОБА_32, у ході судового слідства ствердив, що на даний час він нічого не пригадує по даній справі, однак його покази дані раніше, які йому оголошено, пригадав та повністю їх підтверджує. Так, може ствердити, що трактор Т-130 належав фірмі ОСОБА_7. Його стан був такий, що легше його було списати ніж ремонтувати, що в подальшому й було зроблено. Про те, що ОСОБА_1 щось продавав СП "Апогей", йому нічого не відомо. Він лише тоді і зараз може ствердити, що той бульдозер був у них ще з "Радянських Карпат".

Свідок ОСОБА_13 у ході судового слідства ствердив, що він працював у ОСОБА_5, будував мости. Потім Чернівецька фірма привезла техніку, серед якої був і трактор Т-130. Він був робочому стані. Коли трактор пропав, він на той час вже там не працював і йому невідомо при яких обставинах та хто його звідти забрав.

Свідок ОСОБА_14 у ході судового слідства ствердила, що погано пригадує події, що стосуються цієї справи. Одного разу, у кінці, або на початку 2002 року, її покійний на даний час чоловік запросив чоловіка на ім'я ОСОБА_1, до них на каву, після чого вони ще кілька разів зустрічалися, так як мали спільну роботу. Чоловік пояснив, що ОСОБА_1 жив у лісі, в вагончику та займався вивозом лісу чи рельсів.

Свідок ОСОБА_15, допитаний у ході досудового слідства, ствердив, що він працює в ТОВ "Апогей ЛТД" в стм. Ясіня, трактористом, вже близько 15 років. Наприкінці 2004 року, точної дати згадати не може, але пам"ятає, що вже було холодно, снігу ще не було, він разом з трактористом ОСОБА_16 та майстром лісу ОСОБА_17 по вказівці директора ТОВ "Апогей" ЛТД ОСОБА_7 пішли в с. Ч Тиса в урочише "Рип"янець" подивитися на технічний стан гусеничного трактора типу бульдозер, марки Т-130, який знаходився в лісі. Вони приїхали до трактора подивились його технічний стан. На той момент трактор був технічно несправний, на ньому була знята гусениця і ще були якісь поломки. Вони подивились і поїхали геть. Що було далі з трактором він не знає і більше до нього не ходив (т.4 а.с.98-99).

Свідок ОСОБА_7, будучи допитаним у ході досудового слідства, ствердив, що працюючи директором "СП Апогей", він закупив вузли та агрегати до бульдозера Т-130 від підприємства "Самей", директором якого був ОСОБА_1. Вказані вузли та агрегати ним були оприбутковані по бухгалтерії і використані на зборку трактора. На закупку була укладена угода та підписані відповідні бугалтерські документи. Придбані запасні частини були частково закріплені на рамі, а інші відокремлені . При укладенні угоди купівлі- продажу ОСОБА_1 стверджував, що все являється власністю його підприємства. Навесні 2003 року до нього звернувся гр-н ОСОБА_5 і сказав, що то був його бульдозер. Він в свою чергу повідомив ОСОБА_5, що купив вузли та агрегати бульдозера від ОСОБА_1 на законих підставах, тому всі претензії може ставити до нього. Після цього ОСОБА_5 звернувся в міліцію та в суд. Суд, розглянувши заяву ОСОБА_5 виніс рішення про визнання угоди законною і не задовільнив позов ОСОБА_5. У січні 2004 року вказані вузли та агрегати були списані і частково використані на проведення ремонтів інших бульдозерів, а частина, яка залишилась - продана. Твердження ОСОБА_3, про те, що ніби-то він викрав його бульдозер, рахує наклепом та образою його, як керівника та депутата обласної ради (т.1, а.с. 114-115).

Свідок ОСОБА_17, допитаний у ході досудового слідства, ствердив, що він працює на посаді майстра лісу з 1990 року. На початку листопада 2002 року, директор фірми на якій він працює, а саме ОСОБА_7, дав усне розпорядження поїхати з представниками якоїсь Чернівецької фірми. Один з них назвався директором фірми на ім'я ОСОБА_1, а другий назвався ОСОБА_18, після чого вони поїхали в с. Чорна Тиса урочище "Рип'янець". Там знаходився трактор бульдозер Т-130, який вони мали намір продати. Оглянувши трактор, виявив, що він в неробочому стані, а саме, був відсутній топливний насос, з однієї сторони стягнута гусениця. Вказані особи сказали, що ремонт проведуть самостійно. Приблизно через 1-2 неділі він, взявши з собою тракториста ОСОБА_16 та представника Чернівецької фірми - ОСОБА_18, перетягли вказаний трактор з урочища "Рип'янець" в урочище "Довжана" (до автодороги Ч.Тиса-Ясіня). Хто і куди в подальшому забрав цей трактор йому невідомо. Пізніше, від свого директора ОСОБА_7 довідався, що він уклав договір купівлі-продажу з ОСОБА_1 (представником Чернівецької фірми) і купив вказаний трактор, однак, за яку ціну, не знає (т.1, а.с.131-133).

Свідок ОСОБА_20, будучи допитаним у ході досудового слідства ствердив, що з липня 2000 року по травень 2005 року він працював інженером по охороні праці в ТОВ "Апогей". Згідно наказу по підприємству, він був включений в комісію по списанню основних засобів. На початку січня 2004 року було складено акт про списання бульдозера Т-130, який до цього працював на вказаному підприємстві. Коли і де був придбаний вказаний трактор, йому невідомо. Причиною списання стало повне зношення його деталей та вузлів. Деталі від трактора, які залишилися придатними до експлуатації, скоріш за все були використані як запчастини до інших бульдозерів, які були на підприємстві (т.3, а.с.131-132).

Свідок ОСОБА_21, ствердив на досудовому слідстві, що з 1982 року по 1999 рік він працював у лісокомбінаті "Радянські карпати". Після створення СП "Апогей" продовжив працювати там на посаді заступника директора. За час роботи, майже щорічно включався в комісію по введенню в експлуатацію та списанню основних засобів. Так, на початку січня 2004 року, комісією було списано трактор-бульдозер Т-130, який був придбаний ще лісокомбінатом у 1986 році, через технічну непридатність (повний знос) його вузлів та агрегатів. Інші деталі, які ще були придатними, було реставровано та використано на іншу техніку фірми (т.3, а.с.135-137).

Свідок ОСОБА_22, будучи допитаною у ході досудового слідства, ствердила, що вона працювала головним бухгалтером в СП "Апогей" та входила комісію по списанню запасних частин трактора-бульдозера Т-130 МГ-1, згідно акту від 03.01.2004 року. Вказані запчастини були непридатні до експлуатації, тому підлягали списанню, а саме: вузли, деталі, підшипники ходової частини теліжки, рама, гідросистема та розморожено двигун Д-160. Вказівки на списання бульдозера ніхто не давав, але, так як він був у непридатному для експлуатації стані, то було прийнято заключення комісії про списання з балансової вартості основних засобів СП "Апогей" ЛТД бульдозера Т-130, 1986 р.в., двигун НОМЕР_2 (т.3, а.с.138-139).

Свідок ОСОБА_23 , будучи допитаним у ході досудового слідства ствердив, що він працює старшим оперуповноваженим Рахівського РВ УМВС України в Закарпатській області та обслуговує дільницю Ясінянського відділення міліції. Приблизно весною 2003 року, у Ясінянянське відділення міліції звернувся гр-н ОСОБА_5 із заявою про те, щоб йому повернули трактор Т-130, який був незаконно проданий директором ТОВ "Самей ЛТД" ОСОБА_1 директору СП "Апогей ЛТД" ОСОБА_7 Також ОСОБА_5 пояснив, що він бачив свій трактор на території СП"Апогей ЛТД". Після цього, вони разом з ОСОБА_5 під"їхали до території СП "Апогей ЛТД", але трактора на території видно не було і на прохідній їх на територію не впустили працівники охорони, мотивуючи тим, що на той час був відсутній директор, тому вони пішли геть (т.3, а.с.157-158).

Свідок ОСОБА_24, на досудовому слідстві ствердив, що він, з літа 2002 року, працював на посаді начальника охорони в СП "Апогей". Майно та техніка їхньої фірми знаходиться в смт.Ясіня (нижній склад і автоколона), в с. Лазещина (лісопереробний цех). На території с. Чорна Тиса об'єктів їхньої фірми взагалі немає. Хто, де та коли закуповує техніку, запчастини та інше для фірми, йому не відомо. Громадянина на прізвище ОСОБА_5 він не знає і з якою метою він приходив 2-3 роки тому назад в урочище "Довжана" в с. Ч. Тиса, йому невідомо ( т.3, а.с.166-167).

Свідок ОСОБА_16 , на досудовому слідстві ствердив, що він, з 1997 року працював на тракторі Т-130 д/н НОМЕР_1, в лісокомбінаті "Радянські Карпати". В 1998 році, лісокомбінат перейшов у власність СП "Апогей". Приблизно на початку 1998 року проводився капітальний ремонт трактора в смт. Ясіня. Весною 2001 року, на вказаному тракторі Т-130, д/н НОМЕР_1 вийшли з ладу двигун, коробка передач, також були деякі поломки ходової частини. У зв'язку з цим, трактор був транспортований в транспортний ремонтний цех СП "Апогей" в смт.Ясіня, але, через відсутність потрібних запчастин, не був відремонтований. Приблизно на початку 2004 року вказаний трактор був списаний. За час його работи на вказаному підприємстві, ніяких змін двигуна та рами не проводилося (т.3 а.с.168-169).

Дослідивши всі зібрані у справі докази в їх сукупності, вичерпавши всі можливості до збирання додаткових доказів, суд прийшов до висновку, що участь підсудного ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.192 КК України, яке підтримує державний обвинувач та злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, яке підтримується потерпілим ОСОБА_3 не доведена як у ході досудового слідства, так і в суді, з наступних міркувань.

Так, у відповідності до первинного обвинувального висновку, органом досудового слідства ОСОБА_1 інкримінується те, що він на протязі листопада-грудня 2002 року в с. Чорна Тиса, Рахівського району, Закарпатської області з метою заволодіння чужим майном, шляхом обману продав поагрегатно гусеничний трактор типу - бульдозер, марки Т-130, а саме - двигун, такий, що перебував у користуванні вартістю 3.000 грн., відвал, такий, що перебував у користуванні вартістю 3.000 грн., гусениці, такі, що перебували у користуванні вартістю 3.000 грн., коробку передач, таку, що перебувала у користуванні вартістю 3.000 грн., раму, таку, що перебувала у користуванні вартістю 3.000 грн., теліжку, таку, що перебувала у користуванні вартістю 3.000 грн., кабіну, таку, що перебувала у користуванні вартістю 3.000 грн. та пусковий двигун, такий, що перебував у користуванні вартістю 250 грн., які знаходилися в урочищі «Рип'янець» с. Чорна Тиса, Рахівського району, Закарпатської області та належали гр-ну ОСОБА_3, чим спричинив останньому матеріальну шкоду на загальну суму 21.250 грн.

В ході судового розгляду справи державним обвинувачем, помічником прокурора Рахівського району юристом 2 класу Сич Х.В., яким підтримувалося державне обвинувачення у Рахівському районному суді Закарпатської області по кримінальній справі за обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.4 ст.190 КК України, було винесено постанову про зміну обвинувачення в суді, доводами якої являлися наступні обставини: "Органом досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він протягом листопада-грудня 2020 року в с. Чорна Тиса, Рахівського району, Закарпатської області, з метою заволодіння чужим майном, шляхом обману, продав СП «Апогей» поагрегатно гусеничний трактор типу бульдозер марки Т-130 без реєстраційного номера, який знаходився в урочищі «Рип'янець», та належав гр-ну ОСОБА_3, чим спричинив останньому матеріальної шкоди в особливо великий розмірах на суму 46.056 грн. Даними своїми діями, як заволодіння чужим майном шляхом обману, вчиненим в особливо великих розмірах, ОСОБА_1 скоїв злочин, передбачений ч.4 ст.190 КК України. Як встановлено в ході судового слідства по даній кримінальній справі, враховуючи додатково здобуті докази, прокурором було зроблено висновок, що дії ОСОБА_1 підлягають перекваліфікації. Об'єктивною стороною складу злочину є вчинене діяння, злочинні наслідки та причинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засіб та обставини вчиненого діяння. Підставою для відчуження чужого майна, згідно матеріалів справи, являється угода № 207, укладена 01.12.2002 року у с. Чорна Тиса, Рахівського району, Закарпатської області між громадянином ОСОБА_7, як директором ТОВ «Апогей», та громадянином ОСОБА_1, як директором ТОВ «Самей ЛТД», про продаж спірного трактора (тракторних агрегатів). Таким чином, відносини власності щодо предмета злочину виникають у відношенні до гр-на ОСОБА_7, директора ТОВ «Апогей», який придбав поагрегатно трактор типу бульдозер марки Т-130. Твердження сім'ї ОСОБА_3 про те, що даний трактор належав їм, не підтверджено ні в ході досудового слідства, ні в ході судового розгляду справи, оскільки ними не пред'явлено жодних угод про придбання тракторних агрегатів та правовстановлюючих документів на даний трактор. Встановлено, що ОСОБА_26, ОСОБА_3 та їхній батько, ОСОБА_5, в період 2000-2002 р.р. офіційно працювали на підприємстві ТОВ «Самей ЛТД», директором якого являвся ОСОБА_1, та виконували при цьому роботи по демонтажу вузькоколійки. На підставі наведеного державний обвинувач дійшов до висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, оскільки в його діях не має ознак шахрайства, а натомість вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст.192 КК України, як заподіяння майнової шкоди у великих розмірах шляхом обману або зловживання довірою за відсутністю ознак шахрайства. На підставі наведеного й керуючись статтею 277 КПК України державним обвинувачем було винесено постанову про зміну пред'явленого ОСОБА_1, обвинувачення за ч.4 ст.190 КК України, пред'явлено йому нове обвинувачення, яке викладено в наступній редакції:

ОСОБА_1 протягом листопада-грудня 2002 року в селі Чорна Тиса, Рахівського району, Закарпатської області, являючись директором ТОВ «Самей ЛТД», з метою заволодіння чужим майном шляхом обману, продав СП «Апогей» поагрегатно гусеничний трактор типу бульдозер марки Т-130 без реєстраційного номера, який знаходився в урочищу «Рип'янець» та належав ОСОБА_3, чим спричинив останньому матеріальної шкоди в особливо великий розмірах на суму 46.056 грн. Даними своїми діями, як заподіяння шляхом обману або зловживання довірою майнової шкоди у великих розмірах за відсутності ознак шахрайства, ОСОБА_1 скоїв злочин, передбачений ч.2 ст.192 КК України."

Постановою Рахівського районного суду від 25.05.2012 року, ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності за ст.192 ч.2 КК України, на підставі ст.49 ч.2 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності.

На дану постанову потерпілим ОСОБА_3 та прокурором було подано апеляції, в який потерпілий, ОСОБА_3, порушував питання про скасування постанови суду і направлення справи на новий судовий розгляд з тих підстав, що суд першої інстанції при вирішенні питання про закриття справи та звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України, не врахував, що останній вину у вчиненому не визнавав, а наслідків закриття відносно нього справи з нереабілітуючих підстав судом не роз'яснено.

В апеляції прокурора також порушено питання про скасування судового рішення щодо звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, через недотримання судом положень п.4 ст.277 КПК УКраїни в ред. 1960 року, тобто, без урахування позиції потерпілого щодо права підтримання ним обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 08.08.2012 року, зазначену постанову суду було скасовано, а справу передано на новий судовий розгляд в іншому складі.

При новому розгляді справи, за обставин як вже зазначено вище, розгляд кримінальної справи продовжувався із підтриманням державним обвинувачем обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_1 за ч.2 ст.192 КК України, як заподіяння шляхом обману або зловживання довірою майнової шкоди у великих розмірах за відсутності ознак шахрайства, а потерпілим ОСОБА_3, в межах обвинувачення, раніше пред'явленого ОСОБА_1 за ч.4 ст.190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману, вчиненим в особливо великих розмірах.

Постановляючи по справі виправдувальний вирок у зв'язку із недоведеністю участі ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.192 КК України, суд виходить із наступного.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.1993 р., N 12 від 03.12.1997 р., N 6 від 30.05.2008 р.), в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. При постановленні вироку суд, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України в редакції 1960 року.

Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Згідно з ч.4 ст.327 КПК України в редакції 1960 року, виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведена участь підсудного у вчиненні злочину. При цьому, виправдувальний вирок, у силу ч.1 ст.327 КПК України в редакції 1960 року, повинен бути мотивований судом.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя» визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини.

При цьому, слід мати на увазі, що статтею 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Так, відповідно до обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_1 за ч.2 ст.192 КК України, як заподіяння шляхом обману або зловживання довірою майнової шкоди у великих розмірах за відсутності ознак шахрайства, яке підтримується державним обвинувачем, та обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_1 за ч.4 ст.190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману, вчиненим в особливо великих розмірах, яке підтримується потерпілим, ОСОБА_3, підсудному ОСОБА_1 фактично інкримінується вчинення злочинів, як за ч.2 ст.192, так і за ч.4 ст.190 КК України, як заподіяння майнової шкоди шляхом обману чи зловживання довірою чи заволодіння чужим майном шляхом обману.

При цьому, по кожному обвинуваченню потерпілим органом досудового слідства визнано гр-на ОСОБА_3, як власника гусеничного трактора типу бульдозер марки Т-130 без реєстраційного номера, який знаходився в урочищі «Рип'янець» та належав йому, ОСОБА_3

Разом з тим, органом досудового слідства, обвинувальним висновком, який затверджено державним обвинувачем, підсудному ОСОБА_1 інкримінується те, що він шляхом обману продав СП «Апогей» поагрегатно гусеничний трактор типу бульдозер марки Т-130 без реєстраційного номера. При цьому, органом досудового слідства та стороною обвинувачення в суді не доведено факт існування такого транспортного засобу, як гусеничного трактора типу бульдозер марки Т-130, оскільки в матеріалах справи відсутні докази реєстрації такого транспортного засобу в органах реєстрації транспортних засобів, а до матеріалів справи не додано реєстраційних документів на даний транспортний засіб чи правовстановлюючих документів, згідно яких вбачалося б, що саме такий транспортний засіб, як гусеничний трактор типу бульдозер марки Т-130, належить на праві власності потерпілому ОСОБА_3

Матеріалами кримінальної справи, а саме - обвинувальним висновком, орган досудового слідства та державний обвинувач доводять факт продажу ОСОБА_1 на протязі листопада-грудня 2002 року в с. Чорна Тиса, Рахівського району, Закарпатської області поагрегатно гусеничного трактора типу - бульдозер, марки Т-130, а саме - двигун, такий, що перебував у користуванні вартістю 3.000 грн., відвал, такий, що перебував у користуванні вартістю 3.000 грн., гусениці, такі, що перебували у користуванні вартістю 3.000 грн., коробку передач, таку, що перебувала у користуванні вартістю 3.000 грн., раму, таку, що перебувала у користуванні вартістю 3.000 грн., теліжку, таку, що перебувала у користуванні вартістю 3.000 грн., кабіну, таку, що перебувала у користуванні вартістю 3.000 грн. та пусковий двигун, такий, що перебував у користуванні вартістю 250 грн., які знаходилися в урочищі «Рип'янець» с. Чорна Тиса, Рахівського району, Закарпатської області та належали гр-ну ОСОБА_3.

При цьому, як одним із основних доказів вчиненого, до матеріалів справи додається копія угоди № 207, укладеної 01.12.2002 року у с. Чорна Тиса, Рахівського району, Закарпатської області між громадянином ОСОБА_7, як директором ТОВ «Апогей», та громадянином ОСОБА_1, як директором ТОВ «Самей ЛТД», про продаж спірного трактора (тракторних агрегатів).

Тобто, підставою для відчуження чужого майна згідно матеріалів справи являлася угода № 207, укладена 01.12.2002 р. у с. Чорна Тиса, Рахівського району, Закарпатської області між гр-ном ОСОБА_7, як директором ТОВ «Апогей», та гр-ном ОСОБА_1, як директором ТОВ «Самей-ЛТД», про продаж спірного трактора (тракторних агрегатів).

Згідно із показів ОСОБА_1, що знаходяться у матеріалах справи, останній дану угоду із представниками ТОВ «Апогей» не укладав, тобто, при її оформленні у с. Чорна Тиса, Рахівського району підсудний не перебував, а знаходився за місцем свого постійного проживання та місцем роботи, що підтверджується показами свідків.

При проведенні судового слідства судом в порядку окремого доручення було отримано покази свідків:

- ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_6, мешканки АДРЕСА_4,

- ОСОБА_27, ІНФОРМАЦІЯ_8, мешканки АДРЕСА_4,

- ОСОБА_28, ІНФОРМАЦІЯ_9, мешканця АДРЕСА_5,

- ОСОБА_29, мешканця АДРЕСА_6,

які повідомили про те, що із ОСОБА_1 знайомі і підтвердили факт перебування останнього протягом листопада-грудня місяців 2002 року за місцем його постійного перебування/проживання.

Ні державним обвинувачем, ні потерпілим дані докази/алібі не спростовані, не оскаржені.

Органом досудового слідства встановлено факт закупівлі поагрегатно потерпілим, ОСОБА_3, силових та інших установок згідно накладних від 06.11.2002 року, однак, до матеріалів справи не додано будь-яких доказів того, що саме ті силові агрегати та установки трактора були відчужені за договором купівлі-продажу ТОВ «Апогей», а в суді таких доказів не здобуто.

Судом, при проведенні судового слідства, в порядку доручень отримано підтвердження того, що ТОВ «Апогей» була знищена фінансово-бухгалтерська документація за 2002 рік, у зв'язку із чим фактично експертною установою було повернуто без виконання матеріали кримінальної справи, які направлялися судом для проведення судової почеркознавчої експертизи.

Суд констатує той факт, що до матеріалів справи не додано оригіналу договору/угоди № 207, укладеної 01.12.2002 року у с. Чорна Тиса, Рахівського району, Закарпатської області між громадянином ОСОБА_7, як директором ТОВ «Апогей», та громадянином ОСОБА_1, як директором ТОВ «Самей ЛТД», про продаж спірного трактора (тракторних агрегатів) та оригіналів накладених, по яких, як зазначено в обвинувальних виносках, було продано поагрегатно гусеничний трактор типу - бульдозер, марки Т-130.

У зв'язку із відсутністю у матеріалах кримінальної справи оригіналу угоди 207, укладеної 01.12.2002 року про продаж трактора, відсутністю висновку судової почеркознавчої експертизи даної угоди, згідно якої б спростовувалися покази підсудного ОСОБА_1 щодо не підписання ним такої угоди, суд не може брати до уваги те, що саме ОСОБА_1 01.12.2012 року в с. Чорна Тиса, Рахівського району, Закарпатської області, з метою заволодіння чужим майном, шляхом обману, було укладено угоду про продаж поагрегатно гусеничного трактора типу - бульдозер, марки Т-130, а саме - двигуна, такого, що перебував у користуванні вартістю 3.000 грн., відвалу, такого, що перебував у користуванні вартістю 3.000 грн., гусениць, таких, що перебували у користуванні вартістю 3.000 грн., коробки передач, такої, що перебувала у користуванні вартістю 3.000 грн., рами, такої, що перебувала у користуванні вартістю 3.000 грн., теліжки, такої, що перебувала у користуванні вартістю 3.000 грн., кабіни, такої, що перебувала у користуванні вартістю 3.000 грн. та пускового двигуна, такого, що перебував у користуванні вартістю 250 грн., які знаходилися в урочищі «Рип'янець» с. Чорна Тиса, Рахівського району, Закарпатської області та належали гр-ну ОСОБА_3.

В матеріалах справи знаходиться постанова органу досудового слідства про призначення судової автотоварознавчої експертизи, але сам висновок в матеріалах справи автотоварознавчої експертизи відсутній, у зв'язку із не проведенням такої експертизи. Висновок оцінювача ПП ОСОБА_30 суд не може взяти, як належний доказ по справі, оскільки ПП ОСОБА_30 не має ліцензії на проведення судових експертиз, а отже її висновок є неналежним доказом по кримінальній справі.

Крім того, суд, постановляючи виправдувальний вирок, визнає за правдиві показання підсудного ОСОБА_1, враховуючи наступне:

1) вони є логічними, послідовними, пояснюваними (наприклад, перебування його на час укладання угоди № 207 від 01.12.20102 року за місцем свого постійного проживання, а не за місцем укладання угоди), незмінюваними протягом усього часу досудового та судового слідства та узгодженими часткового з показаннями свідків обвинувачення та повністю з показаннями свідків сторони захисту;

2) процесуальна поведінка підсудного ОСОБА_1, зокрема, обрана ним позиція захисту від обвинувачення, є логічною і послідовною. Так, вивчивши матеріали кримінальної справи, суд вбачає те, що підсудний жодного разу не намагався ввести слідство чи суд в оману, не скривався від слідства та суду, виконуючи їх процесуальні вказівки.

Однак, для визнання особи винною у скоєнні злочину, суд має не лише встановити, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, а й має вирішити, чи має це діяння склад злочину (п.2 ч.1 ст.324 КПК України).

До висновку про відсутність в діях підсудного ОСОБА_1 складу злочину суд прийшов, оцінивши послідовні, логічні та незмінювані протягом досудового та судового слідства показання підсудного, потерпілого, свідків , а також оцінивши інші докази, в тому числі, протоколи очних ставок між підсудним, ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_7, між підсудним ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_3 Всі ці докази частково узгоджуються між собою, але ніяк не доводять вину ОСОБА_1 у скоєнні шахрайства чи заволодіння майном за відсутності ознак шахрайства.

Склад злочину - це сукупність передбачених чинним Кодексом об'єктивних і суб'єктивних ознак, при наявності яких діяння визнається злочином. Елементами складу злочину є:

- об'єкт злочину - це те, проти чого спрямований злочин, тобто те, чому він спричиняє або може заподіяти шкоду;

- об'єктивна сторона злочину - це те, як злочин виявляється у реальній дійсності. Вона охоплює вчинене діяння, злочинні наслідки та причинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засіб та обставини вчиненого діяння;

- суб'єкт злочину - це фізична особа, яка є осудною і досягла встановленого чинним Кодексом віку кримінальної відповідальності за даний злочин;

- суб'єктивна сторона злочину - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої чинним Кодексом, та наслідків, що настали або можуть настати в результаті її дії чи бездіяльності.

Відсутність у діянні хоча б однієї з ознак, що входять до складу злочину, виключає можливість кваліфікувати це діяння як злочин, а тому не дає підстав для кримінальної відповідальності.

Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі.

Способами вчинення шахрайства є або обман, або зловживання довірою.

Обман, як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно, полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.

Змістом обману, як способу шахрайства, можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних.

Об'єктивна сторона заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства полягає в отриманні винним матеріальної вигоди за рахунок власника або законного володільця майна шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства.

За способом вчинення цей злочин є близьким до шахрайства. Однак, на відміну від шахрайства, при його вчиненні не відбувається вилучення чужого майна із фонду власника: винний отримує матеріальну вигоду в результаті використання майна, яке лише мало надійти у розпорядження власника і поповнити його майновий фонд. Тобто він не вилучає майно, а лише не передає його належному власникові чи законному володільцю.

Способами вчинення злочину є обман та зловживання довірою.

За своїм змістом обман та зловживання довірою, як способи вчинення цього злочину аналогічні обману та зловживанню довірою при шахрайстві.

Заподіянням майнової шкоди, відповідальність за яке передбачена ст. 192 КК України, охоплюються випадки;

1) незаконного використання чужого майна чи грошових коштів (самовільне всупереч укладеній угоді чи досягнутій домовленості безоплатне використання транспортних засобів чи інших предметів; нецільове використання коштів чи майна іншого власника, отриманих на законних підставах (як попередню оплату за товар чи фінансування певного проекту, орендування приміщень, у т.ч. і житла, або іншого майна, наданого винному його власником чи законним володільцем на зберігання чи залишеного під нагляд, тощо), в результаті чого потерпіла сторона, будучи позбавленою можливості використовувати майно чи кошти у власних інтересах, зазнає майнової шкоди у формі упущеної вигоди;

2) неправомірного неповернення чи несвоєчасного повернення власнику майна чи грошових коштів, що позбавляє власника можливості використовувати їх за власним розсудом і отримати певний дохід;

3) ухилення від сплати обов'язкових платежів (перекручування умов договору купівлі-продажу з метою зменшення розміру мита, користування пільгами (на оплату житла, електричної енергії чи газу, на проїзд тощо)), в результаті чого держава не отримує належних грошових надходжень.

4) отримання майна чи грошових коштів (кредитів, позик, субсидій та інших соціальних виплат, придбання нерухомості або іншого майна тощо) з використанням при цьому пільг, на які винна особа не мала права (наприклад, отримання безвідсоткової позики, яка надається певним категоріям громадян; отримання позики для будівництва тощо;

5) звернення особою, яка перебуває на службі, на свою користь або користь інших осіб грошових коштів, які є платою за отримані громадянами чи організаціями послуги.

Однак, ані досудовим слідством, ані судом, не здобуто прямих чи непрямих доказів, які б доводили обман ОСОБА_1 потерпілого ОСОБА_3, в результаті чого останній передав би першому своє майно - гусеничний трактор типу - бульдозер, марки Т-130.

Зокрема, досудовим та судовим слідством встановлено, що потерпілим ОСОБА_3 гусеничний трактор типу - бульдозер, марки Т-130 було залишено в лісі в урочищі «Рип'янець» з поламаним пусковим двигуном, дані обставини підтверджені в судовому засіданні і батьком потерпілого, ОСОБА_5.

Будь-яких прямих доказів того, що саме ОСОБА_1 було забрано даний трактор з урочища «Рип'янець», в результаті судового слідства не встановлено. Натомість, показами свідка ОСОБА_5 в суді підтверджено те, що даний трактор було доставлено з урочища «Рип'янець» до підприємства СП «Апогей» трактористом даного підприємства за вказівкою ОСОБА_7

Таким чином, суд прийшов до переконання, що такий спосіб шахрайства як обман, чи заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства потерпілому ОСОБА_3, не мали місця в діяннях підсудного ОСОБА_1

Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зв'язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо.

Суб'єктивна сторона шахрайства чи заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства характеризується прямим умислом, коли особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, вилучає чуже майно, на яке вона не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в певному розмірі і бажає спричинити таку шкоду, та корисливими мотивом і метою - спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та сам факт такого збагачення.

Враховуючи наведене суд вважає, що підсудний ОСОБА_1 у цьому разі мав би прагнути досягти якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу і діяти свідомо і цілеспрямовано.

Разом з тим, досудовим слідством не доведено, а під час судового слідства не встановлено достеменних фактів, що підсудний ОСОБА_1 бажав заволодіти майном потерпілого ОСОБА_3, позбавити того свого майна і отримати користь у вигляді права володіння чи користування чужим майном.

Проаналізувавши всі зібрані досудовим слідством і перевірені під час судового слідства обставини та факти, суд констатує, що діяння - вибуття з володіння потерпілого ОСОБА_3 у володіння СП «Апогей» гусеничного трактора типу - бульдозер, марки Т-130 без реєстраційного номера мало місце, однак складу злочину, передбачених ч.2 ст.192, ч.4 ст.190 КК України у діянні ОСОБА_1 не має, а матеріалами справи не доводиться його участь у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Відповідно до положень ч.2 ст.327 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину повністю доведена.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч.4 ст.327 КПК України, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину, постановляється виправдувальний вирок. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 за таких обставин у відповідності до статті 328 частини 2 КПК України не підлягає до задоволення.

Згідно з ст.323 КПК України як обвинувальний, так і виправдувальний вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, й оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Надаючи оцінку всім обставинам, суд вважає, що у даній кримінальній справі не здобуто належних і обґрунтованих доказів, які би переконливо доводили вину ОСОБА_1 у скоєнні ним злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2ст.192 КК України, а всі сумніви щодо його винуватості тлумачаться на користь підсудного.

Враховуючи вищенаведене, виходячи з принципу презумпції не винуватості, суд трактуючи всі сумніви по обвинуваченню на користь підсудного, приходить до переконливого висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні ним злочинів, передбачених частиною 4 статті 190, частиною 2 статті 192 КК України, у зв'язку із чим він підлягає виправданню за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів.

У відповідності до статті 327 частини 5 КПК України якщо при постановленні виправдувального вироку за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила цей злочин, залишається не виявленою, суд після набрання вироком законної сили, виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, винної у вчиненні цього злочину.

Окрім того, в ході судового слідства достовірно встановлено, що ОСОБА_1 23.01.2001 року, у Феодосійському відділі РАЦСу міського УЮ АР Крим уклав шлюб з громадянкою ОСОБА_31, про що був складений актовий запис №447 та при укладені цього шлюбу присвоїв собі прізвище дружини - "ОСОБА_31". У цьому ж відділі РАЦСу вказаний шлюб в подальшому (28.04.2007 року) був розірваний і після розірвання шлюбу сторони продовжили іменуватися прізвищем "ОСОБА_31". Однак, з моменту реєстрації як одруження, так і розірвання шлюбу, підсудний офіційної зміни пізвища не провів , паспорта громадянина України на прізвище "ОСОБА_31" не отримав, тому, суд вирішує дану справу по суті щодо громадянина України ОСОБА_1.

Керуючись ст.ст.323, 324,327-328 КПК України, в редакції 1960 року, суд -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА _1, ІНФОРМАЦІЯ_12, українця, громадянина України, уродженця м. Лисичанськ, Луганської області, зареєстрованого у АДРЕСА_2, фактичне місце проживання: АДРЕСА_3, не одруженого, з середньотехнічною освітою, не працюючого, раніше не судимого, з-під обвинувачення за частиною 4 статі 190 та частиною 2 статті 192 КК України, виправдати, за недоведеністю його участі у вчиненні даних злочинів.

У задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

На вирок може бути подана апеляція в судову палату з кримінальних справ апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд протягом 15 днів з моменту його проголошення.

Головуюча: О.Б.Бліщ

З оригіналом вірно,

Суддя Рахівського районного суду: О.Б. Бліщ