копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 р.

Справа № 804/11400/13-а

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді

Ільков В.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом приватного підприємства "Торгівельно-виробнича фірма "Гетьман" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ількову В.В. відповідно до розпорядження керівника апарату суду «Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ» від 13.09.2013р. за № 321д була передана адміністративна справа № 804/11400/13-а за позовом приватного підприємства «Торгівельно-виробнича фірма «Гетьман» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.09.2013р. зазначену справу було прийнято суддею до свого провадження та призначено до судового розгляду.

У позовній заяві (із урахуванням клопотання про виправлення технічної помилки у тексті адміністративного позову від 30.10.2013р.) позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, які полягають у проведенні зустрічної звірки приватного підприємства «Торгівельно-виробнича фірма «Гетьман», за результатми якої складено акт № 5185/226/33517392 від 28.12.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Гетьман» (код ЄДРПОУ 33517392) з питань правомірності проведених господарських відносин з платниками податків за січень-травень 2012 року»;

- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо визнання правочинів, укладених ПП «ТВФ «Гетьман» з контрагентами у акті № 5185/226/33517392 від 28.12.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Гетьман» (код ЄДРПОУ 33517392) з питань правомврності проведених господарських відносин з платниками податків за січень-травень 2012 року» нікчемними в силу припису закону;

- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо коригування показників податкової звітності ПП «ТВФ «Гетьман», у тому числі дії з виключення з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України» сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які визначені ПП «ТВФ «Гетьман», здійснені на підставі акту № 5185/226/33517392 від 28.12.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Гетьман» (код ЄДРПОУ 33517392) з питань правомірності проведених господарських відносин з платниками податків за січень-травень 2012 року»;

- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відновити показники податкової звітності ПП «ТВФ «Гетьман», у тому числі зобов'язати відобразити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України» сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які ПП «ТВФ «Гетьман» зазначило у податковій декларації з податку на додану вартість.

У обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що у актів перевірки № 5185/226/33517392 від 28.12.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Гетьман» (код ЄДРПОУ 33517392) з питань правомірності проведених господарських відносин з платниками податків за січень-травень 2012 року» відповідачем допущено ряд порушень, а саме: по тексту акту відповідач вказує на юридичну особу - ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Гетьман», однак, організаційно-правовою формою юридичної особи-позивача є приватне підприємство; за змістом акту йдеться про проведення як зустрічної звірки, так і перевірки, хоча п. 73.5 ст. 73 ПК України встановлено, що зустрічні звірки не є перевірками; 25.12.2012р. було складено акт про не встановлення місцезнаходження платника податків, однак, за адресою місцезнаходження платника податків 25.12.2012р. ніхто із податкового орган не з'явився для встановлення факту незнаходження платника податків. У податкового органу відсутні повноваження щодо здійснення у рамках проведення зустрічних звірок контролю над проведенням податкового законодавства. Функції по контролю за додержанням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується шляхом проведення перевірок, у випадках і у порядку, встановленому ПК України. Позивач вважає протиправними висновки відповідача щодо відсутності необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача, оскільки такі висновки не можливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до акту перевірки позивача, податковим органом не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів позивача, не перевірялась наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів, наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей, наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг чи виконання робіт. Висновки, зроблені у акті зустрічної звірки ґрунтуються лише на підставі обставини сумнівного не встановлення позивача за юридичною адресою, однак жодним чином не доводять недобросовісність ПП «ТВФ «Гетьман» та не свідчать про відсутність реальності господарських операцій. На момент вчинення правочинів, як позивач, так і його контрагенти, були зареєстровані у встановленому законом порядку, їх свідоцтва про реєстрацію як платника податку не були скасовані. Господарська операція ПП «ТВФ «Гетьман» з його контрагентами здійснювалась у межах звичайної господарської діяльності обох підприємств, є реальною, відповідає дійсному економічному змісту та підтверджується необхідними документами, що є свідченням добросовісності ПП «ТВФ «Гетьман» при здійсненні вказаних операцій. У обґрунтування протиправності зазначених висновків позивач вказує на такі обставини, що із документів, наданих під час проведення перевірки (видаткові та податкові накладні, тощо) вбачається надання послуг відповідно до укладених договорів та рух коштів на їх оплату; позивачем до контролюючих органів були надані первинні бухгалтерські документи на підтвердження господарських операцій з контрагентом, податкові накладні були виписані уповноваженими особами зазначеного контрагента, але податковим органом належних перевірок за даними фактами проведено не було. Позивачем зазначено, що ним зі свого боку виконані всі вимоги щодо формування податкового кредиту за операціями із вищезазначеним контрагентом, до податкової перевірки надавались усі первинні документи, дані бухгалтерського обліку. Невідповідність показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, що задекларовані у деклараціях з ПДВ показникам з центральної бази даних податкової звітності, має безпосередній вплив на права та інтереси позивача, оскільки така невідповідність може мати для позивача негативні наслідки, як то погіршення його ділової репутації, як належного платника податків, відмова його контрагентів від подальших господарських відносин з позивачем з метою уникнення негативних податкових наслідків для себе від таких операцій, тощо. Виходячи з наведеного позивач вважає, що дії податкового органу по зміні задекларованих платником податків показників податкового кредиту та податкових зобовязань в деталізованій базі співставлення можуть бути предметом оскарження у порядку адміністративного судочинства, оскільки відображення таких відомостей з урахуванням того, що такі відомості повинні співпадати з показниками у податковій декларації платника податку, фактично формує податкові зобов'язання на майбутнє, а, отже, спричиняє реальні зміни майнового стану такого платника, а належним способом захисту прав та інтересів платника податків у випадку незаконності таких дій повинно бути відновлення в цій базі таких показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, які задекларував платник податків.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та просив позов задовольнити. Крім того, предчставник позивача не заперечував проти розгляду справи у порядку письмового провадження.

Відповідач у судові засідання неодноразово не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи, про причини неприбуття у судове засідання суд не повідомив, заперечень проти позову, клопотань, заяв до суду не надав.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе на підставі положень ст. 128 КАС України здійснити розгляд справи без участі сторін у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та подані до суду докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд встановив таке.

Як було встановлено під час розгляду справи, приватне підприємство «Торгівельно-виробнича фірма «Гетьман» (код ЄДРПОУ 33517392) пройшло передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набуло правового статусу юридичної особи, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Відповідно до п.п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із п. 75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.п. 73.5 с. 73 ПК України з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Механізм проведенн органами державної податкової служби зустрічних звірок визначено та деталізовано, зокрема, у Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010р. за № 1232 (далі - Порядок № 1232).

Пунктом 1 Порядку № 1232 встановлено, що зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1232 зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань.

Згідно із п.3 Порядку № 1232 з метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних.

Відповідно до п. 4 Порядку № 1232 орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної

податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручає суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку.

Згідно із п. 7 Порядку № 1232 за результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб'єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби та особисто вручається суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку або надсилається суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Разом з цим, з метою забезпечення єдиного порядку в організації роботи органів державної податкової служби при направленні та обліку запитів на проведення зустрічних звірок, оформленні, накопиченні та реалізації їх матеріалів ДПА України наказом від 22.04.11 №236 затверджено Методичні рекомендації щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (далі - Рекомендації).

Рекомендаціями передбачається певний перелік кроків щодо опрацювання отриманого запиту працівниками органу ДПС-виконавця, а також терміни, що відводяться на виконання кожного з них. Першим кроком являється проведення аналізу наявної інформації та документального її підтвердження, які містяться в інформаційних базах органу ДПС та справі суб'єкта господарювання.

При отриманні від суб'єкта господарювання інформації, визначеної у запиті, та її документального підтвердження відповідальний підрозділ має провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, оформити Довідку про результати проведення зустрічної звірки, зареєструвати її в Журналі реєстрації довідок/актів, підписати та вручити суб'єкту господарювання як це передбачено Порядком.

У разі встановлення фактів, що не дають змогу провести перевірку - складається акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання.

З метою забезпечення єдиного підходу до оформлення документів працівниками органів ДПС, пов'язаних із проведенням зустрічних звірок, Рекомендаціями затверджено ряд примірних зразків відповідних документів, зокрема, зразок форми акта про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання.

Судом встановлено, що на підставі службового посвідчення № 37129/10/040-21 від 03.12.2012р., виданого Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Дніпропетровська, уповноваженою особою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська згідно п. 73.5 ст. 73 ПК України проведено звірку ТОВ «ТВФ «Гетьман» (код ЄДРПОУ 33517392) з питань правомірності проведених господарських відносин із платниками податків з ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» (код ЄДРПОУ 37462185) за період січень-травень 2012р., з ТОВ «Альянс Маркет Груп» (код ЄДРПОУ 37878627) за березень 2012 року.

За результатами звірки відповідачем складено акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТВФ «Гетьман» (код ЄДРПОУ 33517392) з питань правомірності проведених господарських відносин із платниками податків за січень-травень 2012 року» від 28.12.2012р. за № 5185/226/33517392.

При цьому судом при дослідженні зазначеного акту встановлено ряд невідповідностей зазначеного документу вищенаведеним вимогам законодавства, затвердженій формі акта про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, а саме:

- за результатами зустрічних звірок передбачено складення довідки, а відповідачем складено акт;

- акт називається «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТВФ «Гетьман» (код ЄДРПОУ 33517392)…», в той час як відповідно до змісту акту, його висновків, вбачається, що зустрічну звірку податковим органом було проведено;

- по тексту акту зазначено, що суб'єктом, що перевіряється є ТОВ «ТВФ «Гетьман», у той час як відповідно до витягу є ЄДР організаційно-правовою формою ТВФ «Гетьман» є приватне підприємство, а не товариство з обмеженою відповідальністю, у той же час судом встановлено, що код ЄДРПОУ суб'єкта, що перевіряється зазначено відповідачем вірно, він відповідає коду ЄДРПОУ приватного підприємства «ТВФ «Гетьман».

У акті від 28.12.2012р. за № 5185/226/33517392 зазначено, що зустрічну звірку проведено без відома директора ТОВ «ТВФ «Гетьман», оскільки з метою вручення листа № 37881/10/22-617 від 07.12.2012р. засобом кур'єра було здійснено виїзд на юридичну адресу підприємства (49106, м.Дніпропетровськ, пр. Героїв, 40, кв. 350). За результатами виїзду встановлено відсутність СГД за юридичною адресою, у зв'язку з чим лист було повернено 12.12.2012 року. Складено акт неможливості вручення листа на проведення перевірки № 1345/226/33517392 від 25.12.2012р. та акт щодо не встановлення місцезнаходження платника податків № 1348/226/33517392 від 25.12.2012 року.

У позовній заяви позивач посилається на те, що за адресою місцезнаходження платника податків 25.12.2012р. ніхто із податкового органу не знаходився для факту встановлення незнаходження платника податків.

Проте, суд зазначає, що для підтвердження своїх правих позицій з цього питання - позиції позивача, яка викладена у позовній заяві та позиції відповідача, яка викладена у акті від 28.12.2012р. за № 5185/226/33517392, сторонами до суду жодних доказів надано не було.

У висновку акта від 28.12.2012р. за № 5185/226/33517392 відповідачем зазначено, що звіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій з ТОВ «ТВФ «Гетьман» за січень-травень 2012р. встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення ст. ст. 22, 185, 187 ПК України.

В обґрунтування висновку акту зазначено, що перевіркою правильності податкового кредиту за перевіряємий період при співставленні податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено відхилення по ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» (код ЄДРПОУ 37462185) за період січень-травень 2012р., ТОВ «Альянс Маркет Груп» (код ЄДРПОУ 37878627) за березень 2012 року.

Крім того, у акті від 28.12.2012р. за № 5185/226/33517392 зазначено, що:

- контрагенти/постачальники не мали можливості здійснювати організацію транспортування та продажу товарів на адресу ТОВ «ТВФ «Гетьман»;

- відсутнє виробниче обладнання, транспортні засоби, торгівельне обладнання, відсутні у контрагентів/постачальників необхідних умов для здійснення господарської діяльності у частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей;

- встановлена дефектність первинних документів та відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу постачання;

- до перевірки (проте, як зауважує суд, відповідно до акту проводилась не перевірка, а саме зустрічна звірка) не було надано документів, які б підтверджували присутність посадових осіб в місцях прийому передачі-товару, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, з використанням контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання, тобто у контрагентів/постачальників відсутні об'єкти оподаткування по операціям з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям;

- операції з поставки по ланцюгу контрагенти/постачальники - ТОВ «ТВФ «Гетьман» не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин, систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів, не спричиняють реального настання правових наслідків.

При цьому, відповідно до змісту акту та викладеної у ньому інформації, зазначені обставини фактично встановлені на підставі не встановлення позивача за юридичною адресою.

Позивач просить визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо визнання правочинів, укладених ПП «ТВФ «Гетьман» з контрагентами у акті № 5185/226/33517392 від 28.12.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Гетьман» (код ЄДРПОУ 33517392) з питань правомірності проведених господарських відносин з платниками податків за січень-травень 2012 року» нікчемними в силу припису закону, проте, у акті № 5185/226/33517392 від 28.12.2012р. не міститься висновків про саме визнання правочинів, укладених ПП «ТВФ «Гетьман» з контрагентами нікчемними в силу припису закону, а міститься застереження про те, що господарські операції ланцюгу контрагенти/постачальники - ТОВ «ТВФ «Гетьман» - контрагенти/покупці не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин, систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів, не спричиняють реального настання правових наслідків.

З приводу цього, суд зазнаячає таке.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Нормами статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що між приватним підприємством «Торгівельно-виробнича фірма «Гетьман» та контрагентами ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» (код ЄДРПОУ 37462185), ТОВ «Альянс Маркет Груп» (код ЄДРПОУ 37878627) було укладено:

- договір поставки від 29.03.2012р. за № 83/12;

- договори на експедиторське обслуговування від 01.10.2011р. та на транспортно-експедиторське обслуговування від 01.10.2011р. за № 97.

Акт № 5185/226/33517392 від 28.12.2012р.не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилань і на обставину в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Таким чином, з метою встановлення ділової мети зазначених вище господарських операцій необхідно з'ясувати дійсний економічний зміст господарської операції, а також проаналізувати кінцевий економічний ефект у вигляді фактичного приросту (зміни вартості) активів, який настав або повинен був настати в результаті здійснення відповідної операції, незалежно від зафіксованих у документах намірів її учасників.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)

Розділом ІІІ Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на прибуток.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.1 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Отже, до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку:

- з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Згідно п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пункт 135.2 ст.135 Податкового кодексу України вказує, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.п.135.5.4, 135.5.5 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України, до інших доходів включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи; суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Вимогами п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5,138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

На підставі п.138.4 та п.138.5 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п.п.14.1.26 п.14.1 ст.14 ПК України, під витратами розуміють суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До валових витрат не включається сума ПДВ, сплаченого у зв'язку із придбанням таких товарів, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (ст.139 ПК України).

Аналізуючи положення даних статей Розділу ІІІ ПК України, суд дійшов висновку, що для визначення суми видатків підприємства як валових витрат, необхідно встановити: наявність належної податкової правосуб'єктності сторін; факт документального підтвердження видатків платника податку (договори, відповідно до яких придбавається товар, послуга, видаткові накладні, та інші первинні документи); встановити реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до валових витрат.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим кодексом України та іншими законами і нормативними актами.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» від 20.07.2010 року за № 1112/11/13-10 процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2. Встановлення спеціальної правосуб'єктності учасників господарської операції. Особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрована як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Аналогічна позиція викладена також у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Також у цьому листі Вищого адміністративного суду України зазначено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Вищевикладена позиція також сформульована у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року по справі № 2а-9864/11/2670 (K/9991/50772/12).

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 року «Щодо підтвердження даних податкового обліку» документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач не довів належними засобами доказування, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Техно люкс» здійснені без мети настання реальних наслідків.

У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» (код ЄДРПОУ 37462185), ТОВ «Альянс Маркет Груп» (код ЄДРПОУ 37878627). Крім того, докази щодо порушення кримінальних справ проти посадових осіб підприємства-контрагента позивача або наявність таких, що набрали законної сили вироків суду в акті перевірки відсутні. Не надавались такі докази і під час судового розгляду справи.

Факт укладення правочинів і їх виконання обома сторонами підтверджується фактичними обставинами по справі, зокрема, первинними документами, які фіксують здійснення господарських операцій у період з січеня по травень 2012 року на виконання умов договорів, укладених з ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» (код ЄДРПОУ 37462185), ТОВ «Альянс Маркет Груп» (код ЄДРПОУ 37878627), які досліджені судом у процесі судового розгляду справи: податкові накладні, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, акт надання послуг, звіт про виконання наслуг з транспортно-експедиторського обслуговування, платіжні доручення.

Відповідно до ст. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У акті перевірки відсутні будь-які посилання на дефекти форми, змісту або походження первинних і розрахункових документів, які, в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, оглянуті у судовому засіданні вищезазначені первинні документи позивача та контрагентів відповідають вище переліченим вимогам, містять всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

За таких обставин висновки податкового органу, які містяться в акті від № 5185/226/33517392 від 28.12.2012р. зроблені без дослідження документів первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача, тобто такий акт не може бути належним доказом порушень позивачем вимог статей 203, 215,228 ЦК України відносно того, що укладені ним з січня 2012 р. по травень 2012 р. угоди з контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та є підставою для невизнання таких угод недійсними.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що позивач виконав вимоги чинного законодавства України і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів) відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеними контрагентами.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивні» відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Крім того, суд зазначає, що головною підставою вважати правочин нікчемним є її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку. Ця думка грунтується на положеннях ч. 1 ст. 204 ЦК, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена ??законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях». Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Але ст. 20 ПК України не надає органам ДПС повноважень по визнанню тих чи інших угод недійсними і/або нікчемними. А посилання на ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України є безпідставними, оскільки вказані норми можуть застосовуватися тільки при визначенні угод недійсними в судовому порядку. У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним».Тому для визнання згідно зі ст. 228 ЦК України угоди такою, що порушує публічний порядок, необхідно обов'язково довести наявність такої мети. Мета юридичної особи може бути доведена за допомогою мети його керівника - фізичної особи, який на момент укладання угоди виконував представницькі функції згідно із статутом (положенням) або довіреності. Причому наявність у фізичної особи мети, зазначеної в ст. 228 ЦК України, тягне за собою кримінальну відповідальність за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Тому такі обставини можуть бути підтверджені тільки обвинувальним вироком. За відсутності доказів наявності мети, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, а також існування умислу в діях платника податків або його контрагента, угоду не можна визнати такою, що порушує публічний порядок.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Позивач просить суд визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо визнання правочинів, укладених ПП «ТВФ «Гетьман» з контрагентами у акті № 5185/226/33517392 від 28.12.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Гетьман» (код ЄДРПОУ 33517392) з питань правомврності проведених господарських відносин з платниками податків за січень-травень 2012 року» нікчемними в силу припису закону, при цьому суд зауважує, що акт не є рішенням у розумінні п.1 ч.1 ст.17 КАС України і не породжує обов'язків для платника податків, а є лише носієм доказової інформації про виявлені під час перевірки порушення, тобто висновки акту як і сам акт можуть розглядатись судом як докази і оцінюватися нарівні з іншими доказами у справі.

Позивач, зокрема, також просить суд:

- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо коригування показників податкової звітності ПП «ТВФ «Гетьман», у тому числі дії з виключення з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України» сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які визначені ПП «ТВФ «Гетьман», здійснені на підставі акту № 5185/226/33517392 від 28.12.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Гетьман» (код ЄДРПОУ 33517392) з питань правомірності проведених господарських відносин з платниками податків за січень-травень 2012 року»;

- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відновити показники податкової звітності ПП «ТВФ «Гетьман», у тому числі зобов'язати відобразити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України» сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які ПП «ТВФ «Гетьман» зазначило у податковій декларації з податку на додану вартість.

Відповідно до вимог ст. 192 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Наказом ДПА України від 30.05.1997р. № 166 затверджена форма декларації з податку на додану вартість та порядок її заповнення і подання. У відповідності до даного Наказу з урахуванням змін платником податку одночасно з декларацією повинні подаватися всі необхідні додатки до декларації, подання яких передбачено цим Порядком, а також розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та додаток 2 до податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої). У разі подання уточнюючих розрахунків, в яких проводиться коригування податкових зобов'язань та/або податкового кредиту, такі ж розшифровки подаються на суму уточнення.

Судом встановлено, що листом «Про надання інформації» від 22.10.2013р. за № 12773/10/04-63-22-03-18 відповідач повідомив позивача про таке.

За наслідками акту перевірки від 28.12.2012р. за № 5185/226/33517392 не приймалось жодного полдаткового повідомлення-рішення.

У періоді, що перевірявся, а саме: січень-травень 2012 року не підтверджено факту реального здійснення господарських операцій по ланцюгу постачання контрагенти-постачальники ПП "ТВФ "Гетьман" - контрагенти - покупці, які наведені у висновку до акту перевірки від 28.12.2012р. за № 5185/226/33517392.

Щодо надання інформації чи внесені зміни до електронних баз даних ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, у тому числі в АІС - автоматизованій ситсемі співставлення зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів платників щодо податкового кредиту та зобов'язань по взаємовідносинам з контрагентами за наслідками проведеної перевірки, відповідачем зазначено, що інформацію за актом документальної позапланової невиїзної перевірки від 28.12.2012р. за № 5185/226/33517392 відображено в підсистемі ІС «Продактовий блок», який є обовязковим для використання безпосередніми користувачами - працівниками структурних підрозділів органів Міндоходів регіонального та районного рівнів.

Інформаційна система «Податковий блок» складається з чотирьох сегментів операційної діяльності податкової служби: реєстрації платників податків, обробки податкової звітності та платежів, обліку платежів, податкового аудиту у вигляді модернізованих процедур (форм), програмного забезпечення, посадових інструкцій, навчання.

Відповідно до ст. 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

У п.п 14.1.171. п. 14.1 ст. 14 ПК України вказано, що податкова інформація - у значенні, визначеному Законом України «Про інформацію».

Згідно ст. 16 Закону України «Про інформацію» податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

Згідно з п.2.14 Наказу № 266 інформація податкової звітності з ПДВ, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, підлягає розподілу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Таким чином, Деталізована база співставлення є одним з програмних продуктів центральної бази даних податкової звітності, що введена в дію ДПА України з метою проведення перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість, в якій по податковим періодам відображаються показники податкового кредиту та податкових зобов'язань платників податків у розрізі контрагентів на підставі поданої податкової звітності з ПДВ, тобто податкових декларацій з податку на додану вартість з додатками №5.

Відповідно до п.54.1 ст. 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з п.49.8 ст. 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених Наказом ДПА України від 31.12.2008р. № 827 за відсутності зауважень до оформлення податкової звітності вона реєструється і вважається прийнятою. Обробка та занесення інформації до електронних баз виконується підрозділом ведення та захисту податкової звітності, у разі відсутності зазначеного підрозділу - підрозділами, на які покладено цю функцію. За відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником податків, несуть відповідальність підрозділи ведення та захисту податкової звітності.

Тобто, обов'язок платника податків подавати декларацію з податку на додану вартість узгоджується з обов'язком податкового органу прийняти таку декларацію та, при відсутності зауважень до її оформлення, відобразити показники цієї декларації у відповідних базах податкової звітності.

Таким чином, показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків, які відображаються в Деталізованій базі співставлення, формуються на підставі показників поданих таким платником податків податкових декларацій з ПДВ з додатком № 5, і повинні їм відповідати.

Самостійна зміна відповідачем в Деталізованій базі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків), порушує його права та інтереси, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності.

Виходячи зі специфіки податку на додану вартість, який сплачується у складі ціни товарів (робіт, послуг), одна операція з продажу товару викликає відповідні податкові наслідки у обох сторін цієї операції, які є платниками ПДВ, - у продавця - податкові зобов'язання, а у покупця - податковий кредит на аналогічну суму. Тобто невідповідність показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, що задекларовані позивачем у деклараціях з ПДВ, показникам з централізованої бази даних податкової звітності, має безпосередній вплив на права та інтереси позивача, оскільки така невідповідність може мати для позивача негативні наслідки, як то: погіршення його ділової репутації, як належного платника податків, відмова його контрагентів від подальших господарських відносин з позивачем з метою уникнення негативних податкових наслідків для себе від таких операцій, тощо.

Суд також зазначає, що оскільки за наслідками акту податкові повідомлення-рішення не приймались, а відповідно податкові зобов'язання не узгоджувались, то відповідачем безпідставно було кориговано показники відповідної податкової звітності позивача, адже інформація на підставі висновків акту була введена до бази даних ІС «Податковий блок», з якої інформація автоматично надійшла до бази даних "Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України".

Таким чином, дії відповідача стосовно внесення змін до електронної бази даних щодо результатів автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України в частині спірних обставин є протиправними і саме ці дії призвели до порушення прав позивача.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Частиною 2 ст. 162 КАС України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Зважаючи на сукупність викладених обставин та висновків, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до положень ст. 94 КАС України відшкодуванню із Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Торгівельно-виробнича фірма «Гетьман» підлягають здійснені ним і документально підтверджені судові витрати відповідно до частини задоволених вимог у розмірі 17,21 гривень.

Керуючись ст. ст. 14, 70, 71, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов приватного підприємства «Торгівельно-виробнича фірма «Гетьман» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо коригування показників податкової звітності ПП «ТВФ «Гетьман», у тому числі дії з виключення з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України» сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які визначені ПП «ТВФ «Гетьман», здійснені на підставі акту № 5185/226/33517392 від 28.12.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Гетьман» (код ЄДРПОУ 33517392) з питань правомірності проведених господарських відносин з платниками податків за січень-травень 2012 року».

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відновити показники податкової звітності ПП «ТВФ «Гетьман», у тому числі зобов'язати відобразити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України» сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які ПП «ТВФ «Гетьман» зазначило у податковій декларації з податку на додану вартість.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюжету України на користь приватного підприємства «Торгівельно-виробнича фірма «Гетьман» судовий збір у розмірі 17,21 гривень.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили на 30.10.2013р. Суддя

В.В Ільков В.В. Ільков