Доповідач Агєєв О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2013 року м.Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Шевченко В.Ю., суддів Новосьолової Г.Г., Агєєва О.В.

при секретарі Стрижак О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду від 26 вересня 2013 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до начальника ВРЕВ ДАІ з обслуговування м.Краматорська та Дружківки Управління ДАІ ГУ МВС України в Донецькій області, Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м.Краматорську Донецької області про визнання дій начальника ВРЕВ ДАІ з обслуговування м.Краматорська та Дружківки Управління ДАІ ГУ МВС України в Донецькій області Бадасен В.В. такими, що порушують права позивача, стягнення матеріальної та моральної шкоди, стягнення судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до начальника ВРЕВ ДАІ з обслуговування міст Краматорська та Дружківки Управління ДАІ ГУ МВС України в Донецькій області, Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м.Краматорську Донецької області про визнання дій начальника ВРЕВ ДАІ з обслуговування міст Краматорська та Дружківки Управління ДАІ ГУ МВС України в Донецькій області Бадасен В.В. такими, що порушують права позивача, стягнення матеріальної та моральної шкоди, стягнення судових витрат відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не відобразив в рішенні суду чи порушив відповідач - начальник ВРЕВ ДАІ з обслуговування м. Краматорська та Дружківки Управління ДАІ ГУ МВС України в Донецькій області Бадасен В.В. ч.2 ст.14 ЦК України, примушуючи його (апелянта) до дій - надання довідки про проходження медичної комісії, вчинення яких не передбачено Інструкцією про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія та Постановою КМУ № 511 від 20.05.09р. «Про внесення змін до Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами». Також вважає, що під час судового розгляду справи, суддею було порушено його права, передбачені ст.27 ЦПК України, через що ним було заявлено заперечення проти дій судді та відвід, а також вимоги ч.2 ст.160 ЦПК України щодо долучення до матеріалів справи наказу про переведення відповідача Бадасена В.В. начальником центру надання послуг, що не має істотного значення для вирішення спору та відмовив у долученні до матеріалів справи п.2.10 Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія.

Позивач в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача Бадасен В.В. в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити.

Представник Управління Державної казначейської служби України у м.Краматорську Донецької області в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має у власності автомобіль марки ВАЗ 21070 державний номер НОМЕР_1. Постановою Краматорського міського суду від 03.05.11р. його позбавлено права керування транспортними засобами строком на шість місяців, в результаті виконання якої у позивача 16.05.11р. було вилучено посвідчення водія. На час звернення ОСОБА_1 до суду строк позбавлення права керування транспортними засобами закінчився, проте посвідчення водія йому не повернуто.

На звернення позивача, листами від 27.01.12р. та від 21.02.12р. начальник МРЕВ ДАІ Бадасен В.В. (відповідач), пославшись на п.2.1 розділу 2 Інструкції «Про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія», надав позивачу роз'яснення щодо порядку повернення посвідчень водіям, які були позбавлені права керування транспортними засобами та перелік документів, необхідних для складання іспитів зі знань Правил дорожнього руху та практичних навичок керування транспортним засобом (а.с.33, 34).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 про порушення відповідачем (начальником МРЕВ ДАІ Бадасеном В.В.) його права власності, стягнення матеріальної та моральної шкоди не доведені позивачем.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з позовної заяви, звертаючись до суду ОСОБА_1 зазначив, що 16.11.2011 року закінчився строк, на який його було позбавлено водійських прав, що передбачений ст.121 КУпАП України. На його (позивача) звернення, відповідач - начальник МРЕВ Бадасен В.В., не допускає його для здачі іспитів, мотивуючи це необхідністю надання медичної довідки про стан здоров'я. Між тим, Постанова КМ України №511 від 20.05.2009 року (що регулює дане питання) не вимагає щоб водії, позбавлені права керування автомобілем на підставі ст.121.3 КУпАП, проходили медичну комісію. Незаконною вимогою відповідач примушував його до дій, які не є обов'язковими, чим порушив його права передбачені ст.ст.14, 319-321 ЦК України.

Оскільки за допомогою автомобіля він (позивач) з 2007 року заробляв на життя розвозячи реалізаторів по ринкам області. Його заробіток дорівнював 3500 грн./міс. Між тим, через зазначені дії відповідача він був позбавлений можливості заробляти кошти, став на облік до Краматорського центру зайнятості. З січня 2012 року по квітень 2013 року він (позивач) недоотримав 52500грн. заробітної плати, яку просив стягнути на його користь з державного бюджету. В подальшому уточнивши свої вимоги в цій частині, збільшивши суму до 70000грн. Крім того йому та його родині завдано моральної шкоди незручностями, пов'язаними з неможливістю користуватись своєю власністю, необхідністю регулярного відвідування центру зайнятості та пошуками роботи, зміною (порушенням) через це нормального образу життя. Моральну шкоду він оцінює у 10000грн., які просив стягнути на його користь з відповідача. При цьому позивач послався на ст.ст.22, 23, 1174 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції від 08.04.13р. відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1, оскільки суд вважав, що даний позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд зазначив, що даний спір виник між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень щодо оскарження дій (бездіяльності) останнього по здійсненню владних, управлінських функцій (а.с.4).

Ухвалою апеляційного суду від 31.05.13р. зазначену ухвалу Краматорського міського суду скасовано, питання передано до суду першої інстанції на новий розгляд. При цьому колегія суддів зазначила, що питання про стягнення матеріальної та моральної шкоди позивач ставить на підставі ст.1174 ЦК України і вимог про бездіяльність відповідача заявлено не було.

Дійсно статтями 22, 23 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ст.319 ЦК України - власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Стаття 320 цього кодексу передбачає право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Крім того, стаття 321 закріплює непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. …

Відповідно до ст.1174 Кодексу, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, позивачеві необхідно в даному випадку довести (з наданням належних та допустимих доказів) наявність порушення його цивільних прав, заподіяння в зв'язку з цим матеріальної та моральної шкоди, заподіяння цієї шкоди через порушення прав саме з боку відповідача до якого заявлено такі позовні вимоги, а також розмір даної шкоди.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем не доведено порушення його цивільних прав відповідачем, наявність заподіяння збитків та завдання йому моральної шкоди, оскільки на підтвердження цього не надано належних та допустимих доказів.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не відобразив у рішенні чи порушив відповідач (начальник ВРЕВ ДАІ з обслуговування міст Краматорська та Дружківки Управління ДАІ ГУ МВС України в Донецькій області Бадасен В.В.) ч.2 ст.14 ЦК України не впливають на правильність висновків суду з наступних підстав.

Так відповідно ст.14 ч.2 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Разом з тим, відповідно до ст.1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування заподіяння збитків та шкоди відповідачем, позивач посилається на безпідставну вимогу відповідача, як передумову для допуску до здачі іспиту для отримання права керування транспортними засобами, надання медичної довідки, що потягло порушення цивільних прав позивача та вдається до оцінки таких дій через не відповідність їх нормам діючого законодавства, а саме Положенню «Про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993р. №340 (в редакції від 20 травня 2009р. №511) та Інструкції «Про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія» затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ Українивід 7 грудня 2009р. №515.

Таким чином, правовідносини що виникли між сторонами в процесі реалізації позивачем по справі права на отримання посвідчення водія і пов'язані з цим дії відповідача як начальника ВРЕВ ДАІ (суб'єкта владних повноважень), а саме вимога про надання медичної довідки для допуску до здачі екзамену, не є цивільними відносинами у розумінні ст.1 ЦК України.

Тому посилання в апеляційній скарзі на відсутність в рішенні висновку суду з приводу порушення відповідачем ч.2 ст.14 ЦК України шляхом дослідження відповідності дій Інструкції «Про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія» і Положенню «Про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» не є підставою для скасування рішення суду.

Крім того, доводи скарги про порушення судом в ході розгляду справи вимог ст.ст.1, 10, 57-61, 160 ЦПК України, оскільки не було задоволено клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи тексту пунктів зазначеної вище Інструкції «Про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія», не ґрунтуються на законі, оскільки текст даних пунктів є частиною нормативного документу, який відомий суду. Наявність чи відсутність тексту нормативного акту в матеріалах справи не впливає на процес прийняття і правильність судового рішення.

Згідно із статтею 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Краматорського міського суду від 26 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:

Судді: