ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 листопада 2013 року 17:47 № 826/14931/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., при секретарі Грабовському В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

Приватного акціонерного товариства «Київстар»

до

Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 04.07.2013р,

за участю:

представника позивача - Бевза В.І.

представника відповідач - Вороніна В.В., Калюжна І.П.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 7 листопада 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Київстар» (далі-позивач) звернулось з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» № 0000904210 від 04.07.2013р.

У судовому засіданні 03.10.2013 р. представником позивача подана заява про збільшення заявлених позовних вимог, в якій він просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 04.07.2013р. № 0000094210, № 0000954210, № 0000884210, № 0000904210, № 0000934210, № 0000894210.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, податку на прибуток іноземних юридичних осіб, податку на доходи фізичних осіб та зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, а також зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні заявлених позивачем позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням №1 від 23.04.2013р. акціонера Приватного акціонерного товариства «Українські радіосистеми» - Приватного акціонерного товариства «Київстар», на підставі ст.49 Закону України «Про акціонерні товариства», припинено Приватне акціонерне товариство «Українські радіосистеми» шляхом приєднання до Приватного акціонерного товариства «Київстар» (позивача у справі) із переданням останньому всього майна, прав і обов'язків як правонаступнику, згідно із передавальним актом.

Рішенням № 3 від 23.07.2013р. акціонера Приватного акціонерного товариства «Українські радіосистеми» - Приватного акціонерного товариства «Київстар», на підставі ст.49 Закону України «Про акціонерні товариства», затверджений передавальний акт ПрАТ «Українські радіосистеми».

Згідно довідки відповідача про відсутність заборгованості із сплати податків, зборів від 30.07.2013р. № 10711270055002485, станом на дату реєстрації цієї довідки у платника податків - ПрАТ «Українські радіосистеми» відсутні грошові зобов'язання та податковий борг.

Згідно повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи від 30.08.2013р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців 30 серпня 2013 року внесено запис № 10711120057002485 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи акт ПрАТ «Українські радіосистеми».

Враховуючи зазначене, відповідачем, у зв'язку з надходженням інформації з ЄДР про «внесення до ЄДР запису про рішення акціонера ПрАТ «Київстар» від 23.04.2013 року № 1 про припинення діяльності ПрАТ «Українські радіосистеми» шляхом приєднання до ПрАТ «Київстар» із приєднанням всього майна, прав і обов'язків як правонаступнику, на підставі направлень від 15.05.2013 р. №№ 476, 475, 479, 478, 477, від 29.05.2013 р. № 573 та наказів від 15.05.2013 р. № 504 та від 01.06.2013 р. № 10, згідно з пп.20.1.4. п.20.1. ст.20, пп.78.1.7. п.78.1. ст.78, п.82.2. ст.82 Податкового кодексу України, проведена позапланова виїзна перевірка ПрАТ «Українські радіосистеми» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 р. по 14.05.2013 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 14.05.2013 р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 26.06.2013 р. № 757/42-10/23151188, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення ПрАТ «Українські радіосистеми» норм податкового законодавства України, а саме:

пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 та п.44.1. ст.44, п.198.6. ст.198, п.201.1., п.201.6., п.201.8., п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 3 579 894,00 грн., у тому числі за: липень 2010 -100 886,00 грн., серпень 2010 -113 213,00 грн., вересень 2010 - 93 042,00 грн., жовтень 2010 - 90 023,00 грн., листопад 2010 - 64 872,00 грн., грудень 2010 - 144 189,00 грн., січень 2011 - 73 401,00 грн., лютий 2011 - 46 953,00 грн., березень 2011 - 54 062,00 грн., квітень 2011 - 19 683,00 грн., липень 2011 - 5 473,00 грн., серпень 2011 -16 441,00 грн., вересень 2011 - 5 038,00 грн., грудень 2011 - 2 945,00 грн., листопад 2012 - 471 476,00 грн., квітень 2013 - 2 278 197,00 грн.;

завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за травень 2013 року у сумі 14 214 089,00 грн.;

завищено заявлену сума бюджетного відшкодування на рахунок платника на 723 635,00 грн., в т.ч.: за грудень 2012 року на 559 080,00 грн. (відшкодовано 418 916,00 грн.), за травень 2013 року на 164 555,00 грн.;

п.44.1. ст.44, п.135.1., п.135.2. ст.135, п.137.1. ст.137, пп.138.1.1. п.138.1., п.138.2., п.138.4. ст.138, пп.139.1.9. п.139.1. ст.139, пп.153.2.6. п.153.2. ст.153 Податкового кодексу України та пп.4.1.1. п.4.1. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток станом на 14.05.2013 р. всього в сумі 284 072 649,00 грн.;

п.13.1. ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.160.2. ст.160 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходу нерезидента всього у сумі 461 720,00 грн., у тому числі за IV квартал 2010 року - 176 162,00 грн., І квартал 2011 року - 60785,00 грн., ІІІ квартал 2011 року - 194339,00 грн., І квартал 2012 року - 30434,00 грн.;

п.120.1. ст.120 Податкового кодексу України, в результаті чого під час виплати доходу у вигляді процентів нерезиденту Huawei Tech. Invesment Co. (роялті), ОАО «ВимпелКом» (роялті), розрахунки (звіти) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом походження з України ПрАТ «Українські радіосистеми» не подавалися;

пп.4.2.1. п.4.2. ст.4, п.7.1. ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та пп.164.2.2., пп.164.2.19. п.164.2. ст.164 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету за період, що перевірявся на суму 154 435,32 грн.;

п.176.2б п.176.2. ст.176, п.119.2. ст.119 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо подання не у повному обсязі податкової звітності про суми доходів нарахованих (сплачених) на користь платила податків, суми утриманого з них податку;

п.250.2. ст.250 Податкового кодексу України, наслідок чого не подано податкову декларацію з екологічного податку за І квартал 2011 року;

пп.242.1.1. п.242.1. ст.242, п.243.1. ст.243 Податкового кодексу України, наслідок чого занижено податкове зобов'язання по екологічному податку в частині викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення. Загальна сума заниження податкового зобов'язання по екологічному податку складає 7,19 грн., в тому числі за І квартал 2011 року - 7,19 грн.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки ПрАТ «Українські радіосистеми» від 26.06.2013 р. № 757/42-10/23151188, відповідачем прийняті відносно ПрАТ «Українські радіосистеми» оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

від 04.07.2013 р. № 0000884210, яким ПрАТ «Українські радіосистеми» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 461 720,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 51 819,00 грн.;

від 04.07.2013 р. № 0000894210, яким ПрАТ «Українські радіосистеми» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 154 435,32 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 31 832,50 грн.

від 04.07.2013 р. № 0000904210, яким ПрАТ «Українські радіосистеми» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3 579 894,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 846 453,00 грн.;

від 04.07.2013 р. № 0000934210, яким ПрАТ «Українські радіосистеми» зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 723 635,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 180 909,00 грн.;

від 04.07.2013 р. № 0000094210, яким ПрАТ «Українські радіосистеми» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за травень 2013 року у розмірі 14 214 089,00 грн.;

від 04.07.2013 р. № 0000954210, яким ПрАТ «Українські радіосистеми» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 284 072 649,00 грн.;

Враховуючи, що позивач є правонаступником ПрАТ «Українські радіосистеми», він звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом для захисту своїх прав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість висновків відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, визначене оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 04.07.2013 р. № 0000904210 грошове зобов'язання ПрАТ «Українські радіосистеми» з податку на додану вартість у розмірі 3 579 894,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 846 453,00 грн. сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 11645 від 04.07.2013 р. на загальну суму 4 426 347,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що у зв'язку з погашенням позивачем відповідного грошового зобов'язання з податку на додану вартість, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 04.07.2013 р. № 0000904210 підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.07.2013 р. № 0000094210, № 0000954210, № 0000884210, № 0000934210, № 0000894210 суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено судом, до суми зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за податковим повідомленням-рішенням форми «П» № 0000954210 від 04.07.2013 р. увійшли суми сформовані по господарським операціям позивача із ПрАТ «МТС Україна» - за 2010 рік та за перший квартал 2011 року на суму 59459541,00 грн., ТОВ «Астеліт» - за третій квартал 2011 року на суму 10403322,00 грн., ПрАТ «Київстар Дж. Ес. Ем.» - за четвертий квартал 2010 року та 2 квартал 2012 року на суму 214209786,00 грн.

Стосовно відображення позивачем в бухгалтерському та податковому обліку за 2010 та 2011 роки доходів і витрат, пов'язаних з фактичним пропуском трафіку між телекомунікаційними мережами, що належать позивачу та ПрАТ «МТС Україна», слід зазначити наступне.

З урахуванням рішення Національного комітету радіозв'язку України від 04.02.2010 р. № 52 встановлено розрахунок такс за послуги доступу до телекомунікаційних мереж операторів, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку телекомунікаційних послуг, проте, станом на момент прийняття зазначеного рішення, не існувало чинного розпорядження Антимонопольного комітету України, яким ПрАТ «Українські радіосистеми», ПрАТ «МТС Україна», ТОВ «Астеліт» визнані такими, що займали монопольне (домінуюче) становище на ринку рухомого (мобільного) зв'язку України. Відтак, рішення від 04.02.2010 р. року № 52не підлягало застосуванню по взаєморозрахунках за послуги доступу до телекомунікаційних мереж між даними суб'єктами господарювання.

Оскільки ПрАТ «Українські радіосистеми» та ПрАТ «МТС Україна», ТОВ «Астеліт» не дійшли взаємної згоди стосовно істотних умов договору про взаємоз'єднання, то протягом 2010-2012 рр. вони обмінювалися пропозиціями укласти договір про взаємоз'єднання.

При цьому, між позивачем та ПрАТ «МТС Україна», ТОВ «Астеліт» існували зустрічні судові спори в порядку господарського судочинства у Господарському суді м. Києва, а саме: у справі № 56/398 із ПрАТ «МТС Україна» про врегулювання розбіжностей, що виникли при укладені договору, у справі № 4/227 із ТОВ «Астеліт» про спонукання до укладення договорів. Сторони здійснювали дії щодо укладення договору, але, враховуючи, неузгодженість щодо тарифів, позивач та ПрАТ «МТС Україна», ТОВ «Астеліт» не могли дійти згоди.

Таким чином, правових підстав для відображення в бухгалтерському та податковому обліках за 2010 рік доходів і витрат не існувало, про що свідчить відсутність первинних документів, що фіксують факт здійснення господарських операцій, а, отже, несвоєчасного відображення послуг по взаємовідносинах між ПрАТ «УРМ» та ПрАТ «МТС Україна», ТОВ «Астеліт» у 2010-2011, 2012 рр. не існувало.

Позивачем, починаючи з 2011 року, здійснювався облік наданих та отриманих послуг із взаємоз'єднання та взаємного пропуску текстових повідомлень щодо ПрАТ «МТС» на підставі службових записок та розрахунків трафіка, що складені на основі власних даних позивача та неузгоджених тарифів.

Для нарахування доходів у бухгалтерському та податковому обліку щодо взаємовідносин із ПрАТ «МТС Україна» позивачем прийняті розпорядження № 7 від 30.12.2011 р. та № 119 від 03.02.2012 р., згідно яких, зобов'язано відображати нарахування доходів і резерву витрат, а після укладення договорів здійснити відповідні коригування.

Домовленість між ПрАТ «УРС» та ПрАТ «МТС Україна» щодо взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж була досягнута в листопаді 2012 року.

Відповідно до ч.3 ст.631 ЦК України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Так, сторони, керуючись ч.3 ст.631 ЦК України, встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, що виникли до його укладення, а саме з 01 січня 2010 року, п.2.12. ст.2 додатку № 1 до договору № 4-442/2012 від 22.11.2012 р. про надання послуг передачі текстових повідомлень та п.5.18. ст.5 до договору № 4-441/2012 від 22.11.2012р. про взаємоз'єднання мереж.

Після підписання відповідних договорів ПрАТ «Українські радіосистеми» та ПрАТ «МТС Україна» провели звірку обсягу графіку, СМС, ММС, сум, які підлягають оплаті за надані послуги та відобразили узгоджені дані в бухгалтерському та податковому обліку.

До підписання договорів, в бухгалтерському обліку відображалися доходи на підставі наданих службових записок та розрахунку трафіка й кількості текстових повідомлень. Витрати по господарським операціям із ПрАТ «МТС Україна» не відображалися в бухгалтерському обліку, нараховувався резерв (Дт 903 Кт 474). Після підписання договору та надання належним чином оформлених первинних документів доходи і витрати відображені в обліку, проведено сторно доходів нарахованих до підписання договору. В бухгалтерському обліку, проведені витрати віднесені за рахунок раніше сформованого резерву за рахунком Кт 474.

Дані бухгалтерського обліку також підтверджуються даними карток рахунків: договір № 06963/09/А/019 від 27.09.2010р. (проект), доходи відображались з січня 2010р. по листопад 2012р. на рахунку 361220 (703132/34) - до підписання договору, з 30.11.2012р. за методом сторно у бухгалтерському обліку відкориговані доходи, відповідно до сум, зазначених в отриманих первинних фінансових документах після підписання договору; договори № 4-441/2012 та № 4-442/2012 від 22.11.2012р. відображено доходи 30.11.2012р. на рахунку 361220 (703134) щодо № 4-441/2012, щодо № 4-442/2012 361220 (703132), а витрати на рахунку 631040.

В податковому обліку з податку на прибуток, доходи за 2010-2012 рр. після підписання договору відкориговані та включені до показників річної декларації за 2012 р. Витрати за 2010-2012рр. відображені також, після підписання договору в листопаді, в декларації за 2012 р.

Аналогічні обставини мають місце щодо бухгалтерського та податкового обліку позивача щодо взаємовідносин по договору з ТОВ «Астеліт» від 01.07.2011 р. № 07811, який також укладений в порядку ст.631 ЦК України, в якому сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, що виникли до його укладення, а саме: з 01 січня 2010 року у п.15.1 додатку «Д» до договору від 01.07.2011 р. № 07811 про взаємоз'єднання мереж, та з 22 липня 2011 р. підписані всі акти виконаних робіт та проведенні розрахунки.

До підписання договору в податковому обліку не відображалися доходи та витрати, так як не існувало розпоряджень позивача з даного питання. Після підписання договору доходи та витрати за 2010-2011рр. відображені в бухгалтерському обліку в липні 2011 р., що підтверджуються даними з карток рахунків: договір № 07811 від 01.07.2011р. відображено доходи 22.07.2011р. на рахунку 361220 (703134), а витрати на рахунку 631040 також з 22.07.2011 р.

В податковому обліку з податку на прибуток доходи за 2010 р. відображені в декларації з податку на прибуток за І квартал 2011р. через рядок декларації 02.2 «самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів», доходи за 2011 р. - відображено в 2011 р. в декларації за ІІ-ІІІ квартал 2011 р. Після підписання договору доходи відображені з урахуванням умов договору (тарифів, узгодженого трафіку). Витрати в податковому обліку відображені після підписання договору за 2010 - 2011 р. в декларації за ІІ-ІІІ квартал 2011р.

Пунктом 3 наказу Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 р. № 143 «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку її складання», встановлено, що платники податків мають право самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів включити до рядка 02.2 податкової декларації.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.137.1. ст.137 Кодексу, дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Підпунктами 137.4. та 137.16. ст.137 Кодексу визначено, що датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів. Датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу.

Пунктом 138.1 ст.138 Кодексу визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4, п.138.8. ст.138 Кодексу, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Пунктами 138.5. та 138.11. ст.138 Кодексу визначено, що інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку. Суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов'язання. Зазначені в цьому пункті витрати, здійснені в минулі звітні роки, відображаються у складі інших витрат, а ті, які здійснені у звітному податковому році, - у складі витрат відповідної групи (собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат тощо).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Частиною 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Всі обов'язкові документи для підтвердження наданих послуг є в наявності в матеріалах справи, іншого виду документів ніж - актів наданих/виконаних послуг договором та додатками до нього не передбачено.

Відповідно до ст.44 Господарського кодексу України, одним з принципів підприємництва є самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Виходячи з системного аналізу норм Закону України «Про ціни і ціноутворення» і Господарського кодексу України, чинним законодавством суб'єкту господарювання надано право встановлювати ціни на продукцію, що ним реалізується, самостійно або за погодженням з іншими суб'єктами господарювання.

Відповідно до пп.14.1.228. п.14.1. ст.14 Кодексу, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Пунктами 5.1. та 5.2. ст.5 Кодексу визначено, що поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст.1 цього Кодексу.

У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Згідно пп.14.1.84. п.14.1 ст.14 Кодексу, інші терміни для цілей розділу III використовуються у значеннях, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та національними і міжнародними положеннями (стандартами) фінансової звітності, положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Пунктами 5, 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р. № 290 визначено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається, виходячи зі ступеня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції.

Результат операції з надання послуг може бути достовірно оцінений за наявності всіх наведених нижче умов: можливості достовірної оцінки доходу; імовірності надходження економічних вигод від надання послуг; можливості достовірної оцінки ступеня завершеності надання послуг на дату балансу; можливості достовірної оцінки витрат, здійснених для надання послуг та необхідних для їх завершення.

Пунктом 6 Наказу Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Витрати»» встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Відповідно до п.2 Наказу Міністерства фінансів України від 31.01.2000 р. № 20 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

Забезпечення - зобов'язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу. Непередбачене зобов'язання - це: 1) зобов'язання, що може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджено лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю; або 2) теперішнє зобов'язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визнається, оскільки суму зобов'язання не можна достовірно визначити.

Згідно із п.13, 14, 17 зазначеного Наказу № 20, забезпечення створюються для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат на, зокрема, виконання зобов'язань щодо обтяжливих контрактів тощо. Суми створених забезпечень визнаються витратами. Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов'язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена. Забезпечення використовується для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких воно було створено.

Відповідно до п.3-4 Рішення Національної комісії з питань регулювання зв'язку України від 9.07.2009 р. № 1586 «Про затвердження Порядку взаєморозрахунків між операторами телекомунікацій» (далі - Рішення № 1586), види трафіка, пропуск якого здійснюється в точках взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж операторів телекомунікацій, визначаються договором про взаємоз'єднання. Взаєморозрахунки між операторами телекомунікацій за послуги пропуску трафіка до телекомунікаційних мереж здійснюються за даними обліку трафіка, який ведеться операторами телекомунікацій в точках взаємоз'єднання їх телекомунікаційних мереж. Обліку підлягає весь трафік (окремо за кожним видом телекомунікаційних послуг), пропуск якого здійснюється в точці взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж операторів телекомунікацій. У точці взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж здійснюється пропуск трафіка при наданні таких телекомунікаційних послуг: 3.3.4. Рухомого (мобільного) зв'язку (рухомий (мобільний) телефонний трафік); 3.3.5. Інших послуг. У точці взаємоз'єднання оператори телекомунікацій можуть надавати такі послуги: початок з'єднання; транзит трафіка; термінація трафіка.

Пунктами 5-6 Рішення № 1586 визначено, що взаєморозрахунки між операторами телекомунікацій за послуги, які надаються у точці взаємоз'єднання, здійснюються на підставі договору про взаємоз'єднання, в якому визначаються порядок та умови взаєморозрахунків за послуги, які надаються у точці взаємоз'єднання, обох операторів телекомунікацій. Усі оператори телекомунікацій зобов'язані розраховуватись за послуги, що надаються в точці взаємоз'єднання. Визначення собівартості послуг, які надаються в точці взаємоз'єднання, потребує розподілу доходів і витрат за узагальненими статтями витрат із кожного виду послуг, у тому числі послуг, які надаються в точці взаємоз'єднання операторами телекомунікацій, який здійснюється операторами телекомунікацій на основі даних бухгалтерського обліку (економічно обґрунтованих витрат), з подальшим впровадженням роздільного обліку доходів і витрат за видами послуг. Перелік і склад статей витрат з надання послуг, які надаються у точці взаємоз'єднання, визначається оператором залежно від виду послуг і особливостей виробничого процесу з пропуску трафіка.

Згідно із розділом Х «Принципи взаєморозрахунків за послуги, які надаються у точці взаємоз'єднання, при наданні послуг рухомого (мобільного) зв'язку» Рішення № 1586, оператори телекомунікацій здійснюють діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) зв'язку на підставі відповідних ліцензій. Обробка інформації, проведення тарифікації та розрахунки за послуги вихідного рухомого (мобільного) зв'язку з абонентами (споживачами), кінцеве обладнання яких підключене до їх телекомунікаційних мереж, та взаєморозрахунки за послуги, які надаються у точці взаємоз'єднання, інших операторів телекомунікацій здійснюються операторами рухомого (мобільного) зв'язку. Взаєморозрахунки між операторами телекомунікацій за послуги, які надаються у точці взаємоз'єднання, при наданні послуг рухомого (мобільного) зв'язку проводяться за даними обліку тривалості з'єднань у точках взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж операторів телекомунікацій, організованих для пропуску міжміського та міжнародного телефонного трафіка. Розрахункові такси за послуги, які надаються в точці взаємоз'єднання при наданні послуг рухомого (мобільного) зв'язку і не підлягають державному регулюванню, встановлюються операторами телекомунікацій самостійно.

Таким чином, враховуючи викладене вище, судом не встановлено порушень позивачем порядку відображення (нарахування) доходів та витрат у бухгалтерському, податковому обліку на підставі здійснення зазначених вище господарських договорів.

Стосовно операцій позивача з ПрАТ «Київстар Дж. Ес. Ем.» судом встановлено наступне.

Між ПрАТ «УРС» та ПрАТ «Київстар Дж. Ес. Ем.» укладено договір від 22.11.2010 р. № 5040/2010 про надання послуг з національного роумінгу, відповідно до умов якого Гостьовий Оператор (ПрАТ «Київстар Дж. Ес. Ем.») зобов'язувався надавати Домашньому Оператору (ПрАТ «УРС») послуги з національного роумінгу, що забезпечує можливість абонентам ПрАТ «УРС» на території України отримувати телекомунікаційні послуги.

Згідно Додатку № 1 від 22.11.2010 р. до Договору № 5040/2010 від 22.11.2010 розмір фіксованого щомісячного платежу за надані послуги, незалежно від обсягу щомісячного трафіку, складав 700 000,00 грн. без ПДВ. Умовами Договору № 5040/2010 від 22.11.2010 р. передбачається передавання даних контактній особі для звіряння обсягів трафіку у вигляді проміжного звіту. Також проміжний звіт передається за допомогою електронної пошти, не є актом виконаних робіт, та не підписується уповноваженими особами сторін. Дані вказаного звіту використовуються для проведення звіряння щорічного обсягу трафіку та обрахунку щорічного платежу. При проведенні щорічного звіряння обсягу трафіку уповноваженими особами сторін підписувався акт виконаних робіт, відповідно до якого обсяг трафіку за період з 22.11.2010 року по 30.11.2011 року склав 2038403614 хвилин; обсяг трафіку за період з 01.12.2011 року по 30.06.2012 року склав 1627369445 хвилин. Таким чином, обсяг щорічного трафіку, тобто обсяг послуг, наданих абонентам ПрАТ «Українські радіосистеми» у мережі ПрАТ «Київстар Дж. Ес. Ем.» перевищив 20 млн. хвилин, і відповідно до умов Договору в ПрАТ «УРС» виникли додаткові фінансові зобов'язання.

Згідно матеріалів справи, витрати сформовані позивачем за договором національного роумінгу віднесено до собівартості послуг, що надаються абонентам. Доходи формувалися від послуг наданих абонентам.

Доходи, отримані ПрАТ «УРС» від реалізації товарів (робіт, послуг) встановлено: за 2-е півріччя 2010 року - 604,6 млн. грн., за 1-е півріччя 2011 року - 538,6 млн. грн., за 2-е півріччя 2011 року - 396,2 млн. грн., за 1-е півріччя 2012 року - 277,2 млн. грн. Витрати ПрАТ «УРС» за оплачені послуги національного роумінгу від ПрАТ «Київстар Дж. Ес. Ем.», загальна сума 214209786,00 грн.: 4 квартал 2010 року - 911638 грн., 1 квартал 2011 року - 2111466 грн., 2 квартал 2011 року - 2111466 грн., 3 квартал 2011 року -2111466 грн., 4 квартал 2011 року - 102657466 грн., 1 квартал 2012 року - 2102142 грн., 2 квартал 2012 року - 102204142 грн.

Відповідачем у акті перевірки встановлені порушення норм податкового законодавства щодо отримання послуг з національного роумінгу, а саме: пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинної на час вчинення правовідносин) та пп.153.2.6 п.153.2 ст.153 Кодексу.

Відповідно до пп.153.2.6 п.153.2 ст.153 Кодексу, витрати, понесені у зв'язку з наданням послуг пов'язаним з таким платником податку особам, визнаються в розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу.

Згідно пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинної на час вчинення правовідносин), не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Проте, суд дійшов висновку, що дані норми не можуть застосовуватись до даних господарських операцій, з огляду на те, що позивач надавав послуги абонентам, що не є пов'язаними особами, тобто формував доходи не по операції із пов'язаною особою.

Також судом встановлено, що в акті перевірки не встановлено, що оплата за послуги національного роумінгу не відповідає рівню звичайних цін.

Підпунктом 1.20.6. п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинної на дату виникнення правовідносин), у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Підпунктом 1.20.8. п.1.20. ст.1 зазначеного закону, встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Згідно із пп.1.20.9. п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» додатково до правил визначення звичайної ціни, встановлених цим пунктом, Кабінет Міністрів України має право встановити методологію визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону. Дій відповідачем під час здійснення перевірки позивача для визначення рівня звичайних цін не вчинено, відповідно до зазначених вимог.

Як вже зазначалося, згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Враховуючи вимоги норми ст.244² КАС України, суд зазначає про те, що результатом здійснення господарської діяльності не завжди є отримання доходу, з незалежних від суб'єкта господарювання обставин.

Аналогічна позиція підтверджується практикою Верховного Суду України у справі № 39/11 від 28.02.2011р. за позовом дочірнього підприємства «Пілснер Україна» до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення. Так, у даному рішенні Верховним Судом України визначено, що збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем неправомірно застосовано до регулювання даних відносин пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинної на час вчинення правовідносин) та пп.153.2.6. п.153.2. ст.153 Кодексу та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Щодо податкових повідомлень-рішень № 0000904210, № 0000934210, № 0000094210 від 04.07.2013 р. судом встановлено, що вони винесені на підставі однакових висновків в акті перевірки щодо господарських операцій позивача з ПрАТ «МТС Україна» та обставин справи про укладення договорів № 4-441/2012 від 22.11.2012р. про взаємоз'єднання мереж, № 4-442/2012 від 22.11.2012р. про надання послуг передачі текстових повідомлень, які вже досліджені судом вище.

Додатково, щодо порядку податкового обліку з ПДВ, судом встановлено наступне.

Після підписання договорів № 4-441/2012 від 22.11.2012р. про взаємоз'єднання мереж, № 4-442/2012 від 22.11.2012р. про надання послуг передачі текстових повідомлень, ПрАТ «МТС Україна» на адресу позивача направлено податкові накладні від 30.11.2012 р. за період 2010-2012рр. та акти здачі/прийняття робіт/послуг від 30.11.2012 р. за період 2010-2012 рр.

Позивачем суми, зазначені у отриманих податкових накладних від ПрАТ «МТС Україна» на загальну суму 17687397,00 грн. включено до податкового кредиту за листопад 2012р., згідно дати отримання податкових накладних за правилом першої з подій.

Як вбачається з акту перевірки та зазначено відповідачем про неправомірність включення суми 17687397,00 грн. до податкового кредиту за листопад 2012р., з огляду на те, що у податкових накладних невірно зазначено кількість та одиницю виміру послуги та неподання скарги позивачем на ПрАТ «МТС Україна» щодо несвоєчасної видачі податкових накладних, у зв'язку із чим порушено п.44.1. ст.44, п.198.6. ст.198, п.201.1, п.201.6, п.201.8, п.201.10 ст. 201 Кодексу.

Однак, зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сум до податкового кредиту з огляду на наступне.

Згідно з п.198.6 ст.198 Кодексу, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Положеннями ст.201 Кодексу визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, що є підставою для включення вказаних у ній сум податку до складу податкового кредиту за умови дотримання інших вимог Кодексу щодо формування податкового кредиту.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п.201.4 ст.201 Кодексу).

Пунктом «б» п.187.1 ст.187 Кодексу визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (абзац другий п.201.10 ст.201 Кодексу).

При цьому датою виникнення права платника податку на формування податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 статті 198 розділу V Кодексу вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Платник податків не має права відносити до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 Кодексу).

Відповідно до Наказу ДПС України від 16.02.2012 р. № 127 «Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо окремих питань відображення у податковому обліку з податку на додану вартість звітного періоду податкових накладних, виписаних у попередніх періодах, та формування на їх підставі податкового кредиту», «Питання 1. Яке загальне правило формування податкового кредиту на підставі податкової накладної як документа податкового обліку?

Відповідь. Податкова накладна, яка була виписана в звітному періоді, у цьому ж звітному періоді повинна бути отримана платником податку та у цьому ж звітному періоді повинна бути включена ним до реєстру отриманих податкових накладних, та, відповідно, повинна бути в цьому ж звітному періоді відображена в податковій звітності платника податку».

Форми податкової звітності з податку на додану вартість та Порядок їх заповнення і подання (далі - Наказ № 1492, Порядок, частково на дату виникнення правовідносин чинний Наказ ДПА України від 25.01.2011р. № 41, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 лютого 2011 р. за № 197/18935 «Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», який містить аналогічні норми), затверджені наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 р. № 1492, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.12.2011 р. за № 1490/20228.

Відповідно до п.13 Наказу № 1492, у складі декларації подаються передбачені цим Порядком додатки (у разі заповнення даних у відповідних рядках декларації) та копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних.

Підпунктом 14.8 п. 14 даного Наказу встановлено, що додатками до декларації є: Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) (Д8) (додаток 8).

Так, форма Заяви про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) передбачена додатком 8 до податкової декларації з податку на додану вартість.

Відповідно до затвердженої форми Додатку 8 до декларації з ПДВ, обов'язково додаються наступні документи: «До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг, на ___ арк.».

Позивач не сплачував грошові кошти за отримані послуги, так як не була узгоджена тарифікація взаємоз'єднання із контрагентом ПрАТ «МТС Україна», а первинні фінансово-бухгалтерські документи позивач отримав тільки 30.11.2012р. - акти приймання/здачі робіт/послуг, податкові накладні.

Оплата, за надані послуги ПрАТ «МТС Україна» позивачу, згідно платіжного доручення від 20.12.2012 р. № 5913, здійснена позивачем у сумі 2117756,28 грн. відповідно до договору № 4-442/2012 від 22.11.2012р. та в сумі 11478949,97 грн. відповідно до договору № 4-441/2012 від 22.11.2012 р. Інші розрахунки проведені на підставі актів про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог між ПрАТ «УРС» та ПрАТ «МТС Україна» від 30.11.2012 р., відповідно до договорів № 4-442/2012 від 22.11.2012р. про надання послуг передачі текстових повідомлень та № 4-441/2012 від 22.11.2012р. про взаємоз'єднання мереж, за період січень 2010-серпень 2012 р.

Таким чином, розрахунки за надані послуги відбулись тільки 20.12.2012 р., а податкові накладні виписані та надані тільки 30.11.2012 р., що є підтвердженням факту неможливості звернення із заявою про відмову постачальника надати податкову накладну. Податкові накладні від 30.11.2012 р. включено до реєстру отриманих податкових накладних та до податкового кредиту з ПДВ за листопад 2012 р.

Щодо порушення порядку заповнення податкових накладних, судом встановлено наступне.

У податкових накладних, виписаних від ПрАТ «МТС Україна», у графі «Номенклатура послуг продавця» зазначено назву послуги період її надання, її вимір та кількість, тобто податкові накладні відповідають вимогам ст. 201 ПК України та Наказу Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за № 1333/20071, «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної».

Послуги вимірювались періодично за кожен місяць їх надання окремо складався акт прийому/здачі виконаних робіт/послуг, в якому зазначалася загальна кількість хвилин, повідомлень та загальна сума оплати за місяць.

Пунктом 12 Наказу № 1379, до розділу I податкової накладної вносяться дані у розрізі номенклатури постачання товарів/послуг, а саме: 12.2 у графу 3 - номенклатура товарів/послуг продавця;12.4 у графу 5 - одиниця виміру товарів/послуг - грн., шт., кг, м, см, м куб., см куб., л тощо; 12.5 у графу 6 - кількість (об'єм, обсяг) постачання товарів/послуг. У разі якщо послуги не мають таких показників, а вимірюються лише у вартісному вираженні, у графі 6 указується: «послуга/проценти тощо».

Послуги вимірювались, згідно актів прийому/здачі виконаних робіт/послуг та податкових накладних помісячно у вартісному виражені.

Статтею 201 Кодексу визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Судом досліджено та встановлено, що всі реквізити у податкових накладних, виданих ПрАТ «МТС Україна» позивачу, зазначені належним чином, а посилання відповідача про порушення порядку заповнення податкової накладної не відповідає дійсності.

Додатково суд, зауважує, що ст.201 Кодексу, не встановлює тлумачення підпункту «е» даної статті щодо опису (номенклатури) товарів/послуг, їх кількості та обсягу.

Крім того, суд звертає увагу, що заперечень стосовно реального виконання та надання послуг у відповідача відсутні.

За таких обставин, висновок відповідача про наявність помилки у оформленні податкових накладних не є підставою для позбавлення позивача права на податковий, якщо фактичний рух активів або зміни у капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів. Відповідно до Кодексу, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів, в даному випадку на позивача.

Також до розрахунку сум грошового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням № 0000904210, увійшли суми сформовані на підставі господарських операцій позивача з ПП «Кард-Експрес», ПП «Агротехпром», Філія «Авто-Центр» ПрАТ «Донецьк-Авто», Волинська, Хмельницька, Донецька, Полтавська, Закарпатська філії «Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення», Донецька філія ПП «Техстрой-Плюс», Одеська філія «Одеське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс», Філія «Укрінтерсевіс-Закарпаття», Ялтинська філія АП «Кримтеплокомуненерго», Філія-Турготель «Ірпінь» ДП «Київоблтурист» УАТ по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур», ПрАТ «Прикарпаттяобленерго», так як відповідачем виявлено порушення щодо помилкового зазначення коду платника ПДВ у податкових накладних, анулювання реєстрації контрагентів позивача як платників ПДВ, недекларування, згідно баз даних відповідача контрагентами позивача податкових зобов'язань.

Щодо господарських взаємовідносин позивача із ПП «Кард-Експрес», то судом встановлено, що ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду у справі № 2а-14890/11/2670 залишено без змін рішення суду першої інстанції, яким скасовано рішення податкового органу про анулювання свідоцтва платника ПДВ - ПП «Кард-Експрес».

Щодо господарських відносин позивача із ПрАТ «Прикарпаттяобленерго» та його філіями, судом встановлено, що згідно матеріалів справи позивачем неправильно вказано код платника ПДВ у додатку № 5 до декларацій з ПДВ на суму 2009,51 грн. (зазначено помилковий код 001315609159 зазначено в додатку № 5 в деклараціях з ПДВ: за 07.2010р. № 449, 322, в реєстрі ПН № 1599 - код правильний, 08.2010р. № 855, в реєстрі ПН № 346 - код правильний, 09.2010р. № 377, в реєстрі ПН № 1662 - код правильний, 10.2010р. № 1342, в реєстрі ПН № 1335 - код правильний, 11.2010р. № 1873, в реєстрі ПН № 455 - код правильний, 12.2010р. № 410, 01.2011р. № 853, 02.2011р. № 411, 03.2011р. № 205), а загальна сума податкових накладних по даному контрагенту становить - 34440,54 грн. за перевіряє мий період. Проте, в акті перевірки на с.66 та у додатку № 6 до акта перевірки зазначена сума 224522,00 грн., щодо зазначення невірного коду 001315609159 (вірний є код 001315609158, це код ПрАТ «Прикарпаттяобленерго»).

При цьому, представники відповідача в судовому засіданні не змогли пояснити суду різницю, та на підставі яких саме документів, встановлена сума 224522,00 грн., а не сума 2009,51 грн. В акті перевірки також відсутнє детальне зазначення порушень з цього приводу.

Згідно додатку № 4 до акта перевірки, відповідачем зменшено податковий кредит з ПДВ позивача на загальну суму 103020,00 грн., у зв'язку із тим, що контрагентами позивача не задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ, перелік контрагентів міститься у даному додатку до акта перевірки.

Відносно господарських зобов'язань позивача із контрагентами ПП «Агротехпром», Філія «Авто-Центр» ПрАТ «Донецьк-Авто», Волинська, Хмельницька, Донецька, Полтавська, Закарпатська філії «Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення», Донецька філія ПП «Техстрой-Плюс», Одеська філія «Одеське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс», Філія «Укрінтерсевіс-Закарпаття», Ялтинська філія АП «Кримтеплокомуненерго», Філія-Турготель «Ірпінь» ДП «Київоблтурист» УАТ по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур», у яких анульовані свідоцтва ПДВ, то суд зазначає наступне.

Позивач здійснював господарські правовідносини протягом 2004-2011рр. із рядом контрагентів - філіями. В акті перевірки зазначено, що позивач неправильно зазначив код платника ПДВ контрагентів, але у додатку № 5 акта перевірки зазначено, що у контрагентів позивача анульовані свідоцтва платників ПДВ.

Також судом встановлено, що позивач із зазначеними контрагентами уклав договори до дати анулювання свідоцтва ПДВ даних суб'єктів господарювання та мав довготривалі, постійні взаємовідносини. В акті перевірки судом не встановлено конкретної підстави анулювання реєстрації платниками ПДВ філій платників податків.

Із тексту акту перевірки не вбачається, що в ході перевірки виявлено вказані вище порушення вимог ст.198, ст.201 Кодексу, тим самим фактично не встановлено юридичного факту невідповідності податкових накладних, складених ПП «Агротехпром», Філія «Авто-Центр» ПрАТ «Донецьк-Авто», Волинська, Хмельницька, Донецька, Полтавська, Закарпатська філії «Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення», Донецька філія ПП «Техстрой-Плюс», Одеська філія «Одеське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс», Філія «Укрінтерсевіс-Закарпаття», Ялтинська філія АП «Кримтеплокомуненерго», Філія-Турготель «Ірпінь» ДП «Київоблтурист» УАТ по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур», та якими підтверджується право позивача на податковий кредит, вимогам статті 201 Кодексу. Іншими доказами в справі факт порушення вимог ст.201 Кодексу також не підтверджується.

При цьому слід зазначити, що одним з основних принципів розгляду податкових спорів є принцип презумпції добросовісності платника, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Позиція суду також узгоджується з позицією Верховного Суду України, згідно постанови від 13 січня 2009 року, реєстраційний номер в ЄДРСР - 3060678, в якій визначено, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

Доказів того, що позивач був обізнаний про анулювання реєстрації платниками ПДВ його контрагентів, відповідач суду не надав.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність у реєстрі платників ПДВ перед тим, як відносити відповідні суми до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії також підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Порушення постачальником товару (виконавцем послуг, робіт) правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат товариства. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, порушення контрагентами податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на віднесення сум до податкового кредиту, сформованих за такими господарськими операціями.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для встановлення порушень в податковому обліку позивача з ПДВ. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, допустимих, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідачем при розгляді цієї справи не доведено належними доказами того, що правочини позивачем вчинено з метою завищення податкового кредиту для заниження об'єкта оподаткування ПДВ.

Податковим органом також не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентами певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Тому, враховуючи дослідження судом матеріалів справи та факту реального здійснення позивачем господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг, в результаті чого підтверджено отримання позивачем таких товарів, робіт та послуг з метою використання у господарській діяльності, доводи відповідача щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту з ПДВ, з наведеними в акті перевірки обставинами, суд знаходить безпідставними, а податкові повідомлення-рішення № 0000904210, № 0000934210, № 0000094210 від 04.07.2013р. протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000884210 від 04.07.2013 р. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позивачем із ООО НПФ «БЕРКУТ» (резидент Російської Федерації, далі - РФ) укладено рамочний договір №809 від 30.06.2006р., предметом якого є поставка комплексу комп'ютерної телефонії, включаючи обладнання і програмне забезпечення і передати право використання поставленим програмним забезпеченням (Ліцензія), а також викопати роботи по інсталяції.

Під час перевірки надано довідки про підтвердження статусу від 25.01.2010 року № 51-09-11/00948 (податковий рік 2010 рік), видану Міжрегіональною Інспекцією Федеральної податкової служби по централізованій обробці даних (Мінфін Росії).

Згідно актів від 13.08.2010 р. прийому-передачі програмного забезпечення та про прийняття інсталяційних робіт по замовленню № 17 від 01.06.2010р., виконавець передав право використання (Ліцензію) програмним забезпеченням. Вартість Ліцензії на ПЗ складає 10500.00дол. США, (оплата здійснювалась 06.10.2010 року на суму 10500,00дол. США).

Позивачем укладено з компанією Huawei Tech. Investment Co., Ltd. (Китайська Народна Республіка, далі - КНР) ліцензійний контракт №08К8040808050А від 18.11.2008р. про надання прав на використання програмного забезпечення, предмет контракту - надання право на використання програмного забезпечення.

До перевірки надано свідоцтво про податкове резидентство компанії Huawei Tech. Investment Co., Ltd. від 10.01.2011року № SDSLJZ (2001) №009, видане Місцевим податковим управлінням по району Лунган міста Шеньчжєнь, КНР.

Згідно акту прийому-передачі Ліцензійних продуктів від 18.01.2011 року позивач отримав Ліцензійні продукти на суму 16000,00 дол. США у відповідності з Ліцензійним замовленням № 0008041010240В до ліцензійного контракту №0008041010240В до Ліцензійного контракту про надання прав на використання програмного забезпечення.

Предмет Замовлення - надання програмного забезпечення засобами електронного зв'язку і надання, не підлягаюче передачі, невиключне безстрокове, обмежене право на використання з повною реалізацією функцій програмного забезпечення на території України, та приймання прав і програмне забезпечення, за що сплачується єдино разовий платіж (оплата здійснювалась, згідно платіжного доручення від 31.03.2011 року № 123570 на суму 16000,00 дол. США).

Згідно акта прийому-передачі №2 від 21.10.2010 року позивач отримав продукти на суму 60363,53 дол. США у відповідності з замовленням №2 до ліцензійного контракту №000804ЮЮ240В до ліцензійного контракту про надання прав на використання програмного забезпечення.

Предмет Замовлення - передання ліцензії на програмне забезпечення засобами електронного зв'язку, і надання, не підлягаюче передачі, невиключне безстрокове, обмежене право на використання з повною реалізацією функцій програмного забезпечення на території України, та приймання прав і програмне забезпечення, за що сплачується єдино разовий платіж (оплата здійснювалась, згідно платіжного доручення від 31.03.2011 року № 123569 на суму 60363,53 дол. США).

ОАО «ВимпелКом» (РФ), договір № VCURS:1206 від 16.08.2007р., дод. угода № 3 від 09.02.2009р. до договору на поставку програмного забезпечення третіх осіб (надання послуг по розширенню, модернізації, оновлення програмного забезпечення), предмет договору - постачання невиключного, безстрокового права (Ліцензія) на використання програмного забезпечення (далі - ПЗ).

Для перевірки надано довідки від 28.05.2010 р. № 51-09-11/07994 (податковий рік 2010 рік), від 23.08.2011р. № 2.9-11/13332 (податковий рік 2011 рік), 16.05.2012р. № 2.9-11/16872 (податковий рік 2012 рік), видані Міжрегіональною інспекцією Федеральної податкової служби по централізованій обробці даних щодо підтвердження статусу податкового резидента.

Відповідачем в акті перевірки зафіксовані порушення п.13.1. ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.160.2 ст.160 Кодексу.

Дослідивши матеріали справи та докази подані сторонами суд, не погоджується із такими твердженнями позивача, з огляду на наступне.

Згідно з п.1.30 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» роялті є платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи, або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності, або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Аналогічні норми містяться в пп.14.1.225 п.14.1 ст.14 Кодексу.

Статтею 419 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

Відповідно до ст.ст.420 та 433 ЦК України, комп'ютерні програми визнаються об'єктами права інтелектуальної власності (авторського права) та охороняються як літературні твори. Зазначені положення підтверджуються статтями 8 та 18 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Статтею 418 ЦК України визначено, що поняття права інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності. Особисті немайнові права не можуть передаватися (відчужуватися) іншій особі (стаття 423 ЦК України), на відміну від майнових прав, які можуть повністю або частково передаватися іншій особі (стаття 427 ЦК України та стаття 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Отже, передання права інтелектуальної власності (авторського права) на комп'ютерні програми передбачає передачу майнових прав інтелектуальної власності (авторського права), якими відповідно до статті 440 ЦК України є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4)інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Що стосується саме права на використання твору, то відповідно до ст.441 ЦК України таким використанням є: опублікування (випуск у світ); відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; переклад; переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорт його примірників, перекладів примірників, переробок тощо.

Вказані вище положення статей 440 та 441 ЦК України підтверджуються відповідними нормами статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Згідно з умовами вищезазначених договорів, позивач отримує право на використання програмного забезпечення та саме програмне забезпечення, яке постачається для цілей експлуатації та обслуговування системи, що дозволяє надавати послуги абонентам/користувачам.

Зазначеними вище договорами з нерезидентами РФ та КНР не передбачено отримання позивачем жодного з прав, вказаних у ст. 441 ЦК України або ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», а програмне забезпечення та право на його використання надається саме для функціонального використання систем зв'язку та програмного забезпечення при наданні споживачам відповідних послуг - тобто в даному випадку позивач фактично є його кінцевим користувачем. Використання програмного забезпечення з метою обслуговування системи зв'язку для надання послуг споживачам, не є використанням майнових прав інтелектуальної власності в розумінні ст. 441 ЦК України, ст.15 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Програмне забезпечення передається електронними каналами зв'язку, тобто не є матеріальною цінністю, та розширює можливості обладнання позивача.

З аналогічного питання позивачем отримано індивідуальне податкове роз'яснення від 23.11.2007 р. № 11703/6/15-0316: «У разі укладення ЗАТ „Українські радіосистеми" інших договорів з нерезидентами, умови яких будуть аналогічні умовам Рамочного ліцензійного договору № ІІККУКК-07.019 (тобто згідно цих договорів ЗАТ „Українські радіосистеми" виступатиме кінцевим користувачем програмного забезпечення, не отримуючи жодного з прав, вказаних у статті 441 ЦК України або статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права»), платежі за такими договорами не будуть вважатися роялті в розумінні пункту 1.30 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також не будуть вважатись доходами нерезидентів із джерелом їх походження з України, які підлягають оподаткуванню відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000894210 від 04.07.2013 р. судом встановлено наступне.

В акті перевірки відповідачем зазначено порушення, що стало підставою для заниження позивачем сум податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) та їх несплати, як податковим агентом по відношенню до суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_5 (далі СПД-ФО).

Позивачем з СПД-ФО ОСОБА_5 укладено договір суборенди нерухомого майна № 343/08 від 01.08.2010 р., у зв'язку із договором уступки права вимоги від 23.06.2010р. між ТОВ «СОТА» та СПД-ФО ОСОБА_5, за яким СПД-ФО ОСОБА_5 набув права вимоги до позивача щодо отримання орендної плати за орендоване позивачем приміщення, згідно договору між ТОВ «СОТА» та позивачем від 26.04.2006 р.

У довідці від 14.01.2013 р. про взяття на облік в органах податкової служби, як суб'єктом підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_5, що наявна в матеріалах справи, зазначено такий вид діяльності, як надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Стаття 162 ПК України визначає, що платниками ПДФО є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Відповідно до п.177.5, п.177.8, п.177.11 ст.177 Кодексу, фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального підтвердження факту їх сплати.

Під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності.

Фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

З огляду на викладене вище, твердження відповідача з даного питання є необґрунтованими, а відповідне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Таким чином, суд зазначає, що доводи та висновки, викладені в акті перевірки, щодо порушення позивачем норм податкового законодавства, є такими, що не підтверджені відповідними належними та допустимими доказами.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням державного органу, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Статтею 37 зазначеного закону встановлений порядок проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення.

Так, частиною 1 ст.37 встановлено, що для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення голова комісії з припинення або уповноважена ним особа після закінчення процедури припинення, передбаченої законом, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстраторові такі документи:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення;

підписаний головою і членами комісії з припинення юридичної особи та затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи, примірник оригіналу передавального акта, якщо припинення здійснюється в результаті злиття, приєднання або перетворення, чи розподільчого балансу, якщо припинення здійснюється в результаті поділу, або їх нотаріально засвідчені копії;

довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню;

документ про узгодження плану реорганізації з органом доходів і зборів (за наявності податкового боргу);

довідку відповідного органу доходів і зборів про відсутність заборгованості із сплати датків, зборів;

довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування.

Відповідно до п.11.3. Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 р. № 1588 (далі-Порядок), у разі отримання документів згідно з пунктом 11.2 цього розділу та/або якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків, органом державної податкової служби приймається рішення про проведення (не проведення за підставами, встановленими підпунктами 11.3.2. та 11.3.3 цього пункту) документальної позапланової перевірки платника податків, який перебуває на обліку в такому органі.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.14.1.152., пп.14.1.175. п.14.1. ст.14 Кодексу, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання; погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Відповідно до пп.54.3.2., пп. 54.3.5. п.54.3. ст.54 Кодексу, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі датку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Пунктом 11.5. Порядку визначено, що після проведеної документальної позапланової перевірки платника податків та його відокремлених підрозділів та спливу законодавчо встановлених строків сплати узгоджених грошових зобов'язань такого платника податків та його відокремлених підрозділів, у разі відсутності заперечень органу державної податкової служби щодо здійснення державної реєстрації припинення платника податків, визначених підпунктом 11.9.1 пункту 11.9 цього розділу, та встановлення факту відсутності заборгованості платника податків та його відокремлених підрозділів перед бюджетом щодо сплати платежів, контроль за справлянням яких здійснюють органи державної податкової служби, орган державної податкової служби складає довідку про відсутність заборгованості із сплати податків, зборів за ф. № 22-ОПП (додаток 20).

Після закінчення процедур припинення, визначених цим Порядком, для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу орган державної податкової служби видає: довідку про відсутність заборгованості із сплати податків, зборів за ф. № 22-ОПП, якщо після проведення документальної позапланової перевірки та спливу законодавчо визначених строків сплати узгоджених грошових зобов'язань встановлено відсутність грошових зобов'язань та/або податкового боргу (п.11.6. Порядку).

Довідки за ф. № 22-ОПП або за ф. № 12-ОПП та документи про узгодження плану реорганізації, видані органом державної податкової служби, платник податків подає державному реєстратору або іншому органу для проведення державної реєстрації припинення в установленому законом порядку.

Для цілей Закону для припинення платників податків не допускається використання інших форм довідки про відсутність заборгованості з податків, зборів, що контролюються органами державної податкової служби, крім довідки за ф. № 22-ОПП (п.11.7. Порядку).

Як вбачається з матеріалів справи, позапланова перевірка ПрАТ «Українські радіосистеми» проводилась у червні місяці 2013 року (акт складено 26.06.2013 р. за № 757/42-10/23151188), а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем 04.07.2013 р.

При цьому, відповідачем 30.07.2013 р. видано довідку про відсутність заборгованості із сплати податків, зборів за № 1071127005500248, якою підтверджено, що станом на дату реєстрації цієї довідки, тобто станом на 30.07.2013 р. у платника податків - ПрАТ «Українські радіосистеми» відсутні грошові зобов'язання та податковий борг.

Заперечень проти проведення припинення державної реєстрації ПрАТ «Українські радіосистеми» від відповідача не надходило.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач, фактично, станом на 30.07.2013 р. підтвердив відсутність у ПрАТ «Українські радіосистеми» будь-яких грошових зобов'язань по податкам та зборам, а також податкового боргу перед Державним бюджетом, що спростовує висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 26.06.2013 р. № 757/42-10/23151188 ПрАТ «Українські радіосистеми» та покладені в основу прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 04.07.2013 р. № 0000094210, № 0000954210, № 0000884210, № 0000904210, № 0000934210, № 0000894210.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не надані суду належні та допустимі докази на підтвердження представлених ним висновків, покладених в основу прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства «Київстар» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000094210, №0000954210, №0000884210, №0000904210, №0000934210, №0000894210 від 04.07.2013р.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст постанови виготовлений 14.11.2013р.

Суддя В.В. Aмельохін