П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Кривенка В.В.,

суддів:

Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Гуля В.С., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Фесенка Л.І., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_20 до регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області (далі - відділення ФДМУ, ФДМУ відповідно), треті особи: Львівська міська рада, Львівська обласна державна адміністрація, відкрите акціонерне товариство «Львівський меблевий комбінат» (далі - Товариство), приватне підприємство «Торгова організація виробника «В.О. й Ком», про визнання незаконними дій та частково недійсними наказів,

в с т а н о в и л а:

У травні 2007 року ОСОБА_20 звернулася до Галицького районного суду м. Львова з позовом, у якому просила визнати незаконними дії відділення ФДМУ в частині затвердження пункту 29 Переліку нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству «Львівський меблевий комбінат» (далі - Перелік) та скасувати цей пункт Переліку, а також просила визнати незаконними накази відділення ФДМУ від 16 вересня 1993 року №№ 267, 268 (далі - наказ № 267, наказ № 268 відповідно) в частині передачі гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, Товариству у складі майнового комплексу.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідно до наказу № 267 затверджені акт оцінки вартості майна державного підприємства «Львівський меблевий комбінат» (далі - Комбінат) і план приватизації Комбінату. Наказом № 268 на підставі затвердженого плану приватизації Комбінат перетворено у Товариство. Приватизації, відповідно до затвердженого плану, підлягав цілісний майновий комплекс, до складу якого увійшов гуртожиток по АДРЕСА_1

Згідно з пунктом 29 Переліку та наказом № 268 відділення ФДМУ передало Товариству зазначений гуртожиток вартістю 312 050 000 грн, який включено до його статутного фонду станом на 1 серпня 1993 року.

На думку позивача, оцінка майна та план приватизації згідно з оспорюваними наказами були проведені і оформлені з порушенням діючих нормативних актів, а саме: пунктів 41, 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1993 року № 717 (далі - Методика), та вимог пункту 10 розділу ІІІ Положення про план приватизації, затвердженого наказом голови ФДМУ від 10 листопада 1992 року № 475, внаслідок чого Товариство незаконно приватизувало гуртожиток.

Галицький районний суд м. Львова постановою від 25 січня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2008 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2012 року, позов задовольнив: визнав незаконними дії відділення ФДМУ в частині затвердження пункту 29 Переліку, а також накази №№ 267, 268 в частині передачі гуртожитку АДРЕСА_1 Товариству у складі майнового комплексу та скасував пункт 29 Переліку.

Товариство звернулось із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2012 року з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування статей 3, 5 Закону України від 4 березня 1992 року № 2163-ХІІ «Про приватизацію майна державних підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2163-ХІІ), статей 1, 2 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №2482-ХІІ).

Заявник просить зазначену вище ухвалу Вищого адміністративного суду України скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж самої норми права заявник надав постанову Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2013 року, постанови Вищого господарського суду України від 6 квітня, 9, 14, 20, 23 грудня 2010 року, 11, 13, 27 січня, 1, 7 лютого, 13, 27 березня, 18 квітня, 16 жовтня 2012 року, а також постанови Верховного Суду України.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку про її задоволення з огляду на таке.

Ухвалюючи рішення у цій справі, суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодився і Вищий адміністративний суд України, зазначили, що спірний гуртожиток як об'єкт, який відносився до державного житлового фонду і на момент приватизації Комбінату перебував лише на балансі цього підприємства та був закріплений за ним на праві повного господарського відання, не міг входити до складу цілісного майнового комплексу підприємства і не підлягав приватизації відповідно до статті 3 Закону № 2163-ХІІ.

Натомість у рішеннях, наданих Товариством на підтвердження наведених у заяві доводів щодо перегляду Верховним Судом України судового рішення, касаційні суди адміністративної та господарської юрисдикцій, розглядаючи подібні правовідносини, дійшли протилежного висновку - при проведенні приватизації державних підприємств гуртожитки могли бути включені до вартості майна підприємств, що підлягали приватизації, оскільки на час її проведення законодавчої заборони щодо цього не існувало.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України такий висновок суду відповідає вимогам законодавства, чинного на час виникнення спірних відносин.

Так, згідно з частиною другою статті 3 Закону № 2163-ХІІ дія цього Закону не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Частиною першою статті 5 цього Закону визначено, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.

Відповідно до положень пунктів 8, 9 Методики цілісний майновий комплекс - це господарський об'єкт із закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Оцінка вартості цілісного майнового комплексу здійснюється на підставі балансу підприємства у такій послідовності: проведення повної інвентаризації майна; розроблення передаточного балансу; визначення вартості об'єкта приватизації згідно з даними інвентаризації та балансу; складання акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу. При цьому пунктом 42 розділу V Методики визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Державний житловий фонд у розумінні Закону № 2482-ХІІ - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управління державних підприємств, організацій, установ (частина друга статті 1 Закону). До об'єктів, які підлягали приватизації у порядку визначеному цим Законом відносились: квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовувались громадянами на умовах найму; незаселені квартири, частини будинків, одноквартирні будинки після закінчення їх будівництва, реконструкції, ремонту та поточного звільнення (частина перша статті 2 Закону). Натомість кімнати у гуртожитках відносились до об'єктів державного житлового фонду, які не підлягали приватизації у встановленому порядку ( частина друга зазначеної статті).

Кабінет Міністрів України 6 листопада 1995 року постановою № 891 на виконання вимог Закону № 2482-ХІІ затвердив Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, у пункті 2 якого встановив, що передачі у комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків). Зміни до пункту 2 вказаного Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України № 695 лише 26 травня 2004 року.

Відповідні зміни до законів № 2482-ХІІ та № 2163-ХІІ, згідно з якими гуртожитки включено до об'єктів державного житлового фонду, який підлягає приватизації, були внесені Законом України від 3 березня 2005 року № 2453-ІV «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках».

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що на час проведення приватизації Комбінату (1993 рік) гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних рад. Отже, дії відділення ФДМУ щодо оцінки цілісного майнового комплексу та затвердження плану приватизації, згідно з якими до його складу було включено спірний гуртожиток, відповідали вимогам чинного на час виникнення спірних відносин законодавства.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд України неодноразово висловлював, переглядаючи судові рішення у справах щодо приватизації державного майна в порядку господарського судочинства, зокрема у постановах від 8 листопада 2010 року № 3-6г10, 28 лютого 2011 року № 3-15гс11, 22 жовтня та 8 травня 2012 року №№ 3-33гс12, № 3-25гс12 відповідно.

Правильність зазначеної позиції підтверджує і чинний з 1 січня 2009 року Закон України від 4 вересня 2008 року № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», дія якого поширюється на гуртожитки, що були включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації). Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 цього Закону одним із підходів щодо забезпечення реалізації права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється його дія, є такий: гуртожитки, які було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), передаються у власність територіальних громад відповідно до державної програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

У справі, що розглядається, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України не досліджувала питання правильності застосування норм процесуального права, які визначають підвідомчість спорів між суб'єктами владних повноважень, і чи підлягає ця справа розгляду в адміністративних судах, оскільки зазначені питання не віднесені до компетенції Верховного Суду України.

Ураховуючи наведене, а також те, що висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та не відповідає практиці Верховного Суду України з розгляду справ цієї категорії, заява Товариства підлягає задоволенню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву відкритого акціонерного товариства «Львівський меблевий комбінат» задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2012 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

В.В. Кривенко

Судді: М.І. Балюк

В.П. Барбара

І.С. Берднік

В.С. Гуль

М.Б. Гусак

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок О.А. Коротких

П.І. Колесник О.В. Кривенда

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

О.І. Потильчак

О.Б. Прокопенко

О.О. Терлецький

Ю.Г. Тітов

І.Б. Шицький

Л.І. Фесенко