КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2013 року 810/5520/13-а

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончева О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю)

від відповідача: Мацюк М.М. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного

управління Міндоходів у Київській області

про скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Суб 'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області, про скасування податкових повідомлень-рішень за результатами розгляду скарги.

5 квітня 2011 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі № 2а-4021/11/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2013 року справу за позовом СПД ОСОБА_3 передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.

Згідно автоматичного розподілу справ між суддями, справу за позовом СПД ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень призначено головуючому судді Леонтовичу А.М. та присвоєно номер № 810/5520/13-а.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, оскільки прийняті на основі помилкових висновків про порушення СПД ОСОБА_3 вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян» та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні показників податкового кредиту та показників валових витрат, зокрема, відповідачем не взято до уваги право позивача на включення до витрат сплачених відсотків за користування кредитами. Також позивач пояснив, що для здійснення господарської діяльності ним було укладено ряд кредитних договорів з банківськими установами. Отримані кредитні кошти позивач використовував у будівництві та організації господарської діяльності, про що свідчать банківські виписки. Відсотки, сплачені за користування кредитними коштами, СПД ОСОБА_3 включено до валових витрат.

На думку позивача, наявні податкові накладні, виписані контрагентами СПД ОСОБА_3 спростовують твердження відповідача про неправильність сформованого позивачем податкового кредиту.

Тому , висновки викладені в акті перевірки СПД ОСОБА_3 від 9 вересня 2010 року № 574/17-1/НОМЕР_1 не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені виключно на основі припущень, а прийняті на їх основі податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Державної податкової інспекції у Києво- Святошинському районі Київської області Державної податкової службипри проведення перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Прийняті податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки в ході перевірки встановлено порушення вимог законодавства, що позбавляє СПД ОСОБА_3 права на формування показників податкового кредиту та показників валових витрат.

У судовому засіданні, згідно статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України, суд допустив заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 зареєстрований у Солом'янській районній державній адміністрації міста Києва 21 листопада 2001 року та перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Києво- Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області.

Відповідно до матеріалів справи, у період з 17 серпня 2010 року по 7 вересня 2010 року, посадовими особами Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області, на підставі пункту 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та на виконання наказу від 1 вересня 2009 року № 496 проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 за період з 1 січня 2008 року по 30 червня 2010 року. Результати перевірки оформлено актом від 9 вересня 2010 року № 574/17-1/НОМЕР_1 (т.4 а.с.77-103).

У ході перевірки органом державної податкової служби встановлено, що суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_3 включено до витрат суми процентів, які сплачені банківськими установам за користування кредитами виданими громадянину ОСОБА_3 згідно кредитних договорів оформлених громадянином ОСОБА_3, що призвело до порушення позивачем вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян» в результаті заниження грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 290324,26 грн. (в тому числі за 2008 рік - на 84924,63 грн., за 2009 рік - на 63372,95 грн., 1-2 квартали 2010 року - на суму 142026,68 грн.

Також, податковим органом зроблено висновок, що позивачем безпідставно включено до податкового кредиту податок на додану вартість, сплачений при будівництві та обладнанні готельно-ресторанного комплексу, що, на думку відповідача призвело до порушення СІ1Д ОСОБА_3 та вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті заниження грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 558967,00 грн.

На основі висновків акту перевірки, 27 вересня 2010 року, Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001401701/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання СПД ОСОБА_3 з податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності на 290324,26 грн.(т.2 а.с.28) та податкове повідомлення-рішення № 0001411701/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання СПД ОСОБА_3 з податку на додану вартість на 558967,00 грн. за застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 279484,00 грн.(т.2 а.с.29).

Не погоджуючись з рішеннями відповідача, СПД ОСОБА_3 звернувся до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян " та Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість " у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Розділом 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 "Про прибутковий податок з громадян" встановлено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах І та ІІІ цього Декрету.

Відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 "Про прибутковий податок з громадян", який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, платниками прибуткового податку (суб'єктами оподаткування) в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (надалі - громадяни) як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.

Згідно зі статтею 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел, як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, є доход, одержаний з джерел в Україні.

При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як в натуральній формі, так і в грошовій (національній або іноземній валюті).

Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 "Про прибутковий податок з громадян" згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Отже, законодавцем встановлено право платників податків (в тому числі фізичних осіб, які отримують доходи від зайняття підприємницькою діяльністю) відносити до складу витрат процентні витрати за кредитними операціями, за умови використання кредитних коштів у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, СПД ОСОБА_3 у період з 2005 року по 2009 рік здійснив будівництво готельно-ресторанного комплексу, який було введено в експлуатацію на ім'я ОСОБА_3

Згідно з Наказом Держкомстату «Про затвердження Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства» від 24 жовтня 2005 року № 327, готель- підприємство будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що складається з шести або більше номерів та надає готельні послуги з тимчасового проживання з обов'язковим обслуговуванням.

Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, з метою належного функціонування готельно-ресторанного комплексу, позивачем було отримано ряд позик у банківських установах.

Так, судом встановлено, що 15 липня 2005 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк «Національні Інвестиції» укладено кредитний договір № 520-05, предметом якого було відкриття кредитної лінії на суму 300000,00 дол. США. На строк з 15 липня 2005 року по 14 липня 2007 року з умовою виплати 15% річних.

Відповідно до додаткової угоди від 5 вересня 2006 року № 1 до кредитного договору від 15 липня 2005 року № 520-05 внесено зміни до основного договору в частині суми кредиту у розмірі 400000,00 дол. США за умови повернення 100000,00 дол. США до 5 лютого 2007 року.

Згідно з додатковою угодою від 18 жовтня 2006 року № 2 до кредитного договору від 15 липня 2005 року № 520-05 внесено зміни до основного договору в частині суми кредиту у розмірі 450000,00 дол. США за умови повернення 100000,00 дол. США до 5 липня 2007 року.

Також, 3 грудня 2009 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк «Національні Інвестиції» укладено кредитний договір № 446-09, предметом якого було відкриття кредитної лінії на суму 1000000,00 грн. на строк з 3 грудня 2009 року по 26 лютого 2010 року з умовою виплати 25% річних.

Крім того, у липні 2008 року між позивачем і ЗАТ "Сведбанк" укладено кредитний договір від 08.07.2008 № 1228 - Ф предметом якого було відкриття кредитної лінії на 1200000,00 дол. СІЛА на період з 8 серпня 2008 по 7 липня 2011 з умовою виплати 14% річних.

Згідно з пунктом 1.10 статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит.

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. У разі коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, сума процентів визначається шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту).

Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є процентами.

Відповідно до пункту 1.11 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», кредит - кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

У судовому засіданні представник позивача також пояснив, що кредитні кошти з рахунку СПД ОСОБА_3 перераховувались на рахунки банків разом з відсотками за користування кредитами, що підтверджується копіями банківських виписок (т.2 а.с.70-166).

Також, відповідно до пункту 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що проценти, нараховані банком та виплачені по кредитним лініям, відкритими на ім'я ОСОБА_3, а також кошти витрачені на підтримання робочого стану та поліпшення роботи готельно-ресторанного комплексу були пов'язані з отриманням доходу, отже правомірно включені до складу витрат позивача.

Щодо твердження відповідача про те, що підставою за наявності якої податковий орган дійшов висновку про безпідставність формування СПД ОСОБА_3 витрат є та обставина, що кредит був отриманий позивачем як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Згідно з частиною другою статті 128 Господарського кодексу України громадянин- підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїй майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Відповідно до частини першої статті 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Із аналізу наведених норм законодавства вбачається, що чинне законодавство не передбачає відокремлення майна, яке використовується фізичною особою - підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, від усього належного такій фізичній особі майна. Зокрема, аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду від 20 травня 2013 у справі № 2а-5189/09/2670.

Отже, висновки, Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області щодо неправомірності віднесення СПД ОСОБА_3 відсотків, отриманих за кредитними договорами, оформленими на фізичну особу ОСОБА_3 до валових витрат є безпідставним.

Щодо твердження відповідача про заниження СПД ОСОБА_3 грошових зобов'язань з податку на додану вартість, суд звертає увагу на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету до 01.01.2011 визначалось Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", який підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР) передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97- ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з вимогами Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, єдиною підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця товару належним чином оформленої податкової накладної.

Тобто, можливість включення відповідної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту пов'язується з моментом отримання платником від контрагента належно оформленої податкової накладної.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, СПД ОСОБА_3 за перевіряємий період мав господарські відносини з ТОВ «Папірус-Сервіс», ТОВ «Холодильні Системи», ТОВ «Абсолют Клімат», ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 та ТОВ «Біг Медіа», ТОВ «Венбест», ПТК ТОВ «Агромат».

На підтвердження правомірності віднесення податку на додану вартість до податкового кредиту позивачем надано: податкові накладні (т.2 а.с. 168-245, т. З а.с. 1-22,24-237), видаткові накладні (т.4 а.с. 10-76).

Враховуючи, що отримані позивачем кредитні кошти були використанні при здійсненні господарської діяльності, суд приходить до висновку, що висновок відповідача про порушення СПД ОСОБА_3 вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні показників податкового кредиту є таким, що не відповідає дійсності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту та право на формування показників валових витрат підтверджене належними доказами, отже висновки відповідача про порушення СПД ОСОБА_3 вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян» та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні показників податкового кредиту та показників валових витрат є безпідставним. Податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 27 вересня 2010 року № 0001401701/0 та № 0001411701/0 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваних рішень.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 9, 11, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 27 вересня 2010 року № 0001401701/0 та № 0001411701/0.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 6 листопада 2013 року.