ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/46976/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Зайця В.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області

на постанову Олевського районного суду Житомирської області від 09 лютого 2011 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2011 року

у справі №2а-213/11

за позовом ОСОБА_4

до 1) Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної

державної адміністрації Житомирської області

2) Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі

Житомирської області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2010 року ОСОБА_4 звернулась до Олевського районного суду Житомирської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області (далі по тексту Управління праці та соціального захисту населення) та Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області (далі по тексту Пенсійний фонд), яким просила визнати дії відповідачів по не донарахуванню та невиплаті коштів, передбачених статтями 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», неправомірними, стягнути з Управління праці та соціального захисту населення на її користь 1 599 грн. допомоги як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення на період з 01.06.2010 року по 01.12.2010 року, стягнути з Пенсійний фонд на її користь 5 330,80 грн. доплати до пенсії як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення на період з 01.06.2010 року по 01.12.2010року, зобов'язати відповідачів в подальшому виплачувати грошову допомогу, визначену статтями 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 09 лютого 2011року у справі №2а-213/11, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2011 року у зазначеній справі, позовні вимоги задоволено частково, визнано дії Управління праці та соціального захисту населення та Пенсійного фонду щодо недонарахування та недовиплати позивачу допомоги та доплати, передбачених статтями 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірними, зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення провести перерахунок та виплату ОСОБА_4 допомоги як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст.37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановивши її на рівні 30 % від мінімальної заробітної плати, визначеної законодавством щомісячно, з 01.06.2010 року по 01.12.2010 року, зобов'язано Пенсійний фонд провести перерахунок та виплату ОСОБА_4 доплати до пенсії як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановивши її на рівні однієї мінімальної заробітної плати, визначеної законодавством щомісячно, з 01.06.2010 року по 01.12.2010 року. В решті позовних вимог відмовлено.

При ухваленні рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили з обґрунтованості позивачем своїх вимог, оскільки відповідачі, при визначені розміру доплат позивачу, повинні були керуватись статтями 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та не постановами Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836, від 28.05.2008 року №530, від 16.07.2008 року №654.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Пенсійний фонд звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просять вищезазначені судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні з врахуванням повноважень суду, встановлених частиною 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права та наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є постраждалою внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії, пенсіонером, проживає у зоні посиленого радіологічного контролю. Позивач перебуває на обліку у відповідачів та отримує допомогу у зв'язку із обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і доплату до пенсії у розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції від 06 червня 1996 року) встановлено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата у розмірах, визначених відповідно до розмірів мінімальної зарплати (для зони посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна зарплата).

Зазначена доплата є соціальною гарантією, виплата якої компенсується підприємствам, установам та організаціям управліннями праці та соціального захисту населення, і не входить до структури заробітної плати.

Розмір мінімальної зарплати на 2010 рік встановлений законом України про Державний бюджет. Разом з тим постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996року N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", громадянам, які працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю, передбачено доплату в розмірі 520 тис. карбованців, що відповідно до Указу Президента України від 25 серпня 1996 року N 762/96 "Про грошову реформу" в перерахунку на гривні становить 5,20 грн.

Законом України від 27 квітня 2010 року N2154-VI "Про Державний бюджет України на 2010 рік" надавалось право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених бюджетними програмами, проте таке право у 2010 році Кабінетом Міністрів України використано не було.

У зв'язку з цим, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру доплати за 2010 рік повинні застосовуватись норми ст.39 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року N836.

З огляду на наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій з приводу протиправності застосування відповідачами постанов Кабінету Міністрів України при обчисленні гарантій соціального захисту, а не статей 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2012 року у справі N6-141цс12.

Отже, адміністративними судами правозастосування відбулось із дотримання норм діючого законодавства та з повним, достовірним, неупередженим та об'єктивним з'ясуванням обставин справи.

Відповідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в рішеннях судів попередніх інстанцій, зазначені судові рішення ґрунтуються на вимогах норм матеріального та процесуального законодавства, підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області - відхилити.

Постанову Олевського районного суду Житомирської області від 09 лютого 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2011 року у справі №2а-213/11 - залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: