ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 жовтня 2013 р.

Справа №801/7891/13-а

Колегія суддів Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Пакет Т.В., суддів - Калініченко Г.Б., Шкляр Т.О.,

за участю секретаря судового засідання - Мельникової А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного унітарного підприємства міста Москви «Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви» в особі Представництва «ДУП Медицинский центр» - «Санаторий Понизовка» до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправною відмову та спонукання до виконання певних дій.

Суть спору: Державне унітарне підприємство міста Москви «Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви» в особі Представництва «ДУП Медицинский центр» - «Санаторий Понизовка» звернулося до суду з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправною відмову Міністерства охорони здоров'я України у видачі ліцензії Державному унітарному підприємству міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви " на здійснення медичної практики строком дії з 20.05.2013 року у відокремленому підрозділі Представництва "ДУП "Медицинский центр"- "Санаторий "Понизовка", що викладено у протоколі ліцензійної комісії №25 від 25.06.2013 року, зобов'язання Міністерства охорони здоров'я України видати Державному унітарному підприємству міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви" ліцензію для здійснення медичної практики відокремленим підрозділом "ДУП "Медицинский центр"- "Санаторий "Понизовка" за медичними спеціальностями: терапія, педіатрія, отоларингологія, терапевтична стоматологія, фізіотерапія, функціональна діагностика, дієтологія, лікувальна фізкультура, клінічна лабораторна діагностика, сестринська справа.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у видачі ліцензії, оскільки останній відповідає всім кваліфікаційним, організаційним та іншим спеціальним вимогам для отримання ліцензії та здійснення господарської діяльності, передбаченої Ліцензійними умовами.

У судове засідання представник позивача не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи в письмовому провадженні у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду заперечення проти позову, в яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, суд вважає можливим на підставі ст.ст. 122, 128 КАС України розглянути справу у відсутності представників позивача та відповідача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч.1 ст.3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч.1 ст.3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом встановлено, що Державне унітарне підприємство міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви", є юридичною особою Російської Федерації, що підтверджується свідоцтвом про внесення запису в Єдиний державний реєстр юридичних осіб серії 77 №013270371 (а.с.11).

Відповідно до п.1 Положення "Про Міністерство охорони здоров'я України", яке затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 року №467/2011 (далі - Положення про МОЗ України) МОЗ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 року (далі - Закон N1775-III) та п.16 Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 року №1698 відповідач є органом ліцензування, що здійснює ліцензування такого виду господарської діяльності, як медична практика.

Таким чином, МОЗ України у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являється органом виконавчої влади та суб'єктом владних повноважень.

Отже, зазначений спір має ознаки публічно-правового та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства Окружним адміністративним судом АР Крим.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що генеральним директором ДУП «Медицинский центр» 06 вересня 2007 року було затверджено Положення про представництво "Санаторий "Понизовка" Державного унітарного підприємства міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви" на території України, відповідно до якого "Санаторий "Понизовка" є відокремленим підрозділом (а.с.31-37).

Представництво "ДУП "Медицинский центр"- "Санаторий "Понизовка" зареєстровано як представництво іноземного підприємства Міністерством економіки України (а.с.27), внесено до Єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій України, має ідентифікаційний код 05354151, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ серії АБ№672786 від 09.01.2013 року (а.с.28).

Відповідно до ст.10 Закону N1775-III суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані: 1) відомості про суб'єкта господарювання - заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові, дані паспорта громадянина України (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи; 2) вид господарської діяльності, вказаний згідно з частиною третьою статті 9 цього Закону (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

У разі наявності у заявника - юридичної особи філій, інших відокремлених підрозділів, за місцем яких буде провадитися заявлена діяльність, а у заявника - фізичної особи - підприємця місць провадження заявленої діяльності у заяві зазначається їх місцезнаходження.

Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Органу ліцензування забороняється вимагати від суб'єктів господарювання інші документи, не вказані у цьому Законі, крім документів, передбачених частиною п'ятою цієї статті.

Статтею 11 Закону N1775-III передбачено, що орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності. Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови. Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:

- недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;

- невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

Перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності затверджений постановою Кабінету Міністрів України N756 від 04.07.2001 року (із змінами та доповненнями, далі - Перелік), згідно з п.20 якого, для отримання ліцензій за таким видом господарської діяльності, як медична практика додаються: засвідчена в установленому порядку копія висновку державної санітарно - епідеміологічної експертизи, видана за місцем провадження діяльності, про відповідність наявних приміщень вимогам санітарних норм і правил щодо здійснення медичної практики; відомості за підписом заявника - суб'єкта господарювання (за формою, встановленою ліцензійними умовами) про: стан матеріально-технічної бази, необхідної для провадження відповідного виду господарської діяльності; наявність нормативно-правових документів, у тому числі нормативних документів з питань стандартизації, необхідних для провадження відповідного виду господарської діяльності; наявність персоналу із зазначенням його освітнього і кваліфікаційного рівня та стажу роботи за спеціальністю, необхідного для провадження відповідного виду господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, реалізуючи свої господарські повноваження через своє представництво отримував Ліцензію в Міністерстві охорони здоров'я України на медичну практику, яка видавалась на ім'я Представництва "ДУП "Медицинский центр"- "Санаторий "Понизовка", зокрема, ліцензію серії АВ №417423, видану на підставі рішення про видачу ліцензії від 19.05.2008 року №15 зі строком дії з 19.05.2008 року до 19.05.2013 року (а.с.10).

У зв'язку з закінченням терміну дії вищезазначеної ліцензії позивачем, керуючись ст.ст.6,10,11 Закону N1775-III 06 червня 2013 року було подано заяву про видачу ліцензії на медичну практику з додатками за описом згідно п.20 Переліку.

25 червня 2013 року відповідач за вих. №10396 направив на адресу позивача повідомлення про прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії на провадження господарської діяльності суб'єкту господарювання, яке було прийнято за наслідками розгляду заяви позивача (реєстраційне досьє 12.06.2013 року №1206-М) та документів, що додані до неї, Ліцензійною комісією МОЗ України (протокол від 20.06.2013 року №25) (а.с.9).

Підставою для відмови у видачі ліцензії на здійснення медичної практики, як вбачається з вказаного вище листа начальника управління контролю якості медичних послуг від 25.06.2013 року, було невідповідність заявника Ліцензійним умовам провадження господарської діяльності з медичної практики, а саме: відсутні відомості про суб'єкта господарювання в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ст. 1 Закону №1775-ІІІ суб'єктом господарювання є зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізична особа - підприємець, а також інвестор, у тому числі іноземний, що є стороною угоди про розподіл продукції відповідно до Закону України "Про угоди про розподіл продукції", його підрядник, субпідрядник, постачальник та інший контрагент, що виконує роботи, передбачені угодою про розподіл продукції, на основі договорів з інвестором.

Відповідно до ст.55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

До суб'єктів господарювання, в розумінні п.1 ч.2 ст.55 Господарського кодексу України відносяться: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Згідно зі ст.117 Господарського кодексу України діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємств, утворених за законодавством інших держав, здійснюється на території України відповідно до законодавства України.

Відповідно до ст.14 Господарського кодексу України ліцензування певних видів господарської діяльності є засобом державного регулювання у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Правові засади ліцензування певних видів господарської діяльності визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу. Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.

Законом N1775-III визначено види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлюється державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Провадження господарської діяльності в галузі охорони здоров'я, яка відповідно до закону підлягає ліцензуванню, дозволяється лише за наявності ліцензії. Медична практика відноситься до видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню (ст.17 Основ законодавства України про охорону здоров'я та п.20 ч.3 ст.9 Закону N1775-III).

Аналізуючи чинне законодавства колегія суддів дійшла висновку, що позивач, з метою здійснення медичної практики, як діяльності, що підлягає ліцензуванню, обґрунтовано вимагає від відповідача надати йому відповідну ліцензію, із зазначенням, що така ліцензія передбачає здійснення медичної практики представництвом позивача.

Таким чином, можливість оформлення ліцензії цілком відповідає змісту ст.95 Цивільного кодексу України N435-IV від 16.01.2003 року, згідно з якою представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії і представництва не є юридичними особами, вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

При цьому, згідно з п.1.2. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України N49 від 02.02.2011 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 9 лютого 2011 року за №171/18909 (далі - Ліцензійні умови), дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх суб'єктів господарювання, що зареєстровані в установленому порядку, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які провадять господарську діяльність з медичної практики.

Проте, з аналізу вищенаведених норм законодавства, суд вбачає, що правовий статус позивача, як іноземної юридичної особи цілком відповідає змісту поняття "суб'єкт господарювання", що зареєстрований в установленому законодавством порядку, оскільки іншого способу здійснення позивачем господарської діяльності на території України, ніж через свій відокремлений підрозділ, законодавством України не передбачено, а представництво "ДУП "Медицинский центр"- "Санаторий "Понизовка" зареєстровано на території України у встановленому законодавством порядку, що підтверджується матеріалами справи.

Більш того, ані Основи законодавства України про охорону здоров'я, ані інші акти законодавства України не містять заборони або обмежень щодо здійснення господарської діяльності з медичної практики іноземними юридичними особами.

Суд вважає, що п.1.2. Ліцензійних умов є загальним положенням, що відтворює приписи Законів України про те, що виконання цих умов є обов'язковим для всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють медичну практику.

Між тим, відповідно до п.1.3. Ліцензійних умов термін "медична практика" у цих Ліцензійних умовах має таке значення - вид господарської діяльності у сфері охорони здоров'я, який провадиться закладами охорони здоров'я та фізичними особами - підприємцями, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, з метою надання видів медичної допомоги, визначених законом, та медичного обслуговування.

Медична практика провадиться суб'єктами господарювання на підставі ліцензії за умови виконання кваліфікаційних, організаційних, інших спеціальних вимог, встановлених цими Ліцензійними умовами (п.п.2.2. Ліцензійних умов).

Кваліфікаційні, організаційні та інші спеціальні вимоги провадження медичної практики встановлені спеціальними нормами Ліцензійних умов, зокрема розділами II - IV.

Тобто, посилання відповідача на невідповідність Ліцензійним умовам без зазначення конкретного пункту умов, що порушуються є безпідставним, не може вважатися вимогою, яка перешкоджає видачі позивачу ліцензії.

Згідно дефініції "ліцензійні умови", наданої у ст.1 Закону N1775-III - це установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не зазначено інших фактів порушення позивачем кваліфікаційних, організаційних та інших спеціальних вимог провадження медичної практики, встановлених спеціальними нормами Ліцензійних умов, на думку суду, відповідач безпідставно відмовив заявнику у видачі ліцензії.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що позивач в особі свого представництва "ДУП "Медицинский центр"- "Санаторий "Понизовка" мав повне право на отримання ліцензії на здійснення медичної практики з 12.06.2013 року (з дати подання відповідної заяви), оскільки звернувся з відповідною заявою до відповідача з додатками (за переліком) та, тільки через протиправність дій відповідача, це право було безпідставно порушено. Відсутність у позивача відповідної ліцензії у цей період жодним чином не дає підстав вважати господарську діяльність позивача з медичної практики незаконною або протиправною.

Як випливає з листа відповідача від 25.06.2013 року за вих.№10396, відмова органу ліцензування оформлена в єдиному документі - протокол засідання Ліцензійної комісії №25 від 20.06.2013 року, який не тільки за своєю формою та сутністю не відповідає поняттю рішення за змістом ст.ст. 1, 17 КАС України, оскільки прийнято за результатами обговорення питання про розгляд заяви позивача лише у протокольному вигляді - тобто, являє собою дію щодо відмови, яка вже визнана судом протиправною. Незважаючи на численні вимоги суду про надання доказів, протокол на час вирішення справи по суті не наданий відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги або заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, та з урахуванням того, що відповідачем не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, що заявник з інших підстав не відповідає всім кваліфікаційним, організаційним та іншим спеціальним вимогам для отримання ліцензії та здійснення господарської діяльності, передбаченої Ліцензійними умовами, суд вважає недоведеною з боку відповідача правомірність відмови у видачі ліцензії.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправною відмову Міністерства охорони здоров'я України у видачі ліцензії на медичну практику зі строком дії з 20 травня 2013 року та про зобов'язання Міністерства охорони здоров'я України видати ліцензію на здійснення медичної практики відокремленим підрозділом за заявою позивача від 12 червня 2013 року є такими, що засновані на законі та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи висновок суду про задоволення позову, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 34,41 грн.

Відповідно до пп.3 п.9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас п.19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69-71, 94, 158, 159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративного позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною відмову Міністерства охорони здоров'я України у видачі ліцензії Державному унітарному підприємству міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви " на здійснення медичної практики строком дії з 20.05.2013 року у відокремленому підрозділі Представництва "ДУП "Медицинский центр"- "Санаторий "Понизовка", що викладено у протоколі ліцензійної комісії №25 від 25.06.2013 року.

Зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України видати Державному унітарному підприємству міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви" ліцензію для здійснення медичної практики відокремленим підрозділом "ДУП "Медицинский центр" - "Санаторий "Понизовка" за медичними спеціальностями: терапія, педіатрія, отоларингологія, терапевтична стоматологія, фізіотерапія, функціональна діагностика, дієтологія, лікувальна фізкультура, клінічна лабораторна діагностика, сестринська справа.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного унітарного підприємства міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви" в особі Представництва "ДУП "Медицинский центр"- "Санаторий "Понизовка" судовий збір у розмірі 34,41 грн., шляхом їх безспірного списання з розрахункових рахунків Міністерства охорони здоров'я України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий суддя Т.В.Пакет

Судді Г.Б.Калініченко

Т.О.Шкляр