АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

справа №22-ц/796/7015/2013 головуючий у 1-й інстанції: Ісаєвська О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Головачова Я.В.

суддів: Шахової О.В., Поливач Л.Д.

при секретарі: Дзюбіній Є.В.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Юрисконсульт", третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан", про визнання авторського права порушеним та визнання недійсним ліцензійного договору, за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Юрисконсульт" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 березня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2012 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 звернулися до суду з позовом до ТОВ "Видавництво "Юрисконсульт" про визнання авторського права порушеним та визнання недійсним ліцензійного договору, посилаючись на те, вони є співавторами Науково-практичного коментаря до Господарського кодексу України (за загальною редакцією доктора юридичних наук, члена-кореспондента Академії правових наук України заслуженого юриста України ОСОБА_14, кандидата юридичних наук, доцента ОСОБА_1). Цей коментар є результатом їх творчої праці, літературним твором наукового характеру в галузі юриспруденції, а відтак, є об'єктом авторського права.

23 листопада 2009 року між ТОВ "Видавництво "Юрисконсульт" (ліцензіар) та ТОВ "Видавнича організація "Юстініан" (лізенціат) був укладений ліцензійний договір, за умовами якого ліцензіар, який володіє виключними майновими авторськими правами на твір Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України за редакцією ОСОБА_14, надає ліцензіату на умовах, визначених цим договором, дозвіл (невиключну ліцензію) на використання твору на території України та будь-якій іншій території, де знаходяться покупці книг, що видаються ліцензіатом, на строк до 31 грудня 2011 року виключно наступними способами: видання (відтворення й опублікування) твору тиражем не більше ніж 3000 (три тисячі примірників).

У 2010 році ТОВ "Юрисконсульт" був виданий Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України (За заг. ред. ОСОБА_14, ОСОБА_1 - К: "Юрисконсульт", "Юстініан". - 2010. - 1088 с.).

Посилаючись на те, що ТОВ "Видавництво "Юрисконсульт" не передавалися виключні майнові права на використання Науково-практичного коментаря до Господарського кодексу України, позивачі просили визнати порушеними їх авторські права та визнати недійсним ліцензійний договір від 23 листопада 2009 року, укладений між ТОВ "Видавництво "Юрисконсульт" та ТОВ "Видавнича організація "Юстініан".

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 березня 2013 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 задоволено. Визнано порушеними ТОВ "Видавництво "Юрисконсульт" авторські права ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 Визнано недійсним з моменту укладення ліцензійний договір від 23 листопада 2009 року, укладений між ТОВ "Видавництво "Юрисконсульт" та ТОВ "Видавнича організація "Юстініан". Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі ТОВ "Видавництво "Юрисконсульт" просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що виключні майнові права на твір "ІНФОРМАЦІЯ_1" належать їх підприємству на підставі авторського договору № 15 від 2 вересня 2009 року, який був укладений між ТОВ "Видавництво "Юрисконсульт" та ОСОБА_15, як керівником авторського колективу; цей авторський договір не визнавався судом недійсним, а, отже в силу ст. 204 ЦПК України є правомірним; саме на підставі цього авторського договору в подальшому між ТОВ "Видавництво "Юрисконсульт" та ТОВ "Видавнича організація "Юстініан" був укладений ліцензійний договір від 23 листопада 2009 року.

Представник ТОВ "Видавництво "Юрисконсульт" - Нагайченко В.С. в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.

ОСОБА_8, представник ТОВ "Видавнича організація "Юстініан" - Веніамінова А.П. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважали, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Інші особи, які беруть участь у справі, в суд апеляційної інстанції не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 є співавторами Науково-практичного коментаря до Господарського кодексу України (за загальною редакцією доктора юридичних наук, члена-кореспондента Академії правових наук України заслуженого юриста України ОСОБА_14, кандидата юридичних наук, доцента ОСОБА_1: ІНФОРМАЦІЯ_1. За заг. ред. ОСОБА_14, ОСОБА_1 - К: "Юрисконсульт", "Юстініан". - 2010. - 1088 с.). Цей коментар є результатом їх творчої праці, літературним твором наукового характеру в галузі юриспруденції, а відтак, є об'єктом авторського права

23 листопада 2009 року між ТОВ "Видавництво "Юрисконсульт" (ліцензіар) та ТОВ "Видавнича організація "Юстініан" (ліцензіат) був укладений ліцензійний договір, за умовами якого ліцензіар, який володіє виключними майновими авторськими правами на твір Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України за редакцією ОСОБА_14, надає ліцензіату на умовах, визначених цим договором, дозвіл (невиключну ліцензію) на використання твору на території України та будь-якій іншій території, де знаходяться покупці книг, що видаються ліцензіатом, на строк до 31 грудня 2011 року виключно наступними способами: видання (відтворення й опублікування) твору тиражем не більше ніж 3000 (три тисячі примірників).

За умовами укладеного ліцензійного договору ліцензіар гарантував, що на момент його укладання, йому належать виключні майнові авторські права на твір, та, що укладанням цього договору він не порушив нічиїх майнових та немайнових авторських прав на твір, та, що предмет договору не є предметом судового спору (п. 4.3 ліцензійного договору).

У 2010 році ТОВ "Юрисконсульт" був виданий Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України(За заг. ред. ОСОБА_14, ОСОБА_1 - К: "Юрисконсульт", "Юстініан". - 2010. - 1088 с.).

Відповідно до частини першої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно зі статтею 418 ЦК України особа має особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 428 ЦК України передбачено, що право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належать кільком особам, здійснюється спільно.

Зміст наведеної статті встановлює, що будь-який результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома або декількома авторами. Такий вид співучасті в створенні результатів інтелектуальної власності здійснюється на підставі їх творчої інтелектуальної діяльності (співавторства). При цьому співавтори мають урегулювати свої правовідносини за допомогою договору між ними. Якщо сторони не уклали відповідного договору або не домовилися з усіх істотних умов, право інтелектуальної власності здійснюється ними спільно. Це означає, що кожний з таких суб'єктів не може самостійно розпоряджатися без згоди іншого із співавторів особистими немайновими і майновими правами.

Відповідно до ст. 436 ЦК України авторське право на твір, створений у спіавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати й самостійне значення. Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

Співавторами є особи, спільною творчею працею яких створено твір. У разі порушення спільного авторського права кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку (ст. 13 Закону України "Про авторське право і суміжні права").

Згідно зі ст. 443 ЦК України використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

При цьому автор або інша особа, яка має авторське право, може передавати свої майнові права інтелектуальної власності будь-якій особі повністю або частково. Передача майнових прав суб'єкта авторського права оформляється авторським договором.

Порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є, зокрема, вчинення будь-якою особою дій, що порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав (ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права").

Право на судовий захист прав інтелектуальної власності є конституційним правом кожної особи (стаття 55 Конституції України).

Вибір способу захисту порушеного права належить позивачу - суб'єкту авторського права і (або) суміжних прав.

Згідно з положеннями статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" у разі порушення авторського права і (або) суміжних прав можливим є одночасне застосування кількох передбачених зазначеною статтею способів цивільно-правового захисту таких прав.

Статтею 203 ЦК України передбачено, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Судом установлено, що відносини між співавторами твору не були визначені відповідним договором, а тому авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно. Це означає, що кожний з таких суб'єктів не може самостійно розпоряджатися без згоди іншого із співавторів особистими немайновими і майновими правами.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачами, як співавторами, передавалися ТОВ "Видавництво "Юрисконсульт" виключні майнові права на використання Науково-практичного коментаря до Господарського кодексу України.

Посилання скаржника на авторський договір № 15 від 2 вересня 2009 року, укладений між ТОВ "Видавництво "Юрисконсульт" та ОСОБА_15, як керівником авторського колективу, не спростовує висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача права на використання об'єкта інтелектуальної власності.

Так, пунктом 1.3 авторського договору № 15 від 2 вересня 2009 року передбачено, що у випадках, коли твір створений спільною творчою працею кількох осіб) авторським колективом, право підпису цього договору, змін та доповнень до нього, право ведення переговорів та вирішення усіх інших питань, пов'язаних з виданням твору, передаються співавторами керівникові авторського колективу, що засвідчується протоколом зборів авторського колективу чи угодою про співавторство, або іншим письмовим документом за підписами усіх співавторів, або підписами усіх співавторів безпосередньо під текстом цього договору.

Матеріали справи не містять доказів того, що співавтори Науково-практичного коментаря до Господарського кодексу України передали право підпису авторського договору керівникові авторського колективу (ОСОБА_15) у будь-який спосіб, передбачений п. 1.3 авторського договору.

За відсутності доказів передання співавторами права підпису цього договору керівникові авторського колективу такий авторський договір є нікчемним, у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Незалучення до участі у справі в якості співвідповідача ТОВ "Видавнича організація "Юстініан", як одну із сторін ліцензійного договору, не є підставою для скасування ухваленого рішення, оскільки фактично ця сторона ліцензійного договору приймала участь у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору, висловлювала свою позицію щодо пред'явленого позову; рішення суду не оскаржувала; проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.

За таких обставин ТОВ "Видавництво "Юрисконсульт" відповідно не мало право укладати ліцензійний договір із ТОВ "Видавнича організація "Юстініан", оскільки не мало права на використання об'єкта інтелектуальної власності, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення авторських прав позивачів у справі та обгрунтовано визнав недійсним ліцензійний договір від 23 листопада 2009 року, укладений між ТОВ "Видавництво "Юрисконсульт" та ТОВ "Видавнича організація "Юстініан".

Разом з тим, посилання суду на ст. 227 ЦК України є безпідставним, оскільки зазначена норма надає право суду визнавати недійсними правочини, вчинені без відповідного дозволу, який іменується ліцензією (документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови ліцензійних умов; коло видів діяльності, на здійснення яких необхідно отримати ліцензії, визначається Законом України "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності", а також іншими законами (наприклад, Закон України "Про Національний банк України, "Про страхування тощо), а відтак ця стаття не поширюється на правочини, на вчинення яких необхідно мати інші дозволи.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні з виключенням з мотивувальної частини рішення посилання на ст. 227 ЦК України як правову підставу вирішення пред'явленого позову.

В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 березня 2013 року слід залишити без змін.

Ураховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Юрисконсульт" задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 березня 2013 змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на статтю 227 Цивільного кодексу України як правову підставу вирішення пред'явленого позову.

В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 березня 2013 залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий Судді: