ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" жовтня 2013 р.

Справа № 921/746/13-г/17

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

при секретарі судового засідання Лучко Р.М.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Комунальної установи Тернопільської обласної ради "Тернопільський обласний протитуберкульозний диспансер", с.Великі Гаї Тернопільського району Тернопільської області

до відповідача Державного вищого навчального закладу "Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я.Горбачевського", м.Тернопіль

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Тернопільської обласної ради, м.Тернопіль

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної фінансової інспекції в Тернопільській області, м.Тернопіль

про cтягнення 41 288,02 грн. коштів;

визнання недійсною п. 5.1 Угоди про співпрацю від 06.03.2010р.;

зобов'язання відповідача виконати рішення Тернопільської обласної ради №1348 від 27.03.2012р. щодо укладення угоди про відшкодування витрат за комунальні послуги.

Представники сторін:

позивача: Підкова І.Р., юрисконсульт, довіреність №271 від 25.04.13р.;

відповідача: Балабан П.О., юрисконсульт, довіреність № 19/3415 від 02.09.2013 року;

третьої особи: Лукащук В.М., заступник начальника відділу юридичної та кадрової роботи облради, довіреність №09-2183 від 06.12.2011р.

Учасникам судового процесу роз'яснено права та обов'язки у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 81¹ ГПК України.

Судом в порядку ст. 81¹ ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність письмового клопотання сторін.

Позивач - Комунальна установа Тернопільської обласної ради "Тернопільський обласний протитуберкульозний диспансер", с.Великі Гаї Тернопільського району Тернопільської області, звернувся 19.07.2013р. до господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Державного вищого навчального закладу "Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я.Горбачевського", м.Тернопіль, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Тернопільської обласної ради, м. Тернопіль та Державної фінансової інспекції в Тернопільській області, м.Тернопіль, про cтягнення 41 288,02 грн. коштів, визнання недійсною п. 5.1 Угоди про співпрацю від 06.03.2010р. та зобов'язання відповідача виконати рішення Тернопільської обласної ради №1348 від 27.03.2012р. щодо укладення угоди про відшкодування витрат за комунальні послуги.

Позов обґрунтовується копією витягу з рішення Тернопільської обласної ради №1348 від 27.03.2012р.; копією договору оренди від 02.04.2012р.; копією листа №12/1869 від 26.04.2012р.; копією листа №285 від 15.05.2012р.; копією листа №632 від 15.10.2012р.; копією листа №12/3754 від 23.10.2012р.; копією угоди про співробітництво від 06.03.2010р.; копією постанови Тернопільського міськрайонного суду №1915/16599/2012 від 01.11.2012р.; копією постанови Тернопільського окружного адміністративного суду №2-а/1970/4109/12 від 18.12.2012р.; копією претензії №25 від 15.01.2013р.; копією постанови про відкриття виконавчого провадження ВП№36224044 від 28.01.2013р.; копією розрахунку відшкодування витрат за комунальні послуги; іншими матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, надавши пояснення №502 від 06.08.2013р., № 610 від 24.09.201 р., згідно яких зазначив, що державний університет є вищим навчальним закладом, який фінансується з державного бюджету, а фінансування закладів, на базі яких розміщені кафедри даного університету, проводиться з обласного бюджету. Наведене суперечить ст.85 Бюджетного кодексу, згідно з якою заборонено здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на функціонування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів. Згідно Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я, затверджений наказом МОЗ України №174 від05.06.1997 року, лікувально-профілактичні заклади охорони здоров'я, не мають підстав для планування та здійснення видатків на утримання матеріально-технічної бази клінічних кафедр. Позивач стверджує, що їхній заклад немає статусу клінічного, що вбачається з Статуту, а тому в своїй діяльності не може керуватися Положенням про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я, адже відноситься до спеціалізованих лікарняних лікувально - профілактичних закладів і керується в своїй діяльності, зокрема, Законом України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз".

Таким чином, п. 5.1 Угоди про співробітництво, укладеної між сторонами у справі 06.03.2010р. з приводу застосування в діяльності Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я, є неправомірним та незаконним.

Позивач вважає, що оскільки в результаті проведення планової ревізії державною фінансовою інспекцією в Тернопільській області виявлено в діяльності лікувального закладу порушення вимог законодавства, зокрема, п. 2 ст. 85 Бюджетного кодексу України та зобов"язано заклад охорони здоров"я відшкодувати вартість спожитих комунальних послуг Тернопільським державним медичним університетом ім. І.Я.Горбачевського", в період з 01.06.2009 року по 30.06.2012 року за водо- та теплопостачання, спожиту електроенергію, котрі розраховано пропорційно до площ, зайнятих кафедрами відповідача, що становить 29 237,65 грн. та в період з 01.07.2012 р. по 30.04.2013 р. в сумі 12050,37 грн. (всього 41288,02 грн.), є законні та обґрунтовані підстави вимагати стягнення вартості спожитих послуг в судовому порядку з огляду на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити дані кошти. Наводить інші доводи.

Представник Державної фінансової інспекції надав пояснення по суті справи та представив уточнені розрахунки суми по відшкодуванню комунальних послуг. Також в судовому засіданні 06.08.2013 р. підтримав позовні вимоги та зазначив, що в ході проведеної ревізії здійснено розрахунок видатків за надані кафедрі Університету комунальні послуги (теплопостачання, водопостачання, використання електроенергії) пропорційно до займаних кафедрою Університету площ (90,5 кв.м.) з урахуванням кількості працівників кафедри, кількості студентів, що перебували в диспансері під час навчального процесу, а також кількості електроприладів, що використовувались кафедрою. Звернув увагу, що в порушення п.2 ст. 85 Бюджетного кодексу України від 25.06.2001р. №2542 та п.2 ст.85 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010р. №2456-VI, що набрав чинності з 01.01.2011р., диспансером проведено видатків на оплату комунальних послуг та енергоносіїв, пов'язаних з використанням кафедрою приміщень, площею 90,5 кв.м., внаслідок чого диспансеру нанесено збитків на суму 29 237,65 грн. за період з 01.06.2009р. по 01.07.2012р.

Відповідач в судових засіданнях та згідно наданого відзиву на позов, вважає вимоги позивача безпідставними, зазначивши, що відповідно до п. 1.5. Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я, витрати, пов'язані з утриманням матеріально-технічної бази приміщень клінічних кафедр, здійснюються за рахунок лікувально-профілактичних закладів, що повністю узгоджується з основним принципом місцевого самоврядування - поєднання місцевих і державних інтересів, закріпленим у ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Оплата комунальних послуг та інших платежів, пов"язаних з утриманням матеріально-технічної бази КУТОР "Тернопільський обласний протитуберкульозний диспансер" угодою про співробітництво не передбачена.. Дані правовідносини за своєю природою є господарськими, а тому повинні оформлюватися договором, однак, ні договору оренди приміщень, ані договору по відшкодуванню витрат за комунальні послуги між сторонами не укладено. Крім того, відповідач звертає увагу суду, що позивачем не подано доказів на підтвердження обсягів спожитих послуг саме медичним університетом. Даними площами користується і сам диспансер.

Рішення № 1348 від 27.03.2012 року Тернопільської обласної ради не є підставою для проведення оплати компослуг та не свідчить про наявність будь-яких зобов"язань зі сторони університету в частині оплати послуг, а є лише актом індивідуальної дії. Даний факт підтверджено в постанові Вищого господарського суду України від 10.09.2013 року у справі № 6/75/5022-9652/2012.

Тернопільська обласна рада підтримала вимоги позивача в повному обсязі, надавши письмові пояснення по суті позовних вимог за № 07-947 від 16.08.2013 р.

Розгляд справи, призначений вперше на 06.08.2013 року відкладався, востаннє на 04.10.2013р.

Строк вирішення даного спору продовжено на підставі клопотання представника позивача в порядку ч. 3 ст.69 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши додатково подані докази, заслухавши доводи та заперечення учасників судового процесу, суд встановив.

Відповідно до Статуту Комунальної установи Тернопільської обласної ради "Тернопільськкий обласний протитуберкульозний диспансер", затвердженого розпорядженням першого заступника голови Тернопільської обласної ради від № 8 від 27.01.2013 року та зареєстрованого державним реєстратором Тернопільської районної державної адміністрації 11.02.2013 року, позивач є правонаступником Тернопільського обласного комунального протитуберкульозного диспансеру, власником і засновником якого є Тернопільська обласна рада. Диспансер є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області.

Відповідно до розділу VІІ Статуту, управління майном диспансеру, що є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Тернопільської області, здійснює Тернопільська обласна рада. Згідно п. 7.4. Статуту диспансер має право з дозволу Тернопільської обласної ради продавати, передавати, обмінювати, надавати в оренду чи користування майно та інші матеріальні цінності; джерелами формування майна Диспансеру є кошти обласного бюджету, що надходять у розмірах, передбачених нормативами фінансування медичних закладів (п. 7.3. Статуту).

06.03.2010 року між Тернопільським державним медичним університетом імені І. Я. Горбачевського, з однієї сторони, та адміністрацією обласного комунально протитуберкульозного диспансеру, з іншої сторони, було укладено Угоду про співробітництво, за умовами якої на базі диспансеру розміщено кафедри та навчальні кімнати Університету (додаток до Угоди).

Відповідно до п. 1 Угоди, сторони взяли на себе взаємні обов'язки по спільній організації, вдосконаленню і забезпеченню медичною допомогою населення, ефективному використанню матеріальних, кадрових, фінансових ресурсів і наукового потенціалу працівників Тернопільського медичного університету та протитуберкульозного диспансеру, проведенню науково-практичних досліджень, спрямованих на поліпшення здоров'я населення.

Умовами укладеної Угоди передбачено, що робота по наданню медичної допомоги проводиться на площах диспансеру, які використовуються спільно. Також, згідно п.п. 6.2. 6.3. цієї Угоди для покращення навчального процесу та консультативно-лікувальної роботи на кафедрі (курсі), Диспансер передає, а Університет приймає в строкове користування приміщення з метою розміщення навчального курсу.

Відповідно до Додатку №1 до угоди від 06.03.2010 року, встановлено місцерозташування клінічних кафедр Університету на базі Диспансеру (кафедра фтизіатрії та пропедевтики внутрішньої медицини), а також зазначено площі, які вони займають - всього 90,5 м.кв.

Аналогічні угоди укладалися сторонами впродовж 2002 -2009 р.р. Остання Угода підписана сторонами 27.12.2012 року зі строком дії до 31.12.20017 року (копії Угод знаходяться в матеріалах справи).

Державною фінансовою інспекцією в Тернопільській області було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності протитуберкульозного диспансеру за період з 01.06.2009р. по 01.07.2012р.

За результатами даної ревізії 17.09.2012р. складено Акт №04-22/94, в якому зокрема, встановлено, що за рахунок коштів Диспансеру здійснювались розрахунки на оплату комунальних послуг (в тому числі спожиту електроенергію, природний газ, вивезення твердих побутових відходів) у приміщеннях, які використовуються медичним університетом для забезпечення навчально-методичної та науково-лікувальної роботи кафедр, загальна площа яких становить 90,5 кв. м. Згідно складеного розрахунку визначено, що видатки Диспансеру на оплату комунальних послуг по утриманню переданих Університету приміщень та пов'язаних з навчальним процесом, за період з 01.06.2009 р. по 01.07.2012 р. склали 29237,65грн. Розрахунок видатків проведено пропорційно займаної площі кафедрами Університету з урахуванням кількості працівників кафедр, кількості студентів, що перебували в Диспансері під час навчання, кількості електроприладів, що використовувалися кафедрами.

Як зазначено в акті, внаслідок допущеного порушення за період з 01.06.2009р. по 01.07.2012р. Диспансером проведено покриття видатків сторонньої юридичної особи та, як наслідок, завдано збитків на загальну суму 29237,65 грн. (40,52 арк. Акту).

Окрім цього, позивачем додатково у відповідності до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області (в редакції, затвердженій рішенням тридцять третьої сесії п"ятого скликання Тернопільської обласної ради від 17.06.2010 р. № 977) нараховано витрати за комунальні послуги, надані Університету в період з 01.07.2012 року по 30.04.2013 р., в розмірі 12050,37 грн., котрі останній просить стягнути в судовому порядку, спираючись на норми ст. 224 ГК України та з огляду на відмову відповідача оплатити заборгованість в добровільному порядку (лист № 12/3754 від 23.10.2012 р).

Звертає увагу суду, що постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.12.2012 року у справі № 2-а/1970/4109/12 протитуберкульозний диспансер зобов»язано вжити заходів щодо відшкодування вартості спожитих комунальних послуг медичним Університетом в сумі 29 237,65 грн. На виконання даного судового рішення 04.01.2013 року видано виконавчий лист та 28.01.2013 р. Державною виконавчою службою Тернопільського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП № 36224044 з примусового його виконання.

Наведені обставини послугували підставою для звернення з даним позовом.

Окрім того, позивач стверджує, що КУТОР "Тернопільський обласний протитуберкульозний диспансер", не є клінічно-лікувальним профілактичним закладом, адже згідно Переліку протитуберкульозних закладів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України № 385 від 28.10.2002 року протитуберкульозний диспансер віднесено до спеціалізованих лікарняних лікувально-профілактичних закладів. Статус Диспансеру закріплено на законодавчому рівні - в Законі України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» (ст. 1 абз. 7 Закону) . Натомість клінічним є лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я, який не менше ніж на 50 відсотків використовується для розташування структурних наукових і навчальних підрозділів (кафедри, лабораторії та ін.) вищих медичних закладів освіти III, IV рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, науково-дослідних інститутів і спільної роботи по забезпеченню лікувально-діагностичного процесу, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації медичних кадрів та проведення і впровадження в практику медичних наукових досліджень.

Зазначає, що площа Диспансеру складає 7353 кв.м., а навчальні кафедри Університету займають 90,5 кв.м., що становить 1,23% від загальної площі, тому в своїй діяльності Диспансер не вправі керуватися наказом Міністерства охорони здоров'я України № 174 від 05.06.1997 р. про затвердження «Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.07.1997р. за №245/2049, відтак, пункт 5.1. Угоди про співробітництво, котрий містить вказівку керуватися даним наказом є незаконним і відповідно, даний пункт Угоди на думку Позивача, слід визнати недійсним в судовому порядку.

Також позивач просить суд зобов'язати відповідача виконати рішення Тернопільської обласної ради №1348 від 27.03.2012р. щодо укладення угоди про відшкодування витрат за комунальні послуги, оскільки державним вищим навчальним закладом Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського не підписано надісланий проект договору оренди нежитлового приміщення та договору на відшкодування вартості наданих комунальних послуг, а листом № 3312/1869 від 26.04.2012 р. повідомлено про відсутність правових підстав для укладення договорів, адже сторони свої взаємовідносини врегулювали в спеціальній Угоді про співробітництво, в якій відсутні зобов'язання з приводу оренди та відшкодування компослуг.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування збитків та визнання п. 5.1. Угоди недійсною, не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків у тому числі, щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди) є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Загальні положення про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної або юридичної особи, унормовано у Главі 82 ЦК України.

Деліктні зобов'язання, як і інші цивільно-правові зобов'язання, виникають за наявності юридичних фактів, пов'язаних із завданням шкоди, тобто деліктом. Оскільки деліктні зобов'язання містять відповідальність за завдану шкоду, то підстави виникнення деліктного зобов'язання збігаються з підставами деліктної відповідальності.

Згідно із ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до ч. 2 зазначеної статті, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків - це міра відповідальності за правопорушення в сфері господарювання, тому її застосування можливе лише за наявності підстави відповідальності, передбаченої законом.

Виходячи з вищевикладеного, обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків. (Зазначеної правової позиції щодо наслідку відсутності будь-якої з ознак збитків дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постановах від 25.01.2011р. № 2/125-10, від 29.09.2010р. № 15/109-09, від 25.05.2010р. № 16/99-09-2418 тощо).

При цьому, на кредитора покладається обов'язок доведення факту протиправної поведінки, наявності збитків і їх розміру та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою й понесеними збитками.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що правовою підставою для звернення з позовом про стягнення збитків є Акт ревізії №04-22/94 від 17.09.2012р., яким встановлено розмір сплачених Диспансером коштів, внесених на оплату комунальних послуг за приміщення, які використовуються медичним університетом для забезпечення навчально-методичної та науково-лікувальної роботи його кафедр.

У відповідності до вимог ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Однак, для покладення відповідальності за цивільне правопорушення, необхідною умовою є вина заподіювача.

Як вже відзначалося вище, єдиним доказом на підтвердження позовних вимог щодо стягнення збитків позивач вказує на Акт ревізії фінансово-господарської діяльності протитуберкульозного диспансеру за період з 01.06.2009р. по 01.07.2012р., оформлений за результатами перевірки, проведеної Фінансовою інспекцією в Тернопільській області та постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.12.12 р.

Разом з тим, даним актом не встановлено протиправність поведінки відповідача у взаємовідносинах з позивачем. На даний факт не вказується і в постанові Тернопільського окружного адміністративного суду.

Натомість, правовою підставою для зайняття Університетом приміщень позивача є Угода про співпрацю від 06.03.2010р. та додаток № 1 до неї.

Окрім того, правомірність зайняття Університетом частини приміщень диспансеру позивачем не оспорюється.

Будь-які угоди на відшкодування витрат на оплату комунальних послуг між сторонами у справі не укладалися, таких положень не містить і укладена між сторонами Угода про співпрацю від 06.03.2010р., що підтверджено представниками сторін в судовому засіданні та письмовими поясненнями головного лікаря Рудика В.Д. та, відповідно, від 06.08.2013 р. № 502, наданими на вимогу суду.

З огляду на наведене, суд вважає, що позивачем не доведено факту протиправної поведінки відповідача.

Щодо розміру збитків, заявлених позивачем до стягнення, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позивач в основу обґрунтування позовних вимог посилається на висновки ревізії, які відображені у акті №04-22/94 від 17.09.2012р. та згідно з якими видатки позивача на оплату комунальних послуг по утриманню переданих університету приміщень та видатків, пов'язаних з навчанням, складають 29237,65 грн. При цьому, розрахунок даних видатків протягом періоду з 01.06.2009р. по 01.07.2012р. проведено виходячи із зайнятих відповідачем площ приміщень протитуберкульозного диспансеру (пропорційно загальній площі приміщень диспансеру до площ, які займає університет), потужності та годин роботи струмоприймачів, затверджених норм та тарифів споживання питної води (водопостачання та водовідведення), тощо, про що зазначено в додатку до акта ревізії та розрахунках позивача, які долучено до матеріалів справи. Водночас, позивачем, за відсутності окремих приладів обліку, не надано доказів, які б підтверджували обсяги спожитих комунальних послуг (електроенергія та теплоенергія, водопостачання та водовідведення тощо) саме відповідачем у справі. Іншого розрахунку розміру збитків позивачем не надано, а тому заявлена до стягнення сума збитків на думку суду, не підтверджена належними доказами.

Що стосується рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.12.2012 р., то суд звертає увагу, що предметом позову у даній адміністративній справі була вимога зобов'язального характеру і стосувалася вчинення зі сторони Диспансеру певних дій, а саме: вжиття заходів по відшкодуванню вартості спожитих комунальних послуг Медуніверситетом.

Розглядаючи вимогу про визнання п. 5.1. Угоди від 06.03.2010 р. недійсною, суд виходить з наступного.

Сторони вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських відносин, що не суперечать законодавству.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 ст. 202 ЦК України), а згідно ч. 3, 4 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За загальним правилом, господарюючі суб'єкти вправі самостійно визначати свої взаємовідносини через угоди, що вміщують елементи різних видів угод, і навіть таких, що не передбачені чинним законодавством, але оптимально регулюють їх права і обов'язки.

На підставі статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямовані на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

06.03.2010 року між Тернопільським державним медичним університетом імені І. Я. Горбачевського, з однієї сторони, та адміністрацією обласного комунально протитуберкульозного диспансеру, з іншої сторони, було укладено Угоду про співробітництво, за умовами якої на базі диспансеру розміщено кафедри та навчальні кімнати Університету (додаток № 1 до Угоди).

Відповідно до п. 1 Угоди, сторони взяли на себе взаємні обов'язки по спільній організації, вдосконаленню і забезпеченню медичною допомогою населення, ефективному використанню матеріальних, кадрових, фінансових ресурсів і наукового потенціалу працівників Тернопільського медичного університету та протитуберкульозного диспансеру, проведенню науково-практичних досліджень, спрямованих на поліпшення здоров'я населення.

Пунктом 5.1. угоди визначено, що у своїй діяльності адміністрація Тернопільського обласного комунального протитуберкульозного диспансеру зобов'язується керуватися наказом МОЗ України за № 174 від 05.06.1997 р. «Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я» .

Даний пункт угоди позивач вважає таким, що суперечить діючому законодавству України, зокрема ч. 2 ст. 85 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої забороняється здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на утримання бюджетних установ одночасно з різних бюджетів.

Враховуючи, що університет фінансується з державного бюджету, а диспансер - з місцевого (обласного) бюджету, позивач надіслав відповідачеві проект договору оренди нежитлових приміщень з додатком - актом приймання-передачі та проект договору про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого приміщення та надання комунальних послуг орендарю з розрахунком щомісячних платежів за комунальні послуги, вважаючи, що з прийняттям Бюджетного кодексу України він не може утримувати за рахунок місцевого (обласного) бюджету приміщення Диспансеру, які використовуються відповідачем, що фінансується з державного бюджету.

Листом від 26.04.2012р. за №12/1869 відповідач відмовився від підписання вказаних договорів, посилаючись на п. 1.5 Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України №174 від 05.06.1997р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.07.1997 за №245/2049, відповідно до якого витрати по забезпеченню навчально-виховного та науково-дослідного процесів здійснюються за рахунок коштів на утримання відповідного вищого медичного закладу освіти III, IV рівнів акредитації (закладу післядипломної освіти, науково-дослідного інституту), а витрати, пов'язані з утриманням матеріально-технічної бази відповідача, здійснюються за рахунок коштів лікувально-профілактичного закладу, отже, витрати на комунальні послуги, що надаються приміщенням Диспансеру, несе останній.

Водночас, відповідно до п. 8 розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.01.2011р. № 148-р (із змінами) Міністерству охорони здоров'я у шестимісячний строк доручено привести у відповідність з вимогами Бюджетного кодексу України Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я, зокрема щодо фінансування таких закладів одночасно з державного та місцевих бюджетів,

Утім, на момент винесення судом рішення дана правова колізія врегульована на законодавчому рівні , оскільки 11.09.2013 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову за № 679 «Про здійснення протягом бюджетного періоду видатків на утримання деяких бюджетних установ одночасно з різних бюджетів» та дозволено протягом бюджетного періоду здійснювати одночасно з державного та місцевих бюджетів видатки на надання медичної допомоги, оплату послуг з підготовки фахівців, наукових та науково-педагогічних кадрів, проведення наукових досліджень у клінічних лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я, які використовуються для розміщення структурних наукових і навчальних підрозділів (кафедри, лабораторії тощо) вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів III-IV рівня акредитації, закладів післядипломної освіти, науково-дослідних установ державної власності, а також на проведення спільної роботи із забезпечення лікувально-діагностичного процесу, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців та проведення наукових досліджень і впровадження у практику їх результатів, а згідно п.п.2 п. 2 цієї постанови установлено, що витрати, пов'язані з утриманням клінічних лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я комунальної власності (оплата послуг з теплопостачання, водопостачання і водовідведення, електроенергії, природного газу, інших енергоносіїв), наданням послуг з охорони майна та вивезення відходів і їх утилізації та знешкодження, проведення ремонту, забезпечення медичним обладнанням, апаратурою та іншими засобами медичного та господарського призначення, оплатою додаткового чергування у вечірній та нічний час понад місячну норму робочого часу асистентів та наукових працівників кафедр, здійснюються лікувально-профілактичними закладами охорони здоров'я за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Таким чином, вищенаведеним спростовуються твердження позивача в частині порушення умовами Угоди про співпрацю вимог ч. 2 ст. 85 Бюджетного кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2011 року.

Також твердження позивача, що протитуберкульозний диспансер не є клінічним лікувально- профілактичним закладом, з мотивів віднесення його до Переліку протитуберкульозних закладів, котрий затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України № 385 від 28.10.2002 року як спеціалізованого лікарняного лікувально-профілактичного закладу, що також вбачається із Статуту установи та назви лікувального закладу, відповідно застосування в його діяльності Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України №174 від 05.06.1997р. (далі - Положення) є неправомірним, суд оцінює критично, адже, як випливає з пункту 1.2. Положення статус клінічного закладу надається наказом Міністра охорони здоров'я на підставі подання ректора (директора) вищого медичного закладу освіти (закладу післядипломної освіти, науково-дослідного інституту) та органу охорони здоров'я, якому підпорядковується лікувально-профілактичний заклад, при наявності необхідних спеціалістів, достатнього рівня матеріально-технічної бази і необхідних приміщень та угоди між ректором (директором) вищого медичного закладу освіти III, IV рівнів акредитації (закладу післядипломної освіти, науково-дослідного інституту) і керівником лікувально-профілактичного закладу, яка встановлює форми взаємовідносин, права, обов'язки, відповідальність кожної із сторін.

Рішення про створення, ліквідацію чи реорганізацію клінічного закладу приймає обласна (міська) державна адміністрація за поданням відповідного управління охорони здоров'я за погодженням з Міністерством охорони здоров'я України. (п. 1.3. Положення).

Матеріали справи свідчать, що на виконання приписів п. 3 наказу Міністерства охорони здоров'я України № 273 від 14.09.1998 р. (із змінами станом на 12.12.12 р.) «Про надання статусу клінічних закладів лікувально-профілактичним закладам охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Одеської, Вінницької, Харківської, Київської, Донецької, Запорізької, Тернопільської, Полтавської, Львівської, Волинської, Чернівецької, Херсонської областей та м. Києва» розпорядженням голови Тернопільської облдержадміністрації «Про створення клінічних лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я області» № 589 від 08.12.2003 р. створено, зокрема обласний комунальний клінічний протитуберкульозний диспансер. Дане розпорядження є чинним .

Відповідно до наказу № 273 від 14.09.1998 р. позивача у справі включено до Переліку лікувально-профілактичних закладів, яким надано статус клінічних лікувально-профілактичних закладів.

У відповідності до ст. 34 ГПК, обставини справи, які у відповідності до законодавства повинні підтверджуватися певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Таким чином, посилання позивача на те, що Диспансер не є клінічним закладом охорони здоров»я, спростовуються вище встановленими обставинами, а відтак, з огляду на зазначене, має в своїй діяльності керуватися, в тому числі і Положенням про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я.

Окрім того, суд констатує, що 27 грудня 2012 року сторонами у справі укладено Угоду про співробітництво, умови якої діють з 01.01.2013 р., тобто на даний час і пунктом 2 Угоди підтверджено використання медичним університетом на постійній основі площ Тернопільського обласного комунального протитуберкульозного диспансеру з часу надання диспансеру статусу клінічного лікувально-профілактичного закладу (наказ МОЗ України № 273 від 14.09.1998 р.).

При цьому, пункт 5.1. даної Угоди є аналогічним п. 5.1. спірної Угоди від 06.03.2010 року.

За даних обставин, суд не вбачає законних підстав для визнання п. 5.1. Угоди про співробітництво від 06.03.2010 р. недійсним.

Розглядаючи вимогу щодо зобов'язання відповідача виконати рішення Тернопільської обласної ради №1348 від 27.03.2012р. в частині укладення угоди про відшкодування витрат за комунальні послуги, суд вважає, що провадження у справі по даній вимозі підлягає припиненню з урахуванням такого.

В січні 2012 року відповідач звернувся до Тернопільської обласної ради з клопотанням від 25.01.2012р. № 07/261 про надання йому в оренду нежитлових приміщень обласного протитуберкульозного диспансеру, де розміщені кафедри університету, за результатами розгляду якого, обласною радою прийнято рішення від 27.03.2012р.за № 1348, яким диспансеру надано дозвіл на передачу в оренду університету фактично зайнятих ним приміщень, площею 90,5 м кв., де розміщені його кафедри, терміном на 1 рік, з орендною платою 1 грн. в рік.

Вказаним рішенням доручено головному лікарю установи укласти з університетом договір договір про відшкодування витрат на комунальні послуги пропорційно зайнятим площам, як витрат по забезпеченню навчальних та науково-дослідних процесів.

Керуючись зазначеним рішенням власника обласного комунального майна, а також посилаючись на норму ч. 2 ст. 85 Бюджетного кодексу України, позивач надіслав відповідачеві у квітні 2012 року проект договору оренди нежитлових приміщень з додатком - актом приймання-передачі та проект договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого приміщення та надання комунальних послуг орендарю з розрахунком щомісячних платежів за комунальні послуги, вважаючи, що з прийняттям Бюджетного кодексу України він не може утримувати за рахунок місцевого (обласного) бюджету приміщення лікарні, які використовуються відповідачем, що фінансується з державного бюджету.

Листом від 26.04.2012 за №12/1869 відповідач відмовився від підписання вказаних договорів, посилаючись на п. 1.5 Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України №174 від 05.06.1997, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.07.1997 р. за №245/2049, відповідно до якого витрати по забезпеченню навчально-виховного та науково-дослідного процесів здійснюються за рахунок коштів на утримання відповідного вищого медичного закладу освіти III, IV рівнів акредитації (закладу післядипломної освіти, науково-дослідного інституту), а витрати, пов'язані з утриманням матеріально-технічної бази відповідача, здійснюються за рахунок коштів лікувально-профілактичного закладу, отже, витрати на комунальні послуги, що надаються приміщенням лікарні, несе остання.

Претензією від 15.01.2013 р. № 25 позивач повторно звернувся до відповідача з пропозицією підписати спірні договори, втім, відповіді не отримав, що і стало підставою для звернення КУТОР "Тернопільський обласний протитуберкульозний диспансер", до господарського суду Тернопільської області з даним позовом, вимоги якого обґрунтовані нормами ст. 143 Конституції України, п. 19 ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування", Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 85 Бюджетного кодексу України.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд зобов"язати медуніверситет виконати рішення № 1348 від 27.03.2012 року Тернопільської обласної ради.

Утім, вказаним рішенням позивачеві як власному комунальному закладу надано дозвіл на укладення договору по відшкодуванню витрат з відповідачем, тобто, це рішення є підставою саме для позивача укласти даний договір, втім, не зобов'язує відповідача як державний заклад, котрий не підпорядкований органові місцевого самоврядування, укласти такий договір у разі, якщо останній взагалі не бажає та/або відмовився його укладати.

Зазначене рішення Тернопільської обласної ради, прийняте у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" органом місцевого самоврядування щодо майна, яке перебуває в комунальній власності, несе правне навантаження лише для позивача, а для відповідача - лише у разі, якщо він бажає орендувати це майно, отже, таке рішення може залишитися не реалізованим, адже, виходячи з визначення поняття "орендар", надане нормою ст. 6 цього Закону, відповідач може, втім, не зобов'язаний, бути орендарем комунального майна. Таким чином, рішення Тернопільської облради від 27.03.2012 №1348 є індивідуально-правовим актом, тобто, не підпадає під ознаки закону як нормативно-правового акта у розумінні норми ст. 179 Господарського кодексу України, відтак, примус відповідача стати орендарем комунального майна є безпідставним, незважаючи на ту обставину, що відповідач не навів будь-яких правових підстав фактичного користування приміщеннями комунальної власності.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Нормами ст. ст. 3, 6, 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору й визначенні його умов.

Між тим, виключення з цього загального правила містить норма ч.3 ст. 179 Господарського кодексу України, якою передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Отже, зі змісту зазначених норм чинного законодавства вбачається, що обов'язок сторін укласти договір виникає лише у разі, якщо такий договір заснований на державному замовленні, виконання його є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. У всіх інших випадках сторони вправі, втім не зобов'язані укласти певний договір.

В даному випадку на підставі рішення № 1348 від 27.03.2012 р. обов"язок виник у позивача у справі, який на виконання даного рішення вчинив певні дії , а тому суд вважає, що позовна вимога , котра стосується позивача і ним же заявлена до господарського суду , є підставою для припинення провадження на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, оскільки в даному випадку відсутній предмет спору.

Згідно приписів ст. 4³ ГПК України, визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а господарський суд, згідно ст. 43 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

При цьому, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За даних обставин, наведені позивачем доводи є непереконливими та такими, що спростовуються наданими до матеріалів справи доказами та встановленими судом обставинами справи, відтак у її задоволенні суд відмовляє за необґрунтованістю та недоведеністю.

Судові витрати, в силу ст. 49 ГПК України, покладаються судом на позивача у справі.

У судовому засіданні 04.10.2013р. оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду відповідно до ст. 85 ГПК України.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 1, 2, 4² - 4⁷, 22, 27, 32, 34, 43, 44, 49, п. 1-1 ст. 80, 81¹, 82- 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 41288,03 грн. коштів та визнання недійсним п. 5.1. Угоди про співробітництво, укладеної 06.03.2010 року між Тернопільським державним медичним університетом імені І. Я. Горбачевського та адміністрацією обласного комунально протитуберкульозного диспансеру - відмовити.

2. Припинити провадження у справі в позові про зобов"язання відповідача виконати рішення Тернопільської обласної ради №1348 від 27.03.2012р. щодо укладення угоди про відшкодування витрат за комунальні послуги.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони та прокурор мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення, через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено "09" жовтня 2013 року.

Суддя Н.О. Андрусик