КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2013 року 810/4927/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовом

фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до

Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.03.2013 №0000081700, №0000061700 та від 06.06.2013 №0001471700, №0001481700, №0000081700.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про те, що висновки закріплені в акті перевірки від 28.02.2013 № 131/17-2847813273 не відповідають реальним обставинам справи, є необґрунтованими і базуються на припущеннях.

До початку розгляду справи по суті представником позивача 23.09.2013 подано до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином.

Згідно ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Крім того, частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідачем не надано суду доказів поважності причин неможливості забезпечення явки представника відповідача на судове засідання, а тому суд на підставі ч. 4 та ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець Баришівською районною державною адміністрацією Київської області 31.10.2005. Як платник податків перебуває на податковому обліку в Баришівській ОДПІ Київської області ДПС з 01.11.2005.

Основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є оптова торгівля текстильними товарами.

У період з 01.02.2013 по 21.02.2013 на підставі наказів від 21.01.2013 № 13, від 15.02.2013 № 59 Баришівською ОДПІ Київської області ДПС проведено документальну планову перевірку фінансово-господарської діяльності платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012, результати якої оформлені Актом перевірки від 28.02.2013 № 131/17-2847813273.

Згідно з висновками вказаного акту Баришівською ОДПІ Київської області встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 наступних вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на додану вартість в сумі 52036 грн.;

- п. 19.1 "в" ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в результаті чого підприємцю донараховано податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 14753 грн.;

- п. 177.4 ст. 177, п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємцю донараховано податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 7792,32 грн.;

- п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємцю донараховано податку на додану вартість в сумі 5124 грн.;

- п. 292.1 ст. 292 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємцю донараховано єдиного податку в сумі 307,80 грн.;

- абз. "б" п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та Наказ ДПА України № 451 від 29.09.2003, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.10.2003 за № 960/8281, ст. 51 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із висновками, викладеними в Акті перевірки, позивач направив до Баришівської ОДПІ заперечення.

Листом від 15.03.2013 №41/Т/17 Баришівська ОДПІ надала позивачу відповідь на заперечення, де частково задовольнила вимоги платника та внесла наступні зміни до Акту перевірки від 28.02.2013 № 131/17-2847813273 щодо встановлених порушень, а саме:

- п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на додану вартість в сумі 48846 грн.;

- п. 19.1 "в" ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в результаті чого підприємцю донараховано податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 14753 грн.;

- п. 177.4 ст. 177, п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємцю донараховано податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 68887,88 грн.;

- п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємцю донараховано податку на додану вартість в сумі 5124 грн.;

- п. 292.1 ст. 292 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємцю донараховано єдиного податку в сумі 307,80 грн.

За результатами перевірки з урахуванням заперечень Баришівською ОДПІ Київської області були прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.03.2013 №0000081700 на суму 307,80 грн. та штрафних санкцій на 76,95 грн.; №0000061700 на 21640,88 грн. та штрафних санкцій на 1721,97 грн.; №0000071700 на 53970,00 грн. та штрафних санкцій на 13492,50 грн.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було оскаржено вищезазначені додаткові повідомлення-рішення до Державної податкової служби у Київській області.

За результатами розгляду скарги Державною податковою службою у Київській області було прийнято рішення про часткове скасування повідомлення-рішення від 19.03.2013 №0000071700 в частині застосованої штрафної санкції на 820 грн., у повідомленні-рішенні №0000061700 донараховано податок на додану вартість в сумі 316 грн. і штрафні санкції в розмірі 79 грн., у повідомленні-рішенні №0000081700 донараховано єдиний податок в сумі 61,20 грн. і штрафні санкції в розмірі 15,30 грн., а скаргу платника задоволено у відповідній частині.

Відповідно до абз. 3 п. 56.3 ст. 56 Податкового кодексу України скарги на на рішення державних податкових служб в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, округах (на два і більше регіони) подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Враховуючи вищевикладене, не погоджуючись із рішенням Державної податкової служби у Київській області, Позивачем було направлено повторну скаргу до Міністерства доходів і борів України.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 15.08.2013 залишено без змін податкові повідомлення-рішення Баришівської ОДПІ Київської області ДПС від 19.03.2013 №0000071700 про визначення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість, №0000061700 про визначення суми грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб та №0000081700 про визначення грошового зобов'язання з єдиного податку (з урахуванням рішення ДПС у Київській області від 03.06.2013 №338/Т/10-206/263) і рішення ДПС у Київській області від 03.06.2013, а повторну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Відповідно до п. 3.4. наказу Міністерства фінансів України від 28.11.2012 №1236 "Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2012 за №2135/22447, якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість збільшується, то крім раніше надісланого податкового повідомлення-рішення направляється окреме податкове повідомлення-рішення на суму збільшення, якому присвоюється номер та яке вноситься до відповідного реєстру податкових повідомлень-рішень у порядку, передбаченому пунктом 3.3 цього розділу. Якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість зменшується, то до платника податків направляється податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, якому присвоюється номер та яке вноситься до відповідного реєстру податкових повідомлень-рішень у порядку, передбаченому пунктом 3.3 цього розділу.

В пункті 5.1.2 вищезгаданого наказу Міністерства фінансів України зазначено, що податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо орган державної податкової служби зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення.

В пункті 5.5. даного наказу також зазначено, що якщо нарахована сума грошового зобов'язання збільшується внаслідок її адміністративного оскарження, раніше надіслане (вручене) податкове повідомлення-рішення не відкликається. На суму збільшення грошового зобов'язання направляється окреме податкове повідомлення-рішення.

Тобто, з моменту зменшення Державною податковою службою у Київській області податкового повідомлення-рішення Баришівської ОДПІ від 19.03.2013 №0000071700 воно вважається відкликаним.

В подальшому, Баришівською ОДПІ Київської області прийняті податкові повідомлення-рішення від 06.06.2013 №0001481700 на суму 61,20 грн. та штрафних санкцій в розмірі 15,30 грн., №0001471700 на суму 53970 грн. та штрафних санкцій в розмірі 12672,50 грн. та №0000081700 на суму 307,80 грн. та штрафних санкцій на 76,95 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач скористався своїм правом оскаржити їх у судовому порядку, звернувшись із даним позовом до суду.

Щодо прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення №0000061700 від 19.03.2013, згідно з яким Позивачу донараховано податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 21640,88 грн. та штрафні санкцій на суму 1721,97 грн., то суд зазначає наступне.

Так, в даному податковому повідомленні-рішенні донараховано податок на доходи фізичних осіб на суму 14753,00 грн. за перевищення обсягу доходу в 2010 році.

Так, відповідно до п. 1 Указу Президента №746/99 від 28.06.1999 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" спрощена система оподаткування застосовувалась до фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

В п. 5 даного Указу зазначено, що в разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

З викладеного вбачається, що починаючи з 1 січня 2011 року ФОП ОСОБА_1 повинен перейти на загальну систему оподаткування, що ним і було зроблено.

В постанові Верховного суду України від 11.04.2011 по справі №21-18а11 зазначено, що спеціальним законодавством, зокрема, Указом запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності, спрямований на підтримку суб'єктів малого підприємництва. За змістом статті 1 зазначеного Указу єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог Указу, зокрема, якщо виручка платника єдиного податку за рік не перевищує 500 тис. грн. Згідно зі статтею 5 Указу в разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). У той же час зазначений Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем. За таких обставин оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування, врегульованих, зокрема, Законом № 889-IV з урахуванням загальних принципів оподаткування.

Також, механізм загальної системи оподаткування регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 "Про прибутковий податок з громадян".

Відповідно до статті 13 цього Декрету оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Тобто, Відповідачем було нараховано податок на доходи фізичних осіб на валовий дохід, а не на чистий дохід, хоча всі підтверджуючі документи на витрати є в наявності у Позивача та надавались посадовим особам Відповідача під час перевірки. У зв'язку з неврахуванням витрат, Відповідачем було неправильно донараховано податок на доходи фізичних осіб на суму 14753,00 грн.

Крім того, податковим повідомленням-рішенням від 19.03.2013 №0000061700 Позивачу донараховано податок на доходи фізичних осіб на суму 6887,88 грн. та штрафні санкції в розмірі 1721,97 грн., у зв'язку з завищенням Позивачем витрат.

В Акті перевірки Відповідач зазначає, що завищення витрат відбулося по причині збільшення валових витрат за перевіряємий період, а саме: до складу валових витрат ФОП ОСОБА_1 включив придбані паливо-мастильні матеріали, які не включаються до валових витрат, чим порушено ст. 177 Податкового кодексу України.

Проте, суд не погоджується із такими висновками відповідача, оскільки витрати на паливо-мастильні матеріали є прямими витратами Позивача.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Відповідно до п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені затрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III вказаного Кодексу. Тобто, норма п. 177.4. ст. 177 Податкового кодексу України вказує на те, що витрати суб'єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницькою діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.

Відповідно до положень пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

В силу положень підпункту в) підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Таким чином, витрати на технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу відноситься до витрат, зазначених в ст. 138 Податкового кодексу України.

Такої ж правової позиції дотримується Донецький апеляційний адміністративний суд при розгляді справи №2а-0570/15348/11 (копія ухвали суду від 17.11.2011).

В той же час, як було встановлено судом, основним видом діяльності позивача є оптова торгівля текстильними товарами, а відтак, для того щоб товар потрапив до контрагентів позивача необхідно цей товар доставляти чи до клієнта чи до пункту прийому товарів транспортної компанії.

У зв'язку з вищезазначеним, саме для цього й здійснювалось придбання Позивачем паливо-мастильних матеріалів, оскільки в підприємницькій діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 використовувався транспортний засіб.

Таким чином, витрати на паливо-мастильні матеріали правомірно були включені Позивачем до витрат, а донарахування Відповідачем податку на доходи фізичних осіб на цю суму є неправомірною.

Це означає, що податкове повідомлення-рішення №0000061700 від 19.03.2013 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень від 19.03.2013 №0000081700 та від 06.06.2013 №0001481700, №0000081700, згідно з якими позивачу донараховано єдиний податок з фізичних осіб, судом встановлено наступне.

Так, у податковому повідомлені-рішенні від 19.03.2013 №0000081700 Відповідачем донараховано єдиний податок та штраф на розмір орендної плати, яку Позивач повинен був сплатити у 2012 році, оскільки Позивачем на день перевірки не було сплачено орендну плату, Відповідач врахував це як безоплатно отримані послуги.

Відповідно до п. 292.3 ст. 292 Податкового кодексу України безоплатно отриманими вважаються товари (роботи, послуги), надані платнику єдиного податку згідно з письмовими договорами дарування та іншими письмовими договорами, укладеними згідно із законодавством, за якими не передбачено грошової або іншої компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) чи їх повернення, а також товари, передані платнику єдиного податку на сповідальне зберігання і використані таким платником єдиного податку.

З матеріалів справи вбачається, що для здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 орендував приміщення у ФОП ОСОБА_3 на підставі договору оренди від 04.01.2011.

Так, в пункті 5.1 даного договору оренди зазначено, що розмір місячної орендної плати складає 45 грн. за 1 (один) кв. м. Таким чином, орендна не є безоплатно отриманими послугами, як це вважає Відповідач.

Судом встановлено, що під час виконання ФОП ОСОБА_1 (орендар по договору оренди) договірних зобов'язань виникла заборгованість зі сплати орендної плати.

Відповідно до вимог Цивільного кодексу України в разі порушення або невиконання зобов'язань по договору однією стороною, інша сторона має право звернутися до суду. Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України, строк позовної давності встановлено в три роки.

Також, в розділі 9 договору оренди зазначено, що питання щодо стягнення заборгованості по сплаті орендної плати між орендарем та орендодавцем може бути врегульовано шляхом переговорів та/або в судовому порядку.

Таким чином, оскільки договір оренди укладено між ФОП ОСОБА_1 (орендар) та ФОП ОСОБА_3 (орендодавець), питання щодо стягнення заборгованості може вирішуватися самостійно між сторонами шляхом переговорів або звернення до суду.

Отже, з викладеного вище вбачається, що орендоване приміщення Позивачем використовується для здійснення ним господарської діяльності, а відтак, враховуючи п.14.1.27 Податкового кодексу України, оплата орендної плати за приміщення відноситься до витрат. Жодного нормативного акту, який би передбачав включення заборгованості по орендній платі до доходу немає. Крім того, орендна плата не є безоплатно отриманими послугами.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що заборгованість за 2011-2012 роки (орендна плата) ФОП ОСОБА_1 перед ФОП ОСОБА_3 сплачена в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями та квитанцією до прибуткового касового ордера, копії яких наявні в матеріалах справи.

Отже, доводи відповідача, що оренда приміщення є безоплатними отриманими послугами, не підтверджені жодними допустимими доказами.

В той же час, винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення від 06.06.2013 №0000081700, яким донараховано єдиного податку на суму 307,80 грн. та штрафних санкцій на суму 76,95 грн., то воно повністю дублює податкове повідомлення-рішення 19.03.2013 №0000081700.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в рішенні Державної податкової служби у Київській області від 03.06.2013 не зазначено про додаткове нарахування єдиного податку та штрафних санкцій на ці суми, а відтак винесене Відповідачем податкове повідомлення-рішення від 06.06.2013 за №0000081700 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Також, суд погоджується із доводами позивача про безпідставність винесеного податкового повідомлення-рішення від 06.06.2013 №0001481700, яким донараховано єдиний податок та штрафні санкції на суму реалізованого товару, а саме 2040,06 грн.

Так, у рішенні Міністерства доходів і зборів України від 15.08.2013 зазначено, що відповідно до банківських виписок та згідно з порівняльним аналізом задекларованих доходів за 4 кв. 2012 року з відомостями баз даних ДРФО щодо отриманих доходів за ознакою "157" (на день перевірки в базі даних відсутні дані за 4 кв. 2012 року) встановлено, що ФОП ОСОБА_1 у 4 кварталі 2012 року не включив до доходу кошти, які надійшли на розрахунковий рахунок за реалізований товар в сумі 2040,06 грн.

В Акті перевірки відповідачем зазначено, що відповідно до банківських виписок (поданих для перевірки) та згідно з порівняльним аналізом задекларованих доходів за 3 кв. 2012 року з відомостями баз даних ДРФО щодо отриманих доходів за ознакою "157" (в сумі - 101040,43) встановлено, що ФОП ОСОБА_1 у 3 кварталі 2012 року не включив до доходу кошти, які надійшли на розрахунковий рахунок за реалізований товар в сумі 2040,06 грн.

Проте, суд не погоджується із такими доводами, оскільки на день перевірки в базі даних відсутні дані за 4 кв. 2012 року.

В той же час, судом встановлено, що на рахунок Позивача сума в розмірі 2447,96 грн. (з ПДВ або 3039.97 грн. без ПДВ) була помилково перерахована, але в лютому 2012 року на підставі цього, в той же день Позивачем дану суму було повернуто, що підтверджується банківською випискою від 08.02.2012, копія якої наявна в матеріалах справи.

Відповідно до п. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та постанови Національного банку України від 21.01.2004 №22 "Про ствердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", зареєстрованої Міністерством юстиції України від 29.03.2004 за №377/8976, помилково зараховані кошти не вважаються власністю фізичної особи-підприємця, а отже, не є його доходом.

Таким чином, з викладено вище вбачається, що податкові повідомлення-рішення Баришівської ОДПІ Київської області ДПС від 19.03.2013 №0000081700 та від 06.06.2013 №0001481700, 0000081700 підлягають скасуванню, як такі, що винесені безпідставно та з порушенням норм чинного законодавства України.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом, 19 березня 2013 року Відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000071700 про донарахування Позивачу податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 53970,00 грн. та штрафних санкцій на суму 13492,50 грн.

За результатом розгляду скарги Позивача, Державною податковою службою у Київській області було скасовано повідомлення-рішення від 19.03.2013 №0000071700 в частині застосованої штрафної санкції на 820,00 грн. У зв'язку з чим Відповідачем було прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 06.06.2013 за №0001471700 про донарахування Позивачу податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 53970,00 грн. та штрафних санкцій на суму 12672,50 грн.

Суд вважає, що сума донарахованого податку на додану вартість по вітчизняних товарах в розмірі 53970,00 грн. нарахована безпідставно.

В п.2.5.2 Акту перевірки Відповідача від 28.02.2013 №131/17- НОМЕР_2 (зі змінами від 15.03.2013) зазначено, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту встановлено його завищення, чим порушено п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, і підприємцю донараховано податку на додану вартість в сумі 48846,00 грн.

Міністерством доходів і зборів України в рішенні від 15.08.2013 зазначено, що також до складу податкового кредиту включені суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладеними та суми ПДВ по придбаному транспортному засобу і по придбаним паливо-мастильним матеріалам, використання яких в підприємницькій діяльності не встановлено.

Тобто, Відповідачем було виключено податковий кредит, право на який Позивач отримав при купівлі паливо-мастильних матеріалів (податковий кредит на суму 15689,82 грн.) і транспортного засобу (податковий кредит на суму 33155,50 грн.).

Проте, вказані твердження відповідача є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 "Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів" транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

Судом встановлено, що з метою подальшого використання в господарській діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у TOB "РОСАВТО" було придбано транспортний засіб (автомобіль) Fiat Nuovo Doblo Combi Lungo 1.6 MJet 16V 105CV, номер Кузова НОМЕР_3 на підставі рахунку від 26.04.2012 №ИМН0001251. Кошти за автомобіль сплачувались з рахунку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Тобто, реєстрація транспортного засобу Позивача проводиться як за фізичною особою і порядок не передбачає окремо реєстрацію транспортного засобу за фізичною особою-підприємцем.

Всі документи по придбанню транспортного засобу є в наявності у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та надавались до Баришівської ОДПІ Київської області ДПС, а саме: лист до Баришівської ОДПІ Київської області ДПС від 21.08.2012; податкові накладні за 31.07.2012, 29.05.2012, 28.04.2012, 26.04.2012; акт прийому-передачі автомобіля від 01.08.2012; видаткова накладна від 01.08.2012; рахунок від 26.04.2012; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 14.08.2012.

Судом встановлено, що при проведенні податкової перевірки позивача вищезазначені документи по придбанню фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 автомобіля повторно надавались посадовим особам Відповідача, проте вони їх не взяли до уваги.

В той же час, суд звертає увагу на те, що Позивач має право на включення сум податку до податкового кредиту, оскільки транспортний засіб придбавався фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 для підприємницької діяльності, про що було повідомлено Баришівську ОДПІ 21.08.2012, транспорт є вантажно-пасажирським.

Як вже було зазначено судом, відповідно до пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

Тобто, реєстрація транспортного засобу Позивача проводиться як за фізичною особою і порядок не передбачає окремо реєстрацію транспортного засобу за фізичною особою-підприємцем.

Також, вищезазначений пункт Постанови доказує, що транспортні засоби можуть належать фізичним особам-підприємцям.

Як вбачається у видах підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 значиться вид 77.11 - надання в оренду автомобілів та легкових автомобільних засобів. Таким чином, твердження Відповідача щодо відсутності у видах діяльності будь-якого виду діяльності для використання транспортного засобу є протиправним.

Суд звертає увагу на те, що основним видом діяльності позивача є оптова торгівля текстильними товарами, а відтак, для того щоб товар потрапив до контрагентів позивача необхідно цей товар доставляти чи до клієнта чи до пункту прийому товарів транспортної компанії.

З вищевикладеного вбачається, що використання транспортного засобу Позивачем здійснюється виключно в його підприємницькій діяльності, а відтак витрати на технічне обслуговування транспортного засобу та придбання паливно-мастильних матеріалів включаються до витрат.

Що стосується паливо-мастильних матеріалів, як вже раніше було зазначено, вони придбавались для здійснення господарської діяльності Позивача та сплачувались з рахунку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання товарів.

В п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України зазначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату торів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України зазначено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.»

Тобто, керуючись вимогами ст. 198 Податкового кодексу України, Позивач має право на віднесення сум податку до податкового кредиту. Датою виникнення права Позивача на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата списання коштів з банківського рахунку Позивача на оплату транспортного засобу та дата отримання Позивачем податкової накладної.

Таким чином, Позивач мав повне право включати суми податку до податкового кредиту незалежно від того, чи почав він їх використовувати в оподатковуваних операціях протягом звітного податкового періоду.

Крім того, Відповідачем донараховано Позивачу податок на додану вартість у розмірі 5124,00 грн.

З цієї суми, сума 4104,00 грн. донарахована як податок на додану вартість на суму орендної плати.

В п. 2.5.1. Акту Відповідача зазначено, що Позивачем порушено п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, у зв'язку з тим, що він не сплачував орендну плату за орендоване приміщення.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, з вищевикладеного вбачається, що Відповідач при донарахуванні податку на додану вартість застосував п. 187.1 ст.187 Податкового кодексу України, яка ніяким чином не відноситься до Позивача, оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_1 в даному випадку не постачав ані товару ані послуги.

Щодо донарахованої суми податку на додану вартість в розмірі 1020,00 грн., судом встановлено наступне.

В рішенні Державної податкової служби у Київській області від 03.06.2013 зазначено: "Крім того, на стор.20 перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань від реалізації товарів (робіт, послуг) на митній території України за період з 01.10.2010 по 31.12.2012 встановлено заниження у сумі 5124,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року в сумі 1020,00 грн. (відпрацювання "податкових ям")."

В той же час, в Акті перевірки жодних пояснень та розрахунків даної суми Відповідач не навів.

У зв'язку з викладеним вище, суд оцінює висновки відповідача висвітлені в акті перевірки щодо заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість критично та приходить до висновку, що позов в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 06.06.2013 №0001471700 підлягає задоволенню.

Поряд з цим, суд звертає увагу на наступне.

1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).

Таким чином, починаючи з 01.01.2011 регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства належать до сфери дії Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 113.3 статті 113 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Отже, податкові органи здійснюють контроль за дотриманням норм законів з питань оподаткування, а штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм таких законів застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Податковим кодексом України та іншими законами України, чинними на момент застосування таких санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, факт, на думку відповідача, порушення позивачем порядку формування витрат відбувся, зокрема, і у 2011 році, тобто у період дії Податкового кодексу України.

За нормами Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування (пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України).

Однак, відповідно до пункту 7 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня 2011 року по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Разом з цим, з 06.08.2011 набули чинності зміни, внесені до підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, який був доповнений пунктом 11 та відповідно до якого штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій.

Оскільки перевірка була проведена після 06.08.2011, відповідач вважає, що при здійсненні розрахунку штрафних (фінансових) санкцій ним правомірно не було застосовано норми пункту 7 цього підрозділу.

Проте, суд звертає увагу на ту обставину, що як вбачається із змісту пункту 11 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

Дана норма є чіткою, безальтернативною та не допускає неоднозначного чи множинного тлумачення. А відтак, при застосуванні штрафних санкцій за порушення податкового законодавства, яке були вчинено у період з 1 січня 2011 року по 30 червня 2011 року необхідно застосовувати норми пункту 7 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, відповідно до якого штрафні санкції застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Визначення "порушення податкового законодавства" у Податковому кодексі України не наведено, однак є визначення "податкового правопорушення". Так, згідно пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України, податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Аналізуючи положення глави 11 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що будь-яке порушення норм Кодексу є податковим правопорушенням, яке в свою чергу є синонімом "порушення податкового законодавства".

Податковий кодекс не робить будь-яких обмежень, порівнянь та ототожнень стосовно порушень податкового законодавства. Для нього існує лише одне визначення "податкове правопорушення".

Таким чином, якщо порушення податкового законодавства мало місце у період з 1 січня по 30 червня 2011 року, то відповідно до норм пункту 7 у взаємозв'язку з положеннями пункту 11 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, за таке правопорушення повинна бути застосована штрафна (фінансова) санкція у розмірі 1 гривня.

Зазначені висновки, викладені в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 24.11.2011 № 2198/11/13-11.

Крім цього, аналогічна практика запроваджена також і Державною податковою інспекцією у Київській області Державної податкової служби та Державною податковою службою України (лист від 19.10.2011 №2704/10/25-017/271-1358 щодо розгляду звернення ТОВ "Промет").

У контексті наведених норм законодавства та враховуючи обставини справи суд дійшов висновку, що застосування до позивача штрафних санкцій за результатами діяльності у період з 01.01.2011 по 30.06.2011 понад 1,00 грн. є таким, що суперечить положенням пункту 7 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Проте, це не означає, що суд зобов'язаний взяти на себе тягар здійснення розрахунку (перерахунку за умови відсутності вихідних даних) штрафних санкцій за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 та за період з 01.07.2011 по 30.12.2011 замість сторони у справі - суб'єкта владних повноважень у відносинах з юридичною чи фізичною особою.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

На виконання цих вимог, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Водночас, докази подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та не були спростовані доводами відповідача.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивач просить суд компенсувати йому судові витрати у розмірі 13230,00 грн., понесені ним на оплату правової допомоги.

На підтвердження зазначених обставин позивачем долучено до матеріалів справи копії договору від 05.03.2013 про надання послуг з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, платіжних доручень по договору від 12.07.2013 №252, від15.08.2013 №257, від 05.09.2013 №261, рахунків від 01.07.2013, від 14.08.2013, від 03.09.2013, диплому про юридичну освіту ОСОБА_5

Частиною третьою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Так, в силу приписів статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20.12.2011 №4191-VI, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що компенсація судових витрат здійснюється саме за участь особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Проте, слід зазначити, що, по-перше, судом у даній справі не проводились окремі процесуальні дії поза судовим засіданням і ОСОБА_5 в ході судового розгляду не ознайомлювався із матеріалами справи. По-друге, у судовому засіданні під час розгляду справи ОСОБА_5 не приймала участь. При цьому, суду не надано доказів вартості представництва інтересів позивача в суді, оскільки у Рахунках у графі "найменування наданої послугу" така послуга як представництво інтересів в суді відсутня.

Крім того, зі змісту переліку наданих послуг, які зазначені у Рахунках, вбачається що вони мали консультаційний характер і взагалі не стосувались представництва інтересів позивача в суді. Тому, такі витрати є документально не підтвердженими, отже підстави для їх компенсації відсутні.

В той же час, матеріалами справи підтверджено судові витрати позивача по сплаті судового збору.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 94, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 19.03.2013 №0000081700, №0000061700 та від 06.06.2013 №0001471700, №0001481700, №0000081700.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) сплачений судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.