open
  • Друкувати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Справа № 6-1064св06
Історія справи
У Х В А Л А

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

1 листопада 2006 року

 

                                м. Київ

 

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., -

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

 

в с т а н о в и л а:

 

У березні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Зазначав, що 26 липня 2000 року за укладеним в письмовій формі договором позики він передав відповідачу у борг суму еквівалентну 89 000 дол. США.

За умовами укладеного договору відповідач зобов'язався повернути взяті у борг гроші до 30 березня 2001 року та виплачувати 3% щомісяця за користування грошима.

23 березня 2004 року була укладена додаткова угода про повернення боргу до 30 березня 2005 року.

Посилаючись на те, що у визначений договором строк, відповідач повернув тільки частину взятих у борг грошових сум, просив стягнути на його користь суму боргу у розмірі 481 053 грн., штраф за несвоєчасне повернення грошових сум у розмірі 174 259 грн. 08 коп., проценти за користування грошима у розмірі 217 823 грн. 85 коп. та 220 094 грн. 06 коп. - суму інфляції.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 червня 2005 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду м. Києва від 1 листопада 2005 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове про задоволення заявлених ним позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що укладений сторонами договір позики був безгрошовим, так як відповідач не отримував від позивача грошових сум, а зазначені кошти були витрачені на потреби МПП “Онікс”.

При цьому, суд виходив з того, що сам позивач та свідок ОСОБА_3 підтвердили безгрошовість договору позики.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 374 ЦК України (1963 року) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Судами встановлено, що 26 липня 2000 року сторони уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_2 грошову суму еквівалентну 89 000 дол. США,

Договір позики укладений у письмовій формі.

За умовами укладеного договору позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошей до 30 березня 2001 року, а за умовами додаткової угоди від 23 березня 2004 року, - до 30 березня 2005 року.

30 березня 2005 року ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 частину боргу у розмірі 3 000 грн.

Визнаючи зазначений договір позики безгрошовим суд вважав доведеним, що при підписанні боргового зобов'язання гроші не передавались та, що зазначена обставина не заперечувалася позивачем та підтверджується показаннями свідка ОСОБА_3

При цьому, суд не взяв до уваги, що відповідно до вимог ст. 376 ЦК України (1963 року) у випадках, коли договір повинен бути укладений в письмовій формі, позичальник не має права доводити його безгрошовість шляхом свідоцьких показань.

Не безспірним є висновок суду про те, що сам позивач не заперечував безгрошовість договору позики, оскільки таких пояснень ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не давав.

Крім того, в матеріалах справи немає будь-яких доказів про те, що письмова розписка є наслідком карних дій, вчинених позивачем.

У порушення статті 212 ЦПК України зазначені положення судом не враховані, факти, які необхідні для вирішення даного спору, судом не з'ясовувались.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи і залишив рішення суду першої інстанції без зміни.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

 

у х в а л и л а:

 

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 червня 2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 листопада 2005 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

 

 

Головуючий                                                             

А.Г. Ярема

Судді:

Є.Ф. Левченко  

 

Л.М. Лихута 

 

Л.І. Охрімчук 

 

Ю.Л. Сенін 

 

Джерело: ЄДРСР 335121
Друкувати PDF DOC
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте будь-ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку