ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2013 року

Справа № 812/4683/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Качуріної Л.С.

при секретарі Волковій С.В.

в присутності сторін:

позивач: не прибув;

представник відповідача: Попадюк С.П., довіреність 07.06.2013 №26/166;

третя особа: Полянський В.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - начальник Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області Полянський Валентин Миколайович, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_3 з адміністративним позовом до Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - начальник Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області Полянський Валентин Миколайович, про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000грн.

В обґрунтування адміністративного позову позивачка виклала наступне. З 02 грудня 2003 року по 22 грудня 2010 року працювала у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області на посаді спеціаліста 2 категорії, а з 01 жовтня 2007 року по день звільнення - 1 категорії. Наказом Краснолуцького міського управління юстиції № 14-К від 22 грудня 2010 року була звільнена з посади у зв'язку з виявленням невідповідності займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, на підставі п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП України).

Позивачка вважає, що її звільнення відбулося з порушенням норм КЗпП України, тому є незаконним, оскільки вона мала належну кваліфікацію і належним чином виконувала покладені на неї службові обов'язки у відповідності з відомчими інструкціями та чинним законодавством. Висновок атестаційної комісії про її невідповідність займаній посаді, і звільнення є необґрунтованими, а сам атестація була проведена з порушенням Положення про проведення атестації державних службовців. На порушення ч.3 ст.40 при звільненні з підстав, зазначених у пункті 2 цієї статті, не було запропоновано перевести, за її згодою, на іншу роботу. Подання про звільнення розглядалось без її присутності, вона не була ознайомлена з атестацією та характеристикою, в порушення ст. 43 КЗпП України подання уповноваженого органу про звільненні розглядалось профспілковим комітетом без її присутності, не враховано вимоги ст.184 КЗпП України щодо гарантій заборони звільнення жінок та одиноких матерів, що мають дітей.

Позивачка зазначила, що має вищу юридичну освіту, безперервний стаж роботи на державній службі сім років, а загальний стаж роботи 27 років. Має на утриманні трьох дітей, двоє з яких є неповнолітніми, вона виховує їх сама, оскільки є одинокою матір'ю. Вважає, що підставами для її звільнення з порушенням чинного законодавства про працю стало особисте неприязне ставлення до неї керівника Краснолуцького міського управління юстиції внаслідок її відмови у квітні 2009 року сплатити власними коштами за спожиту електроенергію відділом ДРАЦС Краснолуцького МУЮ.

У зв'язку з цим позивачка просила суд: 1) поновити її на посаді спеціаліста 1-ї категорії, визнавши її звільнення незаконним; 2) стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 грудня 2010 року по день ухвалення рішення суду; 3) стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 50000грн.; 4) визнати незаконним наказ Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області №3-Д від 15 жовтня 2010 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності за його безпідставністю.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року позовні вимоги в частині визнання незаконним наказу Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області №3-Д від 15 жовтня 2010 залишено без розгляду за пропуском строку звернення до суду.

23 березня 2011 року у судовому засіданні позивачка звернулася із заявою про зміну позовних вимог (т.№3 а.с.92-96).

23 березня 2011 року ухвалою Луганського окружного адміністративного суду у прийнятті позовної заяви про зміну позовних вимог від 23 березня 2011 року відмовлено (т.№3 а.с.97).

У судове засідання позивачка не прибула. Про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надіслала суду заяву про розгляд справи за її відсутністю.

У судове засідання прибув представник відповідача, який проти адміністративного позову заперечував, та просив суд відмовити позивачці в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що підставою звільнення стало виявлення її невідповідності займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, що підтверджується наказами Краснолуцького міського управління юстиції №1-Д від 06.05.2009 року, №1-Д від 01.06.2010 року, №3-Д від 15.10.2010 року про вжиття заходів дисциплінарного впливу у вигляді доган. Це підтверджується перевіркою роботи відділу реєстрації актів цивільного стану, проведеною 28.04.2010 року, якою виявлені суттєві недоліки в роботі відділу в цілому та, зокрема, в роботі ОСОБА_3. 03.12.2010 року було проведено атестацію спеціалістів відділу відповідно до Положення про проведення атестації державних службовців, затвердженого постановою КМУ від 28.12.2000р. №1922, за результатами якої ОСОБА_3 визнана такою, що не відповідає займаній посаді, атестаційною комісією було рекомендовано перевести ОСОБА_3 за її згодою на іншу посаду, що відповідає її професійному рівню або звільнити з займаної посади. На момент звільнення у відділі вакантних посад не було, тому ОСОБА_3 було звільнено.

Третя особа у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову з тих же підстав, що і відповідач.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка є громадянкою України, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, освіта вища, у 2005 році закінчила Міжнародну Академію управління персоналом за спеціальністю «Правознавство», здобула кваліфікацію юриста, що підтверджено дипломом. З 02.12.2003 року по 22.12.2010 року працювала у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Краснолуцького міського управління юстиції, займала посади спочатку спеціаліста 2 категорії, а з 01.10.2007 року по день звільнення - спеціаліста 1 категорії.

Позивачка розлучена, має трьох дітей, з яких дві доньки, що підтвердженого свідоцтвами про народження, є неповнолітніми: ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.№1, а.с.17).

Наказом Краснолуцького міського управління юстиції № 14-К від 22.12.2010 року позивачка звільнена з займаної посади у зв'язку з виявленням її невідповідності займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України (т.№1 а.с.9).

Суд установив, що згідно рішення Краснолуцького міського суду Луганської області від 22.08.2005 року по справі №2-5991/2005 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_3 (прізвище до шлюбу ОСОБА_3) та ОСОБА_5, зареєстрований 02.12.1993 року в Краснолуцькому відділі РАЦС, актовий запис 971, - розірваний. Цим же рішенням суду квартира АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_5, виділена ОСОБА_3.

За змістом зазначеного судового рішення суд установив, що сімейні відносини з відповідачем у ОСОБА_3 припинилися у січні 2005 року, так як відповідач створив нову сім'ю. Відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі (т.№3 а.с.168).

Розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 підтверджується свідоцтвом серія НОМЕР_1 від 14.11.2005 року (т.№3 а.с.88).

Згідно довідки №122 від 19.05.2011, виданої директором гімназії №1 імені Л.Литвиняк Краснолуцької міської ради на ім'я ОСОБА_3, її донька ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно навчається в класі 6-Б цієї гімназії на «відмінно». Також зазначено, що її батько ОСОБА_5 безробітний з 2006 року та ніякої участі у вихованні доньки не приймає з 2006 року, не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому із школи, не приходить на батьківські збори (т.№3 а.с.169).

Також суд установив, що згідно форми звіту щодо виступів у засобах масової інформації від 2008 року, з доданими доказами публікацій в газеті «Красний Луч» №13 від 27.03.2008, в газеті «Експрес-Інформація №3 від 09.01.2008, №15 від 20.02.22008, №10 від 05.03.2009, ОСОБА_3 направляла у місцеві засоби масової інформації власні статті юридичного змісту щодо роз'яснення чинного законодавства для широкого загалу, що безумовно є свідченням її сумлінного ставлення до виконання доручень Головного управління юстиції (т.№3 а.с.24-28).

Крім того, суд установив, що сумлінне ставлення ОСОБА_3 до виконання покладених на неї службових обов'язків підтверджується ще і наступними доказами, що містяться в т.№3 а.с.29-53, а саме: формою доручення Головного управління юстиції №6-11-6126 від 25.09.2007 року; дорученням Головного управління юстиції в Луганській області №6-8-715 від 02.03.2010; відповіддю №1650/03-2.16 від 07.07.2010 на запит начальника Краснолуцького МВ УМВС України в Луганській області; запитом приватного нотаріуса Краснолуцького міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 09.10.2010 на якому міститься резолюція ОСОБА_3 для виконання; актом про знищення бланків свідоцтв, що видаються органами реєстрації актів цивільного стану на підтвердження юридичних фактів в Україні від 11.09.2010 року; поданням за 2006 рік про сумлінність виконання ОСОБА_3 посадових обов'язків та про встановлення надбавки до заробітної плати за високі досягнення у праці та зразкове виконання трудових обов'язків; відповіддю Головному управлінню юстиції у Луганській області на №12-8-5202 від 22.11.2007 про те, що всі спеціалісти на тестові питання було надано правильні відповіді;

Тому, з огляду на наявні у справі докази суд погоджується з вимогами позивачки, як з такими, що засновані на приписах чинного законодавства.

Втім, суд сприяв сторонам, які брали участь у справі, у доказуванні шляхом витребування та надання доказів, уточнення норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та кола фактів, які необхідно доказати.

Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Отже, вирішуючи дану справу суд виходить з того, що державні гарантії на право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, закріплені у ст.43 Конституції України.

Це означає, що власник, на відміну від працівника, позбавлений права на свій розсуд розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк. Його право на розірвання трудового договору є значно більш обмеженим, ніж таке ж право працівника. Власник вправі із своєї ініціативи звільнити працівника тільки за умови, що є підстави, з якими закон пов'язує виникнення в нього права на розірвання трудового договору.

Як вбачається зі змісту копії трудової книжки НОМЕР_2 (т.№1 а.с.15-16) позивачка 02.12.2003 року була призначена на посаду спеціаліста ІІ категорії відділу РАГС Краснолуцького міського управління юстиції як переможниця у конкурсі, з присвоєнням 15 рангу державного службовця.

Також, зі змісту запису від 01.03.2006 року вбачається, що відповідно до ст. 25, 26 Закону України «Про державну службу» позивачці присвоєний 14 ранг державного службовця.

Зі змісту запису від 01.10.2007 року вбачається, що позивачка була переведена на постійну посаду спеціаліста І категорії відділу РАГС Краснолуцького міського управління юстиції зі збереженням 14 рангу державного службовця, як таку, що перебувала у резерві та пройшла стажування на зазначену посаду.

Отже, зміст записів трудової книжки засвідчує, що під час оцінювання відповідності посаді, при прийнятті на державну службу, та в подальшому оцінюванні результатів роботи, ділових та професійних якостей позивачки, було виявлено здатність позивачки до виконання службових обов'язків, визначених професійно-кваліфікаційними характеристиками посад і відображених у посадових інструкціях, що затверджуються керівником Краснолуцького міського управління юстиції в Луганській області.

В той же час, згідно атестаційного листа від 03.12.2010 року на ОСОБА_3 (т.№1 а.с.132), за підсумками голосувань атестаційної комісії: позивачка «не відповідає займаній посаді», про цей висновок проголосували члени комісії 4 голосами. В графі атестаційного листа «Рекомендації атестаційної комісії» зазначено - звільнити із займаної посади, але в передбачених графах щодо відомостей про підсумки голосування відсутні будь-які результати голосування за таку рекомендацію. Відсутній підпис ОСОБА_3 про її ознайомлення з цим атестаційним листом.

Відповідно до п.4 розділу «Організація та проведення атестації» Положення про проведення атестації державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року №1922, із змінами та доповненнями, що діяли на час атестації позивачки (надалі - Положення про проведення атестації), передбачено, що для організації та проведення атестації наказом керівника державного органу утворюється атестаційна комісія.

Залежно від кількості державних службовців і специфіки державного органу, в якому вони працюють, може утворюватися декілька комісій.

Кількісний та персональний склад комісії затверджується керівником.

Комісія утворюється у складі голови, секретаря та членів комісії. Головою комісії призначається заступник керівника державного органу. До складу комісії включаються керівники структурних підрозділів, де працюють державні службовці, представники кадрової та юридичної служб. Керівник може залучати до роботи в комісії незалежних експертів. Для проведення атестації керівників юридичних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади до роботи в комісії залучається представник Мін'юсту. Для проведення атестації державних службовців місцевих органів виконавчої влади, обов'язки яких пов'язані з регулюванням підприємницької діяльності, до складу комісії включаються також представники галузевих рад підприємців, що утворені при відповідних органах виконавчої влади.

Але, відповідач не надав суду доказів належного утворення атестаційної комісії для організації та проведення атестації у складі, що відповідає вимогам п.4 Положення про проведення атестації.

Відповідно до п.5 Положення про проведення атестації передбачено, що комісія повинна забезпечувати об'єктивний розгляд і професійну оцінку діяльності державного службовця, який атестується, зокрема щодо виконання покладених на нього службових обов'язків, знання та користування у своїй роботі державною мовою, а також принциповий підхід у підготовці рекомендацій для подальшого використання його досвіду і знань у роботі державного органу.

Відповідач надав суду протокол №1 засідання атестаційної комісії від 03.12.2010 року (т.№1 а.с.137-145), зі змісту якого видно, що 03.12.2010 року відбулося засідання атестаційної комісії Краснолуцького міського управління юстиції у складі:

- голова комісії: ОСОБА_8, заступник начальника Краснолшуцького міського управління юстиції - начальник відділу державної виконавчої служби;

- секретар комісії: ОСОБА_9, головний державний виконавець відділу державної служби Краснолуцького міського управління юстиції;

- члени комісії: ОСОБА_10, заступник начальника Головного управління юстиції у Луганській області - начальник відділу державної виконавчої служби; ОСОБА_11 старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби Краснолуцького міського управління юстиції.

Зміст зазначеного протоколу засвідчує, що на порушення вимог п.4 Положення про проведення атестації до складу атестаційної комісії не був включений керівник відділу ДРАЦС Краснолучського МУЮ, де працюють державні службовці що підлягали атестації, а також не включені представники кадрової та юридичної служб, не запрошені до комісії працівники відділу реєстрації актів цивільного стану.

У зв'язку з цим суд погоджується з доводами позивачки, що атестаційна комісія у зазначеному складі не забезпечувала об'єктивного розгляду і професійної оцінки її діяльності, оскільки утворена з порушенням вимог Положення.

Так, згідно висновку характеристики (т.№1 а.с.130) вбачається, що за період роботи на посаді ОСОБА_3 зарекомендувала себе як недобросовісний працівник, який неналежно виконує свої трудові обов'язки. Але, такий висновок спростовується записами в трудовій книжці ОСОБА_3, за змістом яких суд установив, що під час оцінювання відповідності посаді, при прийнятті на державну службу, та в подальшому при оцінюванні результатів роботи, ділових та професійних якостей позивачки, було виявлено здатність позивачки до виконанні службових обов'язків, визначених професійно-кваліфікаційними характеристиками посад і відображених у посадових інструкціях.

Сумлінне ставлення ОСОБА_3 до виконання покладених на неї службових обов'язків підтверджується ще і наступними доказами, що маються в матеріалах справи т.№3 а.с.29-53, які засвідчують, що ОСОБА_3 є виконавцем доручень, запитів, інших документів, а саме:

- формою доручення Головного управління юстиції №6-11-6126 від 25.09.2007 року;

- дорученням Головного управління юстиції в Луганській області №6-8-715 від 02.03.2010;

- відповіддю №1650/03-2.16 від 07.07.2010 на запит начальника Краснолуцького МВ УМВС України в Луганській області;

- запитом приватного нотаріуса Краснолуцького міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 09.10.2010 на якому міститься резолюція ОСОБА_3 для виконання;

- актом про знищення бланків свідоцтв, що видаються органами реєстрації актів цивільного стану на підтвердження юридичних фактів в Україні від 11.09.2010 року;

- поданням за 2006 рік про сумлінність виконання ОСОБА_3 посадових обов'язків та про встановлення надбавки до заробітної плати за високі досягнення у праці та зразкове виконання трудових обов'язків;

- відповіддю Головному управлінню юстиції у Луганській області на №12-8-5202 від 22.11.2007 про те, що всі спеціалісти на тестові питання було надано правильні відповіді;

- звітом щодо виступів у засобах масової інформації від 2008 року, з доданими доказами публікацій в газеті «Красний Луч» №13 від 27.03.2008, в газеті «Експрес-Інформація №3 від 09.01.2008, №15 від 20.02.22008, №10 від 05.03.2009, ОСОБА_3 направляла у місцеві засоби масової інформації, що безумовно є свідченням її сумлінного ставлення до виконання доручень Головного управління юстиції (т.№3 а.с.24-28).

Відповідно до п.6 Положення про проведення атестації термін і графік проведення атестації затверджуються наказом керівника і доводяться до відома державних службовців, які атестуються, не пізніше ніж за місяць до проведення атестації.

Відповідач не надав суду підтверджень дотримання ним вимог зазначеного пункту Положення, ані графіку проведення атестації, ані наказу про їх затвердження, ані доказів доведення до службовців відділу ДРАЦС Краснолуцького МУЮ не пізніше ніж за місяць до проведення атестації про проведення зазначеної атестації.

Відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 2 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Але, відповідач не надав суду будь-якого доказу, що на дотримання приписів зазначеної норми приймав заходи щодо отримання у ОСОБА_3 згоди на переведення на іншу посаду, якщо на його думку вона не відповідала займаній.

В той же час, суд установив, що відповідно довідки №78 від 09.03.2011 року (т.№2 а.с.145-146), наданої до справи Краснолуцьким міським управлінням юстиції, станом на 03.12.2010 року, тобто на дату ухвалення атестаційної комісією висновку про невідповідність ОСОБА_3 займаній посаді, мались дві вакансії, а саме:

- спеціаліста 1 категорії в Краснолуцькому міському управлінні юстиції, на яку 13.12.2010 року призначена ОСОБА_12;

- спеціаліста ІІ категорії ВДРАЦС Краснолуцького МУЮ, на яку 10.12.2010 призначена ОСОБА_13

Встановлені судом докази дають підстави для висновку, що відповідач застосовуючи свої владні повноваження та звільняючи позивачу вочевидь діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, упереджено і нерозсудливо.

Відповідно до ч.3 ст. 184 КЗпП України передбачено, що звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Відповідач не надав суду доказів дотримання з його боку приписів зазначеної норми Кодексу законів про працю України.

Поняття одинокої матері визначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. N 9 (із змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів». Згідно з п. 9 цієї постанови одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 2 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Позивачка наданими суду письмовими доказами підтвердила, що одноособово виховує трьох дітей, з яких дві доньки є неповнолітніми, що підтверджено свідоцтвами про народження, а саме: ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.№1, а.с.17), а батько дітей - ОСОБА_5 разом з сім'єю не проживає і участі у вихованні дітей не приймає. Тобто позивачка є одинокою матір'ю.

Законодавством не передбачено, які саме документи має подати жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена).

Разом з цим суд установив, що відповідач в кадровому підрозділі має відомості, які підтверджують, що позивачка розлучена і є одинокою матір'ю, а батько дітей не проживає разом з ними і не приймає участі в їх утриманні та вихованні.

Тому, суд погоджується що позивачка має статус одинокої матері, яка виховує дітей без батька, а отже відповідно закону звільнення позивачки ніяким чином не допускалося, оскільки така заборона для роботодавця прямо передбачена ст.184 КЗпП України.

Враховуючи встановлені судом докази, суд не приймає як належні докази надані відповідачем наступні документи: акт від 18.07.2013 року, згідно якого ОСОБА_3 начебто проживає з чоловіком ОСОБА_5 (т.№4 а.с.40); заяву громадянки ОСОБА_14 на ім'я начальника Краснолуцького МУЮ Полянського В.М. згідно якої ОСОБА_14 стверджує, що ОСОБА_3 начебто проживає з чоловіком ОСОБА_5 (т.№4 а.с.41). Зміст наданих акту та заяви повністю спростовуються наявними у справі письмовими доказами.

Наданий відповідачем протокол №44 засідання комітету профспілкової організації працівників органів і установ юстиції та ДВС в Луганській області (т.№1 а.с.147-149) від 20.12.2010 року для суду також не є належним доказом обґрунтованості та законності розгляду подання Краснолуцького міського управління юстиції стосовно надання згоди на звільнення ОСОБА_3

У цьому питанні суд виходить з того, що відповідно до чинного законодавства України головною метою діяльності профспілки є здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки, у зв'язку з чим у даному випадку завданням комітету профспілкової організації працівників органів і установ юстиції та ДВС в Луганській області при розгляді подання начальника Краснодонського МУЮ було здійснення представництва і захист трудових прав та інтересів члена профспілки ОСОБА_3 у відносинах з роботодавцем.

Зазначений протокол не заснований на фактичних обставинах конфлікту, який є наявним і підтверджується змістом подання відповідача між членом профспілки та роботодавцем. Крім того протокол не містить відомостей, що члени профспілкового комітету при розгляді подання з'ясовували та оперували інформацією про те, що ОСОБА_3 є одинокою матір'ю, яка виховує трьох неповнолітніх дітей. Не з'ясовували яке джерело виникнення конфлікту, чи дійсно начальник Краснолуцького міського управління юстиції внаслідок відмови ОСОБА_3 у квітні 2009 року сплатити власними коштами за спожиту відділом ДРАЦС Краснолуцького МУЮ електроенергію почав упереджено ставиться до неї за це та принижує її гідність? У зв'язку з цим чому начальник Краслолуцького МУЮ застосовує свої владні повноваження не з метою, з якою ці повноваження йому надані? До того ж, протокол не містить посилань на підстави відсутності ОСОБА_3 на засіданні профспілкового комітету і причини, чому це питання розглядається без її участі. Профспілковий комітет взагалі не приймав і не враховував будь-яких пояснень позивачки.

Суд не приймає як належний доказ порушення позивачкою своїх службових обов'язків наказ Краснолуцького міського управління юстиції №1-Д від 06.05.2009 року (т.№1 а.с.150-151) про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, оскільки відповідно змісту мотивувальної частини наказу позивачці, яка за посадою є спеціалістом І категорії відділу ДРАЦС ставиться в провину не проведення оперативних нарад та семінарських занять з питань роботи зі зверненнями громадян і таке інше, оскільки відповідно до розподілу обов'язків між працівниками відділу ДРАЦС від 05.11.2010 року (т.№1 а.с. 152 -153) такі обов'язки на ОСОБА_3 не покладені взагалі. Крім того такого розподілу обов'язків за період 2008-2009 років відповідач суду не надав, тим більше, що проведення оперативних нарад вочевидь є компетенцією керівника.

Отже, з огляду на досліджені у справі докази суд приходить до висновку, що позивачка надала докази та навела обставини, які підтверджують її позовні вимоги щодо визнання наказу Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області від 22 грудня 2010 року №14-К про її звільнення незаконним та поновлення її на посаді спеціаліста І категорії відділу державної реєстрації актів цивільного стану зазначеного управління, а також стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22 грудня 2010 року по 17 липня 2013 року.

Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, особливістю адміністративного процесу є те, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи докази суд приходить до висновку, що відповідач не надав суду належних доказів використання ним своїх владних повноважень щодо звільнення позивачки у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, приймаючи рішення у цій справі суд вважає необхідним застосувати правила ч.2 ст.11 КАС України, згідно яких суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З урахуванням зазначеного та задовольняючи позовні вимоги, з метою повного захисту прав позивачки, суд вважає за необхідне перший пункт позовних вимог позивачки викласти в редакції суду, а саме: визнати наказ Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області від 22 грудня 2010 року №14-К про звільнення ОСОБА_3 незаконним та поновити її на посаді спеціаліста І категорії відділу державної реєстрації актів цивільного стану Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області.

Що стосується вимоги позивачки стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн.

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» від 31.03.95 р. (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Позивачка надала суду докази винних дій відповідача, а саме використання ним своїх владних повноважень щодо її звільнення не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, які привести до встановлених у спрві наслідків, а саме:

- наказ щодо утворення атестаційної комісії для організації та проведення атестації у складі, що повинно відповідати вимогам п.4 Положення про проведення атестації, не видавався, суду не наданий;

- відповідно до протоколу №1 від 03.12.2010 року (т.№1 а.с.137-145) на порушення вимог п.4 Положення про проведення атестації до складу атестаційної комісії не був включений керівник відділу ДРАЦС Краснолучського МУЮ, в якому працюють державні службовці що підлягали атестації, не включені представники кадрової та юридичної служб, не запрошені до комісії працівники відділу реєстрації актів цивільного стану, що унеможливило об'єктивного проведення атестації;

- на порушення п.6 Положення про проведення атестації термін і графік проведення атестації наказом не затверджувався і до відома державних службовців у тому числі позивачці, які атестувалися, не пізніше ніж за місяць до проведення атестації, не доводився;

- на порушення ч.3 ст.40 КЗпП України прийнявши рішення про звільнення позивачки з підстав, зазначених у пункті 2 цієї статті, відповідач не приймав заходи щодо її переведення, за згодою позивачки, на іншу роботу, в той час як реальна можливість такого переведення встановлена судом згідно до довідки №78 від 09.03.2011 року (т.№2а.с.145-146), за якою станом на 03.12.2010 року, тобто на дату ухвалення атестаційної комісією висновку про невідповідність ОСОБА_3 займаній посаді, мались дві вакансії, а саме: спеціаліста 1 категорії в Краснолуцькому МУЮ, на яку 13.12.2010 року призначена ОСОБА_12; та спеціаліста ІІ категорії ВДРАЦС Краснолуцького МУЮ, на яку 10.12.2010 призначена ОСОБА_13

- проігноровані відповідачем приписи ч.3 ст. 184 КЗпП України, відповідно до якої звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

- на порушення Положення про проведення атестації позивачка не була ознайомлена ані з атестацією, ані з характеристикою;

- протокол №44 засідання комітету профспілкової організації працівників органів і установ юстиції та ДВС в Луганській області (т.№1 а.с.147-149) від 20.12.2010 року не є належним доказом обґрунтованості та законності розгляду подання Краснолуцького міського управління юстиції стосовно надання згоди на звільнення ОСОБА_3, в той же час протоко підтверджує незаконність дій відповідача щодо порушення трудових прав позивачки;

- наказ №1-Д від 06.05.2009 року (т.№1 а.с.150-151) про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності ґрунтується начеб то не проведенні нею оперативних нарад та семінарських занять з питань роботи зі зверненнями громадян і таке інше у період 2008-2009 років, але розподілу обов'язків між працівниками відділу ДРАЦС суду не надано, а проведення оперативних нарад це компетенція керівника;

- наказ №1-Д від 01.06.2010 року (т.№1 а.с.133-136) про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності ґрунтується начебто на неналежному виконанні нею своїх обов'язків, але суд установив, що позивачка хворіла у період з 13.05.2010 року по 28.05.2010 року, що підтверджено випискою із історії хвороби (т.№1 а.с.27) та іншою медичною документацією (т.№1 а.с.21-26) і це унеможливлювало з боку позивачки виконувати обов'язки та усувати недоліки, про які йдеться у наказі. Вочевидь зазначений наказ є упередженим і підкреслює заінтересованість відповідача будь-яким способом, навіть таким, що суперечить чинному законодавству будь-що звільнити позивачку.

- відповідач безпідставно надав суду акт від 18.07.2013 року, згідно якого ОСОБА_3 начебто проживає з чоловіком ОСОБА_5 (т.№4 а.с.40), та заяву громадянки ОСОБА_14 на ім'я начальника Краснолуцького МУЮ Полянського В.М. згідно якої вона також стверджує, що ОСОБА_3 начебто проживає з чоловіком ОСОБА_5 (т.№4 а.с.41). Зміст акту та заяви повністю суперечить і рішенню суду про розірвання шлюбу між позивачкою та ОСОБА_3 (т.№3 а.с.168), свідоцтву про розірвання шлюбу (т.№3 а.с.88) довідці директора гімназії №1 де навчається донька позивачки(т.№3 а.с.169), довідці про склад сім'ї від 18.06.2013 року (т.№4 а.с.27), довідці про склад сім'ї від 17.04.2008 (т.№4 а.с.28).

Отже, встановлені та досліджені судом докази у всій своїй сукупності та у повній мірі надають можливість дійти висновку про звільнення позивачки з порушенням вимог закону.

За таких підстав суд вважає, що в судовому засіданні були встановлені обставини, які вказують на заподіяння відповідачем позивачці моральної шкоди незаконними діями та порушенням її прав та інтересів.

Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦПКУ).

При цьому суд, враховує практику Європейського суду при розгляді питання моральної шкоди, оскільки згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень й практики Європейського Суду з прав людини» рішення Європейського Суду є джерелом права для України та підлягають обов'язковому виконанню судами України при розгляді справ.

Відповідно до рішень Європейського суду, що виносилися за справами Войтенко проти України, Науменко проти України, на думку Суду, несплата грошових сум, належних постраждалим особам призвела до моральних страждань. Тобто Європейський Суду з прав людини виходить із презумпції, що порушення прав викликає моральні страждання у будь-якої людини, що сам факт порушення викликає у людини певний душевний стан, страждання і це не потребує спеціального доказування з боку постраждалої особи.

У даному випадку суд вважає, що позивачка надала докази, зокрема:

- допущення порушення відповідачем стосовно неї вимог ст.43 Конституції України, ст.ст.40, 184 КЗпП України, порушення вимог Положення про проведення атестації, які спрямовані на захист прав та інтересів позивачки у правовідносинах з роботодавцем у питаннях права на роботу та звільненню з роботи лише у випадках та у порядку, які виключно передбачені чинним законодавством;

- позивачка надала суду докази глибини фізичних та душевних страждань, для цього позивачка визначила такі страджання з посиланням на особисті властивости її психіки як жінки та одинокої матері, на фоні плямування відповідачем її жіночої гідності, та глузування з неї, що була за будь-яку ціну незаконно звільнена без матеріальної підтримки, без стабільної роботи і доходу, в наслідок чого у період з 2010 року та по 2013 рік вимушена була утримувати трьох доньок, двоє з яких є неповнолітніми немаючи роботи і стабільного доходу;

- погіршення її професіональних здібностей внаслідок вимушеного прогулу, що позбавляє її можливості в реалізації професійних здібностей, втрачання навичок внаслідок неможливості застосовувати напрактиці юридичні знання, навички та набуту юридичну практику.

- ступіню вини відповідача, адже вина відповідача повністю доведена доказами, дослідженими у судовому засіданні, і вина за загальним правилом є підставою для відшкодування моральної шкоди. Для цього позивачка визначила форму вини завдавача шкоди, а саме умисел, щляхом застосування своїх владних повноважень, що зазначується дослідженими по справі доказами.

Відповідно до пунктів 2, 3 частині 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби-у межах сумми стягнення за один місяц; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а статтею 94 КАС України не передбачено їх стягнення у даному випадку.

Відповідно до ч.3 ст.160 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови в повному обсязі може бути відкладено на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 87, 94, 98, 158, - 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-начальник Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області Полянський Валентин Миколайович, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди-задовольнити.

Визнати наказ Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області від 22 грудня 2010 року №14-К про звільнення ОСОБА_3 незаконним та поновити її на посаді спеціаліста І категорії відділу державної реєстрації актів цивільного стану Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області.

Стягнути з Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 грудня 2010 року по 17 липня 2013 року.

Стягнути з Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області на користь ОСОБА_3 компенсацію моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн.

Постанова в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді спеціаліста І категорії відділу державної реєстрації актів цивільного стану Краснолуцького міського управління юстиції Луганської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10днів з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 22 липня 2013 року.

Суддя

Л.С. Качуріна