ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2013 року

м. Полтава

Справа № 816/4101/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Супруна Є.Б.,

при секретарі - Дубовик О.І.,

за участю представника позивача - Кремель В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Державного підприємства "Чутове" до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України про скасування постанов та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

04 липня 2013 року Державне підприємство "Чутове" (далі - ДП "Чутове", позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Міністерства юстиції України (далі - ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області, відповідач) про скасування постанови про арешт коштів боржника від 12.06.2013 ВП №5967277 та постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 06.03.2013 ВП №5967277, зобов'язання зняти арешт з рахунків підприємства у банку.

Мотивуючи свій позов позивач стверджує, що вимога державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору може бути заявлена лише в межах провадження у справі про банкрутство. Оскільки така вимога відповідачем своєчасно не заявлялася, то її не було включено до реєстру вимог конкурсних кредиторів, затверджених ухвалою господарського суду Полтавської області від 15.11.2005. У зв'язку з цим позивач, з посиланням на ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", стверджує, що заявлені після закінчення строку чи не заявлені взагалі вимоги конкурсних кредиторів вважаються погашеними. Відтак у державного виконавця не було правових підстав для винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 06.03.2013, що у свою чергу свідчить і про незаконність постанови про арешт коштів боржника від 12.06.2013. Недотримання відповідачем обов'язку щодо інформування учасників виконавчого провадження про всі рішення, прийняті виконавцем в ході примусового виконання, призвели до того, що про існування спірних постанов позивач дізнався від банківської установи лише після накладення арешту на рахунки Військового племзаводу "Чутове" (нині - ДП "Чутове").

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив. Натомість надав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності свого представника та письмові заперечення, в яких зазначав, що постановою ВДВС Чутівського РУЮ від 24.01.2008 було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-647, виданого Чутівським районним судом Полтавської області, щодо стягнення з Військового племзаводу "Чутове" на користь ОСОБА_3 державного мита в сумі 59,51 грн. Після зупинення, у зв'язку із введенням мораторію, виконавче провадження передано до ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області та приєднано до зведеного виконавчого провадження і постановою від 06.03.2013 виконавче провадження було поновлено. У зв'язку з несплатою коштів за виконавчим листом у строк, встановлений для добровільного виконання, державним виконавцем 06.03.2013 було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 5,95 грн. Внаслідок невиконання вказаної постанови, державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області винесено постанову про арешт коштів боржника від 12.06.2013 в межах суми заборгованості за виконавчим документом у розмірі 59,51 грн. та суми несплаченого виконавчого збору - 5,90 грн., разом - 65,41 грн. З огляду на чітку послідовність дій державного виконавця відповідач вважає, що оскаржувані постанови винесені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Законом України "Про виконавче провадження", у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Зважаючи на скорочений термін розгляду даної категорії справ, встановлений ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе здійснити розгляд і вирішення справи за даної явки.

Заслухавши пояснення представника позивача, ознайомившись із запереченнями відповідача, дослідивши залучені до матеріалів справи та зібрані судом письмові докази, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступних висновків.

Із матеріалів справи слідує, що 10.12.2001 Чутівським районним судом Полтавської області видано виконавчий лист №2-647 щодо стягнення з Військового племзаводу "Чутове" на користь ОСОБА_3 сплаченого державного мита в сумі 59,51 грн.

У зв'язку з цим постановою ВДВС Чутівського РУЮ від 24.01.2008 за заявою ОСОБА_3 було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Чутівського районного суду Полтавської області №2-647 про стягнення з Військового племзаводу "Чутове" на користь ОСОБА_3 боргу в розмірі 59,51 грн.

25.06.2005 ухвалою Господарського суду Полтавської області за заявою Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області порушено провадження у справі №10/59 про банкрутство відносно Військового племзаводу "Чутове". Цією ж ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів із наслідками, передбаченими ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

15.11.2005 ухвалою Господарського суду Полтавської області по справі №10/59 затверджено вимоги конкурсних кредиторів Військового племзаводу "Чутове".

Постановою ВДВС Чутівського РУЮ від 01.02.2008 виконавче провадження зупинено в порядку п. 8 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, що діяла на час зупинення виконавчого провадження.

01.02.2008 виконавче провадження №5967277 з примусового виконання виконавчого листа №2-647 приєднано до зведеного виконавчого провадження №33826530, яке веде ВДВС Чутівського РУЮ.

На підставі постанови начальника УДВС ГУЮ у Полтавській області від 14.09.2012 виконавче провадження передано до відділу примусового виконання рішень, постановою якого від 08.11.2012 виконавче провадження прийнято до виконання.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.12.2012 №10/59 припинено провадження у справі про банкрутство у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника.

Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області від 06.03.2013 виконавче провадження поновлено.

06.03.2013 державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області винесено постанову про стягнення з Військового племзаводу "Чутове" виконавчого збору у розмірі 5,95 грн. у зв'язку з невиконанням виконавчого листа №2-647 у строк встановлений для самостійного виконання.

18.04.2013 та 12.06.2013 державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області були винесені постанови про арешт коштів боржника (Військовий племзавод "Чутове"), якими накладено арешт на кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках у банківських установах м.Полтави.

Вказані обставини справи встановлені в ході судового засідання і не заперечувалися представником позивача.

Не погоджуючись із правомірністю винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 06.03.2013 та постанови про арешт коштів боржника від 12.06.2013, ДП "Чутове" звернулося до суду з даним позовом, в якому просить скасувати зазначені постанови, зобов'язавши державного виконавця зняти арешт з банківського рахунку боржника.

Надаючи правову оцінку доводам позивача та запереченням відповідача, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Обґрунтовуючи факт дотримання строку звернення до суду з даним позовом, ДП "Чутове" вказує на порушення відповідачем власного обов'язку щодо надсилання учасникам виконавчого провадження всіх рішень, які приймаються державним виконавцем в ході виконавчого провадження. Так, у даному випадку про існування оскаржуваних постанов позивач дізнався від банківської установи лише після накладення відповідачем арешту на кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках ДП "Чутове", відкритих у філії АТ "Укрексімбанк" у м. Полтаві, після чого одразу ж була подана позовна заява до суду.

У свою чергу відповідач звертає увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, оскільки всі копії оскаржуваних постанов направлялися на адресу державної реєстрації ДП "Чутове" простою поштою у відповідності до вимог ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження".

Вирішуючи питання про дотримання позивачем строку звернення до суду, суд виходить з наявних у справі письмових доказів, зокрема копії матеріалів виконавчого провадження ВП №5967277, які містять лише супровідні листи про направлення відповідних копій постанов на адресу позивача, разом з цим відсутні будь-які достовірні докази поштового направлення, як то чеки відділення зв'язку, копії конвертів і т.і., цих постанов позивачу, що з великою ймовірністю могло призвести до невчасного інформування сторони про рішення державного виконавця у виконавчому провадженні.

У зв'язку з відсутністю беззаперечних доказів направлення позивачу спірних постанов, суд вважає доведеним факт невчасного отримання ДП "Чутове" постанови про стягнення виконавчого збору та про арешт коштів боржника, що у свою чергу спростовує твердження відповідача про пропуск строку звернення до суду. Тому справа за даним позовом підлягає розгляду по суті.

Відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. №606-XIV (далі - Закон №606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 5 ст. 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 1 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

Судовим актом, який в даному випадку підлягає обов'язковому виконанню, є рішення Чутівського районного суду Полтавської області на виконання якого 10.12.2001 видано виконавчий лист №2-647 про стягнення з Військового племзаводу "Чутове" на користь ОСОБА_3 боргу в розмірі 59,51 грн.

Як зазначалося вище, сума боргу в добровільному порядку не погашена.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 28 Закону №606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

На підставі даної норми державний виконавець ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області, після поновлення 06.03.2013 виконавчого провадження, того ж дня виніс постанову про стягнення з Військового племзаводу "Чутове" виконавчого збору у розмірі 5,95 грн. у зв'язку з невиконанням виконавчого листа №2-647 у строк встановлений для самостійного виконання.

То ж, у світлі наведеної норми, твердження позивача про незаконність постанови про стягнення виконавчого збору суд відкидає як безпідставні і такі, що суперечать фактичним обставинам справи.

Недоречним суд визнає й посилання позивача на порушення державним виконавцем під час провадження виконавчих дій норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки згідно з преамбулою цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Сторонами у справі про банкрутство, відповідно до ст. 1 вказаного Закону, є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут). Учасниками у справі про банкрутство є сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності - боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Відповідно ж до ст. 7 Закону №606-XIV учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання. Сторонами у виконавчому провадженні, згідно з ч. 1 ст. 8 Закону №606-XIV, є стягувач і боржник.

Постанова про стягнення з боржника виконавчого збору виноситься лише відносно сторони у виконавчому провадженні - боржника, проте аж ніяк не відносно боржника - сторони у справі про банкрутство.

Очевидна необізнаність позивача зі змістом Закону №606-XIV призвела до недоречних і безпідставних звинувачень державного виконавця у недотриманні ним вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", про що також свідчить ненавмисне ототожнення позивачем поняття виконавчого збору із конкурсними вимогами кредиторів.

Повноваження державного виконавця, строки вчинення виконавчих дій, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються саме нормами Закону №606-XIV. І за правилами конкуренції норм, коли застосуванню підлягають положення спеціального закону, при оскарженні дій чи рішень державного виконавця особа має керуватися нормами спеціального законодавчого акту, яким в даному випадку є Закон №606-XIV.

Таким чином, посилання позивача щодо порушення відповідачем вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не доводять протиправності дій останнього пов'язаних зі стягненням виконавчого збору, у зв'язку з чим позов у частині вимог щодо скасування постанови ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області від 06.03.2013 про стягнення з боржника виконавчого збору задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону №606-XIV стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

При цьому положенням ч. 4 даної норми Закону передбачено, що на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України від 07.12.2000 № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням суду.

З урахуванням приписів норм законодавства, наведених вище, державний виконавець, встановивши факт невиконання виконавчих документів та наявність відкритих рахунків у філії АТ "Укрексімбанк", виніс постанову від 12.06.2013 про арешт коштів боржника в межах суми боргу в розмірі 65,41 грн., що повністю відповідає обсягу компетенції суб'єкта владних повноважень та порядку прийняття спірного рішення.

То ж підстави для задоволення вимоги про скасування постанови про арешт коштів боржника від 12.06.2013 також відсутні.

За відсутності підстав для скасування спірних постанов у суду відсутній і обов'язок щодо зобов'язання державного виконавця вчинити дії зі зняття арешту з рахунків позивача у банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 23.07.2013.

Суддя Є.Б. Супрун