ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" липня 2013 р. м. Київ К/9991/21990/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Маринчак Н.Є.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - Ложечникова Ю.О.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.07.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012

у справі № 2а-10079/11/2670

за позовом ОСОБА_2

до ДПІ

про визнання скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.06.2010 №0005211702/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 2 090 449,80 грн.

Постановою названого суду від 07.08.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012, позовні вимоги задоволено. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що дохід від продажу отриманої у процесі приватизації земельної ділянки сільськогосподарського призначення не включається до об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб відповідно до підпункту 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Посилаючись на невідповідність висновків попередніх судових інстанцій вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судами було помилково ототожнено такі окремо виділені законодавцем підстави виникнення права власності на землю, як безоплатна передача із земель державної і комунальної власності та приватизація земельних ділянок, що були раніше надані у користування. Оскільки ОСОБА_2 спірну земельну ділянку було безоплатно одержано, а не приватизовано, то відсутні підстави для поширення на спірні правовідносини податкової пільги, передбаченої підпунктом 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, за договором купівлі-продажу від 29.10.2009 позивач (продавець) відчужила товариству з обмеженою відповідальністю «Земля-Ресурс» (покупець) земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,2000 га, що розташована по АДРЕСА_1; ціна договору склала 41 808 996 грн.; договір було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за номером 2979.

Дохід, отриманий від продажу зазначеної земельної ділянки, було відображено позивачем у декларації про доходи, одержані у 2009 році.

Підставою для донарахування позивачеві оспорюваної за цим позовом суми податку з доходів фізичних осіб став висновок податкового органу про те, що позивачем не було обчислено та сплачено до бюджету податок з вказаного доходу за ставкою, визначеною пунктом 7.2 названого Закону.

За змістом підпункту «є» пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до доходу з джерелом його походження з України належать, зокрема, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України.

У пункті 1.15 цієї ж статті Закону міститься визначення податкового агента, яким є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 названого Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

В силу вимог пункту 11.3 статті 11 цього Закону податковим агентом при здійсненні операцій з відчуження об'єктів нерухомого майна, в порядку, передбаченому в статті 11 цього Закону, є нотаріус, який посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору.

Порядок визначення оціночної вартості нерухомого майна, що підлягає продажу, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Сума податку самостійно сплачується сторонами (або однією стороною) договору до його нотаріального посвідчення через установи банків у сумі, визначеній податковим агентом.

Нотаріус, який посвідчив договір відчуження об'єкта нерухомості, зобов'язаний надіслати інформацію про такий договір податковому органу за податковою адресою платника податку у строки, встановлені законом для податкового кварталу.

Пунктом 17.2 статті 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент.

Підпунктом «а» пункту 20.2 статті 20 Закону встановлено, що фінансово відповідальними за порушення норм цього Закону при порушенні правил нарахування, утримання та сплати до бюджету податку з доходів платника податку, що здійснюються особами, визначеними цим Законом податковими агентами, є такі особи.

Відповідно до підпункту 20.3.2 пункту 20.3 вказаної статті Закону у разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

З огляду на наведені положення Закону у розглядуваних правовідносинах податковим агентом позивача є нотаріус, який посвідчив договір купівлі-продажу земельної ділянки, що у будь-якому разі виключає можливість донарахування ОСОБА_2 податку з доходу, отриманого від відчуження земельної ділянки.

При цьому питання щодо наявності (або відсутності) правової підстави для застосування податкової пільги в порядку підпункту 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» при визначенні порядку оподаткування доходу позивача від продажу зазначеної земельної ділянки не охоплюється предметом даного спору.

Адже відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та з урахуванням того, що у розглядуваних правовідносинах позивач не може бути суб'єктом сплати податку, правовий аналіз порядку оподаткування доходу від продажу спірної ділянки не повинен здійснюватися у межах розгляду даної справи.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій є правильними по суті, то підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 08.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 у справі № 2а-10079/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

М.І. Костенко

судді:

І.О. Бухтіярова

Н.Є. Маринчак