У х в а л а

іменем україни

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М.Й.,

суддів Чуйко О.Г., Слинька С.С.,

за участю прокурора Сорокіної О.А.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 11 липня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, із доповненнями до неї і касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2013 року.

Цим вироком засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше не судимого,

• за ч. 2 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права займати посади в органах судової влади строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 2-4 ст.76 КК України.

За вироком суду ОСОБА_1, який згідно з Указом Президента України №113/2007 року від 15.02.2007 року працював на посаді судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області, - тобто був службовою особою, яка відповідно до примітки до ст. 368 КК України займає відповідальне становище, засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

06 серпня 2010 року до судді ОСОБА_1 звернувся ОСОБА_2 за поясненнями того, що наприкінці липня 2010 року він отримав від адвоката ОСОБА_3 рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30.06.2010 року за цивільною справою № 2-0-37/2010, яким нібито було встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 із його дружиною ОСОБА_4 однією сім'єю, проте перевіркою працівниками канцелярії суду встановлено, що за вказаним у рішенні номером 2-0-37/2010 в суді зареєстрована інша цивільна справа за заявою ОСОБА_5 про звільнення повноважень опікуна, яка була розглянута суддею Танічем Л.М. 12 березня 2010 року.

Суддя ОСОБА_1 також підтвердив ОСОБА_2 що таке рішення він не виносив, оскільки вказана цивільна справа в його провадженні не перебувала. При цьому ОСОБА_1 відібрав від ОСОБА_2 пояснення про неправомірні дії адвоката ОСОБА_3, копію сфальсифікованого судового рішення разом із квитанцією про оплату юридичних послуг і залишив їх собі. Тобто ОСОБА_1, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, і виявивши факт вчиненого злочину щодо підроблення документу, діяв усупереч вимог частин 1, 2 ст. 97 КПК України 1960 р. - згідно з якими прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню; по заяві або повідомленні про злочин прокурор, слідчий та орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити в порушенні кримінальної справи, направити заяву або повідомлення за належністю.

Суддя ОСОБА_1 про факт звернення ОСОБА_2 до суду як до державного органу з приводу підробленого судового рішення керівництво суду не повідомив та на порушення вимог ст. 97 КПК України 1960 р. відібране від ОСОБА_2 пояснення, яке фактично було повідомленням про злочин, а також саму підроблену копію рішення суду до правоохоронних органів від свого імені як суддя за належністю не направив, маючи на меті в подальшому одержати за це від ОСОБА_3 хабар у розмірі 3000 доларів США.

15 жовтня 2010 року близько 12 год 43 хв та 28 жовтня 2010 року близько 14 год 10 хв ОСОБА_1, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, та діючи умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи в автомобілі ОСОБА_3 марки «Шкода-Октавія», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, біля кафе «Лагуна», розташованому по вул. Першотравневій в м. Добропіллі Донецької області, 15, та відповідно біля Добропільського міськрайонного суду Донецької області, розташованому по вул. Радянській, 39, у м. Добропіллі Донецької області, одержав від адвоката ОСОБА_3 хабар у сумі 8 000 грн та відповідно 16 000 грн, за не направлення матеріалів за зверненням ОСОБА_2 до органів прокуратури в порядку ст. 97 КПК України 1960 р. для вирішення питання про порушення щодо ОСОБА_3 кримінальної справи за підробку документів.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2013 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційних скаргах:

- прокурор, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, доводить, що судом першої інстанції ОСОБА_1 призначено покарання, яке внаслідок м'якості, не відповідає тяжкості вчиненого засудженим злочину та даним про його особу. Звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні апеляції прокурора, в якій також порушувалося питання про м'якість призначеного засудженому покарання. При цьому, як зазначає прокурор, ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2013 року не відповідає вимогам ст.377 КПК України 1960 р. Просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. У доповненнях до касаційної скарги прокурор наводить аналогічні доводи та просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, у тому числі у зв'язку з невідповідністю призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого засудженим злочину та даним про особу останнього внаслідок м'якості. Додатково звертає увагу на неправильність застосування ст.75 КК України та звільнення засудженого від відбування додаткового покарання;

- засуджений ОСОБА_1, надаючи свій аналіз доказам, доводить незаконність свого засудження за ч.2 ст.368 КК України. Стверджує, що заява ОСОБА_2 помилково визнана судом як заява про злочин, а він як суддя не повинен був поза судовим процесом приймати процесуальні рішення щодо повідомлення про злочин, у тому числі направляти заяву за належністю. Вказує на неправильне встановлення направленості його умислу при залишенні у себе заяви, пояснень ОСОБА_2 та подробленого судового рішення, оскільки ці дії він вчинив не з метою отримання в подальшому хабара від адвоката ОСОБА_3, а для забезпечення цих документів як речових доказів. Зазначає про наявність у справі недопустимих доказів. Стверджує про формальність розгляду справи судом апеляційної інстанції та невідповідність ухвали вимогам ст.377 КПК України 1960 р. Просить скасувати судові рішення щодо нього, а провадження по справі закрити на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України 1960 р.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив касаційну скаргу прокурора задовольнити, а касаційну скаргу засудженого задовольнити частково, скасувавши ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2013 року з направленням справи на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до вимог ст.395 КПК України касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 р.

Зокрема, статтею 377 КПК України передбачено, що зміст ухвали апеляційного суду повинен містити виклад суті апеляції, короткий зміст пояснень осіб, які брали участь у судовому засіданні, і докладні мотиви прийнятого судом рішення. В ухвалі повинні бути проаналізовані і співставлені з наявними у справі доказами всі доводи апеляції і на них дана вичерпна відповідь, а у разі залишення апеляції без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

Як убачається зі справи, не погоджуючись із постановленим вироком, на нього були подані апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засудженим ОСОБА_1 та його захисником ОСОБА_6 До початку розгляду справи в суді прокурор та засуджений доповнили свої апеляції.

Доводи апеляції учасників процесу щодо незаконності постановлено вироку щодо ОСОБА_1 були аналогічними доводам касаційних скарг прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, та засудженого, зокрема, з мотивів істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону, незаконності засудження ОСОБА_1 за вчинення зазначеного у вироку злочину, невідповідності призначеного останньому покарання, яке внаслідок м'якості не відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу. На обґрунтування своїх вимог ними були наведені відповідні мотивовані доводи.

Залишаючи апеляції без задоволення, апеляційний суд не навів в ухвалі підстав прийняття такого рішення, не дав вичерпної відповіді на доводи апеляцій, не сформулював належним чином висновки щодо відсутності істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, у тому числі щодо незаконності його засудження за ч.2 ст.368 КК України, обґрунтування його вини недопустимими, штучно створеними доказами по справі. Не в повній мірі суд апеляційної інстанції оцінив доводи ОСОБА_1 і його захисника про те, що пояснення ОСОБА_2 не є фактичним повідомленням про злочин, та те, що засуджений, на його думку, не повинен був поза межами процесуальних відносин вчиняти дії, визначені ст.97 КПК України 1960 р., а дії адвоката ОСОБА_3 були провокацією хабара. Також суд апеляційної інстанції не зазначив обґрунтовані підстави, через які визнано безпідставною апеляцію прокурора у частині правильності призначеного ОСОБА_1 покарання за вчинення умисного корисливого тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.368 КК України, у тому числі із застосуванням ст.75 КК України, звільненням від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права займати посади в органах судової влади та не призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Тобто суд апеляційної інстанції, формально розглянувши справу щодо ОСОБА_1, не надав обґрунтованих відповідей на доводи поданих апеляцій, чим порушив право учасників процесу на об'єктивний та неупереджений розгляд справи в апеляційному порядку.

З огляду на вищевикладене, касаційна скарга прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, підлягає задоволенню, а касаційна скарга засудженого ОСОБА_1- задоволенню частково, а ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2013 року щодо ОСОБА_1 - скасуванню як така, що не відповідає вимогам ст.377 КПК України 1960 р. та винесена з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства.

При новому розгляді кримінальної справи в апеляційному порядку суд повинен виконати вимоги ст.358 КПК України (у редакції 1960 року), ретельно перевірити зібрані у справі докази, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, перевірити доводи апеляцій учасників процесу та та з урахуванням усіх обставин визначитись щодо правильності призначення судом покарання, та прийняти законне й обґрунтоване рішення, виклавши його у процесуальному документі згідно з вимогами закону. Якщо при новому апеляційному розгляді підтвердиться обсяг обвинувачення, за яким ОСОБА_1 визнано винуватим, призначене йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати м'яким.

Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 р., пунктами 11, 15 розділу ХІ Кримінального процесуального кодексу України колегія суддів

ухвалила:

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, із доповненням до неї задовольнити, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2013 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд у той же суд в іншому складі суддів.

С у д д і:

______________________________________________________________ М.Й. ВільгушинськийС.С. СлинькоО.Г. Чуйко