ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2013 року

Справа № 5024/1851/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого

Овечкіна В.Е.,

суддів

Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача

-Рибась Ю.О.,

відповідача третьої особи

-Білецький О.В., -не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Агрофірми радгоспу "Білозерський"

на постанову

Одеського апеляційного господарського суду від 30.04.2013

у справі

№5024/1851/2012

за позовом

ПАТ "Херсонгаз"

до (третя особа

Агрофірми радгоспу "Білозерський" - Чернобай О.В.)

про

відшкодування шкоди

встановив:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 14.03.2013 (суддя Ярошенко В.П.) в позові відмовлено у зв'язку з недоведеністю завдання шкоди працівником Агрофірми радгоспу "Білозерський" під час виконання ним своїх трудових обов'язків.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.04.2013 (судді: Мирошниченко М.А., Головей В.М., Шевченко В.В.) рішення скасовано, позов задоволено - на підставі ч.2 ст.1172 ЦК України стягнуто з Агрофірми радгоспу "Білозерський" на користь ПАТ "Херсонгаз" 153927,47 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої позивачу внаслідок пошкодження газопроводу підрядником (Чернобай О.В.), який діяв за завданням замовника (Агрофірми радгоспу "Білозерський") на виконання умов укладеного між ними договору підряду від 05.07.2012.

Агрофірма радгосп "Білозерський" в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.1166,1172 ЦК України, ст.9 Закону України "Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів", п.п.100,103 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою КМ України від 30.11.2011 №1232, та ст.ст.32,33,34 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на недоведеність належними доказами своєї вини у пошкодженні газопроводу, недоведеність належності останнього позивачу на праві власності та недоведеність завдання позивачу шкоди у заявленому розмірі.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення про відмову в позові та приймаючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Позивач просив стягнути з відповідача завдану шкоду, пославшись на те, що пошкодження належного йому (позивачу) газопроводу виникло з вини Чернобая О.В. який є працівником відповідача і який обробляв землю, що належить відповідачу.

Наявні у матеріалах справи докази, які апеляційна інстанція вважає належними, допустимими та достатніми (проектно-будівельна документація, акт приймання в експлуатацію, технічний паспорт, схема суміжних ділянок з зазначенням меж тощо) надають можливість зробити висновок, що газопровід, розташований на полі в районі с.Ромашкове Білозерського району Херсонської області, про пошкодження якого йдеться у позові, по-перше, належить позивачу, по-друге, в свій час був введений належним чином в експлуатацію, по-третє, не є магістральним трубопроводом, а є міжселищним розподільним газопроводом, а по-четверте, він (газопровід) проходить через земельну ділянку яка належить відповідачу.

За таких обставин, доводи відповідача про те, що позивач не довів, що вказаний газопровід належить йому (позивачу), не прийняті судом до уваги.

Також судом не прийнято до уваги доводи відповідача про те, що у порушення чинного законодавства позивач не зробив на місцевості позначки, які б підтверджували та позначали наявність та проходження вказаного газопроводу, і відповідач не знав про існування цього газопроводу, оскільки, по-перше, вказаний газопровід не є магістральним, а тому на нього не розповсюджуються вимоги Закону України "Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів", і відповідно не повинен позначатись як магістральний газопровід. Водночас, матеріали справи свідчать, що цей газопровід був позначений стовпчиками які були встановлені через кожні 500 метрів, що відповідає вимогам Додатку 1 Правил безпеки систем газопостачання України"), затверджених наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 01.10.1997р., №254, де зазначено, що при прокладенні підземних газопроводів поза територією населених пунктів орієнтирні стовпчики повинні встановлюватися з інтервалами між ними не більше 500м на прямих ділянках газопроводів, а також у характерних точках траси газопроводу (повороти, відгалуження та ін.), тобто його було позначено згідно вимог законодавства, що пред'являються до міжселищних розподільних газопроводів.

По-друге, з наявних у матеріалах справи листів від 14.06.2012 №1024 та від 09.10.2012 №1628 , які відповідач направляв на адресу позивача, вбачається, що відповідач повідомляв позивача що проведення робіт у с.Ромашкове (укладення бетонної плити та огорожа проїзду вздовж газопроводу) буде закінчено до 15.06.2012р. і що двометрова зона вздовж газопроводу буде виділена після розкорчовки садів та виноградників восени 2012 року. Відповідач також просив позивача у зв'язку з розкорчуванням багатолітніх насаджень сливи та початком виконання робіт з підняття протрасирувати газопровід високого тиску в районі с.Ромашкове і таке протрасування позивачем було здійснено та доведено до відповідача (т.1 а.с.99-101)

Враховуючи викладене, відповідач був обізнаний про наявність газопроводу на належній йому земельній ділянці, а тому його посилання на свою необізнаність та відсутність познак газопроводу не можуть прийматись до уваги.

В матеріалах справи наявний акт пошкодження газопроводу від 12.11.2012, складений та підписаний представниками позивача та відповідача, який підтверджує факт пошкодження газопроводу високого тиску Ф219х10 мм. к с.Дніпровське Білозерського району Херсонської області (район садів АФ „Білозерський" у с.Ромашкове), внаслідок дій тракториста Чернобая О.В.

Дійсно, Правилами безпеки систем газопостачання України, затвердженими наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 01.10.1997р. №254, встановлено порядок розслідування аварій та нещасних випадків спеціальною комісією за участю відповідного наглядового органу та передбачена форма і зміст актів, які складаються за наслідками аварій і ця форма є обов'язковою.

Проте, в даному випадку пошкодження газопроводу не аварією у розумінні п.100 вказаного Порядку, оскільки не містить притаманних ознак вказаних в ньому аварій, а, відтак, передбачений Правилами безпеки систем газопостачання України порядок розслідування аварій та форма акту не є обов'язковими щодо пошкодження, відшкодування збитків за яке є предметом цього спору.

Водночас за приписами п.4.3.29 Правил безпеки систем газопостачання України, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці №254 від 01.10.1997р., за результатами технічного обстеження сталевих і поліетиленових газопроводів складається акт, в якому з врахуванням виявлених дефектів і оцінки технічного стану слід дати висновок про можливість подальшої експлуатації газопроводу, необхідність і строки проведення його ремонту і заміни. Акт технічного обстеження повинен затверджуватися керівником СПГГ або підприємства. Результати обстеження записуються в паспорті газопроводу.

Викладене свідчить, що випадку пошкодження газопроводу без ознак аварій, зазначених у вищевказаному Порядку, складається акт у довільній формі, в якому встановлюється та відображається лише сам факт пошкодження.

Складений позивачем і підписаний відповідачем без зауважень акт відповідає цим вимогам, а, відтак, є належним доказом підтвердження пошкодження газопроводу.

Наявна у справі пояснювальна записка Чернобая О.В. безумовно свідчить, що пошкодження газопроводу виникло саме з вини Чернобая О.В., який обробляв належними відповідачу тракторами земельну ділянку, яка також належить відповідачу, і по якій було прокладено цей газопровід.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позову, послався лише на ту обставину, що Чернобай О.В., який обробляв землю і, який, як вважає позивач, пошкодив газопровід, не знаходиться з відповідачем у трудових відносинах, а, відтак, з відповідача неможливо стягнути завдану шкоду на підставі ч.1 ст.1172 ЦК України, зазначеної позивачем у позові.

Проте, апеляційна інстанція встановила, що в матеріалах справи наявний укладений між агрофірмою радгосп „Білозерський" (замовник) та Чернобаєм О.В. (виконавець) договір від 05.07.2012 (далі - договір), за умовами якого виконавець зобов'язувався за завданням замовника на власний ризик протягом визначеного в договорі строку надати наступні послуги, а саме здійснити ремонт і обслуговування трактора та виконати механізовані роботи, а замовник оплатити ці послуги (роботи). Тобто за умовами договору третя особа виконувала на замовлення відповідача певні роботи на його земельній ділянці. Укладений між відповідачем та третьою особою договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Наявні у справі докази свідчать про те, що, дійсно, третя особа (виконавець) при виконанні умов вищезазначеного договору, працюючи на земельній ділянці, що належить відповідачу, на його тракторі та виконуючи завдання відповідача (замовника), пошкодила газопровід, який належить позивачу.

Згідно з ч.2 ст.1172 ЦК України замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.

Таким чином, підстави притягнення замовника до відповідальності є такими самими, як і підстави відповідальності роботодавця: а) загальні - наявність в діях підрядника складу цивільного правопорушення; б) спеціальні - наявність підрядних відносин між замовником та підрядником, що підтверджується договором підряду; та дія підрядника за завданням замовника.

Враховуючи наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями третьої особи, яка згідно договору підряду виконувала роботи за замовленням відповідача, та фактом пошкодження газопроводу позивача в результаті цих робіт апеляційний суд дійшов висновку про те, що саме відповідач повинен відповідати за шкоду, завдану позивачу третьою особою.

Та обставина, що позивач у позові послався, як на правову підставу своєї вимоги, на ч.1 ст.1172 ЦК України, яку, дійсно, неможливо застосовувати до спірних відносин, на думку апеляційного суду, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки, з огляду на вимоги ч.1 ст.4 ГПК України, господарський суд при прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає в ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, на які посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Крім того, у статті 82 ГПК України визначено, що при прийнятті рішення суд обирає правову норму, що підлягає застосуванню до спірних відносин, а згідно роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", посилання господарського суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

З огляду на викладене, місцевий суд дійшовши висновку, що вказана позивачем правова норма (ч.1 ст.1172 ЦК України) не може застосовуватись до спірних відносин і бути юридичною (правовою) підставою для задоволення позову, повинен був застосувати іншу правову норму, а саме частину другу вказаної статті.

Місцевий суд, не врахувавши всіх вищезазначених фактичних обставин, неповно з'ясував обставини справи, не надав належної оцінки наявнім у ній доказам і необґрунтовано не застосував до спірних відносини ту норму права, яку необхідно застосовувати до них і, як наслідок, необґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

Однак, колегія не може погодитися з передчасними висновками апеляційного суду про наявність підстав для стягнення збитків, завданих позивачу внаслідок пошкодження газопроводу підрядником (третьою особою), який діяв за завданням замовника (відповідача), з огляду на таке.

В обґрунтування підстав для задоволення позову, апеляційний суд послався на норму ч.2 ст.1172 ЦК України, згідно якої замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.

В свою чергу, позивач в суді першої інстанції просив стягнути з відповідача завдану шкоду саме на підставі ч.1 ст.1172 ЦК України, наполягаючи на тому, що пошкодження належного позивачу газопроводу виникло з вини Чернобая О.В., який є працівником відповідача та обробляв землю, що належить відповідачу.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Касаційна інстанція вважає, що місцевий господарський суд цілком правомірно розглянув і вирішив спір в межах заявлених предмета та підстав позову, з огляду на наступне.

Передбачені приписами ч.1 та ч.2 ст.1172 ЦК України підстави притягнення до відповідальності замовника за договором підряду не є тими ж самими, що й підстави відповідальності роботодавця, оскільки для них притаманні різні ознаки: в першому випадку - наявність між винною особою та роботодавцем трудових відносин і завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків; в другому випадку - наявність підрядних відносин між замовником та підрядником, що підтверджується договором підряду; та дія підрядника за завданням замовника. Наведеним спростовується висновок апеляційного суду про зворотне, який ґрунтується на помилковому ототожненні вказаних складів цивільного правопорушення, які регулюються по-різному.

Відповідно до імперативних вимог ч.4 ст.22 та ч.3 ст.101 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Крім того, як роз'яснено в абзацах 1,4,5,8 п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Приписи частини четвертої статті 22 ГПК України не застосовуються під час розгляду справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій.

Колегія вважає, що на відміну від заявленого позову про відшкодування шкоди, завданої працівником відповідача при виконанні трудових обов'язків, позовна вимога про відшкодування замовником шкоди, завданої іншій особі (позивачу) підрядником, якщо останній діяв за завданням замовника, за своєю процесуально-правовою природою є зовсім іншим предметом позову. Вказана вимога не була предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційна інстанція спочатку правильно зазначила, що, з огляду на вимоги ч.1 ст.4 ГПК України, господарський суд при прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає в ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, на які посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі, якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову.

Однак, в подальшому, не врахувавши того, що заяву про зміну предмета позову позивач не подавав до початку розгляду місцевим господарським судом справи по суті, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст.ст.22,101 ГПК України фактично розглянув та вирішив іншу позовну вимогу, яка була заявлена позивачем лише при поданні апеляційної скарги на рішення від 14.03.2013, тобто не була предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, в даному випадку внаслідок застосування судом першої інстанції норми ч.2 ст.1172 ЦК України, на яку не посилався позивач в обґрунтування позовних вимог, мала б місце зміна матеріально-правових підстав позову, а тому суд першої інстанції правомірно при вирішенні даного спору керувався саме положеннями ч.1 ст.1172 ЦК України, на яку в позовній заяві та поясненнях від 11.02.2013 (а.с.49-50) послався позивач, не змінюючи предмета чи підстави позову.

Відтак, таким, що суперечить приписам ст.ст.4^{3,22,101 ГПК України та фактичним обставинам справи, є висновок апеляційного суду про обов'язок суду першої інстанції застосувати за власною ініціативою іншу правову норму, а саме ч.2 ст.1172 ЦК України, у разі встановлення того, що вказана позивачем правова норма (ч.1 ст.1172 ЦК України) не може застосовуватись до спірних правовідносин і бути юридичною (правовою) підставою для задоволення позову.}

^{Також не мають значення для даної справи твердження апеляційного суду про те, що посилання господарського суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог, оскільки з матеріалів справи не вбачається подання позивачем до суду першої інстанції клопотання про вихід за межі позовних вимог в порядку, передбаченому п.2 ст.83 ГПК України.}

^{Водночас, в будь-якому випадку, позивач не позбавлений можливості реалізувати своє право на судовий захист шляхом звернення з відповідним позовом.}

^{Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.}

Вказані процесуальні порушення неможливо усунути на стадії касаційного перегляду справи в силу недопустимості виходу за межі перегляду справи в касаційній інстанції, оскільки відповідно до імперативних приписів ч.3 ст.111^{7 ГПК України у касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зокрема, Вищий господарський суд України не вправі приймати до розгляду та розглядати змінені позовні вимоги (зі зміненим предметом позову), які не існували до початку розгляду судом першої інстанції справи по суті, оскільки були заявлені на стадії апеляційного перегляду справи. Наведене вище також обмежує касаційну інстанції в правах надати правову оцінку доводам заявника на предмет порушення апеляційним судом певних норм матеріального права, оскільки вказана правова оцінка вважатиметься передчасною за умов відсутності апеляційного перегляду первісного рішення в рамках заявлених предмета та підстав позову.}

^{Незважаючи на те, що заявник у поданій касаційній скарзі не посилається на вищевказані порушення апеляційним судом норм процесуального права (ст.ст.22,101 ГПК України), такі порушення є достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки, як роз'яснено в п.11 постанови Пленуму ВГСУ від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України", суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.}

^{З огляду на те, що вищезгадані порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки судом апеляційної інстанції, колегія вбачає правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування постанови та передачі справи на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду в межах заявлених предмета та підстав позову.}

^{Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,}

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Агрофірми радгоспу "Білозерський" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.04.2013 у справі №5024/1851/2012 скасувати з передачею справи на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун