ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2013 року

Справа № 5027/395/2012

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:

Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І.,

розглянувши касаційну скаргу

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

на постанову

від 17.01.2013

Львівського апеляційного господарського суду

у справі господарського суду Чернівецької області № 5027/395/2012

за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

до

- Генерального Консульства Румунії в місті Чернівці - Посольства Румунії в Україні

про

стягнення 4653225,50 грн.,

за участю представників: позивача-1 позивача-2 відповідачів

ОСОБА_9 ОСОБА_6 ОСОБА_7, ОСОБА_8

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач-1) та Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - позивач-2) звернулись до господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Генерального Консульства Румунії в місті Чернівці (далі - відповідач-1) та Посольства Румунії в Україні (далі - відповідач-2) про стягнення 4653225,50 грн. заборгованості по орендній платі та пені за договором оренди від 02.07.2008, укладеним між позивачем-1 та відповідачем-1.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 02.10.2012 (суддя ) у справі №5027/395/2012 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Генерального Консульства Румунії у місті Чернівці на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 2023141,53 грн. заборгованості по орендній платі, 27030,49 грн. пені та 28365,83 грн. судового збору. Стягнуто з Генерального Консульства Румунії у місті Чернівці на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 2023141,52 грн. заборгованості по орендній платі, 27030,50 грн. пені та 28365,83 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Львівський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою Генерального Консульства Румунії у місті Чернівці, постановою від 17.01.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Краєвська М.В.) рішення місцевого господарського суду скасував та припинив провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Позивачі, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, в поданій касаційній скарзі просять її скасувати та передати справу до Львівського апеляційного господарського суду для розгляду по суті, посилаючись порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 124 Конституції України,ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", ст. ст. 12, 15, п.1 ч.1 ст. 80, ст. 123 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 заперечив проти її задоволення.

Заслухавши присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, правовідносини між сторонами за справою - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендодавець) та Генеральним консульством Румунії у місті Чернівці (орендар), врегульовано договором оренди від 02.07.2008, посвідченим нотаріально за № 2647, за умовами якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти в тимчасове платне користування на умовах оренди приміщення, розташоване у АДРЕСА_1, загальною площею 595,6 м^{2, яке належить орендодавцеві на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міськради 03.07.22007, терміном на 5 років, зі сплатою щомісячної орендної плати в еквіваленті 25 дол. США за 1 м2, що становить 14890 дол. США або (на день укладення договору) 75194,50 грн.}

Спір у справі виник з огляду не невиконання відповідачем-1 своїх зобов'язань зі сплати орендної плати за вказаним договором оренди за період з 01.09.2009 по 30.06.2012.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-1 на користь кожного з позивачів по 2023141,53 грн. заборгованості по орендній платі та по 27030,49 грн. пені, суд першої інстанції керувався приписами ст. ст. 124, 125 Конституції України, ст. ст. 12, 15, 123 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 2, 5, 25, 26, 27, 30, 31, 32, 43, 44, 76, 77 Закону України "Про міжнародне приватне право", ст. ст. 526, 611, 651, 759, 762, 765, 782, 784, 795 Цивільного кодексу України, ст. ст. 43, 58 - 62 Віденської конвенції про консульські зносини від 24.04.1963, ст. 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18.04.1961, виходив з того, що спірні правовідносини є цивільно-правовими, в яких відповідач-1 виступає як дієздатний і правоздатний суб'єкт приватного права і на нього не поширюється імунітет від юрисдикції судів країни перебування, отже, справа підвідомча господарським судам України і підсудна господарському суду Чернівецької області за місцезнаходженням відповідача-1 - Генерального Консульства Румунії у м. Чернівці.

Львівський апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення господарського суду Чернівецької області та припиняючи провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України, виходив з того, що за відсутності згоди компетентних органів Республіки Румунія щодо пред'явлення позову до Генерального Консульства Румунії у м. Чернівці та Посольства Румунії в Україні, останні не можуть набувати процесуального статусу відповідачів у даному господарському процесі, а відтак, спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Однак, із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно зі ст. 55 Конституції України (рішення Конституційного суду України від 25.11.1997 № 6-рп щодо офіційного тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, ст. 248^{2 ЦПК України) способи захисту порушених прав особи не обмежуються, кожному гарантовано судовий захист своїх порушених прав.}

^{Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ за участю іноземного елемента, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право" (роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 №04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій").}

^{За визначенням термінів, наведених у ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" приватноправовими відносинами є відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.}

^{Згідно зі ст. 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" цей Закон застосовується, зокрема, до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом:}

^{1) визначення застосовуваного права;}

^{2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб;}

^{3) підсудність судам України справ з іноземним елементом.}

^{Отже, з метою правильного вирішення спору у даній справі необхідно визначити її підсудність судам України, процесуальну правоздатність і дієздатність іноземного елемента та право, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.}

^{Щодо підсудності (підвідомчості) справи.}

Частиною 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав. За приписом норми ч. 2 ст. 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Згідно зі ст. 124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

При цьому, відповідно до ст. 76 цього Закону суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у таких випадках:

- якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

- якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

- дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

- в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України

За нормою ст. 77 цього ж Закону підсудність судам України є виключною, зокрема, у таких справах з іноземним елементом: якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України; в інших випадках, визначених законами України.

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, а також факту місцезнаходження відповідача у справі - Генерального Консульства Румунії у м. Чернівці на території України (м. Чернівці, вул. Шкільна, 16), місцевий господарський суд правомірно визначив підвідомчість справи господарським судам України і її підсудність господарському суду Чернівецької області.

Щодо процесуальної правоздатності і дієздатності Генерального Консульства Румунії у м. Чернівці.

Відповідно до ст. 123 ГПК України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про міжнародне приватне право" цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.

За статтею 25 цього ж Закону особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи, де місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.

Згідно зі статтею 27 Закону особистим законом іноземної організації, яка не є юридичною особою відповідно до права держави, у якій така організація створена, вважається право цієї держави. Якщо така організація діє на території України, до її діяльності застосовується законодавство України, яке регулює діяльність юридичних осіб, якщо інше не випливає з вимог законодавства чи суті правовідносин.

Нормою ст. 30 Закону визначено, що до приватноправових відносин з іноземним елементом за участю держави та юридичних осіб публічного права застосовуються правила цього Закону на загальних підставах, якщо інше не передбачено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, Генеральне Консульство Румунії у м. Чернівці акредитовано у Міністерстві закордонних справ України у встановленому порядку і відповідно до статусу, визначеному в ст. 1 Консульської Конвенції між Україною і Румунією від 03.09.1992, ратифікованої Постановою ВР України № 3733-12 від 17.12.1993, є консульською установою, якій Міністерством закордонних справ Румунії надано дозвіл на підписання з підприємцем ОСОБА_4 договору оренди приміщення, яке знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.80 т.1).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Генеральне Консульство Румунії у м. Чернівці, уклавши і виконуючи договір оренди, діяло як дієздатний суб'єкт у приватноправових відносинах, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, а не як іноземна держава Румунія в особі цієї консульської установи, відтак, колегія суддів вважає, що на такий суб'єкт і у таких правовідносинах не поширюється імунітет від юрисдикції судів країни перебування, тобто, Генеральне Консульство Румунії у м. Чернівці у даній справі є процесуально-правоздатним відповідачем.

Зазначений висновок випливає також з правового аналізу норм міжнародного права, якими врегульовано застосовування судового імунітету у справах з іноземним елементом у приватноправових відносинах.

Так, відповідно до ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції судів України лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами України.

Основними договірними актами в цій сфері є Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року, Віденська конвенція про консульські зносини 1963 року та Консульська Конвенція між Україною і Румунією від 03.09.1992.

Так, відповідно до ст. 43 Віденської конвенції про консульські зносини, ст. 35 Консульської Конвенції між Україною і Румунією консульські посадові і службові особи не підлягають юрисдикції судових органів держави перебування за дії, що випливають з їхньої професійної діяльності. Аналогічні приписи щодо поширення імунітету від кримінальної, цивільної та адміністративної юрисдикції на дипломатичних агентів містить ст. 31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини.

Імунітет від обшуку, реквізиції, арешту та виконавчих дій мають також консульські приміщення, усе майно консульської установи, а також її засоби пересування (ст. 31 Віденської конвенції про консульські зносини, ст. 29 Консульської конвенції між Україною і Румунією). Аналогічні приписи містить норма ч. 3 ст. 22 Віденської конвенції про дипломатичні зносини

За приписами ч. 1 ст. 45 Віденської конвенції про консульські зносини, ч. 1 ст. 45 Консульської конвенції між Україною і Румунією акредитуюча держава може відмовитись від будь-яких привілеїв та імунітетів, якими користуються відповідні особи консульської установи.

Аналогічні приписи щодо привілеїв та імунітетів містить Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 10.06.1993 № 198/93.

Так, згідно з п. 21 цього Положення приміщення консульської установи є недоторканними. Доступ до цих приміщень може мати місце лише за згодою глави консульської установи або глави дипломатичного представництва відповідної іноземної держави в Україні. Недоторканність цих приміщень не дає права використовувати їх для цілей, не сумісних з функціями консульського представництва.

Відповідно до п. 25 Положення консульські посадові особи користуються особистою недоторканністю і не можуть бути затримані або заарештовані інакше як у разі переслідування за вчинення тяжкого злочину або виконання вироку (ухвали, постанови) суду, що набрав законної сили. Консульські посадові особи та консульські службовці користуються імунітетом від кримінальної, адміністративної юрисдикції України та юрисдикції судів України в цивільних справах щодо діяльності, яку вони здійснюють у межах службових обов'язків. Імунітет від юрисдикції України не поширюється на випадки пред'явлення позовів про відшкодування заподіяної дорожньо-транспортною пригодою шкоди. Держава, що представляється консульською установою, може відмовитись від привілеїв та імунітетів працівників консульської установи, передбачених цим пунктом.

Таким чином, суд першої інстанцій дійшов вірного висновку, що у приватноправових правовідносинах судовим імунітетом користуються дипломатичні представники іноземних держав, відповідні посадові і службові особи консульської установи, також імунітет від обшуку, реквізиції, арешту та виконавчих дій надається приміщенням та майну консульської установи, а не власне консульській установі як самостійному суб'єкту приватноправових відносин.

При цьому, згода компетентних органів відповідної держави вимагається лише на пред'явлення позову саме до цієї іноземної держави, втім, не до консульської установи як до самостійного суб'єкту приватноправових відносин. Отже, у розумінні вищевказаних норм, судовий імунітет полягає у непідсудності іноземних держав суду інших держав.

Щодо права, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. У випадку обрання сторонами права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин, суд застосовує це право у вирішенні спору. При цьому за приписами частин третьою та четвертої статті 5 цього Закону вибір права може бути здійснений щодо угоди (правочину) в цілому або її окремої частини. Вибір права щодо окремих частин угоди повинен бути явно вираженим.

Згідно зі ст. 32 Закону зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Відповідно до ст. 44 цього ж Закону у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є, зокрема, наймодавець - за договорами найму (оренди).

Як вбачається з умов договору оренди від 02.07.2008, сторони договору ознайомлені з вимогами чинного законодавства України, що регулюють укладений договір (преамбула договору), і визначили, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором або чинним законодавством України (п. 6.1 договору).

Отже, суд першої інстанцій у вирішенні спору про застосування до відповідача-1 відповідальності за невиконання договору оренди правомірно керувався умовами договору оренди і чинним матеріальним законодавством України.

Щодо позовних вимог до відповідача-2 - Посольства Румунії в Україні, колегія суддів враховує, що такі вимоги не обґрунтовані жодними обставинами і підставами, тобто, фактично відсутні, втім питання його участі у справі і процесуального статусу не вирішувалось.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції, припинивши провадження у справі за непідвідомчістю, порушив норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для справи, тобто, фактично не здійснив повторного розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 111^{5, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -}

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2013 у справі господарського суду Чернівецької області № 5027/395/2012 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя К.В.Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Глос