КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" квітня 2013 р. Справа№ 5011-71/13120-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Смірнової Л.Г.
при секретарі судового засідання: Дмитрина Д.О.
від позивача: Ткаченко Е.С. - представник за довіреністю №0267 від 15.04.2013р.;
від відповідача 1: Харабара Т.І. - представник за довіреністю №2405-25/521 від 07.09.2011р.;
від відповідача 2: не з'явилися;
від відповідача 3: Павлович Д.М. - представник за довіреністю №10-1418/1984 від 10.05.2012р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Управління Державної казначейської служби України у Будьонівському та Пролетарському районах м. Донецька
на рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2013р. (повний текст рішення підписано - 11.02.2013р.)
у справі №5011-71/13120-2012 (суддя - Нечай О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські промислові ресурси»
до 1) Міністерства економічного розвитку і торгівлі України
2) Управління Державної казначейської служби України у Будьонівському та Пролетарському районах м. Донецька
3) Державної податкової служби України
про відшкодування шкоди
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські промислові ресурси" (далі - позивач) до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - відповідач - 1) та Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (далі - відповідач - 2) про відшкодування шкоди, заподіяної рішенням органу державної влади.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем були сплачені кошти на виконання вимог Наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 461 від 27.05.2011 р., який був скасований постановою Донецького окружного адміністративного суду в частині застосування до позивача спеціальної санкції - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, внаслідок чого позивачем понесені збитки в розмірі 109 838,61 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.2012 р. замінено первісного відповідача - 2 у справі Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області на належного відповідача - 2 - Управління Державної казначейської служби України у Будьонівському та Пролетарському районах м. Донецька Донецької області.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2013 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські промислові ресурси" (83030, Донецька обл., місто Донецьк, вул. Рогачевська, будинок 1Г; ідентифікаційний код: 30415558) матеріальну шкоду в розмірі 72 388 (сімдесят дві тисячі триста вісімдесят вісім) грн. 08 коп. Стягнуто з Державної податкової служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, будинок 6-8; ідентифікаційний код: 37472277) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські промислові ресурси" (83030, Донецька обл., місто Донецьк, вул. Рогачевська, будинок 1Г; ідентифікаційний код: 30415558) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 447 (одна тисяча чотириста сорок сім) грн. 76 коп. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2013 р. у справі № 5011-71/13120-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду Ємельянова А.С. № 5011-71/13120-2012 від 18.03.2013 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 5011-71/13120-2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст.. ст..4 6 , 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 5011-71/13120-2012 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Гончаров С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2013 року по апеляційній скарзі порушено провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Смірнова Л.Г., Гончаров С.А. та призначено розгляд скарги на 17.04.2013 року.
20.03.2012 року через відділ документального забезпечення Київського господарського апеляційного господарського суду від Управління Державної казначейської служби України у Будьонівському та Пролетарському районах м. Донецька Донецької області надійшла апеляційна скарга на рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2013 р. у справі № 5011-71/13120-2012, в якій апелянт просить скасувати рішення першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду Ємельянова А.С. № 5011-71/13120-2012 від 20.03.2013 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 5011-71/13120-2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст.. ст..4 6 , 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 5011-71/13120-2012 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Гончаров С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2013 року по апеляційній скарзі порушено провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Смірнова Л.Г., Гончаров С.А. та призначено розгляд скарги на 17.04.2013 року.
Апеляційні скарги обґрунтовані тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.
Представник відповідача 1 в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача 3 в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін.
Представник відповідача-2 в судове засідання 17.04.2013 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача-2.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів-1,3 перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
ВСТАНОВИВ :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські промислові ресурси" (далі - позивач) є юридичною особою, яка здійснює зовнішньоекономічну діяльність.
Як стверджує позивача 01.06.2011 р. йому стало відомо, що наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - відповідач - 1) від 27.05.2011 р. № 461 до позивача було застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності за поданням Державної податкової адміністрації України (Державна податкова служба України, далі - відповідач - 3), з підстав наявності заборгованості за трьома зовнішньоекономічними контрактами з контрагентами.
Судом встановлено, що позивачем в період з 29.06.2011 р. по 28.02.2012 р. до Державного бюджету України були перераховані кошти за оформлення індивідуальних ліцензій на здійснення експортно-імпортних операцій в загальному розмірі 109 838,61 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень.
Позивачем на адресу відповідача - 1 було направлено лист з поясненням щодо вищезазначеної заборгованості та проханням скасувати рішення про застосування до позивача спеціальної санкції.
На адресу Державної податкової адміністрації України позивачем було направлено подання про зупинення дії спеціальної санкції.
Так як відповідачами 1 та 3 не було вчинено дій по скасуванню спеціальної санкції - індивідуального ліцензування зовнішньоекономічної діяльності позивача, останнім було подано адміністративний позов до Донецького окружного адміністративного суду про скасування наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.05.2011 р. № 461.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13.10.2011 р. у справі № 2а/0570/13978/2011 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські промислові ресурси" до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна податкова адміністрація України, про скасування наказу - задоволено, скасовано наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.05.2011 р. № 461 в частині застосування до позивача спеціальної санкції - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду відповідачем - 1 та відповідачем - 3 було подано апеляційні скарги на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.10.2011 р. у справі № 2а/0570/13978/2011.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 р. апеляційні скарги Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Державної податкової адміністрації України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.10.2011 р. були залишені без задоволення, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 13.10.2011 р. - без змін.
З огляду на вищенаведене, позивач звернувся до відповідача - 1 з проханням про повернення надмірно перерахованих коштів, у зв'язку зі скасуванням наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.05.2011 р. № 461.
Листом б/н б/д позивача було повідомлено про неможливість повернення відповідачем - 1 коштів позивачу, так як відповідач - 1 не вважає такі кошти надмірно сплаченими.
Також у вказаному листі позивача було повідомлено про те, що, оскільки оформлення індивідуальних ліцензій для позивача здійснювалось Донецькою обласною державною адміністрацією, то відповідно, дана місцева адміністрація є контролюючим органом за справленням надходжень за кодом бюджетної класифікації 22011800, а отже у відповідача - 1 відсутні підстави для звернення до органів казначейства з поданням щодо повернення помилково сплачених коштів.
Позивачу було відмовлено у поверненні коштів і листом від відповідача - 2, що спонукало позивача звернутися за захистом свої порушених прав до господарського суду м. Києва.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1.1. Положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", затвердженого наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 р. N 52 (далі - Положення) спеціальні санкції - індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності - застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України або за рішенням суду.
Згідно з п. 1.2. Положення санкції застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що порушили Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та пов'язані з ним закони України, зокрема в разі порушення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, що встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.
Відповідно до п. 1.4. Положення застосування санкцій може бути оскаржено в судовому порядку. Представництво інтересів держави при розгляді таких судових спорів забезпечується Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та державними органами, які внесли подання про застосування санкцій.
Відповідно до п. п. 2.1. - 2.3. Положення індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності передбачає здійснення Міністерством економічного розвитку і торгівлі України індивідуального ліцензування кожної окремої зовнішньоекономічної операції певного виду зовнішньоекономічної діяльності, що зазначена в статті 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". З метою контролю за зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що допустили порушення у цій сфері, оформляється разова (індивідуальна) ліцензія, яка видається Міністерством економічного розвитку і торгівлі України чи уповноваженими ним органами. Разова (індивідуальна) ліцензія є підставою для здійснення зовнішньоекономічних операцій суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовано санкції. Оформляється разова (індивідуальна) ліцензія у порядку, визначеному Міністерством економічного розвитку і торгівлі України. Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та/або пов'язаних з ним законів України, і скасовується Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.
Згідно п. 2-4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.
Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Частини 2 - 4 цієї статті вказують на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427).
Відповідно до пунктів 33 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі „Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу „Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
У відповідності до постанови Донецького окружного адміністративного суду від 13.10.2011 р. у справі № 2а/0570/13978/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські промислові ресурси" до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна податкова адміністрація України, предметом розгляду якої було скасування наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.05.2011 року №461, на підставі якого до позивача було застосовано спеціальну санкцію індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності за поданням ДПА Українискасування, позов позивача задоволено повністю та скасовано оскаржуваний акт індивідуальної дії.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.10.2011р. у справі №2а/0570/13978/2011 було залишено без змін.
Натомість постановою Вищого адміністративного суду України від 28.02.2013 року (К/9991/1264/12, К/9991/6278/12) за наслідками розгляду касаційних скарг Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Державної податкової адміністрації України постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у справі № 2а/0570/13978/2011 скасовано та прийнято нове рішення, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські промислові ресурси» в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Як вбачається зі змісту наведеного судового акту, у Міністерства економічного розвитку і торгівлі України не було правових підстав для відхилення подання Державної податкової адміністрації України, оформленого у відповідності до положень Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".
Крім того судом касаційної інстанції зауважено, що наявність заборгованості у ТОВ «Українські промислові ресурси» підтверджується листом Пролетарської філії «Головного управління ПАО Промінвестбанк в Донецькій області» від 19.09.2011 №07-39/1043.
У зв'язку з чим судом зазначено, що за приписами пункту 2.3 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою правління НБУ від 24.03.1999 №136, банк знімає експортну операцію резидента з контролю після зарахування виручки за цією операцією на поточний рахунок останнього.
Згідно п.2.6 Інструкції банк знімає з контролю експортну операцію, якщо взаємні зобов'язання за експортним договором частково або повністю не виконані та відбувається часткове або повне повернення резиденту продукції, що була поставлена ним нерезиденту за цим договором, на підставі ВМД (типу IM-40 "Імпорт", IM-41 "Реімпорт", IM-75 "Відмова на користь держави", IM-76 "Знищення або руйнування") і за наявності інформації про цю операцію у реєстрі ВМД, а також за умови виконання вимог пункту 2.3 цього розділу щодо решти продукції. За відсутності інформації про зазначену операцію в реєстрі ВМД додатковою підставою для зняття експортної операції резидента з контролю може бути письмове повідомлення митного органу, засвідчене підписом його керівника (заступника керівника), а також засвідчена в порядку, установленому Положенням про вантажну митну декларацію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.97 N 574 (зі змінами), копія зазначеної ВМД, що отримані на письмовий запит цього резидента.
Таким чином, з огляду на вищенаведені приписи законодавства, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що приймаючи спірний наказ Міністерство діяло в межах своїх повноважень, не порушуючи прав та законних інтересів ТОВ «Українські промислові ресурси».
Як вбачається з матеріалів справи підставою для подання позову про відшкодування збитків було незаконне застосування до позивача адміністративно-господарської санкції у вигляді застосування до позивача режиму індивідуального ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, за наслідками якого позивач був вимушений нести прямі збитки, що за його підрахунками становлять 109,838,61 грн.
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода - це зменшення майнової сфери потерпілого у зв'язку з пошкодженням чи знищенням його майна внаслідок неправомірних дій або бездіяльності.
Згідно зі ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Стаття 1173 Цивільного кодексу України передбачає відповідальність органу місцевого самоврядування за шкоду, завдану його незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю при здійсненні ним своїх повноважень незалежно від його вини.
Даною статтею реалізовані конституційні принципи закріплені у ст. 56 Конституції України, яка проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, заводної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
При цьому слід відзначити, що незаконними діяннями органів державної влади органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійсненні поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, котрий завдав шкоди, повинна бути доведена.
Слід відзначити, що на відміну від загальної норми ст.1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини), спеціальна норма ст. 1173 ЦК України допускає обґрунтованість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів чи їх посадових або службових осіб, тобто за наявності трьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками).
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
За умови відсутності вказаних трьох елементів цивільно-правова відповідальність держави у вигляді відшкодування шкоди не настає.
Аналогічна позиція була відображена у постанові Вищого господарського суду України від 08.05.2012 № 48/489.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції, як, зокрема, застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій.
Як вбачається з ч. 2 ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.
Враховуючи ту обставину, що постановою ВАСУ від 28.02.2013 року було скасовано рішення попередніх судових інстанцій, якими було неправомірно скасовано наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 2705.2011 року № 461 в частині застосування до ТОВ «Українські промислові ресурси» спеціальної санкції - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у діях відповідача протиправної поведінки при застосуванні до позивача адміністративно-господарських санкцій, що у свою чергу унеможливлює характеризувати сплачені позивачем кошти за отримання індивідуальних ліцензій у періоди з 29.06.2011 року по 02.08.2011 року та з 18.11.2011 по 28.02.2012 року як збитки у розумінні ст. 22 ЦК України.
Крім того наказом Міністерства економіки України "Про тимчасове зупинення дії спеціальної санкції, застосованої до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України" від 03.08.2011 р. № 649 було тимчасово, до 15.11.2011 р. включно, зупинено дію вищезазначеної спеціальної санкції.
Відповідно до п. 4.1. Положення опрацювання подань щодо застосування (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) санкцій до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності від органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, Національного банку України покладено на відділ контролю за зовнішньоекономічною діяльністю департаменту зовнішньоекономічної політики та відділ правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності Міністерства економіки України.
Як вбачається з п. 4.10. Положення наказ Міністерства економіки України щодо застосування (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) санкцій у триденний термін доводиться до відома:
- органу, який увійшов з поданням;
- Державної податкової адміністрації України;
- Державної митної служби України;
- Національного банку України;
- відповідного республіканського органу Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за місцем реєстрації українського суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, які доводять їх до українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Як вбачається з абз. 2 п. 4.18 Положення після закінчення строку зупинення санкції дія її поновлюється без додаткового наказу Міністерства економіки України.
Відповідно до п. 1 наказу Міністерства економіки України "Про тимчасове зупинення дії спеціальної санкції, застосованої до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України" від 03.08.2011 р. № 649 тимчасово, до 15.11.2011 р. включно, було зупинено дію спеціальної санкції, що застосована до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, зазначених у додатку до цього наказу.
Зокрема, у вказаному додатку до наказу міститься найменування позивача.
У відповідності до наявних матеріалів справи, позивачем в період дії вищезазначеного наказу про тимчасове зупинення дії спеціальної санкції двічі сплачувались кошти за оформлення індивідуальних ліцензій на здійснення експортно-імпортних операцій, а саме 599,07 грн. (платіжне доручення № 1661 від 04.08.2011 р.) та 621,23 грн. (платіжне доручення № 1648 від 04.08.2011 р.).
Проте кваліфікувати сплачені позивачем кошти за отримання індивідуальних ліцензій у період дії наказу Міністерства економіки України № 649 від 03.08.2011 р. у якості понесених збитків колегія суддів вважає за неможливе, оскільки наказ Міністерства економіки України було доведено до відома усіх суб'єктів підприємницької діяльності шляхом його опублікування у офіційних виданнях, а отже сплачені позивачем кошти за своєю правовою природою відносяться до помилково сплачених.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З урахуванням наведених вище обставин та відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом стягнення збитків з Державного бюджету України у розмірі 109 838,61 грн., колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, а отже апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2013 року у справі № 5011-71/13120-2012 скасуванню.
У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційні скарги Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Управління Державної казначейської служби України у Будьонівському та Пролетарському районах м. Донецька Донецької області задовольнити.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2013 року по справі № 5011-71/13120-2012 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким:
В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Промислові Ресурси» відмовити повністю.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські промислові ресурси" (83030, Донецька обл., місто Донецьк, вул. Рогачевська, будинок 1Г; ідентифікаційний код: 30415558) на користь державного бюджету України судовий збір у розмірі 1098 грн. 38 коп. (одну тисячу дев'яносто вісім гривень 38 коп.) за розгляд апеляційної скарги.
Матеріали справи № 5011-71/13120-2012 повернути до Господарського суду м. Києва
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Тищенко О.В.
Судді Гончаров С.А.
Смірнова Л.Г.
