-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"29" травня 2013 р. м. Київ К/9991/53826/12
Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Голубєвої Г.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного підприємства «Агентство 2500»
на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 року
у справі № 2а-10087/08/1570
за позовом приватного підприємства «Агентство 2500» (далі - позивач, ПП «Агентство 2500»)
до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач, Білгород-Дністровська ОДПІ)
про визнання недійсними і скасування податкових повідомлень-рішень та визнання протиправними дії, -
ВСТАНОВИВ:
ПП «Агентство 2500» звернулось у вересні 2008 року до суду з адміністративним позовом до Білгород-Дністровської ОДПІ та з урахуванням уточнень до позовних вимог, просило визнати протиправними дії в частині складання повідомлень-рішень Білгород-Дністровською ОДПІ № 0000602301/3 і № 0000612301/3 від 14.09.2007 року та визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000602301/3 і № 0000612301/3 від 14.09.2007 року.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 1.7., п. 1.8., п. 2.2.11, п. 2.3.2, п. 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 року та зареєстрованого в Мінюсті України від 25.08.2005 року за № 925/11205; пп. «б» п. 11.2.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п. 4 ст. 70, п. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини справи.
ПП «Агентство 2500» зареєстровано виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради Одеської області 10.03.2000 року, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР № 1552120 0000 000913. Взято на податковий облік у Білгород-Дністровській ОДПІ 15.03.2000 року за № 1648.
На підставі посвідчення № 171/23 від 20.03.2007 року Білгород-Дністровською ОДПІ, з урахуванням вимог ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та відповідно плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів, проведена планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ПП «Агентство 2500» вимог податкового, валютного законодавства та іншого законодавства за період з 01.07.2005 року по 31.12.2006 року відповідно до затвердженого плану перевірки.
Позивача було повідомлено про проведення перевірки повідомленням від 20.02.2007 року за № 2190/23, яке видано Білгород-Дністровською ОДПІ та фактично отримано 12.03.2007 року.
За результатами перевірки 12.04.2007 року складено акт № 1149/2320-25048752 «Про результати комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ПП «Агентство 2500» за період з 01.07.2005 року по 31.12.2006 року, відповідно до висновків якого перевіряючим органом встановлено порушення позивачем: пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за перевіряємий період на суму 29 635,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2006 року - на 12 500,00 грн. та 4 квартал 2006 року - на 17 135,00 грн.; порушено пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижений податок на додану вартість у розмірі 133 559,00 грн., у тому числі по періодам: у серпні 2005 року у розмірі 19,00 грн., у вересні 2005 року у розмірі 9235,00 грн., у жовтні 2005 року у розмірі 39 630,00 грн., у листопаді 2005 року у розмірі 40 874,00 грн., у грудні 2005 року у розмірі 25 398,00 грн., у січні 2006 року у розмірі 6647,00 грн., у лютому 2006 року у розмірі 6718,00 грн., у березні 2006 року у розмірі 1931,00 грн., у липні 2006 року у розмірі 3107,00 грн.; порушено п. 2.1 ст. 2, п.п. 3.1.1. п. 3.1. п. 3.4 ст. 3, п.п. 4.2.1, 4.2.15 п. 4.2. ст. 4, п.п. 9.10.1, 9.10.2, 9.10.3 п. 9.10, п.п. 9.12.1 п. 9.12. ст. 9, п. 17.2 ст. 1, п.п. 22.2, 22.3 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого занижено суму з податку на суму 51 615,20 грн.; порушено п. 2.3, п. 2.8 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні», підприємство не додержувалось встановленого ліміту готівки в касі на суму 27 219,98 грн.
У зв'язку з відмовою від підпису в акті перевірки посадових осіб ПП «Агентство 2500», посадовими особами Білгород-Дністровської ОДПІ було складено акт №1151/2320-25048752 від 12.04.2007 року.
На підставі вищезазначеного акту перевірки 17.04.2007 року Білгород-Дністровською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000602301/0, № 0000612301/0, № 00013917 від 17.04.2007 року та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій № 0000622301 від 17.04.2007 року, які були оскаржені представником ПП «Агентство 2500» до Білгород-Дністровської ОДПІ. 15.05.2007 року позивачем отримано Рішення про результати розгляду первинної скарги. Не погоджуючись з зазначеним рішенням за первинною скаргою, ПП «Агентство 2500» подало повторну скаргу до ДПА в Одеській області та 23.06.2007 року отримало Рішення ДПА в Одеській області від 15.06.2007 року про результати розгляду повторної скарги, відповідно до якого було скасовано податкове повідомлення-рішення № 00013917 від 17.04.2007 року про сплату податку з доходів фізичних осіб у сумі 154 845,60 грн. та рішення Білгород-Дністровської ОДПІ про результати розгляду скарги № 6743/23-01 від 14.05.2007 року в цій частині; скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000612301/0 від 17.04.2007 року про сплату ПДВ в сумі 200 501 грн. у частині застосованої фінансової санкції на суму 162,5 грн. та рішення Білгород-Дністровської ОДПІ про результати розгляду скарги № 66743/23-01 від 14.05.2007 року в цій частині; залишено без змін податкове повідомлення-рішення № 0000602301/0 від 17.04.2007 року про сплату податку на прибуток в сумі 38 062 грн.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням представник ПП «Агентство 2500» 03.07.2007 року звернувся до ДПА України зі скаргою, яка рішенням від 15.09.2007 року за вих. № 8541/6/25-0115 скаргу залишила без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» №509-XII від 04.12.1990 року (стаття чинна на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право, серед іншого здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).
Судами встановлено, що з акту перевірки, який отримав позивач, вбачається, що перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 року по 31.12.2006 року проведено на підставі посвідчень від 20.03.2007 року відповідно до затвердженого плану перевірки. Термін проведення перевірки продовжено на підставі наказу № 172 від 30.03.2007 року про продовження терміну проведення комплексної перевірки та направлення на перевірку № 193/23 від 30.03.2007 року. А відтак, суд апеляційної інстанції вірно погодився з висновком суду першої інстанції, що в даті акту перевіряючий орган припустився технічної помилки, яка полягає в зазначенні замість « 2007 р.» « 2006 р.».
Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) дано визначення поняття валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з пп. «б» п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є: нерезидентами; резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, - є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).
Будь-яка особа, визначена абзацом «б» цього підпункту, зобов'язана при укладенні договору з платником податку за його вимогою зазначати у такому договорі про те, що така особа має статус платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом. Якщо така особа не зазначає у такому договорі про такий статус або якщо товари (послуги) надаються без укладення письмових договорів, то з метою визначення дати збільшення валових витрат покупця вважається, що такі товари (послуги) були надані особами, звільненими від оподаткування цим податком. Якщо особа, яка не має статусу платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом, зазначає у договорі, що вона є таким платником податку, то вважається, що така особа умисно ухиляється від оподаткування у розмірі отриманого нею авансу (попереднього платежу). При цьому платник податку - покупець товарів (послуг) не несе відповідальності за збільшення валових витрат, здійснених за датою попередньої оплати (авансування) вартості товарів (послуг) на підставі недостовірної інформації про статус платника податку, зазначеної у договорі.
Судами встановлено та вбачається матеріалів справи, що позивачем включено до складу валових витрат Декларації з податку на прибуток підприємства за перевіряємий період по рядку 04.1 «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» витрати у зв'язку з перерахуванням авансових платежів суб'єктам підприємницької діяльності, які не мають статусу платника податку на прибуток на загальних умовах у розмірі 118 540,00 грн., у тому числі по періодам 2 квартал 2006 року - 12 500 грн. та за 4 квартал 2006 року - 17 135 грн., чим занижено суму податкових зобов'язань.
Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.
У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.
Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є: транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами; касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).
Однією з обов'язкових підстав включення сум ПДВ до податкового кредиту є підтвердження їх відповідними первинними документами та, якщо на момент проведення перевірки платника податку суми податку попередньо включені до податкового кредиту залишаються не підтвердженими відповідними первинними документами, такий платник податку несе відповідні фінансові санкції.
Судами встановлено, що позивачем не надано первині документи на придбання товару, а саме податкові накладні на загальну суму 667 795,00 грн., у тому числі ПДВ 133 559,00 грн.
Крім того судами встановлено, що в акті перевірки відсутні відомості про надання первинних документів. При цьому проведення будь-якої господарської операції підприємством фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Проте первинні документи не були надані позивачем ані під час проведення перевірки, ані під час адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу приватного підприємства «Агентство 2500» - залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2012 року у справі № 2а-10087/08/1570 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова
Судді: М.І. Костенко
Г.К. Голубєва
скопійовано
-
скопійовано
-
