ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2013 року м. Київ

Верховний Суд України у складі:

головуючого

П.В.,

:

М.І., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Онопенка В.В., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Терлецького О.О., Фесенка Л.І., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., -

розглянувши

в порядку письмового провадження справу за позовом сільськогосподарського виробничого кооперативу «Восход» (далі - СВК «Восход) до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України

(далі - Мінприроди), третя особа - приватне підприємство «Кримспецбуд», про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в:

У грудні 2009 року СВК «Восход» звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Мінприроди від 27 квітня 2007 року № 222 про анулювання виданого позивачу спеціального дозволу від 19 жовтня 2001 року № 2572 на користування надрами Ново-Зуївського родовища пиляних вапняків (далі - наказ № 222, спеціальний дозвіл № 2572 відповідно).

На обґрунтування позову СВК «Восход» зазначило, що на час закінчення передбаченого пунктом 6 частини першої статті 26 Кодексу України про надра (далі - Кодекс) дворічного строку від дати надання дозволу воно знаходилось у процедурі банкрутства тому діяльність, пов'язану з користуванням надрами, не розпочало з поважних причин.

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим постановою від

31 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2010 року, позовні вимоги задовольнив частково: визнав протиправним та скасував наказ № 222 в частині анулювання спеціального дозволу № 2572. У задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 червня 2011 року залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Мінприроди звернулося із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

На обґрунтування заяви відповідач додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 5 жовтня 2010 року та 12 квітня 2011 року, які, на думку Мінприроди, підтверджують неоднакове правозастосування.

Ухвалою від 1 серпня 2011 року Вищий адміністративний суд України допустив цю справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 6 частини першої статті 26 Кодексу та пунктів 17, 19 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 року № 1540 (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок).

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що Мінприроди наказом № 222 анулювало спеціальний дозвіл у зв'язку з тим, що надрокористувач протягом двох років з початку дії спеціального дозволу не приступив до користування надрами.

Також суди встановили, що позивач не був повідомлений про підстави та результати проведеної 18 серпня 2006 року Південною територіальною інспекцією державного геологічного контролю управління державного геологічного контролю Держаної геологічної служби України перевірки діяльності СВК «Восход» з експлуатації Ново-Зуївського родовища пиляних вапняків.

У справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що спірний наказ відповідача не може бути визнано таким, що прийнято безсторонньо (неупереджено), обґрунтовано, оскільки було порушено порядок прийняття рішення про анулювання дозволу.

У рішенні від 5 жовтня 2010 року (справа № К-23804), наданому на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що укладена між сторонами угода від 18 жовтня 2004 року № 3469 про умови користування надрами передбачає, зокрема, всі необхідні умови анулювання дії спеціального дозволу. Пунктом 6 частини першої статті 26 Кодексу та пунктом 19 Порядку надання у 2008 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2008 року № 273, також передбачено право Мінприроди анулювати такий дозвіл у разі, коли суб'єкт господарської діяльності протягом двох років з початку дії дозволу не приступив до користування ділянкою надр без поважної причини.

Що стосується ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2011 року (справа № К-42783/10), на яку заявник посилається для підтвердження підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, то вона не може бути взята до уваги, оскільки зазначене рішення суду касаційної інстанції було скасовано постановою Верховного Суду України від 19 вересня 2011 року (справа № 21-164а11).

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, Верховний Суд України виходить із такого.

Статтею 19 Кодексу встановлено, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 26 Кодексу право користування надрами припиняється у разі якщо користувач без поважних причин протягом двох років не приступив до користування надрами.

Частиною другою цієї ж статті Кодексу законодавець обмежив право органу, який надав надра у користування, самостійно припиняти таке право, зокрема й у вказаному вище випадку, та визначив для цього судовий порядок у разі незгоди користувачів.

Таким чином, на думку Верховного Суду України, оскільки, у справі, яка розглядається, суди встановили, що СВК «Восход» згоди на припинення користування надрами не надавало, то Мінприроди не мало повноважень для прийняття спірного наказу.

Зазначений висновок відповідає практиці Верховного Суду України з розгляду справ цієї категорії. Зокрема, у постановах від 19 серпня 2008 року

(справа № 21-1041во08), 25 червня 2011 року (справа № 21-36а11), 19 вересня 2011 року (справа № 21-164а11) Верховний Суд України зазначив, що Мінприроди має право у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3 та 7 частини першої статті 26 Кодексу, самостійно припиняти право користування надрами, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, за умови незгоди користувачів, це право припиняється у судовому порядку.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви Міністерства охорони навколишнього природного середовища України відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

П.В. Панталієнко

Судді:

М.І. Балюк

І.С. Берднік

С.М. Вус

Л.Ф. Глос

Т.В. Гошовська

Л.І. Григор'єва

В.С. Гуль

В.І. Гуменюк

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

В.В. Заголдний

Г.В. Канигіна

М.Р. Кліменко

П.І. Колесник

М.Є. Короткевич

О.А. Коротких

В.І. Косарєв

О.В. Кривенда

В.В. Кривенко

О.Т. Кузьменко

В.В. Онопенко

В.Ф. Пивовар

О.І. Потильчак

Б.М. Пошва

О.Б. Прокопенко

А.І. Редька

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

А.М. Скотарь

О.О. Терлецький

Л.І. Фесенко

І.Б. Шицький

В.Ф. Школяров

А.Г. Ярема