Справа № 169/92/13-ц провадження № 22-ц/773/748/13 Головуючий у 1 інстанції:Турак О.В. Категорія: 51 Доповідач: Лівандовська-Кочура Т.В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2013 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Лівандовської-Кочури Т.В.

суддів - Веремчук Л.М., Овсієнка А.А.

при секретарі Масляній С.В.

з участю:

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства (далі по тексту ДП) "Єланецьке лісове господарство" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вартості проїзду до місця роботи, добових, одноразової допомоги, моральної шкоди та спростування відомостей, викладених в характеристиці, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 02 квітня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2012 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із вищевказаним позовом, покликаючись на те, що після закінчення Шацького лісового коледжу була направлена на роботу у ДП «Єланецьке лісове господарство", куди 29.04.2011 року прийнята на посаду майстра лісу, а 01.07.2011 року переведена на посаду помічника лісничого цього ж підприємства. 11.05.2012 із займаної посади звільнена на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін). Позивач вказує, що заява про звільнення не відповідає її волевиявленню, оскільки написана унаслідок упередженого ставлення та під тиском керівництва. Як молодому спеціалісту, прибувшому на підприємство, їй не було виплачено підйомних коштів у розмірі 3-х посадових окладів. За час перебування у відпустці, у зв'язку із навчанням у вищому навчальному закладі не виплачено середньої заробітної плати. Відомості, викладені у характеристиці не відповідають дійсності.

Після збільшення та зміни позовних вимог, позивач просила поновити її на раніше займаній посаді та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.05.2012 року по день влаштування на іншу роботу. Стягнути із відповідача середній заробіток за час перебування на навчанні з 12 по 30 березня 2012 року, вартості проїзду у розмірі 50 відсотків, 2000 грн. у відшкодування моральної шкоди, вартості проїзду до місця роботи, добових, одноразової допомоги, спростувати неправдиві відомості, викладені в характеристиці, шляхом її відкликання та вирішити питання щодо розподілу судових витрат, включаючи витрати на правову допомогу.

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 02 квітня 2013 року в позові ОСОБА_2 відмовлено.

Позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Вважає, що рішення ухвалено із порушенням норм процесуального та матеріального права. Просить скасувати рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В ході апеляційного розгляду даної справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав із зазначених у ній підстав.

Тоді як, представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином і своєчасно повідомлявся про дату, час та місце апеляційного розгляду даної справи, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням, то у відповідності з вимогами ст. 305 ЦПК України колегією суддів було визнано за можливе апеляційний розгляд даної справи проводити за його відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає до часткового задоволення з таких мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем ОСОБА_2 об'єктивно не доведено, що її заява про звільнення була написана поза її волею, тому позивач являється такою, що звільнена з місця роботи у відповідності до КЗпП України і підстав для її поновлення, відповідно і для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, немає. Окрім того, зазначена вимога заявлена поза межами строку позовної давності без зазначення поважності причин його пропуску, як і вимога про виплату одноразової допомоги молодому спеціалісту. Так, як позивачем не було подано заяву про надання відпустки на період навчання, то і підстави для стягнення із відповідача середнього заробітку та половини вартості проїзду відсутні. Відмовляючи у задоволенні вимоги про спростування інформації, викладеної у характеристиці, суд вважав, що викладена у ній інформація стосовно позивача є оціночними судженнями право на свободу висловлення яких гарантоване законом. У зв'язку із недоведеністю порушення відповідачем законних прав позивача, підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

Однак, із такими висновками колегія суддів погоджується не в повній мірі.

Судом першої інстанції установлено, і це підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, що позивач ОСОБА_2 після закінчення Шацького лісового коледжу ім. В.В. Сулька була направлена у Миколаївське ОУЛМГ в ДП «Єланецьке лісове господарство» по персональному розподілу молодих спеціалістів та на підставі наказу № 59 від 29.04.2011 року прийнята на посаду майстра лісу (а.с.146 зворот, т. 1).

01.07.2011 року переведена на посаду помічника лісничого цього ж підприємства.

07.05.2012 року на підставі заяви ОСОБА_2 був виданий наказ про її звільнення 11.05.2012 року згідно п.1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) (а.с.16 т. 1).

П. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що однією із підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно до роз'яснень, даних у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року N 9 (зі змінами та доповненнями) при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Доводи про написання заяви про звільнення позивача поза її волею під впливом керівництва підприємства є безпідставними, оскільки всупереч положенням ст.ст. 10, 60 ЦПК України не підтверджені належними та допустимим доказами, а допущена у наказі про звільнення помилка не впливає на його законність та правильність таких висновків.

Згідно ст. 197 КЗпП України молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

ДП «Єланецьке лісове господарство» було першим робочим місцем ОСОБА_2, куди її було направлено після закінчення коледжу.

Однак, зазначені гарантії не позбавляють права роботодавця звільнити працівника із встановлених законом підстав, в тому числі і за згодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, як було звільнено ОСОБА_2

З огляду на викладене, місцевий суд правильно встановив, що ОСОБА_2 була звільнена із займаної посади, у відповідності до вимог закону, підстав для її поновлення на роботі не встановлено, тому і вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставною.

Позивач ОСОБА_2 була направлена на працевлаштування у Миколаївське ОУЛМГ в ДП «Єланецьке лісове господарство» після закінчення Шацького лісового коледжу ім. В.В. Сулька, згідно протоколу №1 від 10 лютого 2011 року засідання комісії по персональному розподілу молодих спеціалістів на роботу (а.а. 145, т.1).

Таким чином, на підставі ст. 120 КЗпПУ, п. п. 1, 2 Постанови КМ України від 02.03.1998 року № 255 "Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість" позивачу ОСОБА_2 належало виплатити одноразову допомогу в розмірі місячного посадового окладу (тарифної ставки) за новим місцем роботи, в сумі 1 582 грн.

Правило ст. 238 КЗпП про право органу, який розглядає спір, постановити рішення про виплату працівникові належних йому сум (крім передбачених ст. 235 КЗпП виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи) без обмеження будь-яким строком застосовується за умови додержання строків звернення за вирішенням спору.

ОСОБА_2 була прийнята на роботу 29.04.2011 року, а із зазначеною вимогою звернулась до суду 10.06.2012 року поза межами строку звернення до суду без підтвердження поважності причин пропуску цього строку.

Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові.

Згідно до ст.120 КЗпП України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.

З аналізу вищенаведених положень закону слідує, що чинним КЗпП України визначено гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість, проте застосувати їх можливо лише за умови надання відповідних проїзних документів. Відсутність таких документів позбавляє права працівника на компенсацію витрат на проїзд, навіть якщо фактично такі витрати і провадилися.

Позивач не надала суду належних та допустимих доказів і судом таких не здобуто, які б підтверджували понесені витрати, пов'язані із проїздом до місця роботи у квітні 2011 року, оплата яких провадиться при умові надання проїзних документів.

Не підлягає задоволенню також вимога позивача ОСОБА_2 про зобов'язання ДП «Єланецьке лісове господарство» спростувати неправдиві відомості, викладені в характеристиці, відкликавши її.

Згідно п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 471 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Суд першої інстанції вірно визначив, що викладена інформація про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, підтверджується наказом від 18 квітня 2012 року про оголошення догани ОСОБА_2 за порушення трудової дисципліни, викладені в характеристиці висновки щодо рис характеру позивача є оціночними судженнями, право на свободу висловлення яких гарантоване законом, та що ця оцінка висловлена в пристойній формі, у виразах, які прийнятні в спілкуванні людей.

Відповідно до ст. 202 КЗпП України працівникам, які навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, власник або уповноважений ним орган повинен створювати необхідні умови для поєднання роботи з навчанням.

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з заочною формою навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки відповідно до ст. 15 Закону України "Про відпустки" та ст. 216 КЗпП України.

Згідно ст. 217 КЗпП України на час додаткових відпусток у зв'язку з навчанням за працівниками за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата.

Відповідно до ст. 219 КЗпП України власник або уповноважений ним орган оплачує працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, проїзд до місця знаходження навчального закладу і назад один раз на рік на настановні заняття, для виконання лабораторних робіт і складання заліків та іспитів - у розмірі 50 відсотків вартості проїзду.

Установлено, що позивач ОСОБА_2, працюючи на підприємстві, одночасно навчалася у вищому навчальному закладі четвертого рівня акредитації без відриву від виробництва, будучи студентом заочної форми навчання Національного університету біоресурсів і природокористування України, та отримала виклик для участі в лабораторно - екзаменаційній сесії на період з 12 по 31 березня 2012 року.

Зазначені обставини підтверджуються наявною у матеріалах справи довідкою - викликом на сесію № 6216 від 06 лютого 2012 року (а.с. 6, Т. 2), оглянутої в суді першої інстанції заліковою книжкою та не оспорюються сторонами.

Із пояснень позивача ОСОБА_2, які згідно із ч. 2 ст. 57 ЦПК України є джерелом доказів, оскільки остання допитувалась в суді першої інстанції як свідок установлено, що заяву напередодні від'їзду до навчального закладу залишала в інспектора кадрів ОСОБА_3

А свідок ОСОБА_4 показала, що 09.03.2012 року позивач зверталася до неї з приводу подання заяви на навчальну сесію, за відсутності керівництва підприємства.

Однак, суд в порушення вимог ст.212 ЦПК України таким показам належної правової оцінки не надав.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про стягнення середнього заробітку за час перебування на навчанні та вартості проїзду із місця навчання, підлягає скасуванню із ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову.

Ураховуючи екзаменаційний період сесії, який тривав з 12 по 31 березня 2012 року та розмір середньоденної заробітної плати позивача, згідно довідки про середню заробітну плату (дохід) 51, 08 грн.(а.с. 5, т.1) до стягнення із відповідача підлягає 766, 20 грн. (із розрахунку 51, 08 грн. х 15 робочих днів) середньої заробітної плати за час перебування ОСОБА_2 у додатковій відпустці, у зв'язку із навчанням та 24, 35 грн. (із розрахунку 48, 69 грн. / 50 %) половини варитості проїзду із місця навчання, згідно проїзного документа від 31.03.2012 року (а.с. 7, т. 2).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Виходячи із контексту вищеназваної правової норми, колегія суддів не знаходить підстав для відшкодування моральної шкоди та погоджується із висновком суду про відмову у задоволенні такої вимоги.

Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З огляду на це, із відповідача в дохід держави підлягає до стягнення 229, 40 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Турійського районного суду Волинської області від 02 квітня 2013 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час перебування на навчанні та вартості проїзду із місця навчання -скасувати.

Стягнути з Державного підприємства «Єланецьке лісове господарство» на користь ОСОБА_2 790 (сімсот дев'яносто) грн. 55 коп., а саме 766 (сімсот шістдесят шість) грн. 20 коп. середнього заробітку за час навчання та 24 (двадцять чотири) грн. 35 коп. вартості проїзду із місця навчання.

Стягнути з Державного підприємства «Єланецьке лісове господарство» судовий збір в розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) грн. 40 коп. в дохід держави.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді