Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 травня 2013 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Кеміня М.П.,

суддів - Боднар О.В., Джуги С.Д.,

при секретарі: Свіді Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 07 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», третя особа - начальник відокремленого підрозділу «Ужгородська пасажирська вагонна дільниця» ДТГО «Львівська залізниця» Орелецький В.Д. про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відокремленого підрозділу «Ужгородська пасажирська вагонна дільниця» ДТГО «Львівська залізниця» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовну вимогу обґрунтовував тим, що 04.02.2008 року між ним та відповідачем укладено контракт за яким його було прийнято на посаду начальника пасажирського поїзда.

13.12.2012 року його було звільнено із займаної посади на підставі п.8. ст. 36 КЗпП України, на підставі пункту 18а контракту, у зв'язку із встановленням факту перевезення безквиткових пасажирів.

Вважає, що його звільнення є незаконним та безпідставним.

Так, 16.11.2012 року Інспекцією з контролю обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах проведено ревізію та виявлено безквиткових пасажирів у поїзді №99/100 сполученням «Ужгород-Київ».

З фактом допущення ним перевезення безквиткових пасажирів він незгідний, оскільки на момент проведення ревізії ним ще не були проведені відповідні дії щодо виявлення безквиткових пасажирів. Крім того, акти про виявлення безквиткових пасажирів не були надані йому для ознайомлення та підписання, а твердження про його відмову в підписанні акту є недостовірними та не засвідченими належним чином. Вважає, що належним доказом для підтвердження наявності безквиткових пасажирів має бути квитанція про нарахування штрафу за безквитковий проїзд, а уразі відмови сплатити штраф - належним чином оформлений акт висадки безквиткового пасажиру. Однак зазначені документи відсутні. Крім того, проведеною Закарпатською прокуратурою з нагляду за додержання законів у транспортній сфері з питань дотримання законодавства про працю підтверджено вищевикладені ним факти.

За таких обставин поросив суд поновити його на раніше займаній посаді, стягнути з відповідача на його користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В подальшому ОСОБА_2 збільшив позовні вимоги та додатково просив визнати незаконним та скасувати наказ про припинення трудового договору. Також просив замінити первісного відповідача на належного - Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» (далі по тексту - ДГТО «Львівська залізниця») та залучити до участі у справі в якості третьої особи начальниак відокремленого підрозділу «Ужгородська пасажирська вагонна дільниця» ДТГО «Львівська залізниця» Орелецького В.Д. Додатково в обґрунтування позовних вимог щодо поновлення на роботі зазначав, що за весь час роботи він не мав дисциплінарних стягнень. Ревізія проводилась через короткий час після відправлення поїзда (17 хвилин) і він в той момент знаходився в штабному вагоні. За вказаний час лише встиг викликати машиніста поїзда та ознайомити пасажирів з їх правами та обов'язками. Тому вважає, що звільнення його за порушення, які допустили провідники є занадто суворою мірою відповідальності. В його діях були відсутні порушення, що давали б змогу звільнити його за перевезення безквиткових пасажирів і вважає, що до нього достатньо було прийняти дисциплінарне стягнення у виді догани за недостатнім контролем та виховною роботою членів поїзної бригади. Вказує, що п. 18 а Контракту, який передбачає додаткові умови розірвання з ним контракту навіть за порушення допущені іншими особами, погіршує його становище в порівнянні з вимогами ст.ст. 40, 41 КЗпП України.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 07 березня 2013 року даний позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ №527/ОС від 13.12.2012 року про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника пасажирського поїзда до закінчення строку дії контракту, а саме до 03.02.2013 року. Стягнуто з ДГТО «Львівська залізниця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 8895,12 грн.

На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду змінити виключивши з резолютивної частини рішення слова «до закінчення строку дії контракту, а саме до 03.02.2013 року» та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.12.2012 року по день прийняття рішення апеляційним судом. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що помилковим є висновок суду про те, що оскільки на час розгляду справи закінчився термін дії контракту, то його слід поновити на роботі до закінчення цього терміну, а саме до 03.02.2013 року та виплатити середній заробіток лише по 03.02.2013 року. Вказує, що звільнений без законних підстав працівник не поновлюється на попередній роботі лише у випадку, коли поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації. Суд вийшов за межі своїх повноважень, фактично замінивши собою власника підприємства, який може вирішувати питання пов'язані із закінченням строку дії контракту.

Крім того дане рішення оскаржено в апеляційному порядку ДГТО «Львівська залізниця». В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Зокрема зазначає, що висновок суду про незаконність звільнення через відсутність в діях позивача складу трудового правопорушення є помилковим, оскільки таке правопорушення не є предметом спору у цій справі, а підставою для припинення трудового договору є умови контракту. Звільнення працівника з підстав, передбачених у п.18 а контракту не є дисциплінарною відповідальністю. Вважає, що підстави звільнення за встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів не залежить від порядку проведення ревізорами ЦІК Укрзалізниці перевірок (ревізій) в пасажирських поїздах. Крім того, вказує на те, що суд задовольняючи позовні вимоги про поновлення на роботі не врахував строк дії контракту, який закінчився і доказів про його продовження або укладення на новий строк в матеріалах справи відсутні.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає що апеляційна скарга ДГТО «Львівська залізниця» підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 відхиленню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.02.2008 року між відокремленим підрозділом «Ужгородська пасажирська вагонна дільниця» та ОСОБА_2 укладено контракт згідно якого останній був прийнятий на посаду начальника пасажирського поїзда 2 групи (а.с.10-15).

Пунктом 18 а зазначеного контракту визначено, що додатковою підставою для розірвання контракту, не передбаченою чинним законодавством є встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів та надлишкової ручної поклажі.

Наказом № 527/ОС від 13.12.2012 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_2 звільнено з займаної посади на підставі п.8 ст. 36 КЗпП України за порушення п. 18 а Контракту (а.с.23).

Задовольняючи позов, в частині визнання незаконним вищезазначеного наказу та поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що: акти ревізорів ОСОБА_2 не підписував та в ревізії не приймав участі; дані акти складені з порушенням вимог Інструкції про проведення контрольно-ревізійної роботи на залізничному транспорті України; ОСОБА_2 об'єктивно не міг виконати свої обов'язки і у його діях відсутній склад трудового правопорушення; вказане порушення вчинив не начальник поїзда, а провідники відповідних вагонів; дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення може бути застосоване за порушення дисципліни, наслідки якої загрожують безпеці руху поїздів, життю та здоров'ю громадян; факт порушення законодавства про працю також встановлений Закарпатською прокуратурою.

Однак з даним висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Частиною 3 ст. 15 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються на підприємства пасажирського залізничного транспорту загального користування за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 764. Серед інших категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, цим переліком віднесено і начальника пасажирського поїзда.

Отже, контракт між ОСОБА_2 та відокремленим підрозділом «Ужгородська пасажирська вагонна дільниця» був укладений на виконання вимог ст. 1 КЗпП України з метою підвищення ефективності виробництва та зміцнення трудової дисципліни, а також на виконання вимог Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті на роботу працівників від 19 березня 1994 року N 170 та згідно з Переліком категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору.

Пунктом 8 ст. 36 КЗпП України передбачено, що підставою для припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Як уже було вищезазначено, пунктом 18 а контракту передбачено, що додатковою підставою для розірвання контракту є встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів.

Із зазначеного слідує, що для наявності у роботодавця підстав розірвати даний контракт достатньо встановити факт перевезення безквиткових пасажирів.

На підтвердження зазначеного факту відповідачем надано суду акти проведення перевірок вагонів поїзда №99, сполученням Київ-Ужгород, начальником якого був ОСОБА_2, від 16.11.2012 року (а.с.35-47). З даних актів вбачається, що за результатами ревізії поїзда виявлено 20 безквиткових пасажирів. Зазначені акти підписані ревізорами та провідниками відповідних вагонів (крім провідника вагону №11, який відмовився від пояснень). Дані обставини свідчать про те, що роботодавцем надано докази на підтвердження факту перевезення безквиткових пасажирів у поїзді, начальником якого був ОСОБА_2 При цьому та обставина, що ревізія проводилася з порушенням вимог Інструкції про проведення контрольно-ревізійної роботи на залізничному транспорті України (ревізія розпочалася через 17 хв. після початку руху поїзда замість 30 хв.) не спростовує факт перевезення безквиткових пасажирів та в даному випадку не позбавляє роботодавця звільнити начальника поїзда з підстав, передбачених п. 18 а контракту. Крім того, сам позивач у своїй заяві про збільшення позовних вимог визнає факт перевезення безквиткових пасажирів, посилаючись при цьому на те, що безквиткових пасажирів посадили провідники без погодження з ним, а він в той момент знаходився в штабному вагоні. Дана обставина також зафіксована у рішенні суду, який зазначив, що вказане порушення вчинив не начальник поїзду ОСОБА_2, а провідники відповідних вагонів, за що начальник не може нести відповідальність. Однак, причини, через які ОСОБА_2 допустив порушення умови контракту (він об'єктивно не міг виконати свої обов'язки, порушення допущено провідниками відповідних вагонів), правового значення в його розірванні не мають.

Таким чином, оцінюючи всі докази в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку доведеним є факт перевезення безквиткових пасажирів на поїзді, начальником якого був ОСОБА_2, а тому у відповідача були підстави для розірвання з ним контракту (п. 18 а контракту) і порушення вимог трудового законодавства при цьому не було допущено.

При цьому безпідставним є посилання суду першої інстанції на те, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад трудового правопорушення, а дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення може бути застосоване за порушення дисципліни, наслідки якої загрожують безпеці руху поїздів, життю та здоров'ю громадян зважаючи на наступне.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору при укладенні контракту законом надано право сторонам самим установлювати їх права, обов'язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами Кодексу законів про працю України, так і підвищену відповідальність працівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Оскільки зазначена умова контракту є додатковою підставою для його розірвання, установленою угодою сторін договору, яка не передбачена нормами трудового законодавства, то в такому випадку на правовідносини сторін не поширюються норми ст. ст. 40, 41, 148 - 149 КЗпП України, в тому числі й щодо встановлення вини позивача в невиконанні умов контракту.

Також безпідставним є посилання позивача на те, що умови контракту погіршують його становище в порівнянні з вимогами ст.ст. 40, 41 КЗпП України, оскільки законом допускається встановлення контрактом як особливої форми трудового договору умов його дострокового розірвання (ч. 3 ст. 21 КЗпП України).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_2 відбулося без порушення вимог чинного трудового законодавства, а тому підстав для задоволення його позову немає. Так як позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від позовної вимоги про поновлення на роботі, то вона також задоволенню не підлягає.

Оскільки, підстав для задоволення позову ОСОБА_2 не має, то всі доводи його апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги, а тому апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення Мукачівського міськрайонного суду від 07.03.2013 року, відповідно до п.3 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 21, 36 КЗпП України, ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 07 березня 2013 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», третя особа - начальник відокремленого підрозділу «Ужгородська пасажирська вагонна дільниця» ДТГО «Львівська залізниця» Орелецький В.Д. про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції

Суддя -доповідач

Судді