______________________________________________________________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“24” вересня 2008 р. №К-6790/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Каліушко Ф.А.

за участю представників:

позивача: Ярощук М.В.;

відповідача: не з’явились;

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на рішення Господарського суду м. Києва від 02.02.2005 р.

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 р.

у справі №32/337

за позовом Відкритого акціонерного товариства “Готельний комплекс “Либідь”

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “Готельний комплекс “Либідь” (далі по тексту – позивач, ВАТ “ГК “Либідь”) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18.12.2003 р. №2372/23-2.

12.07.2004 р. ВАТ “ГК “Либідь” збільшено розмір позовних вимог та просить також зобов’язати відповідача відкликати першу податкову вимогу від 27.04.2004 р. №1/2288.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.02.2005 р. у справі №32/337 (суддя Хрипун О.О.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 р. (головуючий суддя – Муравйов О.В., судді Кот О.В., Сотніков С.В.), позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 18.12.2003 р. №2372/23-2 в частині нарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток у розмірі 1 967 760,00 грн., в т.ч. 983 880,00 грн. основного платежу та 983 880,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 02.02.2005 р. та постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 р. у справі №32/337, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.12.2003 р. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення №2372/23-2, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання у розмірі 1 975 860,00 грн., в т.ч. 987 930,00 грн. основного платежу та 987 930,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Податкове повідомлення-рішення від 18.12.2003 р. №2372/23-2 прийнято ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на підставі акту “Про результати документальної перевірки дотримання вимог податкового і валютного законодавства Відкритого акціонерного товариства “Готельний комплекс “Либідь” код за ЄДРПОУ 02573533 за період з 01.10.2000 року по 01.07.2003 року” від 16.12.2003 р. №492/3374/23-2/02573533 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5, п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено недооцінення об’єкту оподаткування податком на прибуток внаслідок віднесення позивачем до складу валових витрат суми процентів сплачених за договором позики від 09.12.1997 р. №1, що укладено з Управлінням з питань готельного господарства, туризму та екскурсій Київської міської державної адміністрації, відповідно до умов якого позивач (позичальник) отримав від Управління з питань готельного господарства, туризму та екскурсій Київської міської державної адміністрації (позикодавця) цільову позику у розмірі 12 000 000,00 грн. із сплатою 12% річних за користування позикою строком на 3 роки. Згідно п. 2.1 договору, позика надана позивачу для реконструкції та підготовки готелю “Либідь” до щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку. Сума позики отримана позивачем у повному обсязі, що не заперечується сторонами. Проценти, які нараховувались та сплачувались позивачем за користування позикою, відображались ним у складі валових витрат підприємства.

Відповідно до висновків Акту перевірки ці суми не є процентами у розумінні п. 1.10 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки позика надана небанківською установою і вважатись кредитом не може, а тому, на думку відповідача, зазначені кошти до складу валових витрат віднесені неправомірно.

Поряд з цим, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виділення коштів позивачу на реконструкцію, ремонт та облаштування було здійснено в рамках державної програми для проведення заходів, пов’язаних з підготовкою і проведенням у травні 1998 р. в місті Києві щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку.

Готель “Либідь” включено до переліку об’єктів, що будуються, реконструюються, ремонтуються та облаштовуються в місті Києві для приймання, розміщення учасників щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку в травні 1998 року згідно із Законом України “Про деякі питання підготовки до проведення в місті Києві щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку”.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 04.12.1997 р. №1966 “Про забезпечення місць проживання учасників зборів Європейського банку реконструкції та розвитку в готелях міста Києва”, з метою забезпечення місць проживання учасників зборів Європейського банку реконструкції та розвитку та відповідно до Закону України “Про деякі питання підготовки до проведення у місті Києві щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку” на Управління з питань готельного господарства, туризму та екскурсій покладені функції щодо укладення контрактів з готелями міста Києва незалежно від форм власності та підпорядкування, визначених Законами України “Про деякі питання підготовки до проведення у місті Києві щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку” та “Про внесення змін до Закону України “Про деякі питання підготовки до проведення у місті Києві щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку”.

Згідно п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Згідно ст. 382 ЦК УРСР, чинного на момент укладенні договору позики, між позивачем та Управлінням з питань готельного господарства, туризму та екскурсій Київської міської державної адміністрації, кредитування державних організацій, колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій провадиться згідно з затвердженими планами шляхом видачі цільових строкових позичок Державним банком СРСР й іншими банками СРСР в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР. Кредитування однієї організації іншою у натуральній або грошовій формі, в тому числі видача авансів, допускається лише у випадках, встановлених законодавством Союзу РСР.

Відповідно до п. 5 ст. 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчим органам міських рад надані повноваження залучати на договірних засадах бюджетні кошти на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об’єктів соціальної і виробничої інфраструктури.

Відповідно до ст. 35 Закону України “Про бюджетну систему України” від 05.12.1990 №512-ХІІ (в редакції чинній з 02.12.1997 р. по 18.01.2000 р.) рішення про використання вільного залишку коштів бюджету, що утворився на початок поточного бюджетного року, доходи бюджету, додатково одержані в процесі виконання бюджету суми перевищення доходів над видатками, що утворилися в результаті збільшення надходжень до бюджету чи економії у видатках, в тому числі про вкладення цих коштів у господарські заходи, в акції та інші цінні папери, а також про надання процентних та безпроцентних бюджетних позичок приймає відповідний орган державної виконавчої влади та місцевого самоврядування з наступним затвердженням цих рішень відповідними Радами. Бюджетні позички суб'єктам господарської діяльності не повинні бути безпроцентними чи такими, проценти за які нижчі розрахункового рівня інфляції на період надання позички.

Таким чином, договір від 09.12.1997 р. №1 за своїм змістом є саме договором кредитування та укладений сторонами відповідно до норм чинного на час укладення договору законодавства.

Крім того, зазначені обставини встановлені під час розгляду Київським апеляційним господарським судом справи №24/809 за позовом ТОВ “Купава” до ВАТ “Готельний комплекс “Либідь” та Управління з питань готельного господарства, туризму та екскурсій Київської міської державної адміністрації про визнання вищезазначеного договору недійсним (постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2004 р. залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2005 р.).

Як вбачається зі змісту п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат відносяться витрати, пов’язані з виплатою або . нарахуванням процентів за будь-якими кредитами.

Пунктом 1.11 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що кредит визначається як кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент.

Відповідно до п. 1.10 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” проценти визначаються вказаним Законом як доход, що сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку; платіж за використання майна, отриманого в користування (орендні, у тому числі лізингові та рентні операції). Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що отримані позивачем кошти за своєю природою є кредитом, а витрати по сплаті за його користування - процентами. В даному випадку, мала місце саме сплата процентів за використання бюджетних коштів, отриманих у кредит, а тому, включення витрат по сплаті таких процентів до складу валових витрат підприємства відповідає п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

В частині позовних вимог щодо зобов’язання відповідача відкликати першу податкову вимогу № 1/2288 від 27.04.2004, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в їх задоволенні, оскільки згідно п.п. “в” п.п. 6.4.1 та п.п. 6.4.4 п. 6.4 ст. 6 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” якщо рішення контролюючого органу про нарахування суми податкового зобов’язання або стягнення податкового боргу скасовується чи змінюється судом, податкові вимоги вважаються відкликаними у день отримання платником податків відповідного рішення суду.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення Господарського суду м. Києва від 02.02.2005 р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 р. у справі №32/337не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на рішення Господарського суду м. Києва від 02.02.2005 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 р. у справі №32/337 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 02.02.2005 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 р. у справі №32/337 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

(підпис)

О.А. Сергейчук

(підпис)

Л.В. Ланченко

(підпис)

О.М. Нечитайло

(підпис)

Н.Г. Пилипчук

(підпис)

О.І. Степашко

оригіналом згідно

Відповідальний секретар