КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа : № 2а-8028/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

04 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Беспалова О.О.,

суддів Губська О.А., Грибан І.О.,

при секретарі Кравчук М.В.,

за участю представників позивача, представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс Контакт» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс Контакт» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Фенікс Контакт» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДПІ у Оболонському районі міста Києва ДПС, в якому просило визнати неправомірним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі міста Києва ДПС від 23.02.2012 року № 0000212304 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток, створений за участю іноземних інвесторів, на загальну суму 713 295, 00 грн.; визнати неправомірним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі міста Києва ДПС від 30.05.2012 року № 0000372260 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2011 року у розмірі 3 680 053,50 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2012 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, постановити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржувана постанова суду - скасуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлень відповідача з 13.01.2012 року по 26.01.2012 року була проведена перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року.

За результатами документальної планової виїзної перевірки відповідачем було складено акт від 08.02.2012 року № 96/23-4/3349772 (а.с. 56-86, т. 1). Перевіркою встановлено порушення позивачем норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного акта відповідачем винесені податкове повідомлення-рішення від 23 лютого 2012 року № 0000232304, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 680 053,50 грн. (а.с. 46, т. 1) та податкове повідомлення-рішення від 23 лютого 2012 року № 0000212304, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток, створений за участю іноземних інвесторів на суму 713 295,00 грн., з яких 663 151,00 грн. - за основним платежем, 50 144,00 грн. - за штрафними санкціями (а.с. 47, т. 1).

За наслідками розгляду первинної скарги позивача податкове повідомлення-рішення від 23 лютого 2012 року № 0000232304 було скасовано та було прийняте податкове повідомлення-рішення від 30 травня 2012 року № 0000372260, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 680 053,50 грн. (а.с. 48, т. 1).

Так як з акта перевірки вбачається, що оскаржувані повідомлення-рішення прийняті у зв'язку з виявленням кількох податкових правопорушень, судом було витребувано у відповідача детальний розрахунок нарахування суми зобов'язання за платежем податок на прибуток та суми зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування.

З наданого відповідачем розрахунку вбачається, що суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 680 053,50 грн. було зменшено на підставі результатів діяльності позивача у 2008, 2009 роках та І кварталі 2011 року. А саме: за 2008 рік у сумі 2 642 896,10 грн. (з них 1 468,00 грн. - послуги таксі, 2 641 428,00 грн. - курсові різниці); за 2009 рік ( 3 896,00 грн. - послуги таксі, 983 715,40 грн. - курсові різниці); за І квартал 2011 року 49 546,00 грн. ( з них 2 026,00 грн. - послуги таксі, 6 000,00 грн. - обслуговування банкету, 30 000,00 грн. - консультативні послуги, 11 520,00 грн. - послуги із підбору регіонального торгового представника).

Як вбачається з розрахунку до податкового повідомлення-рішення від 23 лютого 2012 року № 000021230 віднесені податкові правопорушення позивача вчинені ним у 2010 році та ІІ і ІІІ кварталах 2011 року. Зокрема, у 2010 році, на думку відповідача, позивачем протиправно віднесено до валових витрат оплата послуг таксі, консультативних послуг та курсові різниці, а у 2011 році позивачем протиправно враховано суми зменшення від'ємного значення у попередніх деклараціях.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що з наданого відповідачем розрахунку не вбачається які саме суми податку на прибуток були донараховані позивачу у зв'язку з вищезазначеними правопорушеннями, а тому колегія суддів немає можливості оцінити правомірність спірного рішення контролюючого органу і прийняти обґрунтоване судове рішення, зокрема, у разі часткової протиправності правових актів контролюючого органу.

Так, як у відповідності до частин 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на те, що відповідачем не було надано належних доказів обґрунтованості та правомірності свого рішення щодо нарахування сум податку на прибуток по кожному податковому правопорушенню, колегія суддів вважає, що повідомлення-рішення від 23 лютого 2012 року № 000021230 є протиправним та підлягає скасуванню в повному обсязі.

Щодо правопорушень на підставі яких прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 травня 2012 року № 0000372260, колегія суддів зазначає наступне.

Між позивачем та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір від 01 січня 2010 року № 1 про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку (а.с. 215-218, т. 1), відповідно до додаткової угоди від 01.07.2010 року № 1 дію договору було подовжено до 31 грудня 2010 року (а.с. 220, т. 1).

На підтвердження надання послуг з ведення бухгалтерського та податкового обліку у лютому, квітні, серпні та грудні 2010 року було складено акти здавання-прийому виконаних робіт (а.с. 221-224, т. 1).

01 січня 2011 року було укладено договір № 1 між позивачем та ТОВ «Доновей Ешуренс» про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку (а.с. 227-230, т. 1). Після надання бухгалтерських послуг сторонами були складені акти здачі-прийняття робіт (а.с. 231-233, т. 1).

З штатного розпису позивача, що затверджений наказами від 31.12.2008 року № 4-Ш (а.с. 36-37, т.1), від 31.12.2009 року № 5-Ш (а.с. 38-39, т.1), від 31.12.2010 року № 6-Ш (а.с. 40-41, т.1) посада «головний бухгалтер» відсутня, наявна посада «фінансовий менеджер».

Наказом від 01.06.2005 року № 01-К було призначено ОСОБА_3 на посаду фінансового менеджера з 01.06.2005 року (а.с. 42, т. 1). З посадової інструкції фінансового менеджера не вбачається обов'язку фінансового менеджера вести бухгалтерський облік господарсько-фінансової діяльності підприємства (а.с. 43-45, т. 1).

У відповідності до наказів від 01.01.2008 року № 1-Р «Про облікову політику» (а.с. 26-27, т. 1), від 01.01.2009 року № 1-Р «Про облікову політику» (а.с. 28-29, т. 1), 01.01.2010 року № 1-Р «Про облікову політику» (а.с. 30-31, т. 1), від 01.01.2011 року № 1-Р «Про облікову політику» (а.с. 32-35, т. 1) в зв'язку з відсутністю у штатному розписі посади «головний бухгалтер» створення організаційної основи бухгалтерського та податкового обліку та його ведення на підприємстві належить до компетенції компанії, що здійснює та надає послуги з ведення бухгалтерського та податкового обліку у відповідності до договору.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції власників або уповноваженої посадової особи (керівника).

Відповідно до ч. 4 цієї статті для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації: введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером; користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи; ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою; самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися, та в бюджетних установах.

Отже, з положень Закону випливає, що бухгалтерський облік також може вести приватний підприємець чи аудиторська фірма.

З огляду на вказане, колегія суддів не приймає посилання відповідача на неправомірність віднесення вказаних витрат до валових витрат підприємства, а тому вважає дії відповідача щодо зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 30 000,00 грн. протиправними.

Щодо включення до об'єкту оподаткування витрат на користування послугами таксі, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до наказу від 01.09.2008 року № 16-р з метою оптимізації робочого часу та організації своєчасної доставки конфіденційної кореспонденції та документів, а також трансферу регіональних співробітників на підприємстві було організовано транспортне обслуговування (таксі) по м. Києву (а.с. 239, т. 1). На виконання вказаного наказу між позивачем та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір організації автотранспортного забезпечення від 02 жовтня 2008 року (а.с. 234-236, т. 1). Між сторонам було укладено акти виконання послуг з транспортного забезпечення (а.с. 240-261, т. 1).

У відповідності до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, до числа витрат від операційної діяльності включається собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які приймаються для визначення об'єкта оподаткування, виходячи з правової природи їх виникнення та з урахуванням вимог та особливостей, визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» до 01.01.2011 року та Податковим кодексом України після 01.01.2011 року.

У відповідності до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Однак, абз. 4 пп. 5.4.10 п. 5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до валових витрат платника податку відносяться витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності (крім тих, що підлягають амортизації), тобто на утримання, експлуатацію легкових автомобілів, що належать платникам податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг з транспортного чи туристичного обслуговування сторонніх громадян або організацій.

У зазначеній статті Закону також передбачено, що не включаються до складу валових витрат 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому, платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.

Разом з тим, окрім вищенаведених підстав віднесення витрат на транспортування до валових витрат, їх включення можливе також у складі витрат на відрядження, інших правил Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»не встановлено.

Так, пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження.

Відрядженням згідно Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року № 218/2658, вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності документів, що підтверджують і засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій).

Однак, згідно приписів п. 6 розділу ІІ вищезазначеної Інструкції витрати на проїзд (у тому числі, перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на проїзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, пристані, аеропорту, якщо вони розташовані за межами населеного пункту, де постійно працює відряджений працівник, або до місцеперебування у відрядженні.

Таким чином, витрати на відрядження, здійснені на проїзд в таксі не включаються до складу валових витрат платника податку та фінансуються за рахунок власних коштів, а тому колегія суддів вважає вірним висновок відповідача щодо неправомірності віднесення позивачем до об'єкта оподаткування податком на прибуток сум витрачених на оплату послуг таксі.

Щодо віднесення позивачем витрат на організацію банкета до об'єкта оподаткування, колегія суддів зазначає наступне.

Позивачем були надані накази, кошторис витрат, рахунок та акт приймання-здавання робіт щодо обслуговування та забезпечення наради-семінару.

Оскільки спірне формування валових витрат позивачем відбулось у 2010 році, то в даному випадку підлягає застосуванню Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За таких обставин, щоб представницькі витрати можна було віднести до валових, мають бути дотримані три умови встановлені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», такі як: пов'язаність цих витрат з господарською діяльністю підприємства, яка, в свою чергу, документально підтверджується первинними документами за наявності в них усіх обов'язкових реквізитів (пп. 5.3.1); оплата лише безготівковим способом (пп. 5.4.8); наявність оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік (пп. 5.4.4). Послуги сторонніх організацій, отримані під час заходу мають також бути підтверджені відповідними первинними документами.

Виходячи з визначення, наведеного у спільному Наказі Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України №88 від 12.11.1993 «Про затвердження норм коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.12.1993 за N182 (далі - Наказ №88), представницькими є витрати міністерств, відомств, підприємств, установ на прийом і обслуговування іноземних представників і делегацій та представників інших підприємств, які прибули за запрошеннями для проведення переговорів з метою здійснення міжнародних зв'язків, установлення та підтримання взаємовигідного співробітництва та вирішення питань, пов'язаних з комерційною діяльністю.

Згідно положень п. 1 Наказу №88 до представницьких витрат відносяться витрати, пов'язані з проведенням офіційного прийому (сніданку, обіду, вечері) представників, їх транспортним забезпеченням, заходами культурної програми, буфетним обслуговуванням під час переговорів, оплатою послуг перекладача, який не перебуває у штаті підприємства, установи, оплатою номерів у готелях.

Таким чином, представницькими є витрати на прийом і обслуговування лише тих, хто прибув за запрошенням, а отже, первинними документами також будуть бланки запрошень.

Досліджуючи подані позивачем документи, колегія суддів не вбачає, ані кількості, визначених позивачем працівників для проведення харчування, ані кількості запрошених, що взяли участь у заході.

Окрім того, жодним з наявних у справі документів не підтверджується зв'язок між харчуванням 04.06.2012 року та проведеною виставкою.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає безпідставним формування позивачем складу валових витрат за наслідком господарської операції з ТОВ «Пуща-Лісна», а тому вважає законним рішення відповідача в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування на суму 6 000,00 грн.

Щодо віднесення до валових витрат сум курсових різниць на загальну суму 3 625 143,50 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Так, між позивачем та Phoenix Contact GmbH & Co. було укладено Договір про позику від 06 червня 2005 року № 1/2005 (а.с. 205-207, т. 1). У відповідності до п. 1 Договору Позикодавець готовий надати позичальнику позику у розмірі 200 00 євро строком на п'ять років. П. 2 Договору передбачено, що позика надається в декілька трансакцій, відразу після того, як обидві сторони підпишуть даний договір і його буде зареєстровано в Національному банку України. Позика призначена винятково для фінансування діяльності ТОВ «Фенікс Контакт». Позика надається терміном до 31 грудня 2010 року. П. 3 Договору передбачено, що річні відсотки у розмірі 4,5 % сплачуються згідно реального використання позики, починаючи від дня надання позики. Вказаний договір було зареєстровано в Національному банку України, що підтверджується Реєстраційним свідоцтвом від 21.06.2005 року № 4287 (а.с. 204, т. 1).

15 грудня 2006 року між позивачем та Phoenix Contact GmbH & Co. було укладено договір про позику на суму 500 00 євро строком на вісім років, відсоткова ставка 5 %, позика призначена винятково для фінансування діяльності та розвитку ТОВ «Фенікс Контакт» (а.с. 209-211, т. 1). Вказаний договір зареєстровано в Національному банку України, що підтверджується Реєстраційним свідоцтвом від 09.02.2007 року № 6472 (а.с. 208, т. 1).

15 лютого 2010 року між позивачем та Phoenix Contact GmbH & Co. було укладено договір про позику на суму 300 00 євро строком до 15.12.2017 року, відсоткова ставка 4,5 %, позика призначена винятково для фінансування діяльності та розвитку ТОВ «Фенікс Контакт» (а.с. 213-214, т. 1). Вказаний договір зареєстровано в Національному банку України, що підтверджується Реєстраційним свідоцтвом від 21.05.2010 року № 12432 (а.с. 212, т. 1).

Позивачем до суми валових витрат віднесено курсові різниці нараховані на суму відсотків за позиками в іноземній валюті, отриманих від нерезидента.

Відповідача вважає, що вказані суми віднесені до валових витрат позивачем неправомірно з огляду на те, що контрагент позивача не є банківською установою, а тому надана позивачу позика не може вважатись фінансовим кредитом.

Так, у відповідності до п.п. 1.1. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» кредит - кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

П.п. 1.1.1.1 п. 1.11 ст. 1 Закону встановлено, що фінансовий кредит - кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства. Постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 року № 602 затверджено Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті. Враховуючи, що кредитний договір між позивачем та Phoenix Contact GmbH & Co. було зареєстровано у Головному управлінні Національного банку України по м. Києву та Київській області, зазначений кредитний договір є фінансовим кредитом відповідно до підпункту 1.11.1 п. 1.11 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Порядок відображення в податковому обліку курсових різниць по кредитах в іноземній валюті регулюється підпунктом 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 вказаного Закону.

Згідно з абзацами першим, третім цієї норми балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

Таким чином, непогашена сума фінансового кредиту є заборгованістю в іноземній валюті, що підлягає перерахунку в порядку наведених норм Закону. Курсова ж різниця щодо заборгованості виникає при зміні балансової вартості такої заборгованості внаслідок зміни валютного курсу. При цьому у складі валових витрат чи валових доходів платника підлягає відображенню курсова різниця, отримана при порівнянні балансової вартості заборгованості на початок звітного періоду або на дату виникнення такої заборгованості і балансової вартості на кінець звітного періоду в залежності від того, яка із цих вартостей є більшою.

Сума ж процентів, нарахованих на основну суму кредиту, строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду, є поряд з такою основною сумою кредиту заборгованістю в іноземній валюті у розумінні підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Враховуючи, що за правилами підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 цього Закону проценти відносяться до валових витрат за датою їх нарахування, та по нарахованих, але не виплачених процентах розраховуються курсові різниці, що підлягають включенню до валових витрат платника або його валових доходів відповідно.

Таким чином, підприємство цілком обґрунтовано включило до валових витрат збиток, отриманий внаслідок зміни валютного курсу на час перерахунку балансової вартості заборгованості перед нерезидентом зі сплати процентів за користування позикою, що свідчить про правомірне формування позивачем від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що позивачем частково обґрунтовано свої позовні вимоги, а відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних рішень колегія суддів не згодна з висновком суду першої інстанції, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Також, колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Частиною 3 ст. 94 КАС України встановлено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У відповідності до ч. 6 ст. 94 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне судові витрати, понесені позивачем, стягнути з Державного бюджету України пропорційно до задоволених вимог, а саме в сумі 3 208,00 грн.

У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Керуючись ст.ст. 94, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс Контакт» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс Контакт» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2012 року - скасувати.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс Контакт» - задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва від 23 лютого 2012 року № 0000212304, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Фенікс Контакт» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток створений за участю іноземних інвесторів на загальну суму - 713 295,00 грн.

Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва від 30 травня 2012 року № 0000372260, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Фенікс Контакт» в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 655 143,50 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс Контакт» сплачений судовий збір за подання адміністративного позову та апеляційної скарги на загальну суму 3 208 (три тисячі двісті вісім) грн. 06 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Суддя Губська О.А.

Суддя Грибан І.О.

(Повний текст постанови виготовлено 09.04.2013 року)

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.