Справа № 121/735/13- ц

2/121/631/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2013 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого - судді Веденмеєр М.В., при секретарях Плотникові К.В., Іваненковій К.В., Косенко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Ялти цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ялтинської міської ради, виконавчого комітету Ялтинської міської ради та комунального підприємства Ялтинської міської ради «Шляхоексплуатаційна ділянка» про розірвання договорів, застосування наслідків розірвання договорів у спосіб відшкодування матеріальної шкоди у вигляді реальних збитків і упущеної вигоди та стягнення штрафних санкцій,

в с т а н о в и в :

ОСОБА _1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства та, уточнивши у судовому засіданні свої вимоги, просив:

-розірвати договір про співпрацю № 02/2008СИ, укладений позивачем з Ялтинською міською радою та її виконавчим комітетом в особі міського голови 27 червня 2008 року;

-розірвати договір про нове будівництво автодороги № 4, укладений позивачем з комунальним підприємством Ялтинської міської ради «Шляхоексплуатаційна ділянка», Ялтинською міською радою та Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради 21 липня 2008 року;

-стягнути з Ялтинської міської ради та її виконавчого комітету солідарно вартість демонтованих торгівельних павільйонів у розмірі 4543907,88 грн. (реальні збитки);

-стягнути з Ялтинської міської ради та її виконавчого комітету солідарно штрафні санкції, передбачені договором № 02/2008СИ, у розмірі 4543907,88 грн.;

-стягнути з Ялтинської міської ради та її виконавчого комітету солідарно грошові кошти у розмірі 343792246,00 грн. на відшкодування майнової шкоди (упущена вигода).

Мотивуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що, за змістом договору про співпрацю, укладеного позивачем з Ялтинською міською радою та її виконавчим комітетом 27 червня 2008 року, він взяв на себе обов'язок погодити демонтування торгівельних павільйонів літ. А та літ. Б, які були розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та належали йому на праві власності, а Ялтинська міська рада та її виконавчий комітет зобов'язалися на найближчому пленарному засіданні міської ради прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою зі зміни цільового призначення належних ОСОБА_1 земельних ділянок, розташованих за адресою АДРЕСА_2, в районі південно-східної межі території кіностудії, а також ухвалити рішення, необхідні для здійснення на зазначених ділянках будівництва багатоповерхового житлового будинку з наступним прийняттям його до експлуатації. ОСОБА_1 також зобов'язався взяти участь у будівництві автодороги до будинку, спорудження якого передбачалося договором.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 зазначив, що торгівельні павільйони, які належали ОСОБА_1 на праві власності, були демонтовані працівниками комунальних служб міста за розпорядженням посадових осіб виконавчого комітету Ялтинської міської ради. Водночас частину взятих на себе обов'язків міська рада та її виконавчий комітет реалізували несвоєчасно (що призвело до втрати позивачем інтересу), іншу частину - не реалізували взагалі, що на думку ОСОБА_1, є підставою для розірвання договорів. В частині відшкодування матеріальної шкоди представник позивача наполягав на задоволенні позову саме з підстав порушення умов договору.

Представник Ялтинської міської ради та її виконавчого комітету позов не визнав та пояснив, що рішення про надання дозволу на зміну цільового призначення земельних ділянок, які належать ОСОБА_1, було прийнято у вересні 2008 року. Незначна затримка у прийнятті рішення пов'язана з тим, що вирішення земельних питань віднесено до виключної компетенції міської ради, що потребувало вчинення певної (передбаченої законом) послідовності дій. Подальше виконання умов договору залежало виключно від реалізації позивачем своїх правомочностей, але він земельні ділянки відчужив, що призвело до неможливості подальшого виконання сторонами своїх обов'язків.

Представник комунального підприємства Ялтинської міської ради «Шляхоексплуатаційна ділянка» позов не визнав та пояснив, що вимоги позивача не знайшли свого підтвердження у суді.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши надані сторонами докази, дослідивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд дійшов висновку, що оскільки правовідносини, які виникли між сторонами, унормовані актами цивільного, земельного та містобудівного законодавства, є зобов'язально-правовими та такими, що засновані на принципі свободи договору, справа з урахуванням положень ст.ст. 3, 6, 627 ЦК України та статті 15 ЦПК України підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Судом встановлено наступні факти (обставини) та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 був власником торгівельних павільйонів літ. А та літ. Б загальною площею 37,1 кв. м., які були розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.19-25, т.2)

До складу павільйону літ. А входила аптека (приміщення 1-1) площею 8,6 кв. м. Павільйон літ. Б складався з приміщень 1-1 площею 19,6 кв. м., 1-2 площею 5,0 кв. м., 1-3 площею 1,3 кв. м. та 1-4 площею 2,6 кв. м., що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим комунальним підприємством Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації».

27 червня 2008 року між Ялтинською міською радою та її виконавчім комітетом в особі Ялтинського міського голови Брайко С.Б. з одного боку та ОСОБА_1 з другого боку підписано договір № 02/2008СИ, предметом якого є взаємна співпраця сторін, спрямована на створення умов для своєчасного завершення реконструкції Пушкінського бульвару, вулиці Гоголя та русла річки Водоспадна у м. Ялта, взаємні зобов'язання сторін у процесі підготовки, нового будівництва та прийняття в експлуатацію багатоквартирного багатоповерхового житлового будинку орієнтовною площею 22200 кв. м., орієнтовною площею забудови 1850 кв. м., орієнтовною етажністю п'ять-сім поверхів, а також пайова участь ОСОБА_1 у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста (а.с.1-16, т.2).

У подальшому (18 липня 2008 року) Ялтинський міський голова Брайко С.Б. та ОСОБА_1 підписали додаткову угоду № 1, суть якої зводилася до уточнення деяких технічних положень (в частині орієнтовного місця розташування дороги та площі однієї з земельних ділянок) (а.с.46-47, т.2).

Умовами договору № 02/2008СИ на міську раду було покладено обов'язок з ухвалення на найближчому пленарному засіданні рішення щодо зміни цільового призначення належних ОСОБА_1 земельних ділянок, розташованих за адресою АДРЕСА_2, в районі південно-східної межі території кіностудії.

На реалізацію договору № 02/2008СИ в частині розвитку інфраструктури 21 липня 2008 року ОСОБА_1 та комунальне підприємство Ялтинської міської ради «Шляхоексплуатаційна ділянка», Ялтинська міська рада та Виконавчий комітет Ялтинської міської ради уклали договір № 4 про нове будівництво автодороги (а.с.51-56, т.2).

За змістом пункту 4.1 договору № 02/2008СИ від 27 червня 2008 року у випадку невиконання (неналежного виконання) міською радою або її виконавчим комітетом своїх обов'язків за договором, якщо таке порушення призвело до втрати інтересу чи доцільності, або істотного удорожчання чи значного збільшення строків або неможливості подальшого виконання ОСОБА_1 дій з досягнення предмету та мети договору, міська рада та її виконавчий комітет мають відшкодувати позивачу усі документально підтверджені витрати, здійснені на реалізацію договору, ринкову вартість демонтованих торгівельних павільйонів, та сплатити йому штраф у розмірі ста відсотків від таких витрат та вартості павільйонів.

ОСОБА_1 у строк, передбачений пунктом 2.1.1 договору № 02/2008СИ, забезпечив звільнення торгівельних павільйонів літ. А та літ. Б, розташованих за адресою АДРЕСА_1, від обтяжень шляхом дострокового виконання кредитних зобов'язань, припинення договорів іпотеки, поруки, страхування та оренди, про що листом від 3 липня 2008 року повідомив Ялтинському міському голові (вх. № Щ-22/3135/2 від 4 липня 2008 року) (а.с.181, т.3).

Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 10 липня 2008 року № 1463 постановлено демонтувати торгівельні павільйони літ. А та літ. Б загальною площею 37,1 кв. м., розташовані за адресою АДРЕСА_1 (а.с.7, т.4).

У цей період належні ОСОБА_1 торгівельні павільйони були демонтовані.

Листом відділу з регулювання земельних відносин Ялтинської міської ради від 06 серпня 2008 року № 3471/08 ОСОБА_1 повідомлено, що оскільки на пленарному засіданні, яке відбулося 30 липня 2008 року, земельні питання не розглядалися, рішення щодо зміни цільового призначення належних йому земельних ділянок буде ухвалено у вересні (а.с.9, т.4).

Рішенням 21-ї сесії Ялтинської міської ради 5-го скликання від 30 вересня 2008 року № 458 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою зі зміни цільового призначення трьох земельних ділянок (кадастрові номери: 0111900000:01:0046, 0111900000:01:0047, 0111900000:01:0042).

На ОСОБА_1 покладено обов'язок із замовлення проекту землеустрою (а.с.12,13, т.4).

ОСОБА_1 дій з направлення на адресу міської ради проекту землеустрою не виконав та 18 серпня 2009 року відчужив земельні ділянки у спосіб укладання трьох договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (реєстр. №№ 2732, 2735, 2738) (а.с.183-191, т.6).

Зі змісту звіту про незалежну оцінку вартості майна, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «Альтернатива-Експерт» 3 серпня 2009 року (дослідження проводилося за межами судового розгляду за заявою позивача після фізичного знищення обох павільйонів) вбачається, що прямі збитки, заподіяні ОСОБА_1 внаслідок їх знесення, складають 2698468,00 грн.

Заявляючи розмір компенсації вартості торгівельних павільйонів та штрафних санкцій у розмірі їх вартості, позивач виходив з необхідності врахування зміни курсу національної валюти (української гривні) до долару США та стягнення з міської ради та її виконавчого комітету коштів у розмірі 4543907,88 грн. на відшкодування реальних збитків та такої же суми в якості штрафу.

Відповідно до частин першої та другої ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6, частини першої ст. 627, частини першої ст. 628 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборів контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів такого виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

В силу пункту 43 частини першої ст. 26 та пункту 16 частини четвертої ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міський голова укладає від імені ради та її виконавчого комітету договори, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження. При цьому затвердження договору відбувається на пленарному засіданні ради.

Пунктом 7.1 договору № 02/2008СИ передбачено, що договір набирає сили з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх обов'язків. Пунктом 2.2.2 на міську раду покладено обов'язок забезпечити затвердження цього договору на найближчому пленарному засіданні з наданням копії такого рішення ОСОБА_1

Умова щодо затвердження міською радою у встановлений законом спосіб реалізована не була.

Згідно з частиною першою ст. 638, частинами першою та другою ст. 639, частиною першою ст. 640 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з істотних умов договору. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.

Аналіз наведених правових норм дає підстави стверджувати, що законодавець пов'язує факт укладення договору з моментом досягнення згоди з його істотних умов та формалізації таких домовленостей у формі, встановленій законом або обумовленій сторонами.

В силу частини четвертої ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міський голова представляє територіальну громаду, міську раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, а також у відносинах з юридичними та фізичними особами.

За наведених обставин, Ялтинський міський голова мав передбачені законом повноваження на укладання договору № 02/2008СИ, а наступне прийняття (чи неприйняття) міською радою рішення про його затвердження (за умови його підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками) не є тією підставою, з якою закон пов'язує момент набрання договором чинності.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України (як суд касаційної інстанції) під час розгляду цієї справи (ухвала від 1 грудня 2010 року), отже, з огляду на положення частини четвертої ст. 338 ЦПК України вони підлягають урахуванню при новому розгляді справи.

Таким чином, за умови, що сторони погодили усі істотні умови договору та формалізували домовленості у письмовій формі, договір № 02/2008СИ, підписаний Ялтинським міським головою Брайком С.Б. та ОСОБА_1 27 червня 2008 року, необхідно вважати укладеним.

Визначаючи правову природу правовідносин, які виникли між сторонами в рамках зазначеного договору, суд взяв до уваги наступне.

В силу статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до статті 1132 цього Кодексу за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Згідно зі статтею 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Зі змісту пункту 1.1 договору № 02/2008СИ слідує, що його предметом є взаємна співпраця сторін, яка спрямована на створення умов для своєчасного звершення реконструкції певного району міста, взаємні зобов'язання сторін у процесі будівництва багатоквартирного багатоповерхового житлового будинку, а також пайова участь ОСОБА_1 у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.

Аналізуючи наведені норми матеріального права, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено один з видів договору про спільну діяльність - договір простого товариства.

За своєю правовою природою договір простого товариства є організаційним.

Організаційний договір - це угода про впорядкування взаємопов'язаної діяльності кількох осіб, яка визначає процедуру виникнення і загальні умови виконання зобов'язань у майбутньому та/або заходи, спрямовані на підвищення ефективності цієї діяльності. Як правило, такий договір виконує функції з організації взаємовідносин його учасників та спрямований на створення можливостей і передумов для здійснення подальшої діяльності, підвищення координованості та узгодженості майбутніх дій. Предметом організаційного договору є визначення загальних умов діяльності, які не можуть бути передбачені в укладених суб'єктами разових (окремих) договорах. У такому випадку відповідний рівень відносин створюється не в результаті законодавчого регулювання, а на основі узгодженого волевиявлення учасників правочину з урахуванням принципу свободи договору та автономії волі осіб.

Оскільки договір простого товариства як організаційний договір переважно (у більшій мірі) спрямований на регламентацію майбутніх відносин сторін, він, як правило, носить довгостроковий або безстроковий характер та впорядковує відносини суб'єктів не на рівні одиничного зобов'язання, а на рівні їх певної сукупності.

Аналіз статей 1133-1140 ЦК України дає підстави дійти висновку, що для договорів простого товариства суттєвими є умови про взаємні права та обов'язки учасників спільної діяльності, обов'язки кожного з них, розмір та порядок передання учасниками грошових та майнових внесків у спільну діяльність, питання координації спільних дій учасників або ведення спільних справ, умови про правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, порядок його використання та покриття витрат на його утримання, участь сторін договору у результатах спільних дій, строк дії договору та умови його припинення.

Частина перша ст. 1141 цього Кодексу передбачає, що договір простого товариства припиняється у разі: визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності; оголошення учасника банкрутом; смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи - учасника договору; відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників; спливу строку договору простого товариства; виділу частки учасника на вимогу його кредитора; досягнення мети за договором або настання обставин, коли досягнення мети стало неможливим.

Вирішуючи матеріально-правову вимогу про розірвання договору № 02/2008СИ, суд виходить з наступного.

Базовим (загальним) законом, яким врегульовано засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів місцевого самоврядування, являється Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до пункту 34 частини першої ст. 26 цього Закону питання щодо регулювання земельних відносин на території міста вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради. Це у повному обсязі узгоджується з вимогами пунктів «а», «б» частини першої ст. 12, частини другої та третьої ст. 20 ЗК України, в яких зазначено, що розпорядження землею територіальної громади в межах міста та зміна цільового призначення земель віднесено до виключної компетенції міської ради.

Порядок роботи міської ради унормовано ст.ст. 46, 49 та 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». З їх змісту вбачається, що міська рада проводить свою роботу сесійно. Сесія ради складається з пленарних засідань, а також засідань постійних комісій ради. Постійні комісії попередньо розглядають питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань. Прийняття рішень міською радою здійснюється виключно на її пленарних засіданнях і являє собою процес формування та вираження волі представницького органу. Рішення міської ради (як результат вираження її волі) ухвалюється на колегіальній основі. Волевиявлення ради реалізується виключно шляхом голосування, в якому взяло участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Отже, процедура зміни цільового призначення земельних ділянок потребувала вчинення з боку міської ради, яка наділена виключними повноваженнями у цій сфері, певної (імперативно закріпленої на рівні закону та регламенту ради) послідовності дій: попереднього розгляду профільною постійною комісією, внутрішнього погодження (візування) проекту рішення, включення проекту до порядку денного, обговорення на пленарному засіданні та голосування.

У договірних відносинах у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання або розірвання договору, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Заявляючи вимогу про розірвання договору № 02/2008СИ від 27 червня 2008 року, позивач послався на порушення міською радою та її виконавчим комітетом своїх обов'язків, що призвело до втрати ним інтересу в реалізації домовленостей.

Між тим, в силу статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотним слід вважати порушення договору, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення мети договору або призводить до необхідності в здійсненні значних додаткових витрат (поза межами розумного), спричинення шкоди, яка може полягати в неотриманні прибутків (які були б у безумовному порядку отримані у випадку виконання договору) або в настанні інших наслідків, які є безповоротними та суттєво впливають на інтереси сторони.

За таких обставин, відтермінування строку надання згоди на зміну цільового призначення земель (в межах розумного) з об'єктивних причин (що пов'язано з алгоритмом роботи міської ради) не містить ознак істотного порушення договору.

ОСОБА_1 не зміг довести перед судом, що факт незначної затримки, яка виникла підчас зміни цільового призначення належних йому земельних ділянок, призвів до неможливості досягнення мети договору, необхідності в здійсненні значних витрат чи до настання інших безповоротних (непоправних) наслідків, які б суттєво вплинули на його інтереси.

З метою остаточного вирішення питання щодо зміни цільового призначення земельних ділянок ОСОБА_1 мав надати до міської ради проект землеустрою для розгляду та затвердження на пленарному засіданні. Між тим, він цього не зробив.

Як наслідок, ухилення позивача від завершення процедури зміни цільового призначення земельних ділянок позбавило виконавчий комітет Ялтинської міської ради можливості вирішити питання щодо надання ОСОБА_1 дозволу на будівництво багатоквартирного будинку.

Таким чином, подальше виконання умов договору полягало виключно у площині реалізації позивачем своїх правомочностей та не залежало від волі міської ради або її виконавчого комітету.

Суд бере до уваги факт продажу позивачем земельних ділянок після виконання міською радою свого обов'язку з надання дозволу на зміну їх цільового призначення, що свідчить про односторонню втрату з боку ОСОБА_1 зацікавленості у реалізації зобов'язань за договором.

У цьому випадку мова могла б йти про припинення договору з підстав настання обставин, коли досягнення мети стало неможливим (стаття 1141 ЦК України), проте сторони цього питання перед судом не порушували, що, з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства (стаття 11 ЦПК України), позбавило суд можливості увійти в його в обговорення.

Твердження позивача щодо протиправного демонтування торгівельних павільйонів працівниками комунальних служб міста до ухвалення рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 10 липня 2008 року № 1463 (тобто поза межами договірних відносин) не мають правового значення для вирішення справи щодо застосування правових наслідків порушення умов договору, оскільки в такому випадку право власності на знищене нерухоме майно підлягає захисту за правилами глави 29 ЦК України (що визначає позадоговірні способи судового захисту речового права), в тому числі - за правилами частини третьої ст. 386 цього Кодексу, яка наділяє власника правом на відшкодування завданої йому шкоди.

За наведених обставин, позовні вимоги в частині розірвання договору № 02/2008СИ, застосування наслідків його припинення у спосіб стягнення вартості торгівельних павільйонів та відшкодування матеріальної шкоди у вигляді реальних збитків задоволенню не підлягають.

Не підлягають задоволенню і вимоги про розірвання договору про нове будівництво автодороги № 4, укладеного ОСОБА_1 та комунальним підприємством Ялтинської міської ради «Шляхоексплуатаційна ділянка» 21 липня 2008 року, оскільки, заявляючи наведену матеріально-правову вимогу, позивач всупереч нормам процесуального закону не мотивував її належним чином та не навів правових аргументів на користь необхідності задоволення позову в цій частині.

Вирішуючи справу в частині відшкодування упущеної вигоди, суд зауважує наступне.

За змістом положень Цивільного кодексу України відшкодування збитків (майнової шкоди) має характер універсального засобу захисту та мірою відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, вини, а також причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою. При цьому, законодавець відрізняє обов'язок відшкодувати збитки, завдані невиконанням (неналежним виконанням) договірного зобов'язання (стаття 611 ЦК України), від позадоговірної (деліктної) шкоди (глава 82 ЦК України).

Відшкодування шкоди у договірних відносинах є можливим виключно за умови, що така міра відповідальності передбачена спеціальною нормою закону або певним договором.

Судом встановлено, що ні норми закону, які встановлюють правові наслідки порушення зобов'язання за договором про спільну діяльність, ані договір № 02/2008СИ від 27 червня 2008 року не містять припису, який би надавав сторонам можливість порушувати питання щодо стягнення упущеної вигоди.

Крім того, виходячи з розуміння частини четвертої ст. 623 ЦК України, факт пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (в даному випадку позивача) обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 4 липня 2011 року в господарський справі № 3-64гс11.

Звернувшись до суду з вимогою про стягнення упущеної вигоди, позивач не врахував, що у спірному випадку право на відшкодування шкоди не передбачено ні спеціальною нормою закону, ні договором, та не довів факту реальності неодержаних ним доходів, що унеможливлює задоволення позову в цій частині.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 509, 611, 623, 626-628, 638-640, 651, 1131, 1133-1141 ЦК України, ст.ст. 26, 42, 46, 49, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 10, 11, 60, 213-215, 217, 218 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Ялтинської міської ради, виконавчого комітету Ялтинської міської ради та комунального підприємства Ялтинської міської ради «Шляхоексплуатаційна ділянка» про розірвання договорів, застосування наслідків розірвання договорів у спосіб відшкодування матеріальної шкоди у вигляді реальних збитків і упущеної вигоди та стягнення штрафних санкцій - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АРК через Ялтинський міський суд в порядку та строки, встановлені ст. ст. 294-296 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя: -