ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

28 березня 2013 р. Справа № 802/594/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Шаповалової Тетяни Михайлівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Мошняги Валентина Івановича

позивача: Арустамян А.Е.

відповідача: Лесика В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: приватного підприємства "НВВ"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: скасування рішення

ВСТАНОВИВ :

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом приватного підприємства "НВВ" (надалі - позивач чи ПП «НВВ») до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (надалі - відповідач чи Вінницька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення № 0001782310 від 13 листопада 2012 року, винесене на підставі акту позапланової документальної невиїзної перевірки № 2716/22/31041906 від 31 жовтня 2012 року протиправне, винесене з порушенням вимог чинного законодавства та підлягає скасуванню. Позивач вказує на те, що висловлені відповідачем в акті перевірки припущення щодо нікчемності укладеного із контрагентом правочину, не відповідають дійсності.

На його переконання, у нього наявні усі підтверджуючі реальність господарських операцій документи, які вимагає чинне законодавство. Крім того, правочин, укладений із контрагентом, є чинним та відповідає вимогам Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги, додатково надала письмові докази в підтвердження зайнятої правової позиції та просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи (а.с.47-50). Додатково пояснив, що встановлені перевіркою порушення діючого законодавства в дійсності мали місце. Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на його думку, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.

Вінницькою ОДПІ, на підставі п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України (далі-ПК України) був надісланий письмовий запит ПП «НВВ», щодо підтвердження взаєморозрахунків з ТОВ «Інтер Лауд».

На вказаний запит позивач надав відповідачу копії наступних документів: свідоцтва про державну реєстрацію, свідоцтва платника ПДВ, довідку 4 - ОПП, податкові накладні №14 від 28 лютого 2012 року та №17 від 6 березня 2012 року. Крім цього, позивач в своїй відповіді на запит податкового органу зазначив, що в запиті не зазначено конкретні підстави для надання інформації податковому органу передбачені Податковим кодексом України.

Також представник позивача в судовому засіданні пояснила, що оскільки предметом перевірки була своєчасність, достовірність та повнота нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахункам з ТОВ "Інтер Лауд", на їх думку достатніми підтверджуючими докуметами були податкові накладні, які і були надані відповідачу.

На підставі ст.20, пп.75.1.2, п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Вінницькою ОДПІ у період з 18.10.2012 по 24.10.2012 року проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ПП "НВВ" з питання своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахункам з ТОВ "Інтер Лауд" за період з 1 лютого по 31 березня 2012 року, результат якої оформлений актом від 31 жовтня 2012року №2716/22/31041906 (надалі акт перевірки від 31.10.2012р.).

Перевіркою встановлено порушення ст.ст. 185, 187, 188, 198, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, ст.1, п.2 ст.3, ст.4, п.1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16.07.1999 року (із змінами та доповненнями), а саме: складення з порушенням норм п.2.4 Положення «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затвердженого Міністерством фінансів України від 24.05.1995 року №88, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту з податку за додану вартість за березень 2012р. на суму 238 792 грн. (а.с.3-14).

13 листопада 2012 року Вінницькою ОДПІ за результатами вказаної перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №0001782310, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість на 358 188 грн., з яких за основним платежем - 238 792 грн. та штрафними санкціями - 119 396 грн. (а.с.15).

Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, виходив з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Конституції України, Податкового кодексу України, "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. При цьому, юридична відповідальність особи, згідно із статтею 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцію є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Положення п.198.1 ст.198 ПК України передбачають, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до п.198.2.ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

П.198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Положення п.201.1 ст.201 ПК України передбачають, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) визначено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Положення п.79.2 ст.79 ПК України передбачають, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

В акті перевірки вказано, що копії наказу Вінницької ОДПІ та повідомлення про проведення позапланової невиїзної перевірки направлено поштою 18 жовтня 2012 року на адресу ПП «НВВ», а перевірка проводилася з 18 по 24 жовтня 2012 року.

Що стосується порушень зафіксованих в акті перевірки, то судом встановлено слідуюче.

Досліджені матеріали адміністративної справи свідчать, що видами діяльності ПП "НВВ" є, серед іншого, виробництво інших товарів з деревини, оптова торгівля деревиною, оптова торгівля машинами та устаткуванням для добувної промисловості та будівництва, інші види оптової торгівлі (а.с.8) .

У періоді, що перевірявся позивач співпрацював з ТОВ "Інтер Лауд".

Обґрунтовуючи висновки акту перевірки, податковий орган послався на те, що питання взаємовідносин ПП "НВВ" з ТОВ "Інтер Лауд" за лютий і березень 2012 року дослідженні під час планової виїзної документальної перевірки ТОВ "Інтер Лауд" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2009 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складено акт №2123/22/36243372 від 13 вересня 2012 року, яким встановлено порушення п.186.1 ст.186, п.187.1 ст.187 ПК України, а саме, що фактичного здійснення господарських операцій між ТОВ "Інтер Лауд" та ТОВ "Укрпластікс" не було, тому відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, а тому операції з придбання основних засобів ТОВ "Інтер Лауд" від ТОВ "Укрпластікс" не могли проводитися і по своїй суті є безтоварними, тобто не передбачають будь-яких витрат платника податку. В зв'язку із зазначеним перевіркою встановлено відсутність реальної можливості реалізації основних засобів за період лютий 2012 року, березень 2012 року на загальну суму 1491912,86, в тому числі ПДВ 248652,14грн.

Представником відповідача до суду було надано акт №2123/22/36243372 від 13 вересня 2012 року, складений за результатами перевірки ТОВ "Інтер Лауд".

Лише з урахуванням викладеного в акті перевірки ТОВ "Інтер Лауд" висновку про безтоварність господарських операцій між ТОВ "Інтер Лауд" від ТОВ "Укрпластікс" робиться висновок про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ "Інтер Лауд".

Проте, суд не погоджується з висновками податкового органу, з огляду на наступне.

Оцінюючи взаємовідносини позивача з ТОВ "Інтер Лауд", суд виходить із того, що в межах дослідження питання про формування податкового кредиту позивачем варто враховувати наявність, по-перше, належних договорів на надання певних послуг, поставку товару, по-друге, відповідних документів на підтвердження виконання таких договорів та зв'язку понесених витрат з господарською діяльністю підприємства, по-третє, податкової накладної на оплату послуг, товарів, по-четверте, реальне подальше використання послуг, товарів у господарській діяльності та збільшення обсягів виробництва, продаж й конкретні результати від цього.

Суд, досліджуючи взаємовідносини позивача з ТОВ "Інтер Лауд", встановив наступні факти, які свідчать про реальність господарських операцій між ними.

Як вбачається з матеріалів справи та акту перевірки позивачем надано до податкового органу податкову накладну №14 від 28 лютого 2012 року на суму 59160грн., в тому числі ПДВ 9860грн., яку позивач відніс до складу податкового кредиту за квітень 2012 року, та №17 від 6 березня 2012 року на суму1432752,86грн., в тому числі ПДВ 238792,14 грн., яку віднесено до складу податкового кредиту за березень 2012 року. Завірені копії вказаних накладних позивачем було надано до суду (а.с.37, 39).

Оскільки перевірка проводилася за період з 1 лютого по 31 березня 2012 року, у висновках акту зафіксовано завищення податкового кредиту за березень 2012 року на суму 238792грн. відповідно до податкової накладної №17 від 6 березня 2012 року на суму1432752,86грн..

В судовому засіданні представником позивача на підтвердження реальності господарської операції надано належним чином завірену копію договору поставки №02-02/12 від 27 лютого 2012 року (далі-договір поставки), у відповідності до якого ТОВ "Інтер Лауд" (постачальник) зобов'язується поставити, а ПП "НВВ", як покупець зобов'язується прийняти та оплатити в строк виробниче обладнання, зазначене в специфікації до договору. (а.с.30-32).

Відповідно до п.4.2.3 договору поставки право власності на куплений товар переходить до покупця з моменту підписання акта прийому-передачі (видачі накладної).

У відповідності до ст.772 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов вищевказаного договору представником позивача надано належним чином завірені копії специфікації №1 (а.с.33-35), видаткових накладних №ЛНА-000005 від 28.02.2012р., №ЛНА 000015 від 06.03.2012р. (а.с.36,38), договору відповідального зберігання №1 від 06.03.2012 року (а.с.40-43), акту приймання-передачі №1 від 06.03.2012 року (а.с.44-45), акту звірки розрахунків між ПП «НВВ» та ТОВ «Інтер Лауд» за період з 01.02.2012 року по 12.03.2013 року (а.с.46).

У відповідності до договору відповідального зберігання № 1 від 06.03.2012р. поклажодавець (ПП "НВВ") передає, а зберігач (ТОВ "Інтер Лауд") приймає на відповідальне зберігання майно згідно з актом №1 приймання-передачі, за адресою вул.Радянська, 97б, смт.Літин, Літинський район, Вінницька область.

За приписами ч.1 ст.936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Представник позивача пояснила, що в зв'язку з тим, що на даний час відсутня можливість реалізації придбаного в ТОВ "Інтер Лауд" виробничого обладнання, виникла необхідність його зберігання, тому позивачем було укладено договір зберігання. Товар було прийнято від продавця на підставі видаткових накладних, після видачі яких у відповідності до п.4.2.3 договору поставки до позивача перейшло право власності на товар, після чого його передано на зберігання відповідно до акту прийому-передачі.

Щодо розрахунку за товар, то позивачем на день розгляду справи його не оплачено, що підтверджується актом звірки розрахунків між ПП «НВВ» то ТОВ «Інтер Лауд» за період з 01.02.2012 року по 12.03.2013 року (а.с.46).

Враховуючи зазначене, відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України у позивача виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту за датою що відбулася раніше, а саме отримання товару після видачі видаткової накладної від 6 березня 2012 року.

Таким чином, враховуючи зазначене, суд вважає, що позивачем під час розгляду даної справи підтверджено факт реальності господарської операції первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, в той час, коли відповідачем зроблено висновок про імітування операції виключно на підставі акту перевірки ТОВ "Інтер Лауд", відтак у відповідача були відсутні об'єктивні підстави для висновку про безпідставність формування податкового кредиту за березень 2012 року на підставі податкової накладної №17 від 6.03.2012 року.

Крім того, суд критично відноситься до посилань відповідача на те, що на запит податкового органу із документів, які підтверджують господарські операції з ТОВ "Інтер Лауд" надано лише податкові накладні, а тому не можливо враховувати інші первинні документи, оскільки відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України у разі не надання платником податку пояснень та їх документальних підтверджень на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту податковий орган має право провести і документальну позапланову виїзну перевірку та витребувати інші документи, на які посилається позивач у відповіді на запит.

Відносно посилань податкового органу щодо нікчемності та недійсності позивачем укладених правочинів, слід зазначити, що необхідною умовою для визнання угоди недійсною внаслідок її укладення з метою завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства є з'ясування, у чому конкретно полягала така мета та наявність умислу хоча б однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Акт перевірки не містить жодного доказу укладення договору між позивачем та контрагентом з порушенням публічного порядку і спрямованості саме на це їх умислу. Отже, вказані обставини та долучені до матеріалів справи докази додатково підтверджують протилежність позицій відповідача.

Відповідно до частини першої ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Також, суд відмічає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення, встановленні Вінницькою ОДПІ порушення не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, а податковий кредит за березень 2012 року позивачем сформовано правомірно, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 94 КАС України, у зв'язку із задоволенням позову, підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби №0001782310 від 13 листопада 2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "НВВ" судові витрати в розмірі 2294 грн., шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя/підпис/ Шаповалова Тетяна Михайлівна

Копія вірна:

Суддя:

Секретар: