ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-3/17761-2012

24.01.13

За позовом Фізичної особи - підприємця Галушко Марини Валентинівни

До Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк»

Про відшкодування збитків в розмірі 173 000,00 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Петруханов В.І. - по дов. № 812 від 22.04.2010

Від відповідача Королецька В.А. - по дов. № 163 від 20.07.2012

Русскіна О.В. - по дов. № 367 від 06.12.2011

СУТЬ СПОРУ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Фізичної особи - підприємця Галушко Марини Валентинівни до Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» про відшкодування реальних збитків, які завдані відповідачем за час користування орендованим приміщенням за адресою : Київська область, м. Бровари, вул. Грушевського, 9/1, перший поверх, шляхом стягнення 173 000,00 грн. витрат для відновлення приміщення до стану, в якому воно було отримано відповідачем за договором оренди нежитлового приміщення № 4652-ЮР від 14.03.2008.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 14.03.2008 між сторонами були укладені два договори оренди нежитлового приміщення № 4651-ЮР та № 4652-ЮР на строк до 31.03.2012. відповідно до умов договорів відповідач прийняв в користування приміщення, що розташоване за адресою : Київська область, м. Бровари, вул. Грушевського, 9/1. Під час дії першого договору відповідач здійснив самовільне перепланування та реконструкцію орендованого приміщення без будь-яких дозвільних документів. Відповідач не привів приміщення у належний стан (не гірший до його передачі в оренду) зокрема, забравши частину будівельних елементів (вікна, двері), однак побудовані перегородки не демонтував, що перешкоджає використанню приміщення, а приведення його у придатний для використання стан потребує додаткових затрат, часу та коштів. 21.11.2011 відповідач подав до суду позов про визнання договорів недійсними. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2012 у справі № 2/047-11 прийнято рішення яким визнано недійсними з моменту укладення договорів № 4651-ЮР та № 4652-ЮР від 14.03.2008. До цього часу відповідач не повернув майно з оренди та не звільнив приміщення від власних будівельних конструкцій та матеріалів використаних під час самовільного перепланування приміщення. Позивач неодноразово звертався до відповідача щодо направлення представника для складання акту повернення приміщення. Відповідач повідомив позивача про те, що ним повернуто приміщення ще 25.10.2009 разом з ключами та актом приймання-передачі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2012 порушено провадження у справі № 5011-3/17761-2012 та призначено справу до розгляду на 10.01.2013.

Позивач в судовому засіданні 10.01.2013 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 12.12.2012 не виконав. Відповідач в судовому засіданні 10.01.2013 проти задоволення позову заперечував.

В судовому засіданні 10.01.2013 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 24.01.2013.

Відповідач у поданому 15.01.2013 до відділу діловодства суду відзиві проти позову заперечує, оскільки перепланування та реконструкція орендованого приміщення були здійснені за кошти відповідача після погодження такого перепланування та реконструкції з позивачем. Дані обставини підтверджуються листом від 17.03.2008, на якому позивачем власноруч було здійснено напис «не заперечую» та проставлено підпис, а також листом позивача від 16.05.2009 до міського голови Броварської міської ради з повідомленням про те, що вона не заперечує проти реконструкції нежитлового приміщення переданого в оренду відповідачу. Всі роботи були завершені в 2008 році. Отже, не відповідають дійсності твердження позивача про самовільне перепланування та реконструкцію приміщення відповідачем. 25.10.2009 відповідач звернувся до позивача з пропозицією розірвати договори. На підставі усної домовленості з позивачем відповідач звільнив приміщення та розрахувався за користування приміщенням по день звільнення включно. Стосовно відокремлення вікон та дверей з внутрішніх перегородок приміщення відповідач зазначає, що в момент прийняття приміщення в оренду вікон та дверей в приміщенні на внутрішніх перегородках взагалі не було, оскільки не було самих внутрішніх перегородок. Позивач просить застосувати строки позовної давності посилаючись на те, що позивач довідався про намір відповідача здійснити реконструкцію та перепланування приміщення ще в березні 2008 року в момент звернення відповідача з листом від 17.03.2008 до позивача для погодження реконструкції. Оскільки, реконструкція була завершена відповідачем ще в 2008 році і позивач активно користувався своїм правом безперешкодного доступу до власного приміщення то про результати реконструкції він знав одразу після завершення будівельних та ремонтних робіт. Жодних претензій по їх завершенню позивач до відповідача не пред'являв. Таким чином, станом на день подання позову спливла позовна давність за вимогою позивача.

В судовому засідання 24.01.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

14.03.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Український Професійний Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Український Професійний Банк» (орендар) та Фізичною особою - підприємцем Галушко Мариною Валентинівною (орендодавець) було укладено два договори оренди нежитлового приміщення за № 4651-ЮР та № 4652-ЮР.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Предмет та інші умови вищевказаних договорів ідентичні, окрім того, що:

- договір № 4652-ЮР укладений строком з 14.03.2008 по 31.12.2010 включно,

- договір № 4651-ЮР укладений строком з 01.01.2011 по 31.03.2012 включно.

За умовами цих договорів орендодавець передає, а орендар приймає нежитлове приміщення, яке розташовано за адресою : Київська область, м. Бровари, вул. Грушевського, 9/1, перший поверх, загальною площею 196 кв. м.

17.03.2008 сторонами підписано акт приймання-передачі орендованого приміщення на виконання договору від 14.03.2008 № 4651-ЮР строк дії якого визначений з 01.01.2011 по 31.03.2012.

23.02.2009 складено акт приймання-передачі (повернення) приміщення до договору оренди № 4652-ЮР від 14.03.2008, відповідно до якого орендар повернув, а орендодавець прийняв частину приміщення площею 68,5 кв. м.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно п. 7.1.7. договору № 4652-ЮР орендар зобов'язаний не здійснювати перепланування, реконструкцію чи добудову приміщення за відсутності на це письмової згоди орендодавця.

Відповідно до п. 7.2.5. договору № 4652-ЮР орендар має право обладнати об'єкт оренди та упорядкувати прилеглу до нього земельну ділянку згідно з власними уподобаннями. Без погодження з орендодавцем здійснювати поточний ремонти, за рахунок власних коштів здійснювати покращення об'єкта оренди (якщо це не пов'язано з капітальною перебудовою, яка допускається з письмової згоди орендодавця), без права компенсації у орендодавця.

Як свідчать матеріали справи відповідач листом від 17.03.2008 звернувся до позивача, в якому просив надати дозвіл на реконструкцію орендованого приміщення для влаштування Броварського відділення ВАТ «Український Професійний Банк». На цьому листі здійснено напис «не заперечую» та проставлено прізвище та ініціали Галушко М.В., також проставлено підпис останнього та дату 17.03.2008.

Окрім цього, в матеріалах справи наявний лист позивача від 16.05.2008, який підписаний та скріплений його печаткою, що адресований Голові Броварської міської ради, в якому позивач не заперечує щодо реконструкції нежилого приміщення за адресою : Київська область, м. Бровари, вул. Грушевського, 9/1, під відділення банку, яке надано позивачем в оренду згідно договорів № 4651-ЮР та № 4652-ЮР від 14.03.2008.

Отже, не відповідають дійсності твердження позивача що перепланування та реконструкція орендованих приміщень здійснені відповідачем самовільно.

Посилання ж позивача на те, що відповідач здійснив самовільне перепланування та реконструкцію без дозволу відповідного органу не приймається судом, у зв'язку з тим, що не стосується предмету доказування у даному спорі, оскільки тягне за собою відповідальність згідно з законодавством (Законом України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування», Кримінальним кодексом України (ст. 253, 275), та Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. ст. 791, 96, 961, 97) у вигляді штрафу за таке правопорушення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2012 рішення Господарського суду Київської області від 24.01.2012 у справі № 2/047-11 скасовано та прийнято нове рішення, яким визнано недійсними з моменту укладення, договори № 4651-ЮР та № 4652-ЮР оренди нежитлового приміщення від 14.03.2008, укладені між Фізичною особою - підприємцем Галушко Мариною Валентинівною та Відкритим акціонерним товариством «Український Професійний Банк».

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

На підставі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Наслідки порушень зобов'язань за договором є правовою підставою, згідно із ст. 623 Цивільного кодексу України, для стягнення збитків.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі і понесених витрат.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Позивачем належних та допустимих доказів в підтвердження понесення ним збитків в розмірі 173 000,00 грн. внаслідок здійснення відновлення приміщення не подано.

Подані позивачем договір підряду № 041/11 від 29.11.2012 та локальний кошторис № 2-1-1 визначають лише розмір ціни вартості робіт (173 008,80 грн.), які необхідно провести на об'єкті за адресою : Київська область, м. Бровари, вул. Грушевського, 9/1 та не є підтвердженням понесення витрат за ці роботи. Більше того, за умовами договору підряду сторони визначили початок робіт - 20.01.2013.

Також суд не погоджується з твердженнями позивача, що збитки мали місце саме внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідачем за договором, оскільки, як встановлено судом, здійснені відповідачем перепланування, що розцінюється позивачем як пошкодження орендованих приміщень, відбулись за погодженням позивача.

Отже, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та нібито понесеними позивачем витратами саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про стягнення збитків пов'язаних з витратами на відновлення приміщення до стану в якому воно було передано в оренду.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності слід відзначити наступне

Позивач вважає, що здійснивши перепланування приміщення відповідач пошкодив його, чим завдано збитки позивачу в розмірі 173 000,00 грн.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність : скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Статтею 786 Цивільного кодексу України встановлено, що до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік.

Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.

Як зазначає відповідач він звільнив приміщення та фактично не використовує їх починаючи з 25.11.2009, що не заперечується позивачем. Позивач лише вказує на те, що відповідач не з'явився для складання акту обстеження приміщення та не звільнив приміщення від власного майна, будівельних матеріалів та конструкцій.

Проте за умовами п. 8.1. договорів повернення орендодавцю приміщення здійснюється у порядку, який передбачений п. 3 цього договору при його прийомі в оренду, а саме приміщення вважається поверненим після підписання акту приймання-передачі (п 3.3).

З огляду на те, що відповідного акту повернення приміщення не було складено відсутні підстави стверджувати про сплив строку позовної давності за вимогою позивача про стягнення збитків в зв»язку з погіршенням стану приміщення.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Галушко Марини Валентинівни є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 29.01.2013.

Суддя В.В.Сівакова