ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2013 р.

Справа № 3/307

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого

Овечкіна В.Е.,

суддів

Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача

-Колода Є.Г., Шевчук О.М.,

відповідача третьої особи

-Чернега В.О., -Конопля А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ТОВ "ПКС "Енерготек"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2012

у справі

№3/307

за позовом

РВ ФДМ України по Київській області

до (третя особа

ТОВ "ПКС "Енерготек" - ТОВ "Енергія-1")

про

стягнення заборгованості по орендній платі та пені, розірвання договору оренди та повернення орендованого майна

встановив:

Рішенням господарського суду м.Києва від 22.12.2011 (суддя Сівакова В.В.) відмовлено у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди від 02.11.2007 та повернення орендованого майна у зв'язку з їх необґрунтованістю. Позов в частині позовних вимог про стягнення 24822,87 грн. заборгованості по орендній платі та 428,20 грн. пені залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2012 (судді: Жук Г.А., Зеленін В.О., Мальченко А.О.) рішення скасовано, позов задоволено частково - на підставі ст.ст.525,526,530,546,570,571,762 ЦК України та ч.3 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" стягнуто з відповідача на користь позивача (орендодавця) 4322,87 грн. заборгованості з орендної плати та 428,2 грн. пені, розірвано договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 02.11.2007, зобов'язано відповідача повернути групу інвентарних об'єктів. В решті позовних вимог провадження у справі припинено на підставі п.1¹ ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмета спору.

ТОВ "ПКС "Енерготек" в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.4,759,782,783 ЦК України, ст.ст.206,188,291 ГК України, ч.3 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", постанов КМ України від 04.10.1995р. №786 (зі змінами та доповненнями) та від 25.03.2009 №316 (зі змінами та доповненнями) і ст.ст.33,34,43,111¹² ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на відсутність заборгованості по орендній платі у зв'язку з наданням ним на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2012 доказів сплати (платіжних доручень та копій банківських виписок) щодо орендних платежів на загальну суму 777569,32 грн., в той час як позивачем були нараховані до сплати загалом 765892,42 грн., що свідчить про відсутність заборгованості по наданому позивачем розрахунку та відсутність порушення строків внесення орендних платежів. Відповідач наголошує на тому, що Фонд державного майна України надав роз'яснення №10-22-8412 від 05.12.1995р., в якому зазначив про обов'язковість застосування всіма органами державної влади Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу як нормативно-правового акту загальної дії, тобто незалежно від наявності будь-яких листів, повідомлень тощо. Однак, в порушення вимог примітки до додатку №2 до постанови КМ України від 04.10.1995р. №786 (зі змінами та доповненнями) та умов п.3.9 договору оренди РВ ФДМ України по Київській області при нарахуванні орендної плати не застосовувало коефіцієнти 0,7 та 0,45 до орендної ставки та не зарахувало зайву суму орендної плати в рахунок подальших платежів. На думку заявника, за договором оренди від 02.11.2007 виникнення якоїсь незначної (до 16000 грн.) поточної заборгованості унеможливлено дією п.п.3.10,5.3 цього договору, виходячи зі змісту яких виконання орендарем зобов'язання по внесенню орендної плати забезпечується завдатком у сумі 16000 грн., сплаченим товариством 21.07.2008 року, та який (завдаток) підлягає зарахуванню в рахунок погашення недоплати в разі порушення орендарем своїх зобов'язань. Також скаржник вважає, що, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач у позовній заяві посилається на те, що відповідач не застрахував орендоване майно 20.07.2011р., чим фактично визнає виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо страхування об'єкта оренди у попередніх періодах. Крім того, скаржник стверджує, що до спірних правовідносин переважному застосуванню перед ч.3 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" підлягає ст.783 ЦК України, якою встановлено вичерпний перелік підстав для розірвання договору найму.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін та третьої особи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що згідно умов п.3.10 спірного договору оренди завдаток вноситься в рахунок плати за останній місяць оренди, а тому не міг бути зарахований в рахунок часткового погашення спірної суми заборгованості по орендній платі. Оскільки відповідач не звертався до позивача з пропозицією про застосування до орендної ставки коефіцієнту 0,7 та зміни з цього приводу сторонами до договору не вносилися, то наслідком невчинення орендарем вказаних дій стало виникнення заборгованості у сумі 24822,87 грн. Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем була здійснена оплата частини боргу (в сумі 20500 грн.), тому апеляційний суд частково задовольнив позовні вимоги про стягнення боргу, а саме в розмірі 4322,87 грн., а в частині стягнення 20500 грн. боргу провадження у справі припинив на підставі п.1¹ ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору. Враховуючи доведеність позивачем факту неналежного виконання відповідачем зобов'язань по сплаті орендних платежів, апеляційний суд визнав обґрунтованою вимогу орендодавця про стягнення пені в сумі 428,2 грн., нарахованої на загальну суму заборгованості, яка на момент подання позову становила 24822,87 грн. Крім того, відповідачем не виконано покладеного на нього зобов'язання по обов'язковому страхуванню орендованого майна, оскільки ним не доведено, що договори страхування орендованого майна були укладені у термін, встановлений договором оренди, та без переривання строку страхування майна. Зазначені обставини в їх сукупності є достатніми підставами для дострокового розірвання договору оренди в порядку, передбаченому ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Касаційна інстанція погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Правомірною є позиція апеляційної інстанції щодо неможливості зміни розміру орендної плати в односторонньому порядку, оскільки остання встановлюється в договорі та в силу приписів ст.21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавець не мав права без письмової заяви орендаря або укладання додаткової угоди до договору оренди застосовувати пільговий коефіцієнт 0,7. Крім того, такий висновок випливає з приписів ст.204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Адже, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено і заявником не доведено оспорювання та визнання недійсним п.3.1 договору оренди від 02.11.2007, яким розмір орендної плати визначено без врахування коефіцієнту 0,7, що виключає можливість його одностороннього застосування орендодавцем без внесення відповідних змін з цього приводу до договору оренди.

Відтак, апеляційним судом правильно відхилено помилкові твердження скаржника щодо автоматичної зміни розміру орендної плати у разі зміни Методики її розрахунку постановою КМ України, без попереднього внесення сторонами змін до договору оренди. Орендна плата встановлюється в договорі та не може бути змінена в односторонньому порядку і орендодавець не мав права без письмової заяви орендаря або укладання додаткової угоди до договору оренди застосовувати коефіцієнт 0,7 на необхідність застосування якого передчасно наголошує відповідач. Адже, в матеріалах справи відсутні докази внесення змін до договору оренди щодо порядку нарахування орендної плати та розміру орендних платежів в установленому законом порядку, відсутність таких змін підтверджено представниками сторін в судовому засіданні. З огляду на наведене, позивачем обґрунтовано проведено розрахунок орендної плати у відповідності до умов договору оренди та з врахуванням приписів ч.1 ст.14 ЦК України, згідно якої цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Касаційна інстанція погоджується з висновками апеляційного суду про те, що до спірних правовідносин оренди державного майна переважному застосуванню перед статтею 783 ЦК України підлягає ч.3 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", як норма спеціального закону, згідно якої підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань. При цьому, вказаною диспозитивною нормою, на відміну від ст.783 ЦК України, не визначено вичерпний перелік договірних зобов'язань, порушення яких орендарем тягне за собою розірвання договору оренди державного майна. Пріоритетність застосування апеляційною інстанцією ч.3 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" підтверджується також приписами ч.2 ст.9 ЦК України, згідно з якою законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Таким чином, в силу приписів ч.2 ст.9 ЦК України спеціальна норма ч.3 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" як така, що встановлює особливості регулювання майнових (в даному випадку орендних) відносин суб'єктів господарювання, пов'язаних з достроковим розірванням договору оренди державного та комунального майна, підлягає переважному застосуванню перед нормами ст.ст.782,783 ЦК України, які відповідно містять загальне регулювання спірних правовідносин.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про розірвання договорів оренди державного та комунального майна (постанова ВСУ від 08.05.2012 у справі №5021/966/2011).

З огляду на це, касаційна інстанція не приймає до уваги недоречні посилання відповідача на необхідність переважного застосування перед ч.3 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" норми ст.783 ЦК України, якою встановлено вичерпний перелік підстав для розірвання договору найму, та на обумовлену цим відсутність підстав для розірвання договору оренди від 02.11.2007.

Відповідно до ст.111¹² Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно з п.3 ст.111^{9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.}

^{Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту п.3 ст.1119 та ст.11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для судів першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.}

Судом апеляційної інстанції на виконання вказівок касаційної інстанції, вміщених у постанові Вищого господарського суду України від 02.10.2012, достеменно встановлено та відповідачем не спростовано факт систематичного порушення ним обов'язку щодо внесення орендної плати, внаслідок чого станом на дату подання позову виникла заборгованість з орендної плати у сумі 24822,87 грн., частину якої (в сумі 20500 грн.) орендар погасив вже після порушення провадження у справі, а залишок боргу, підлягаючого до стягнення становить 4322,87 грн.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Однак, визначена статтею 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця. Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Водночас, орендоване майно є державним, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з ч.3 ст.26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Право орендодавця вимагати повернення речі у разі припинення або розірвання договору оренди передбачено статтею 785 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Таким чином, порушення орендарем такого обов'язку за договором оренди державного (комунального) майна, як своєчасне внесення орендної плати у повному обсязі, в розумінні ч.3 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю.

Отже, за обставин доведеності факту систематичного невиконання орендарем обов'язку щодо внесення орендної плати у повному обсязі та у встановлений термін, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди від 02.11.2007 та зобов'язання відповідача повернути орендодавцеві орендоване майно в належному стані, передбачених ч.3 ст.26 та ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Колегія також погоджується з висновком апеляційного суду про те, що згідно умов п.3.10 договору оренди від 02.11.2007 сплачений орендарем завдаток у сумі 16000 грн. вноситься в рахунок плати за останній місяць оренди, тобто в рахунок останнього місячного платежу (за жовтень 2017р.), оскільки строком дії договору визначено 10 років - з 02.11.2007р. до 02.11.2017р. (п.10.1 договору). При цьому, п.5.3 договору оренди не містить прямих вказівок щодо можливості зарахування суми завдатку в рахунок виниклої незначної поточної заборгованості з орендної плати (на суму, що не перевищує 16000 грн.), чим спростовується недоречне твердження заявника про зворотне.

Таким чином, апеляційна інстанція, дослідивши зміст пунктів 3.10 та 5.3 договору оренди від 02.11.2007, дійшла правильного висновку про внесення відповідачем суми завдатку в рахунок плати за останній місяць 10-річного строку оренди та неможливість його зарахування в рахунок часткового погашення спірної суми заборгованості по орендній платі,

Відтак, апеляційним судом виконано вказівки касаційної інстанції з цього приводу, викладені у постанові від 02.10.2012, та спростовано доводи заявника щодо необхідності зарахування завдатку в рахунок погашення заборгованості з орендної плати.

У зв'язку з доведеністю існування боргу по орендній платі в сумі 24822,87 грн. станом на день подання позову, касаційна інстанція не має підстав не погодитися з висновком апеляційного суду про стягнення 428,20 грн. пені, нарахованої позивачем за період з 20.04.2011р. по 20.10.2011р.

Отже, судом апеляційної інстанції при новому розгляді справи дотримано вимог ст.111^{12 Господарського процесуального кодексу України та належним чином виконано вміщені в постанові ВГСУ від 21.02.2012 вказівки касаційної інстанції щодо достовірного з'ясування розміру заборгованості з орендної плати та наявності такої підстави для розірвання договору оренди як порушення орендарем обов'язку щодо внесення орендної плати.}

^{Стосовно посилання апеляційного суду на невиконання орендарем обов'язку щодо страхування переданого в оренду майна, як на іншу підставу для розірвання договору оренди, касаційна інстанція зазначає наступне.}

^{З оскаржуваної постанови вбачається, що апеляційна інстанція вказала на недоведеність укладення відповідачем та набрання чинності договорами страхування орендованого майна в період з 02.11.2007р. по 04.07.2011р. Проте, судом апеляційної інстанції не враховано, що згідно з абзацами 3 та 4 пункту 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.}

^{Як правильно зазначив заявник, в обґрунтування підстав позову РВ ФДМ України по Київській області у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем свого обов'язку щодо страхування орендованого майна після 19.07.2011р. (а.с.6 том 1). В подальшому позивач вказану підставу позову не змінював, а саме не посилався на порушення орендарем обов'язку щодо страхування об'єкта оренди в період з моменту укладення договору від 02.11.2007 до 19.07.2011р., тому суд першої інстанції правомірно розглянув спір в межах заявлених предмета та підстав позову (а.с.143-149 том 1). Відтак, з врахуванням приписів ч.4 ст.22 ГПК України апеляційний суд не вправі був виходити за межі заявлених предмета та підстав позову і досліджувати ті порушення обов'язків орендаря, на які позивач не посилався в суді першої інстанції.}

^{Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.}

^{Разом з тим, враховуючи, що в даному випадку в силу правильного застосування апеляційним судом норм матеріального права (ст.ст.14,204,785 ЦК України та ст.ст.10,18,26,27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"), таке процесуальне порушення, як незастосування ч.4 ст.22 ГПК України, не зробило неможливим встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи (доведеність заборгованості з орендної плати та іншої підстави розірвання договору оренди), що мають істотне значення для правильного вирішення спору, тобто не призвело до прийняття неправильної по суті постанови, тому в розумінні п.3 ст.1119 ГПК України вказане процесуальне порушення не може бути достатньою підставою для її скасування.}

^{Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.}

^{Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,}

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2012 у справі №3/307 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "ПКС "Енерготек" - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун