ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2012 р. Справа № 2а/0270/141/12

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни,

при секретарі судового засідання: Котюжанському В.О.

за участю представників сторін:

позивача : не з'явився

відповідача : Сажнев О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_2

до: Гайсинського районного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття

про: визнання протиправним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Гайсинського районного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття про визнання дій незаконними та скасування наказу від 30.08.2010 року №213.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.08.2010 року директором Гайсинського районного центру зайнятості Вінницької області на підставі акту №146 від 30.08.2010 року винесено наказ №213 "Про повернення коштів, виплачених на підставі документів, що містять неправдиві відомості", згідно з яким ОСОБА_2 зобов'язаний повернути незаконно одержану допомогу по безробіттю з 07.09.2006 по 01.09.2007 року. Вказаний наказ, на думку позивача, є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки прийнятий відповідачем по неповно з'ясованим обставинам, є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

25.01.2012 року представник позивача у судове засідання не з'явився, надавши через канцелярію суду клопотання про розгляд справи за його відсутності(а.с.15).

Представник відповідача позов не визнав, з підстав, що викладені в письмових запереченнях на позов, які долучені до матеріалів справи. Відповідач переконаний, що наказ, який оскаржується, не суперечить вимогам діючого законодавства та підстав для його скасування немає. (а.с.16,17).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

07.09.2006 року ОСОБА_2 звернувся до Гайсинського районного центру зайнятості з заявою про вирішення свого працевлаштування та надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю (а.с. 40).

За даними персональної карти ОСОБА_2 №020400506083100004 був наданий статус безробітного та призначена виплата допомоги по безробіттю з 07.09.2006 року.

Сам факт виплати позивачеві коштів підтверджується розрахунком відповідача, що підтверджується матеріалами справи.

30.08.2010 року центром зайнятості проведена перевірка обґрунтованості виплат матеріального забезпечення ОСОБА_2

За наслідками даної перевірки складено акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" №146 від 30.08.2010 року.

16.08.2010 року на підставі зазначеного акту видано наказ №84 "Про повернення коштів, виплачених на підставі документів, що містять неправдиві відомості".

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 06.08.2004 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Як свідчить запис № 2 у Витягу з ЄДРПОУ, 06.08.2004 року позивачем було винесено рішення про припинення підприємницької діяльності.

Проте, 11.11.2009 року позивачем було прийнято рішення про відміну власного рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

Яки було встановлено у судовому засіданні, фізична-особа підприємець ОСОБА_2 не виконав всієї процедури припинення підприємницької діяльності, а саме ч.9 ст. 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців"(редакція - 15.05.2003 року).

Відповідно до п.1 ч.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.

Відповідно ч.9 ст. 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням; свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця; довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття фізичної особи - підприємця з обліку як платника податків; довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку; довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку.

Таким чином, ОСОБА_2 не дотримався процедури припинення підприємницької діяльності, передбаченою чинним законодавством. Зазначене призвело до того, що у державного реєстратора були відсутні підстави для виключення позивача з ЄДРПОУ як субєкта підприєницької діяльності. Таким чином, позивач на час звернення до відповідача про надання йом у статусу безробітного, мав статус субєкта підприємницької діяльності.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення" вiд 01.03.1991 року № 803-XII, безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Частиною 1 статті 4 вказаного Закону визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні, в тому рахунку, виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги.

Згідно із ст. 25 Закону України "Про зайнятість населення", держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій:

а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій;

б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації;

в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю.

Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" вiд 02.03.2000 року № 1533-III, застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

З обставин справи вбачається, Гайсинським районним центром зайнятості Вінницької області встановлено факт недостовірності даних, на підставі яких особі було надано статус безробітної та право на виплату матеріального забезпечення, а саме було встановлено факт, що відповідач, перебуваючи у статусі фізичної особи-підприємця, одночасно перебув і на обліку в центрі зайнятості, а тому безпідставно одержував допомогу по безробіттю.

Позивачв у судовому засіданні посилався на довідку Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області від 29.08.2006 року №02-32-1039, в якій зазначено , що ОСОБА_2 станом на 29.08.2006 рік не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.

Суд оцінює критично такі докази позивача з огляду на наступне. Зазначена довідка підписана головою районної державної адміністрації, який у свою чергу не уповноважений здійснювати державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців. Крім того, відповідно до норм законодавства, які були чинні на момент спірних правовідносин, для постановлення на облік у центр зайнятості, такої довідки не вимагалось. Крім того, у матеріалах справи міститься заява позивача, відповідно до якої він стверджує, що не зареєстрований як субєкт підприємницької діяльності ( а.с.40), що не відповідає дійсності.

Таким чином, судом встановлено, що в період перебування на обліку у центрі зайнятості та отримання матеріальної допомоги по безробіттю (з 07.09.2006 року по 01.09.2007 року) ОСОБА_2 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку , що в силу вимог п. б. ч.2 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" підприємці, до яких і відносилася ОСОБА_2, належать до зайнятого населення.

Водночас, статтею 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі, зокрема, працевлаштування безробітного.

Як встановлено судом та підтверджується наявними в матеріалах справи документами, позивач, перебуваючи у статусі фізичної особи-підприємця, одночасно перебувала і на обліку в центрі зайнятості, а тому з 07.09.2006 року по 01.09.2007 року безпідставно одержував допомогу по безробіттю, оскільки належав до зайнятого населення.

Згідно із ч.2 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Проте, як з'ясовано судом, ОСОБА_2 не вжито жодних заходів спрямованих на повідомлення центру зайнятості про наявність обставин, що унеможливлюють виплату допомоги по безробіттю.

Відповідно ж до ч.3 ст. 36 вказаного Закону, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Таким чином, викладені вище положення нормативно-правових актів вказують на те, що правових підстав для виплати допомоги по безробіттю суб'єкту підприємницької діяльності, до яких належала позивач, на час його звернення не було.

Разом із тим, слід відзначити, що проаналізоване чинне законодавство також не передбачає як підставу для звільнення від обов'язку повернути отримані кошти по безробіттю, фактичне незайняття підприємницькою діяльністю та не ставить в залежність відсутність у зв'язку із цим доходів. Суд також погоджується із доводами представника відповідача щодо того, що поняття субєкта підприємницької діяльності та безробітного є взаємовиключними.

Крім того, судом встановлено, що позивач не згоден із законністю проведення перевірки, вважає, що посадові особи Гайсинськогорайонного центру зайнятості Вінницької області порушили ряд вимог чинного законодавства, зокрема, що стосується процедури проведення самої перевірки.

Натомість суд не може погодитися із даним твердженням, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" вiд 02.03.2000 року № 1533-III діяльність Фонду регулюється Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України "Про зайнятість населення", цим Законом та статутом Фонду, який затверджується правлінням Фонду.

Згідно з ч. 2 ст. 34 цього Закону Фонд зобов'язаний контролювати правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань страхування на випадок безробіття, правильність призначення роботодавцем та виплати застрахованим особам допомоги по частковому безробіттю.

Механізм проведення розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено Порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 р. N 357, який діяв на момент спірних правовідносин.

У відповідності до зазначеного Порядку розслідування здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені у документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.

Перевірка проводиться центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Таким чином, з наведеного вбачається, що центр зайнятості є уповноваженим Державою органом в обов'язки якого входить здійснення функції контролю за отриманням державної допомоги на випадок безробіття у встановленому законом порядку.

У відповідності до п. 5 Порядку перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, проводиться центрами зайнятості шляхом звіряння з відомостями органів Державної податкової адміністрації, Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, державних реєстраторів, управлінь праці та соціального захисту населення, відділів (управлінь) субсидій; використання даних перевірок цих органів, Держнаглядпраці, контрольно-ревізійних органів цільового використання коштів Фонду; проведення центром зайнятості перевірки достовірності зазначених у довідках про середню заробітну плату даних безпосередньо на підприємствах, в установах та організаціях у порядку, встановленому законодавством.

За результатами звіряння або перевірки оформлюється акт, який підписується посадовими особами, що їх проводили.

У разі встановлення центрами зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Пунктом 7 Порядку встановлено, що рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформляється наказом.

Відтак, позовні вимоги в частині протиправності дій відповідача також не підлягають задоволенню, оскільки не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

З огляду на вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення позову, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень при прийняті акту перевірки та винесені спірного наказу діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені нормами чинного законодавства України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За змістом статті 94 КАС України розподіл судових витрат залежить від того на чию користь ухвалене рішення. Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень в повному обсязі, то і присудження їй здійснених нею документально підтверджених витрат з Державного бюджету України не проводиться.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя/підпис/ Жданкіна Наталія Володимирівна

Копія вірна:

Суддя:

Секретар: