Апеляційний суд міста Києва

У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2012 року колегія суддів судової палати Апеляційного суду м. Києва з розгляду кримінальних справ у складі:

головуючого - судді

Присяжнюка О.Б.

суддів

Юрдиги О.С., Новова С.О.

за участю прокурора

Зінченка Є.П., Лобаня Д.М.

захисників

ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_10, його захисників ОСОБА_11 ОСОБА_6 та ОСОБА_8, засудженого ОСОБА_12, захисника засудженого ОСОБА_13 - ОСОБА_9 на вирок Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2012 року,

в с т а н о в и л а :

Цим вироком:

ОСОБА _10, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Рівне, громадянина України, українця, з вищоюосвітою, одруженого, який має на утримані неповнолітню дитину, працюючого: заступником головного редактора газети «Cільські Вісті», який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживає в АДРЕСА_2, має нагороду ордера ЯрославаМудрого V ступеня, раніше судимого:

27 лютого 2012 року за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 365, ст. 69 ст. 70 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на установах, підприємствах, організаціях всіх форм власності строком на 3 роки, з конфіскацією всього особистого належного йому майна, та з позбавленням рангу держаного службовця;

засуджено за ч. 1 ст. 367, КК України на 2 (два) роки обмеження волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та

Справа № 11/2690/2329/2011

Категорія : ч.1 ст. 367 КК України

Головуючий у першій інстанції

Медушевська А.О.

Доповідач

Присяжнюк О.Б.

адміністративно -господарських обов'язків на установах, підприємствах, організаціях всіх форм власності строком на 3 (три) роки.

ОСОБА _12, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця села Перегуди, Бориспільського району,

Київської області, громадянина України, українця, з вищою освітою, одруженого, пенсіонера, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3, раніше не судимого:

засуджено за ч. 1 ст. 367, КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8 тисяч 500 гривень, з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на установах, підприємствах, організаціях всіх форм власності строком на 3 (три) роки.

ОСОБА _13, ІНФОРМАЦІЯ_9, уродженця села Велика Круча, Пирятинського району, Полтавськоїобласті, громадянина України, росіянина, з вищою освітою, розлученого, пенсіонера, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_4, раніше не судимого:

засуджено за ч. 1 ст. 367, КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8 тисяч 500 гривень, з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на установах, підприємствах, організаціях всіх форм власності строком на 3 (три) роки.

По справі вирішено питання, щодо речових доказів та судових витрат.

Згідно вироку ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вчинили службову недбалість, тобто неналежне виконання своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам окремих громадян, при наступних обставинах.

Так, наказом Міністра внутрішніх справ України № 774 о/с від 06.06.2007 р. ОСОБА_13 був призначений на посаду головного оперуповноваженого-інспектора відділу напрацювання й реалізації стратегії боротьби зі злочинами проти особи управління організації розкриття особливо тяжких та тяжких злочинів проти особи Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх справ України на якій він перебував маючи спеціальне звання підполковника міліції.

ОСОБА_12 наказом Міністра внутрішніх справ України № 277 о/с від 11 лютого 2008 року призначений на посаду заступника начальника Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України на якій він перебував, маючи спеціальне звання полковника міліції. У період перебування на вказаній посаді ОСОБА_12 виконував обов'язки з організації роботи управління з організації розкриття особливо тяжких та тяжких злочинів проти особи Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України.

Указом Президента України від 04.02.2005 року № 150/2005 ОСОБА_10 призначений Міністром Внутрішніх Справ України та працював на цій посаді до 01.12.2006 року. Потім Постановою Верховної Ради України від 18.12.2007 року № 10 -VI ОСОБА_10 призначений Міністром внутрішніх справ України та працював на цій посаді до 28.01.2010 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 січня 2010 року № 122-р та № 124-р ОСОБА_10 було призначено на посаду першого заступника Міністра внутрішніх справ України та на нього тимчасово покладено виконання обов'язків Міністра внутрішніх справ України.

Як оперативні працівники Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України, які згідно вимог ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» уповноважені на здійснення оперативно-розшукової діяльності ОСОБА_13 та ОСОБА_12 мали допуск до державної таємниці за формою 2 та мали право проводити оперативно-розшукову діяльність у відповідності до вимог вказаного Закону.

Крім того, за своїми функціональними обов'язками головного оперуповноваженого-інспектора відділу напрацювання й реалізації стратегії боротьби зі злочинами проти особи управління організації розкриття особливо тяжких та тяжких злочинів проти особи Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України, які затверджені 01.10.2007 начальником Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України, ОСОБА_13 на займаній посаді мав наступні повноваження та обов'язки:

- безпосередньо здійснювати контроль та кураторські функцій стосовно апаратів карного розшуку Управлінь карного розшуку головного управління Міністерства внутрішніх спав України в АР Крим, Управління Міністерства внутрішніх спав України в Кіровоградській, Миколаївській, Одеській та Херсонській областям, місті Севастополі;

- займатися систематичним аналізом стану боротьби з тяжкими злочинами проти осіб в закріплених областях на основі безперервного відстеження змін криміногенної обстановки, вивчення і узагальнення статистичних даних та інших відомостей, що надходять в Департамент;

- вносити на розгляд керівництва відділу пропозиції щодо реагування та усунення недоліків, які мають місце в організації роботи з розкриття цих злочинів на місцях;

- напрацьовувати пропозиції з впровадження новітніх форм та методів роботи з розкриття злочинів;

- вести справи контрольно-наглядового провадження за нерозкритими контрольними злочинами проти особи;

- здійснювати контроль за усуненням виявлених недоліків і виконанням розроблених заходів з удосконалення організації цієї роботи в областях, надавати допомогу з цього питання;

- готувати необхідні матеріали по регіонах для проведення нарад при керівництві Міністерства, Департаменту та Генеральної прокуратури України із заслуховуванням роботи слідчо-оперативних груп по лінії роботи;

- здійснювати облік та узагальнення інформації про умисні вбивства, вчинені із використанням вогнепальної зброї та на замовлення у поточному та минулі роки;

- вивчати і застосовувати у роботі з розкриття особливо тяжких та тяжких злочинів проти особи передові досягнення науки та техніки;

- виконувати окремі доручення керівництва Департаменту та відділу;

- здійснювати перевірки листів, скарг та заяв громадян, звернень та запитів народних депутатів України, що надійшли до Департаменту, контролювати своєчасність та об'єктивність їх вирішення на місцях;

- разом з керівництвом відділу вживати заходів щодо дотримання режиму таємності працівниками відділу;

- у разі відсутності заступника начальника відділу виконувати його обов'язки в повному обсязі.

Також ОСОБА_13 ніс відповідальність за стан роботи в Міністерстві внутрішніх спав України з розкриття умисних вбивств. Контролював та щоквартально аналізував цю роботу.

У період перебування на вказаній посаді ОСОБА_12 виконував обов'язки з організації роботи управління з організації розкриття особливо тяжких та тяжких злочинів проти особи Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України.

Крім того, у відповідності до наказу начальника Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України № 285 від 30 червня 2009 року «Про організацію діяльності департаменту карного розшуку та підрозділів карного розшуку ГУМВС, УМВС» основними завданнями та функціями Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України, серед інших, є:

- попередження, виявлення і розкриття тяжких та особливо тяжких злочинів, документування протиправної діяльності учасників організованих груп і злочинних організацій, протидія груповій злочинності, незаконному обігу вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, наркотичних засобів, розшук обвинувачених, підсудних, осіб які ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісті зниклих громадян, та ідентифікація невпізнаних трупів;

- у межах повноважень формування та реалізація державної політики у сфері боротьби зі злочинністю, участь у розробці проектів Законів України, указів Президента України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України програм протидії злочинності та їх реалізації;

- організація і координація діяльності підрозділів карного розшуку органів внутрішніх справ, спрямованої на захист прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань;

- визначення правових, організаційних та практичних заходів з метою підвищення ефективності оперативно-службової діяльності підрозділів карного розшуку ГУМВС, УМВС на підставі узагальнення практики застосування чинного законодавства України, насамперед, що регламентує оперативно-розшукову діяльність, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх спав України та комплексного аналізу і прогнозування стану криміногенної ситуації в державі;

- розроблення і вжиття заходів, спрямованих на вдосконалення форм і методів оперативно - розшукової діяльності підрозділів карного розшуку, надання їм практичної допомоги в організації роботи з попередження і розкриття злочинів, у вирішенні інших службових завдань;

- безпосередня робота з джерелами оперативної інформації та з оперативно - розшуковими справами;

- забезпечення контролю за виконання законів, інших нормативно-правових актів України, наказів Міністра внутрішніх справ України з питань боротьби зі злочинністю;

- безпосереднє вжиття заходів з розкриття тяжких і особливо тяжких злочинів проти особи. Координація діяльності структурних підрозділів управлінь, відділів карного розшукуГУМВС, УМВС, у тому числі спеціалізованих, які відповідно до функціональних обов'язків займаються розкриттям певних видів тяжких і особливо тяжких злочинів проти особи;

- оперативне супроводження розслідування кримінальних справ, які знаходяться в провадженні Генеральної прокуратури України та порушені за фактами злочинів, що набули значного громадського резонансу.

Як працівники міліції ОСОБА_13 та ОСОБА_12 відповідно до вимог ст. ст. 2, 10 Закону України «Про міліцію» мали виконувати основні завдання міліції, а саме:

- забезпечувати особисту безпеку громадян, захищати їх права і свободи, законні інтереси;

- запобігати правопорушенням та припиняти їх;

- охороняти і забезпечувати громадський порядок;

- виявляти і розкривати злочини, розшукувати осіб, які їх вчинили, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством;

- приймати і реєструвати заяви і повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення;

- виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів щодо їх усунення.

Крім цього, як працівники міліції ОСОБА_13 та ОСОБА_12 відповідно до ст. 11 Закону України «Про міліцію», були наділені наступними правами:

- вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції;

- перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з'ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію;

- викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв'язку з матеріалами, що знаходяться в провадженні, в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом піддавати їх приводу у встановленому законом порядку;

- проводити в порядку провадження дізнання і за дорученням слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити та інші слідчі дії відповідно до кримінально - процесуального законодавства;

- здійснювати на підставах і в порядку, встановлених законом, гласні та негласні оперативно - розшукові заходи, фото-, кіно-, відеозйомку і звукозапис, прослухування телефонних розмов з метою розкриття злочинів;

- проводити кіно-, фото- і звукофіксацію як допоміжний засіб попередження протиправних дій та розкриття правопорушень та інші.

Постановою заступника Генерального прокурора України від 28 січня 2008 р. заступника начальника Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_12 та постановою від 14 листопада 2008 р. головного оперуповноваженого-інспектора відділу напрацювання й реалізації стратегії боротьби зі злочинами проти особи управління організації розкриття особливо тяжких та тяжких злочинів проти особи Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_13, включено до складу слідчо-оперативної групи у кримінальній справі № 49-1361 за фактом посягання на життя колишнього народного депутата України, кандидата на пост Президента України ОСОБА_16, за ознаками злочину, передбаченого ст. 112 КК України.

Одночасно, як заступник начальника Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_12 та головний оперуповноважений-інспектор відділу Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_13, як працівники органу, який проводить оперативно-розшукову діяльність, були зобов'язані виконувати вимоги ст.ст. 4, 6, 9, 9-1, 9-2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», у тому числі щодо підстав та порядку заведення, продовження строку ведення та закриття оперативно-розшукових справ, а також щодо забезпечення законності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

ОСОБА_13 та ОСОБА_12 були представниками державного органу виконавчої влади, чиї законні вимоги були обов'язковими для виконання громадянами та посадовими особами, тобто здійснювали функції працівників правоохоронних органів, ОСОБА_10 в зазначений період здійснював організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов'язки, в силу займаної посади був представником влади. ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 відповідно до примітки ст. 364 КК України, були службовими особами.

Відповідно до ст. 7 Закону України«Про міліцію», міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охорону функції. Міністерство внутрішніх спав України відповідно до ч. 2 ст. 9 Закон України«Про оперативно-розшукову діяльність» здійснює контроль за оперативно-розшуковою діяльністю.

ОСОБА_10 будучи Міністром внутрішніх справ України відповідно до ст. 26 Закону України «Про міліцію» здійснював контроль за діяльністю міліції та згідно з Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р № 1138, та постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 2006 р. № 1383 керував Міністерствомвнутрішніх спав України.

За займаною посадою Міністр внутрішніх справ України ОСОБА_10, відповідно до вимог ч. 3 ст. 9-1 Закону України«Про оперативно-розшукову діяльність», був особою, яка мала повноваження продовжувати строки ведення оперативно-розшукових справ до 18 місяців у справах щодо осіб, стосовно яких є дані про участь їх у підготовці або вчиненні тяжкого злочину.

При цьому, як Міністр внутрішніх справ України та керівник органу, який проводить оперативно-розшукову діяльність, ОСОБА_10 був зобов'язаний, як передбачено ст. 5 Закон України«Про міліцію», виконувати завдання неупереджено, у точній відповідності із законом, зокрема виконувати вимоги Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», у тому числі щодо підстав заведення та продовження строку ведення, закриття оперативно-розшукових справ стосовно громадян, а також щодо забезпечення законності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності підлеглими йому по службі працівниками органів внутрішніх справ.

Так, відповідно до ст. 19 Конституції України ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 були зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Вони мали неухильно дотримуватись вимог ст. 2 Закону України«Про міліцію» щодо забезпечення особистої безпеки громадян, захисту їх законних інтересів та прав, в тому числі передбачених ст.ст. 31, 32 Конституції про те, що не допускається збирання та зберігання конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків визначених законом, що кожному гарантується таємниця телефонних розмов, що права людини є не відчуженими та непорушними, гарантуються і не можуть бути скасовані.

Старший оперуповноважений в особливо важливих справах Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_18 9 серпня 2008 року виніс постанову про заведення оперативно-розшукової справи щодо ОСОБА_19 в якій зазначив, що ОСОБА_19 міг бути причетним до скоєння злочину стосовно кандидата в Президента України ОСОБА_16. На підставі ст.ст. 6, 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» в зазначеній постанові вказано, що комплекс оперативно-розшукових заходів слід продовжити в рамка оперативно-розшукової справи категорії «Злочин» № 109/07 від 20 вересня 2007 року. Дана постанова у той же день була затверджена, відповідно до вимог ч. 3 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», заступником Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_20.

Постановою від 06 лютого 2009 року винесеною тим же старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України та затвердженою заступником Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_20, термін ведення оперативно-розшукової справи відносно ОСОБА_19 продовжено до 12 місяців.

Постановою від 04 серпня 2009 року, винесеною старшимоперуповноваженим в особливо важливих справах Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав УкраїниОСОБА_18 яка затверджена заступником Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_21, закрито провадження по оперативно-розшуковій справі в рамках оперативно-розшукової справи категорії «Злочин» № 109/07 від 20 вересня 2007 року на підставі п. 7 ст. 9-2 Закону України«Про оперативно-розшукову діяльність».

Не зважаючи на зазначене вище, головний оперуповноважений-інспектор Департаменту карного розшуку МВС України ОСОБА_13 та заступник начальника Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_12, безпідставно, діючи із службовою недбалістю, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинні були і могли їх передбачити, виходячи із наявної на їх думку необхідності подальшого проведення оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_19, 06 серпня 2009 року в робочий час в приміщенні Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України по вул. Богомольця, 10 в м. Києві склали постанову про продовження провадження оперативно-розшукової справи в рамках оперативно-розшукової справи категорії «Злочин» № 109/07 від 20 вересня 2007 року стосовно ОСОБА_19 до 18 місяців, а саме: ОСОБА_13 незаконно виготовив та підписав, а ОСОБА_12 - незаконно погодив зазначену постанову, після чого зазначена постанова була надана на затвердження Міністру Внутрішніх Справ України ОСОБА_10

При цьому у період з 01 по 12 серпня 2009 р. включно, ОСОБА_10 перебував у відпустці та знаходився за межами України, у зв'язку з чим обов'язки Міністра внутрішніх справ України виконував його перший заступник ОСОБА_22

Після виходу ОСОБА_10 на роботу, у період з 13 серпня 2009 року по 03 вересня 2009 року невстановлені особи у приміщенні Міністерства внутрішніх справ України надали йому постанову про продовження провадження по оперативно-розшуковій справі в рамках оперативно-розшукової справи категорії «Злочин» №109/07 від 20 вересня 2007 року стосовно ОСОБА_19 до 18 місяців, для затвердження.

ОСОБА_10, який відповідно до ч. 3 ст. 9-1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» був єдиною особою наділеною повноваженнями на продовження строку ведення оперативно-розшукової справи до 18 місяців, у зв'язку з чим ніс персональну відповідальність за прийняте рішення, був зобов'язаний перевірити наявність даних про участь ОСОБА_19 у підготовці або вчиненні тяжкого злочину та мав, в силу своїх повноважень встановити факт закриття оперативно-розшукової справи щодо останнього. Однак ОСОБА_10 у період з 13 серпня 2009 року по 03 вересня 2009 року, неналежно виконуючи свої службові повноваження через несумлінне ставлення до них, затвердив постанову про продовження провадження по оперативно-розшуковій справі в рамка по оперативно-розшукової справикатегорії «Злочин» № 109/07 від 20 вересня 2007 р. стосовно ОСОБА_19 до 18 місяців, чим незаконно продовжив строки ведення закритої оперативно-розшукової справи.

Таким чином незаконне продовження Міністром Внутрішніх Справ України ОСОБА_10 строків ведення закритої оперативно-розшукової справи, дало змогу працівникам Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України незаконно ініціювати питання про проведення оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_19

Так, з 07 вересня 2009 року до 02 лютого 2010 року з ініціативи працівників Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України щодо ОСОБА_19 проводились оперативно-розшукові заходи, а також 07 вересня 2009 року, 08 вересня 2009 року та 14 вересня 2009 року візуальне спостереження, а також негласне зняття інформації з каналів зв'язкуз 11 вересня 2009 року по 29 січня 2010 року, чим порушено охоронювані законом, передбачені ст.ст. 31, 32 Конституції України права ОСОБА_19

У подальшому, у зв'язку з тим, що за результатами проведених оперативно-розшукових заходів даних про участь ОСОБА_19 у вчиненні злочину та причетності до отруєння кандидата в Президенти України ОСОБА_16 не одержано, оперативно-розшукова справащодо ОСОБА_19 повторно була закрита за п. 7 ч. 1 ст. 9-2 Закону України«Про оперативно-розшукову діяльність».

В апеляції засуджений ОСОБА_10 просить вирок суду скасувати, а кримінальну справу відносно нього закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК України, за відсутністю події злочину. В обґрунтування своєї позиції апелянт зазначає, що Печерський районний суд м. Києва не звернув уваги на те, що документ під назвою «постанова про заведення оперативно-розшукової справи в рамках оперативно-розшуковоїсправи категорії «Злочин» започаткований в Міністерстві внутрішніх спав України виключно для внутрішнього користування. Тобто замість рапортів про відпрацювання того чи іншого фігуранта оперативно-розшукової справи, рекомендаційним листом за підписом заступника Міністра, підлеглим оперативним підрозділам Міністерства внутрішніх спав України було запропоновано підписувати непередбачені законодавством постанови про оперативно-розшукової справи в рамках оперативно-розшуковихсправах категорії «Злочин». Для уникнення правової плутаними в подальшому, подання до суду базувалося виключно на оперативно-розшукових справах«Злочин». При цьому, згідно законодавства, саме суд зобов'язаний перевіряти достатність поданих до суду матеріалів оперативно-розшукової справидля отримання дозволів на проведення оперативно-розшукових заходів, а також особисто вивчає її матеріали та контролює терміни по справі.

Крім того, ОСОБА_10 в своїй апеляції зазначає, що у нього не було жодних підстав, як у Міністра внутрішніх справ України, здійснювати контроль за веденням оперативно-розшукової справи у відношені ОСОБА_19 в рамках оперативно-розшукової справи № 109/07, а також перевіряти матеріали даної справи, оскільки контроль від керівництва Міністерства внутрішніх спав України за веденням оперативно-розшукової справикатегорії «Злочин» № 109/07, відповідно до діючого законодавства, на той час здійснював заступник міністра ОСОБА_20

Також, засуджений просить суд апеляційної інстанції звернути увагу на те, що є помилковими висновок Печерського районного суду м. Києва з приводу того, що на час підписання ним постанови про продовження терміну ведення оперативно-розшукової справи в рамках оперативно-розшуковоїсправи категорії «Злочин» не було достатньої інформації про причетність ОСОБА_19 до злочину за фактом посягання на життя кандидата в Президента України ОСОБА_16, оскільки постанова про продовження терміну ведення оперативно-розшуковоїсправи йому надійшла разом з пакетом документів, в якому не було постанови про закриття оперативно-розшукової справивідносно ОСОБА_19 в рамках оперативно-розшукової справи № 109/07 та про даний факт йому не було відомо, а тому на той час у нього не було жодних підстав щоб не підписувати постанову про продовження терміну ведення оперативно-розшукової справи. При цьому, ОСОБА_10 наголошує, що до функцій Міністра внутрішніх справ України не входить вивчення усіх матеріалів оперативно-розшукової або кримінальної справи.

До тож, апелянт зазначає, що постанова про закриття оперативно-розшукової справи в рамках оперативно-розшукової справи № 109/07 категорії «Злочин» відносно ОСОБА_19 є незаконною, оскільки начальник слідчого управління ОСОБА_21, чий підпис стоїть в зазначеній постанові, не був уповноважений на здійснення оперативно-розшукової діяльності, а тому він не мав права її затверджувати.

Також, не погоджується засуджений і з висновками суду першої інстанції, про те, що затверджена ним постанова про продовження строку ведення оперативно-розшукової справи спричинила істотну шкоду конституційним права ОСОБА_19, оскільки оперативно-технічні заходи щодо ОСОБА_19 проводилися працівниками Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України на підставі дозволів Апеляційного суду, як того вимагає Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Таким чином, на думку ОСОБА_10, доводи суду першої інстанції з приводу вчинення ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, є необґрунтованими та суперечать зібраним по справі доказам.

В апеляції захисник ОСОБА_11, що діє в інтересах засудженого ОСОБА_10, також просить вирок суду першої інстанції скасувати, а кримінальну справу закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК України за відсутністю події злочину. Так захисник посилається на те, що вирок суду є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з однобічністю та неповнотою досудового та судового слідства, невідповідністьвисновків суду викладених у вироку фактичним обставинам справи, істотним порушенням кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінально-процесуального закону.

В підтвердження своєї позиції щодо незаконностіта необґрунтованості вироку у зв'язку з однобічністю та неповнотою досудового та судового слідства захисник зазначає, що судом не були задоволені клопотання захисту про виклик нових свідків та про витребування та долучення нових документів. Невідповідністьвисновків суду викладених у вироку фактичним обставинам справи, захисник ОСОБА_11 обґрунтовує тим, що ОСОБА_10, затвердивши постанову про продовження провадження по оперативно-розшуковійсправі в рамках оперативно-розшукової справикатегорії «Злочин» стосовно ОСОБА_19 до 18 місяців, не ніс персональну відповідальність з за свої дії. Що посилання суду на правомірність заведення оперативно-розшукової справи в рамках оперативно-розшукової справикатегорії «Злочин»є безпідставними. Також безпідставними вважає посилання суду на те, що оперативно-розшукова справа велась відносно ОСОБА_19 На думку захисника ОСОБА_11 не відповідає дійсності і висновок суду першої інстанції, що постанова від 04. 08. 2009 р. про закриття оперативно-розшукової справи стосовно ОСОБА_19 винесена у відповідності до вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Не вбачає захисник і відповідності фактичним обставинам справи в твердженнях суду першої інстанції, про те, що постанови про заведення оперативно-розшукової справи стосовно ОСОБА_19, продовження термінів та закриття, винесені в межах оперативно-розшукової справи категорії «Злочин» № 109\07, передбачені положеннями Закону України«Про оперативно-розшукову діяльність». Не погоджується захисник і з доводами суду першої інстанції, що постанови про продовження строків були підставою для підготовки подань та звернення до суду, та самих рішень суду. Не обґрунтованим, на думку захисника, є і висновок суду першої інстанції, що факт продовження термінів ведення оперативно-розшукової справи стосовно ОСОБА_19до 18 місяців дав можливість працівникам Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_13 та заступнику начальника Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_12 незаконно проводити оперативно розшукові заходи. В частково викладених, у вироку, показах потерпілого ОСОБА_19 та свідків ОСОБА_25, ОСОБА_26 та ОСОБА_27 захисник вбачає бажання суду трактувати зазначені покази на користь обвинувачення. Не зазначено у вироку суду першої інстанції, чому суд надав перевагу одним доказам над іншими. На думку захисника не підтверджується матеріалами справи та не ґрунтується на вимогах Закону і голослівний висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_10, як Міністр внутрішніх справ України та керівник органу , який проводить оперативно-розшукову діяльність, забов'язаний був безпосередньо здійснювати контроль за обґрунтованістю та законністю ведення оперативно-розшукових справ, а також встановлювати факт закриття оперативно-розшукової справи щодо ОСОБА_19 Заперечуються захисником і ствердження суду, що відносно ОСОБА_19 не було жодних даних про вчинення або причетність останнього до вчинення тяжкого злочину. Також, ОСОБА_11 зазначає, що не відповідають фактичним обставинам справи твердження суду першої інстанції про те, що вина його підзахисного у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується показами свідків ОСОБА_28, ОСОБА_25, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_18, ОСОБА_33, оскільки дані свідки прямо не вказували на вину засудженого ОСОБА_10, а навпаки заперечували її. Крім того захисник заперечує проти твердження суду першої інстанції, що вина ОСОБА_10 підтверджується показами свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_21 про обґрунтованість закриття справи, письмовими доказами по справі та положеннями Закону України«Про оперативно-розшукову діяльність», на які послався суд у вироку. Крім того захисник ОСОБА_11 заперечує проти висновку суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_10 складу службового злочину.

Посилаючись на порушення вимог Конституції України, Кримінально-процесуального кодексу України захисник ОСОБА_11 в апеляції послався на наступне. Вирок суду першої інстанції ґрунтується на доказах, одержаних з грубим порушенням чинного законодавства слідчим Генеральної Прокуратури України ОСОБА_34, що справа порушена незаконно, а також, що суд послався на висновок службового розслідування щодо законності дій працівників Міністерства внутрішніх спавУкраїни, який було спростовано в ході судового слідства. Крім того суттєвим на думку захисника є порушення вимог кримінально-процесуального законодавства слідчим, яке призвело до незаконного затримання ОСОБА_10 Також захисник вважає порушення вимог кримінально-процесуального законодавства обставини визнання органами досудового слідства і судом громадянина ОСОБА_19 потерпілим. Крім того захисник вважає неправомірним посилання у вироку на покази свідків оголошених у суді, а також відхилення судом клопотань захисту. ОСОБА_11 в апеляції також зазначає, що порушені крім того були і права потерпілого в зв'язку з пред'явленням нового обвинувачення а також права ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в зв'язку з виділенням матеріалів справи в окреме провадження з причини захворювання ОСОБА_12 та ОСОБА_13 Не погоджується захисник і з зазначенням у вироку, що ОСОБА_10 раніше судимий. Також, в поданій апеляції зазначається, що вирок підлягає скасуванню, у зв'язку з тим, що він винесений незаконним складом суду, оскільки головуючий-суддя по цій справі, приймав участь в розгляді кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_10 за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 364, ч. 3 ст. 365 КК України, в тому числі по даному епізоду до його виділення в окреме провадження, на що були посилання у клопотанні про відвід, який суд першої інстанції не задовольнив.

Посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, захисник ОСОБА_11 зазначив, що судом першої інстанції викладено тлумачення ч.1 ст. 367 КК України всупереч діючому змісту, а поняття «необережності» і «умисного злочину» не відповідають змісту ст.ст. 25, 26 КК України. Крім того, на думку захисника, судом першої інстанції невірно витлумачено Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність», в частині визначення строків ведення оперативно-розшукових справ.

Таким чином,апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції з приводу доведеності вини ОСОБА_10 у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, не підтверджується зібраним матеріалам кримінальної справи, а тому підлягає скасуванню, а кримінальну справу відносно нього необхідно закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК України, за відсутністю події злочину.

В апеляції захисник ОСОБА_6, що діє в інтересах засудженого ОСОБА_10, просить вирок суду відносно ОСОБА_10 скасувати, та постановити новий, яким його підзахисного виправдати. Так, захисник посилається на те, що висновки суду з приводу наявності в діях засудженого ОСОБА_10 ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України є необґрунтованими та передчасними, оскільки судом першої інстанції не було вжито заходів для повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки доказів по справі в їх сукупності. Зокрема апелянт скаржиться на те, що суд не дослідив Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» та Інструкцію про оперативно-розшукову діяльність органів внутрішніх справи, затверджену наказом Міністра внутрішніх спав України від 17 липня 2004 року, без дослідження яких не можливо встановити межі службових обов'язків ОСОБА_10 Також судом не з'ясовано чи була заподіяна істотна шкода і який причинний зв'язок між діями ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 і порушеними правами ОСОБА_19

Не погоджується захисник і з висновками суду першої інстанції з приводу завданої шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам ОСОБА_19, оскільки Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» передбачені окремі обмеження прав і свобод людини, при наявності відповідного рішення суду. На виконання вимог даного закону Апеляційним судом міста Києва були надані дозволи на проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів, що тимчасово обмежують права останнього, в тому числі щодо негласного зняття інформації з каналів мобільного зв'язку, яким користувався на той час потерпілий, а тому на думку апелянта, ні досудовим слідством ні в суді першої інстанції не було встановлено факту обмеження прав останнього саме в наслідок неналежного виконання ОСОБА_10 своїх службових обов'язків. Крім того, в поданій апеляції зазначається, що не дивлячись на те, що дії ОСОБА_10, у відношенні ОСОБА_19, були виділені в окреме провадження, обсяг обвинувачення пред'явленого засудженому по решті епізодів, залишився не змінним, чим було порушено право останнього на захист, оскільки був незрозумілим обсяг обвинувачення, який підлягав розгляду та перелік доказів обвинувачення, що мав бути дослідженим під час судового слідства по цій справі. Також, на думку захисника, судом було порушено вимоги ст.. 16-1 КПК України, щодо принципу змагальності сторін, оскільки Печерським судом міста Києва були безпідставно відхилені всі клопотання захисту, а саме про приєднання до справи та дослідження в суді додаткових доказів, які виправдовують підсудних. Що стосується дослідження інших зібраних по справі доказів, то, як стверджує захисник, вони були дослідженні однобічно та неповному з порушенням вимог ст.. 257 КПК України, зокрема в судовому засіданні не було допитано потерпілого. Крім того, потерпілому не було пред'явлено постанову про зміну обвинувачення та не з'ясовано його думку з приводу нового обвинувачення, що також є грубим порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства, що діє підстави вважати вирок суду незаконним та необґрунтованим.

Апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції з приводу доведеності вини ОСОБА_10 у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, не підтверджується зібраним матеріалами кримінальної справи, а тому підлягає скасуванню, а кримінальну справу відносно нього необхідно закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК України, за відсутністю події злочину.

В апеляції захисник ОСОБА_8, в інтересах ОСОБА_10, зазначає, що вирок винесено з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального законодавства, а сам розгляд справи є однобічним і неповним так як, судом першої інстанції було проігноровано вимоги ст. 254 КПК України та не вручено ОСОБА_10 копії обвинуваченого висновку після повторно призначення кримінальної справи до розгляду; не виконано вимоги ст. 277 КПК України та не вручено потерпілому постанови про зміну обвинувачення; судовий розгляд справи було проведено упереджено та однобічно, оскільки під час розгляду справи не було задоволено клопотання захисту про доповнення судового слідства; суд не прийняв до уваги показання свідків, які підтвердили непричетність ОСОБА_10 до інкримінованого йому злочину.

Також, захисник стверджує, що жодних підстав для винесення обвинувального вироку по справі у суду першої інстанції не було, оскільки жодний свідок не підтвердив вини її підзахисного у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України; не знайшли свого підтвердження кваліфікуючі ознаки зазначеної статті Кримінального Кодексу; працівники МВС мали законні підстави для проведення оперативно-розшукових заходів відносно громадянина ОСОБА_19, зокрема це підтверджується довідкою слідчого слідчої групи Генеральної прокуратури України та рішенням Апеляційного суду; до того ж ОСОБА_19 заявив, що потерпілим себе не вважає.

Крім того, на думку захисника, суд першої інстанції призначаючи засудженому ОСОБА_10 покарання не дотримався вимог ст.. 65 КК України, щодо загальних засад призначення покарання, а саме не врахував наявності у засудженого хвороб, які не сумісні з перебуванням в місцях позбавлення волі.

На підставі у сього вище наведеного захисник ОСОБА_8 просить вирок Печерського районного суду м. Києва відносно ОСОБА_10 скасувати, а кримінальну справу закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК України за відсутністю події злочину.

В апеляції захисник ОСОБА_9, в інтересах засудженого ОСОБА_13, просить вирок суду відносно його підзахисного скасувати, а кримінальну справу відносно ОСОБА_13 закрити на підставі п.1 ст. 6 КПК України. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що висновки суду першої інстанції з приводу наявності в діях засуджених ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції у вироку послався, як на докази винуватості засуджених на покази потерпілого дані ним на досудовому слідстві, при цьому відхилив покази, які він надав в судовому засіданні.

Також, захисник зазначає, що судом зроблено не вірний висновок, який не підтверджується і матеріалами кримінальної справи, з приводу порушення підсудним вимог ч. 2,3,5 ст. 9-1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», оскільки ці вимоги стосуються тільки ведення самостійних справ категорії «Захист», заведених щодо окремих осіб. Візуальне спостереження щодо ОСОБА_19 та негласне зняття інформації з каналів його зв'язку проводилося виключно в рамка оперативно розшукової справи категорії «Злочин», та не є самостійною справою. Не вбачає захисник і відповідності фактичним обставинам справи в твердженнях суду першої інстанції, про те, що постанови про заведення оперативно-розшукової справи, продовження термінів та закриття, винесені в межах оперативно-розшукової справи категорії «Злочин» № 109\07, передбачені положеннями Закону України«Про оперативно-розшукову діяльність». Зазначені постанови на думку захисника є внутрішніми документами Міністерства внутрішніх справ.

Крім того, апелянт вказує на те, що суд в обвинувальному вироку не довів жодного елементу об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, який інкримінувався ОСОБА_13; не прийняв до уваги його доводів про те, що ОСОБА_13 не є суб'єктом злочину, оскільки не був керівником оперативного підрозділу під час проведення оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_19, оскільки Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» передбачено, що відповідальність за законність проведення таких заходів несе безпосередньо керівник оперативного підрозділу; не вказав у якій формі виявилася вина його підзахисного і в чому вона полягає, у зв'язку з чим захисник ОСОБА_9 стверджує, що і суб'єктивна ознака інкримінованого ОСОБА_13 злочину, також відсутня. А вирок винесено з істотними порушеннями норм КПК України.

Також, на думку захисника, суд першої інстанції мав звільнити ОСОБА_13 від відбування покарання на підставі ст.. 49, 74 КК України, у зв'язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, обґрунтовуючи це тим, що згідно пред'явленого ОСОБА_13 обвинувачення ним було вчинено злочин 06 серпня 2009 року, а тому з дня вчинення злочину, який інкримінується останньому, до дня винесення обвинувального вироку минуло три роки, що судом першої інстанції було проігноровано.

Таким чином, як стверджує апелянт, суд першої інстанції під час розгляду справи допустив однобічність і неповноту, не довів не лише наявність злочину в діях засуджених, але й саму подію злочину, а тому вважає, що вирок суду необхідно скасувати як незаконний та не обґрунтований.

В апеляції засуджений ОСОБА_12, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просить вирок відносно нього скасувати та закрити кримінальну справу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України.

Незаконність та необґрунтованість вироку, на думку апелянта, виразилася у наступному: судом було однобічно та не повно досліджено обставини справи та зібрані докази, зокрема не взято до уваги та не визнано доказами по справ копію довідки, складену слідчим Генеральної прокуратури України ОСОБА_35, у якій містилися факти, що були підставою для продовження проведення оперативно-розшукової роботи стосовно ОСОБА_19; проігноровано показання підсудних з цього приводу; не допитано ОСОБА_35, ОСОБА_27 та інших осіб, які були задіяні в підготовці оперативно-розшукових заходів; не взято до уваги показання свідків ОСОБА_28 та ОСОБА_36, які в суді першої інстанції заявили, що підписали висновок службового розслідування лише в тій частині в якій були компетентні його підписувати і своєї окремої думки щодо висновку в цілому не висловлювали; крім того, суд безпідставно послався на Постанову Пленуму Верховного Суду України як на нормативну базу оскільки даний процесуальний документи не є законом, а носить лише рекомендаційний характер; безпідставно послався на покази свідків таких, як ОСОБА_28, ОСОБА_36, ОСОБА_37 та потерпілого, як на доказ вини засуджених.

Також, засуджений стверджує, що суд допустився однобічності та неповноти, яка виразилася у наступному: судом було порушено вимоги ст.. 257 КПК України та не досліджено всіх доказів по справі, а саме не було допитано таких свідків, як ОСОБА_35, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_27, а також потерпілого ОСОБА_19; суд безпідставно відхилив зауваження учасників процесу з приводу не можливості розгляду справи без участі потерпілого; не долучив до справи ряд вважливих документів, це стосується зокрема Інструкції про оперативно-розшукову діяльність органів внутрішніх справ України оголошеної наказом МВС України № 007 від 17 липня 2004 року, яка регламентує порядок ведення оперативно-розшукових справ категорій «Злочин» та «Захист» і наочно показує дії засуджених; постанови про заведення оперативно-розшукової справи «Злочин» 109/07, лист ознайомлення посадових осіб, в тому числі Генеральної прокуратури України.

Крім того апелянт наголошує, що суд не встановив і належним чином не обґрунтував ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, так як постанова про продовження проведення оперативно-розшукових заходів стосовно ОСОБА_19 не є причиною заподіяння істотної шкоди потерпілому через те, що її винесення не породжує жодних юридичних наслідків. Так, апелянт наголошує, що оперативно розшукові заходи стосовно ОСОБА_19 проводилися в рамках оперативно-розшукової справи «Злочин», а тому це спростовує незаконність постанови і незаконність обмеження прав ОСОБА_19. До того ж, суд першої інстанції не встановив яким мобільним телефоном користувався потерпілий, оскільки останній і сам заявив у суді першої інстанції, що в нього багато телефонних номерів і він не пам'ятає їх.

Також, апелянт вважає, що встановлення процесуального статусу ОСОБА_19 - потерпілий, є необґрунтованим, оскільки оперативно-розшукові заходи відносно нього проводилися на підставі дозволів Апеляційного суду, а тому були цілком законними та обґрунтованими, окрім того, ОСОБА_19 заявив, що потерпілим себе не визнає.

Ще на думку ОСОБА_12 суд в супереч вимогам закону не встановив і не довів наявності у його діях такого елементу складу злочину, як службова недбалість, що є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України.

Також, засуджений скаржиться, що суд першої інстанції допустив істотні порушення кримінально-процесуального закону не закривши дану кримінальну справу у зв'язку з закінченням строків давності.

За таких обставин, апелянт зазначає, що передбачене вироком обвинувачення щодо засуджених є безпідставним, та у супереч закону сформульовано не конкретно, без чіткого зазначення ознак складу інкримінованого їм злочину, оскільки воно ґрунтується не на доказах, а на припущеннях, які не підтверджуються матеріалами справи.

Заслухавши доповідача, пояснення засуджених та їх захисників які подали апеляції та просили їх задовольнити та скасувати вирок суду, при цьому ОСОБА_12 просив закрити провадження по справі за відсутністю в його діях складу злочину, а засуджений ОСОБА_10, його захисники ОСОБА_11,ОСОБА_6 та ОСОБА_8, і захисник засудженого ОСОБА_13 - ОСОБА_9 - закрити справу за відсутністю події злочину, пояснення прокурорів, які просили залишити вирок без змін, а апеляції без задоволення, засудженого ОСОБА_13 та захисника засудженого ОСОБА_10 - ОСОБА_7,які разом з іншими представниками захисту підтримали апеляції та просили їх задовольнити в повному обсязі, провівши судові дебати та заслухавши останнє слово засуджених, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в апеляціях, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Висновок суду про доведеність винності кожного - ОСОБА_10, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 у вчинені злочину за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які досліджені, належно оцінені судом і достатньо викладені у вироку, і доводяться матеріалами справи, у тому числі письмовими доказами, показаннями свідків і потерпілого.

Так, наказом Міністра внутрішніх справ України № 774 о/с від 06.06.2007 р. ОСОБА_13 був призначений на посаду головного оперуповноваженого-інспектора відділу напрацювання й реалізації стратегії боротьби зі злочинами проти особи управління організації розкриття особливо тяжких та тяжких злочинів проти особи Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх справ України на якій він перебував маючи спеціальне звання підполковника міліції.

ОСОБА_12 наказом Міністра внутрішніх справ України № 277 о/с від 11 лютого 2008 року призначений на посаду заступника начальника Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України, на якій він перебував, маючи спеціальне звання полковника міліції. У період перебування на вказаній посаді ОСОБА_12 виконував обов'язки з організації роботи управління з організації розкриття особливо тяжких та тяжких злочинів проти особи Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України.

Указом Президента України від 4.02.2005 року № 150/2005 ОСОБА_10 призначений Міністром Внутрішніх Справ України та працював на цій посаді до 1.12.2006 року. Постановою Верховної Ради України від 18.12.2007 року № 10 -VI ОСОБА_10 призначений Міністром внутрішніх справ України та працював на цій посаді до 28.01.2010 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 січня 2010 року № 122-р та № 124-р ОСОБА_10 було призначено на посаду першого заступника Міністра внутрішніх справ України та на нього тимчасово покладено виконання обов'язків Міністра внутрішніх справ України.

Згідно з Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим Указом Президента України від 17.10.2000 № 1138 ( надалі Положення), та постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.2006 №1383, Міністр внутрішніх справ України несе персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за розроблення і реалізацію державної політики у сфері захисту і свободи громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку, виконання міністерством своїх завдань і функцій; підписує нормативно-правові акти міністерства; притягає до дисциплінарної відповідальності, видає накази, здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.

ОСОБА_10 будучи Міністром внутрішніх справ України відповідно до ст. 26 Закону України «Про міліцію» здійснював контроль за діяльністю міліції та згідно з Положенням, та постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.2006 №1383 керував Міністерством внутрішніх справ України.

При цьому, як Міністр внутрішніх справ України та керівник органу, який проводить оперативно-розшукову діяльність, ОСОБА_10 був зобов'язаний, як передбачено ст. 5 Закону України «Про міліцію», виконувати завдання неупереджено, у точній відповідності із Законом, зокрема виконувати вимоги Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», у тому числі щодо підстав заведення та продовження строку ведення, закриття оперативно-розшукових справ стосовно громадян України, а також щодо забезпечення законності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності підлеглими йому по службі працівниками органів внутрішніх справ.

Відповідно до ст.19 Конституції України ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 були зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України. Вони повинні були неухильно дотримуватись вимог ст. 2 Закону України «Про міліцію» щодо забезпечення особистої безпеки громадян, захисту їх законних інтересів та прав, в тому числі передбачених ст. ст. 31, 32 Конституції, де зазначено, що не дозволяється збирання та зберігання конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків визначених законом, а також кожному гарантується таємниця телефонних розмов, що права людини є невідчужуваними та непорушними, гарантуються і не можуть бути скасовані.

Таким чином, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 були представниками державного органу виконавчої влади, чиї законні вимоги були обов'язковими для виконання громадянами та посадовими особами, тобто здійснювали функції працівників правоохоронних органів, ОСОБА_10 в зазначений період здійснював організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов'язки, в силу займаної посади був представником влади, а тому відповідно ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 були службовими особами.

Так, згідно постанови від 9 серпня 2008 року, винесеної старшимоперуповноважений в особливо важливих справах Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав УкраїниОСОБА_18, про заведення оперативно-розшукової справи щодо ОСОБА_19, в якій зазначено, що останній міг бути причетним до скоєння злочину стосовно кандидата в Президента України ОСОБА_16. На підставі ст.ст. 6, 9 Закону України«Про оперативно-розшукову діяльність» в зазначеній постанові вказано, що комплекс оперативно-розшукових заходів слід продовжити в рамках оперативно-розшукової справи категорії «Злочин» № 109/07 від 20 вересня 2007 року. Дана постанова у той же день була затверджена, відповідно до вимог ч. 3 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», заступником Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_20.

Постановою від 06 лютого 2009 року винесеною старшимоперуповноваженим в особливо важливих справах Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав УкраїниОСОБА_18, погодженою заступником начальника Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_12 та затвердженою заступником Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_20, термін ведення оперативно-розшукової справи відносно ОСОБА_19 продовжено до 12 місяців.

Постановою від 03 серпня 2009 року, винесеною старшимоперуповноваженим в особливо важливих справах Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав УкраїниОСОБА_18, погодженою заступникомначальника Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_12 та затвердженою на наступний день заступником Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_21, закрито провадження по оперативно-розшуковій справі в рамках оперативно-розшукової справи категорії «Злочин» № 109/07 від 20 вересня 2007 року на підставі п. 7 ст. 9-2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». В постанові зазначено, що у діях ОСОБА_19 не встановлено даних, що вказують на ознаки злочину. Враховуючи зазначене суд вважає безпідставними посилання ОСОБА_10 та його захисників ОСОБА_11 та ОСОБА_8 що на момент підписання постанови від 06 серпня 2009 року не було інформації про те, що ОСОБА_19 не причетний до злочину.

Постановою від 06 серпня 2009 року про продовження провадження по оперативно-розшуковій справі в рамках оперативно-розшукової справи категорії «Злочин» № 109/07 від 20 вересня 2007 року стосовно ОСОБА_19, винесеною головнимоперуповноваженим-інспектором відділу напрацювання й реалізації стратегії боротьби зі злочинами проти особи, управління організації розкриття особливо тяжких та тяжких злочинів проти особи Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_13,погодженою в той же день заступником начальника Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_12Іта затвердженою Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_10 термін провадження по оперативно-розшуковій справі продовжено до 18 місяців.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 16 дск /10-11 від 02.12.2010, згідно якого підпис від імені ОСОБА_10 у графі «Затверджую Міністр внутрішніх справ України ОСОБА_10» постанови від 06.08.2009 про продовження провадження оперативно-розшукової справи в рамках оперативно-розшукової справи категорії «Злочин» № 109/07 від 20.09.2007 стосовно ОСОБА_19 терміном до 18 місяців, виконаний самим ОСОБА_10 Підпис від імені ОСОБА_13 у графі оперуповноважений - інспектор Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх справ України підполковник міліції ОСОБА_13 на другому аркуші постанови від 06.08.2009 року про продовження провадження оперативно-розшукової справи в рамках оперативно-розшукової справи категорії «Злочин» № 109/07 від 20.09.2007 року стосовно ОСОБА_19 терміном до 18 місяців, виконаний самим ОСОБА_13 Підпис від імені ОСОБА_12 у графі «ЗГОДЕН начальник ДКР МВС України генерал-лейтенант міліції ОСОБА_40» з позначкою «Заст.» (заступник) на другому аркуші постанови від 06.08.2009 року про продовження провадження ОРС в рамках ОРС категорії «Злочин» № 109/07 від 20.09,2007 стосовно ОСОБА_19 терміном до 18 місяців, виконаний самим ОСОБА_12

Згідно висновку службового розслідування щодо законності дій працівників МВС України під час провадження за оперативно-розшуковою справою категорії «Злочин» №109/07 стосовно ОСОБА_19, яким встановлено, що 03.08.2009 року старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_18 було винесено постанову про закриття оперативно-розшукової справи в рамках оперативно-розшукової справи категорії «Злочин» № 109/07 відносно ОСОБА_19. Дана постанова 03.08.2009 року погоджена з заступником начальника Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_12 та 04.08.2009 затверджена заступником Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_21 Постанова старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_18 про закриття оперативно-розшукової справи відносно ОСОБА_19 від 03.08.2009 не скасована. Незважаючи на закриття оперативно-розшукової справи відносно ОСОБА_19 06.08.2008 головним оперуповноваженим-інспектором Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_13 винесено постанову про продовження оперативно-розшукової справи відносно ОСОБА_19 терміном до 18 місяців і згідно п. 2 постанови оперативно-розшукові заходи відносно ОСОБА_19 мають проводитися в рамках оперативно-розшукової справи № 109/07 від 20.09.2007 категорії «Злочин». Постанова про продовження оперативно-розшукової справи була зареєстрована в Департаменті карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України 03.09.2009 року за № 7/4-6665т в журналі обліку підготовлених документів (інвентарний № 32т), а підписана і затверджена 06.08.2009. Тобто документ, в порушення вимог пункту 201 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 02.10.2003 року за № 1561 - 12, майже місяць облікованим не був, для реєстрації до режимно-секретного органу Департаменту карного розшуку головним оперуповноваженим Департаменту карного розшуку ОСОБА_13 не надавався. Дана постанова від 06.08.2009 погоджена з заступником начальника Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх справ України ОСОБА_12 та цього ж дня затверджена Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_10 Погодження продовження терміну ведення оперативно розшукової справи відносно ОСОБА_19 до 18 місяців з Генеральним прокурором України в матеріалах оперативно-розшукової справи № 109/07 відсутнє. При цьому, враховуючи, що оперативно-розшукова справа відносно ОСОБА_19 була закрита, продовження строків її ведення суперечить чинному законодавству України. За інформацією № 38/2/4019т від 11.10.2010 ДОТЗ Міністерства внутрішніх спав України відносно ОСОБА_19, після продовження термінів ведення оперативно-розшукової справи відносно нього до 18 місяців, в рамках оперативно-розшукової справи № 109/07 проводилися оперативно-технічні заходи № 2 (негласне зняття інформації з каналів зв'язку).

З завдань на здійснення оперативних заходів вбачається, що з 07 вересня 2009 року до 02 лютого 2010 року з ініціативи працівників Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України щодо ОСОБА_19 проводились оперативно-розшукові заходи, 07 вересня 2009 року, 08 вересня 2009 року та 14 вересня 2009 року візуальне спостереження, а також негласне зняття інформації з каналів зв'язку з 11 вересня 2009 року по 29 січня 2010 року.

Згідно ч. 6 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» відповідальність за проведення оперативно-розшукової діяльності та оперативно-розшукових заходів несуть керівники відповідних оперативних підрозділів. Відповідно головним оперуповноваженим-інспектором Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх справ України ОСОБА_13, заступником начальника Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх справ України ОСОБА_12 та Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_10 при погодженні та затвердженні постанови від 06.08.2009 продовження термінів ведення оперативно-розшукової справи відносно ОСОБА_19 порушено вимоги ч. 6 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Головним оперуповноваженим-інспектором Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх справ України ОСОБА_13 при винесенні постанови від 06.08.2009 про продовження термінів ведення оперативно-розшукової справи відносно ОСОБА_19 порушено вимоги ст. ст. 6, 9, 9-1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Таким чином, продовження термінів ведення оперативно-розшукової справи відносно ОСОБА_19 до 18 місяців, проведення після закриття оперативно-розшукової справи оперативно-розшукових заходів стосовно ОСОБА_19 в рамках оперативно-розшукової справи № 109/07 від 20.09.2007 суперечить вимогам ст. ст. 6, 9, 9-1 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність».

Твердження захисту та засуджених про те, що вказаний акт службової перевірки від 21 жовтня 2010 року не може бути належним доказом, є необґрунтованим. Службова перевірка проводилася компетентними особами, вона містить оцінку службових осіб із посиланням на норми законодавства які регламентують оперативно-розшукову діяльність.

Згідно ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» у якій визначено гарантії законності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, у кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. На особу, яка підозрюється в підготовці або вчиненні злочину, ведеться тільки одна оперативно-розшукова справа. Без заведення оперативно-розшукової справи проведення оперативно-розшукових заходів забороняється. Про заведення оперативно-розшукової справи виноситься постанова, яка затверджується відповідною посадовою особою.

Згідно ст. 9- 2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» про закриття оперативно розшукової справи складається мотивована постанова, з подальшим затвердженням відповідною посадовою особою.

В зв'язку з цим постанови про заведення оперативно розшукової справи, її закриття, продовження оперативно розшукової справи до 6 місяців, від 6 до 12 місяців та від 12 до 18 місяців, виносяться відповідно до чинного законодавства, і немає підстав вважати, що дані постанови є такими, що не передбачені законом і не мають юридичної сили.

Статтею 9-1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» передбачено, що ведення оперативно-розшукової справи здійснюється щодо невстановлених осіб які вчинили злочин - до їх встановлення, але не більше строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Щодо осіб, стосовно яких є дані про участь у вчинені злочину, ведення оперативно-розшукової справи здійснюється до шести місяців. За наявності даних, отриманих у ході ведення оперативно-розшукової справи, про участь особи у вчинені тяжкого або особливо тяжкого злочину строк ведення справи може бути продовженим до 12 місяців відповідною посадовою особою. Подальше продовження строку ведення оперативно-розшукової справи, але не більше як до 18 місяців, при проведенні оперативно розшукової діяльності представниками Міністерства внутрішніх справ, може бути здійснено лише посадовою особою яка обіймає посаду Міністра внутрішніх справ.

Тобто зі змісту зазначеної статті вбачається, що за умови коли особа яка вчинила злочин невідома, оперативно-розшукова справа ведеться до її встановлення в межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Коли встановлюється особа щодо якої є дані про участь у вчинені злочину, або як зазначено в постанові від 9 серпня 2008 року , що ОСОБА_19 міг бути причетним до скоєння злочину, встановлюються строки ведення оперативно-розшукової справи відповідно до 6 місяців, а при необхідності продовження строку від 6 до 12 місяців та від 12 до 18 місяців за умови прийняття такого рішення відповідною посадовою особою. Право надане Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» Міністру внутрішніх справ продовжувати провадження по оперативно-розшуковій справі від 12 до 18 місяців, вимагало від ОСОБА_10 вивчати матеріали справи для визначення необхідного терміну для проведення оперативно-розшукових заходів.

Наведені положення Закону щодо порядку продовження строків ведення оперативно розшукових справ та передбачене право лише Міністра внутрішніх справ України продовжити такий строк до 18 місяців, на думку колегії суддів спростовує доводи захисту та засуджених про те, що Міністр внутрішніх справ ОСОБА_10 не повинен був вивчати та досліджувати матеріали оперативно-розшукової справи.

Таким чином, наявність постанови про заведення оперативно-розшукової справи щодо ОСОБА_19 в рамках оперативно-розшукової справи категорії «Злочин», постанови про продовження ведення оперативно-розшукової справи до 12 місяців, затвердженої заступником Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_20, та постанови про продовження ведення оперативно-розшукової справи до 18 місяців, яка затверджена Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_10, у період з 13.08.2009 по 03.09.2009 року, стали підставою для підготовки подань та звернення до суду з поданнями про обмеження конституційних прав ОСОБА_19

Крім того, як вбачається з наведених вище статей Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» при не скасованій постанові про закриття оперативно-розшукової справи, навіть при наявності відповідного рішення апеляційного суду, проведення оперативно-розшукових заходів забороняється. Тому посилання засуджених і захисту на те, що істотна шкода для ОСОБА_19 у виді проведення стосовно нього негласних слідчих дій, наступила саме у результаті дій тих хто направляв подання та приймав рішення у суді про обмеження конституційних прав ОСОБА_19, є безпідставними.

Також ст.ст. 4, 6, 9, 9-1, 9-2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» чітко регламентована діяльність Міністра внутрішніх справ ОСОБА_10, ОСОБА_13 ОСОБА_12, як працівників органу, який проводить оперативно-розшукову діяльність, у тому числі щодо підстав та порядку заведення, продовження строку ведення та закриття оперативно-розшукових справ, а також щодо забезпечення законності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

А тому, колегія суддів вважає безпідставними посилання засуджених та захисту на необхідність дослідження в суді Інструкції «Про оперативно-розшукову діяльність оперативних підрозділів органів внутрішніх справи України», затвердженої наказом МВС України № 007 від 17.07.2004, яка є підзаконним актом і її положення не повинні суперечити вимогам Закону.

Відповідно до ст.ст. 31, 32 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, не допускається збирання та зберігання конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків визначених законом. Права людини є не відчуженими та непорушними, гарантуються і не можуть бути скасовані.

Вирішуючи питання щодо заподіяння діями Міністра внутрішніх справ ОСОБА_10, заступника начальника Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_12 та головного оперуповноваженого-інспектора відділу Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_13 істотної шкоди ОСОБА_19, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про порушення саме конституційних прав громадянина. Наведені норми Конституції України, які є нормами прямої дії, гарантують невід'ємне право людини, яке забезпечує її особисту недоторканість. У правовому суспільстві, встановлюються права людини за допомогою яких регулюється правовий статус особи, визначаються способи і засоби впливу на неї, межі втручання в особисту сферу, встановлюються юридичні гарантії реалізації та захисту прав і свобод людини. Обмеженість прав людини як за змістом, так і за обсягом, повноважними органами, що здійснюють функції держави, чіткими законними рамками є обов'язковим стандартом функціонування влади у умовах правової, демократичної держави. Уповноважені державою органи не можуть на власний розсуд ухилятися від реалізації наданих їм повноважень, але й не мають права виходити за її межі, встановлені законодавством.

А тому, будь-яке обмеження конституційних прав та свобод громадян слід вважати грубим порушенням його прав та втручанням у особисте життя.

Посилання захисту та засуджених на те, що після первинної заяви ОСОБА_19, в якій він стверджує, що є потерпілим, у зв'язку з порушенням його Конституційних прав, а саме таємниці його телефонних розмов (зняття) інформації з каналів зв'язку, а в подальшому відмова від своїх тверджень не може свідчити про відсутність складу злочину в діях ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_10, а також відсутності завдання істотної шкоди охоронюваним законом конституційним правам потерпілого, про що стверджують в своїх доводах засуджені, та їх захисники.

Із показань потерпілого ОСОБА_19, оголошених в судовому засіданні, неявка якого в судове засідання, судом визнана поважною убачається, що він працював у ОСОБА_42, від слідчого дізнався, що стосовно нього проводили оперативно-розшукові дії, хоча для цього не було підстав, тому він звернувся із заявою про визнання його потерпілим, оскільки вважав, що такими незаконними діями порушені його права, а саме візуальним спостереженням та прослуховуванням телефонних номерів, на які не було законних підстав. Про дані заходи він знав і раніше, так як бачив, що за ним спостерігають та чув, що прослуховуються його мобільні телефони, тому був обмежений в своєму телефонному спілкуванні. Повідомив, що в нього було багато мобільних телефонів та номерів телефонів в 2008-2009 роках, однак на даний час усіх їх не пригадує.

Суд першої інстанції застосувавши достатню кількість заходів для виклику в суд ОСОБА_19 та прийняв, на думку колегії суддів, правомірне рішення про оголошення його показів у суді. Неявка потерпілого в судові засідання з тих чи інших причин і оголошення його пояснень в судовому засіданні не призвело до порушення його та засуджених права на захист, та не може свідчити про однобічність, неповноту та упередженість суду, оскільки в суду виникла необхідність у використанні показань, отриманих на етапі розслідування, суд обґрунтовано прийняв показання потерпілого як доказ по справі і зазначене не суперечить вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Не вважає колегія суддів обґрунтованими посилання захисника ОСОБА_11 про наявність суттєвих порушень прав потерпілого при зміні обвинувачення, як вбачається з матеріалів справи потерпілому направлялась для ознайомлення постанова про зміну обвинувачення із роз'ясненням його прав як потерпілого і він реально міг заявити про свою позицію щодо нового обвинувачення.

Права засуджених на захист у даному випадку не порушено, оскільки обвинувальний вирок щодо ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_12 ґрунтується не тільки на показах потерпілого, який з тих чи інших причин не з'явився в судові засідання і показання якого були оголошені в суді, а й на інших письмових доказах, досліджених судом безпосередньо.

Також , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно послався на покази свідків ОСОБА_18, ОСОБА_21, ОСОБА_30, ОСОБА_20, ОСОБА_28, ОСОБА_36, ОСОБА_44, ОСОБА_25, ОСОБА_37, як на такі, що підтверджують винність ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 та оцінив їх у відповідності з законом.

Крім того, суд правомірно зазначив, що твердження свідків ОСОБА_18, ОСОБА_20, ОСОБА_30, ОСОБА_21, в тому, що не потрібно було виносити постанов, про те, що постанови не є процесуальним документом та не мають юридичного значення, а строки ведення оперативно-розшукової справи щодо особи в рамках оперативно-розшукової справи категорії «Злочин» не врегульовані законодавством, або мають загальний строк їх ведення зі справою категорії «Злочин», є необґрунтованими та такими, що суперечать Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», тому не приймаються до уваги. Також суд вірно вказав, що пояснення свідків ОСОБА_28, ОСОБА_36, в тому, що вони приймали участь у службовому розслідуванні щодо законності дій працівників Міністерства внутрішніх спав під час провадження оперативно-розшукової справи категорії «Злочин» № 109\07, але підписували його висновок від 21.10.2010 року лише в своїй ділянці роботи. Такі твердження свідків колегією суддів не приймаються до уваги, так як при підписанні даного висновку, свідки не вказали, що підписують його частково і своєї окремої письмової думки, щодо висновку не висловили. Покази зазначених свідків повністю узгоджуються з протоколом судового засідання, на який учасники судового процесу заперечень не подавали, а тому колегія суддів вважає, що посилання апелянтів на невірне викладення показів свідків є безпідставними.

Крім того суд першої інстанції вірно послався на пояснення свідків ОСОБА_39, ОСОБА_45, ОСОБА_46 та ОСОБА_27, які суд першої інстанції у відповідності з вимогами ст.. 306 КПК України оголосив в судовому засіданні. Що стосується показів ОСОБА_39, то суд першої інстанції правомірно зазначив, що його твердження щодо погодження підписаних ним подань з прокурором, не передбачено законодавством, спростовуються вимогами ст. 4 Пленуму Верховного Суду України № 2 від 28 березня 2008 року «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства». Ствердження захисту у апеляціях про те, що у зв'язку з оголошенням показань свідків та потерпілого, даних ними під час досудового слідства, судом грубо порушено принцип змагальності, колегія суддів вважає безпідставними.

Як вбачається з матеріалів справи, суд приймав передбачені законом заходи для забезпечення явки свідків і потерпілого до суду. У ході виконання цих заходів були отримані офіційні повідомлення про причини неможливості явки ряду свідків та потерпілого в судове засідання. За таких обставин суд, на підставі ст.ст. 306, 308 КПК України оголосив показання свідків та потерпілого, явка яких, з тих чи інших причин була неможлива.

Слід зазначити, що самі по собі, показання свідків по даній справі не спростовують факту виготовлення, погодження та затвердження засудженими постанови про продовження провадження до 18 місяців по оперативно-розшуковій справі у відношенні ОСОБА_19 Також не спростовується достовірність постанови про закриття оперативно-розшукової справи у відношенні ОСОБА_19 Самі засуджені ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 не оспорювали факту підписання ними зазначеної постанови про продовження провадження. Тому показання свідків, щодо правомірності постанов, як докази у даній справі можуть бути лише їх суб'єктивним ставленням до вчиненого засудженими. Крім того, враховуючи, що обставини справи достатньо підтверджено письмовими доказами та показами свідків дослідженими у суді, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення клопотань засуджених та захисту про виклик в судове засідання судом першої інстанції нових свідків, не було. Суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до вірного висновку про недоцільність розширення кола свідків, і ця обставина не потягнула за собою неповноти судового слідства.

Наведені у вироку докази відповідають вимогам закону, є достовірними, доступними та достатніми, а тому посилання апелянтів на неповноту та однобічність судового слідства є необґрунтованими.

Обставин, що виключали б участь судді Медушевської А.О. в розгляді справи, згідно з вимогами ст. 54 КПК України, не встановлено, не наведені вони і в поданих апеляціях, а тому підстав вважати, що вирок винесений незаконним складом суду, немає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування вироку відносно ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, не має. Підстав для скасування вироку із закриттям справи, щодо ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, як про це ставлять питання апелянти, не вбачається. Також колегія судді не вбачає підстав для звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_12, ОСОБА_13, в зв'язку із закінченням строків давності, оскільки вважає, що строки визначені кримінальним законом не сплинули.

Суд першої інстанції розглянув справу всебічно, повно та об'єктивно, належно дослідив і оцінив докази, які ретельно виклав у вироку.

Посилання підсудних та захисника ОСОБА_8 на невручення підсудним обвинувального висновку, то такі посилання спростовуються матеріалами справи, в яких містяться розписки від 23.05.2011 про отримання копії обвинувального висновку останніми. Крім того при виділені матеріалів справи в окреме провадження обсяг обвинувачення по даній справі не змінився, що на думку колегії суддів спростовує посилання захисника ОСОБА_11 на порушені права його підзахисного.

Твердження засуджених та захисту про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між їх діями та наслідками, а саме у виді істотної шкоди завданої порушеннями конституційних прав потерпілого ОСОБА_19 є безпідставними.

Як підтверджено матеріалами справи, дії засуджених ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 по підготовці погодження та затвердження постанови про продовження провадження по оперативно-розшуковій справі в рамках оперативно-розшукової справи категорії «Злочин» № 109/07 від 20 вересня 2007 року, були здійснені у певній логічній послідовності і спрямовані на досягнення одного результату - здійснення оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_19

Таким чином, колегія суддів вважає, що незаконне продовження МіністромВнутрішніх Справ України ОСОБА_10 строків ведення закритої оперативно-розшукової справи, на підставі незаконно виготовленої іпідписаної постанови оперуповноваженим-інспектором Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_13 танезаконно погодженої заступником начальника Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх спав України ОСОБА_12, дало змогу працівникам Департаменту карного розшуку Міністерства внутрішніх справ України незаконно ініціювати питання про проведення оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_19

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з визнанням судом першої інстанції заподіяної підсудними ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13 потерпілому ОСОБА_19 шкоди, що проявилося в порушенні конституційних прав останнього, як істотної.

Суд обґрунтовано визнав доведеним обвинувачення ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13 у вчинені злочину передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України як скоєння службової недбалості, тобто неналежне виконання службовими особами своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам окремих громадян.

Призначене судом покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 злочинів, обставинам справи і з врахуванням стану здоров'я, сімейних обставин та інших даних про осіб засуджених .

Мотиви прийнятого рішення про призначення покарання ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за ч. 1 ст. 367 КК України, в тому ж числі ОСОБА_10 з застосуванням ст.72 КК України, суд першої інстанції навів у вироку і колегія суддів з ними погоджується.

Судові витрати стягнуті із засуджених ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 відповідно до норм КПК України.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 362, 365, 366 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Вирок Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2012 року, яким засуджено ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за ч. 1 ст. 367 КК України, залишити без зміни, а апеляції засудженого ОСОБА_10, його захисників ОСОБА_11 ОСОБА_6 та ОСОБА_8, засудженого ОСОБА_12, захисника ОСОБА_9, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_13 - без задоволення.

С у д д і :

НововС.О. ПрисяжнюкО.Б. Юрдига О.С.