Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2012 р. Кіровський районний суд Автономної Республіки Крим

у складі: головуючого судді Чулуп О.С..

при секретарі Нішанов М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Кіровське цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Приватного підприємця ОСОБА_2

про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 5607,77грн. та моральної шкоди в розмірі 10 000грн., мотивуючи свої вимоги тим, що 22.12.2010р. здійснювала поїздку з м.Севастополь до м.Геленджик (Росія) до своїх родичів для відпочинку та святкування нового року.Позивач вказує, що 22.12.2010р. на автобусі сполученням Севастополь-Керч виїхала з м.Севастополь до м.Керчі. Позивач вказує, що оскільки дорога була далека, то у неї було достатньо багато особистих речей, а також подарунки для родичів, які знаходились в дорожній сумці.Позивач вказує, що для перевезення багажу придбала квиток. Позивач вказує, що здала свої особисті речі, які взяла з собою в дорогу в багажний відсік в задній частині автобуса.Позивач пояснює, що по дорозі в Керч в м.Сімферополь підсів ще один водій, який дорогою приймав від громадян передачі для перевезення за маршрутом слідування.Після приїзду в м.Керчь позивач виявила, що її дорожня сумка зі всіма особистими речами зникла.Позивач вказує, що в результаті недоброякісного виконання водіями автобуса своїх обов’язків у неї було викрадено особистих речей на суму 5435грн.Окрім цього у неї було викрадено її паспорт, на відновлення якого було витрачено позивачем 94,00грн., та поїздка їй обійшлася в 78.77грн. Позивач вказує, що загалом їй нанесено шкоду в розмірі 5607,77грн. Окрім цього, позивач вказує також, що дії відповідача, завдали їй також і моральних страждань, оскільки її відпочинок було зірвано, в Росію до родичів вона не доїхала, оскільки вона їхала на святкування Нового року, то настрій у неї був зіпсований, оскільки відпочинок її не вдався через крадіжку її особистих речей. Моральну шкоду оцінює в 10 000 грн.Позивач просила справу розглядати у її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідач позов не визнав, в судовому засіданні просив у позові відмовити з підстав,що вказані в письмовому запереченні.Зокрема представник відповідача вказав, що відповідач визнає, що речі позивача були втрачені під час проїзду автобусом, що належить відповідачу.Проте, представник відповідача вказав, що позивач не заявляв цінність багажу.Окрім цього позивач не надав належні докази того, які ж саме речі були в багажі позивача, та не надав належних доказів вартості таких речей.Оскільки докази надаються в оригіналі, то представник відповідача вказав, що надані копії квитанцій та товарних чеків не можна вважати належними доказами. Окрім цього, представник відповідача вказує, що один з чеків виданий уже після того як багаж позивача було втрачено. Представник відповідача вказує, що згідно ч.2ст.80 Постанови КМУ від 18.02.1977р.№176 «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту»- у випадку, коли цінність багажу не оголошувалася, пасажиру повертається плата, яка стягувалася за перевозку багажу.Представник відповідача вказав також, що моральна шкода може бути відшкодована лише у випадку коли шкода завдана продукцією небезпечною для здоров’я чи життя людини.В даному випадку ж шкода завдана наданням послуги неналежної якості, що не може бути небезпечною для здоров’я чи життя людини.Представник відповідача просив в позові відмовити.

Вислухавши пояснення представник відповідача, дослідивши матеріали справи, давши оцінку доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.974 ЦК України перевізник зобов'язаний забезпечити схоронність валізи (сумки), особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей та грошей), які пасажир перевозить у відведеному місці.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановити, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Відповідно до п.133 Статуту автомобільного транспорту Української РСР автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслідок: вини вантажовідправника(вантажоодержувача);особливих природних властивостей вантажу, який перевозиться; дефектів тари або упаковки, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари у дорозі; здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні; здачі до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищують встановлені норми.

Судом досліджено відповідь ПП ОСОБА_2 від 18.01.2011 №4 наданий ОСОБА_1 на її звернення від 24.12.2012 року, в якій він посилається на п.78, ч.2 п.80 Постанови КМУ від 18.02.1977 року №176 «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», вказує, що цінність багажу не оголошувалася, а тому поверненню підлягає плата в розмірі 1грн.20 коп., а розмір компенсації може бути визначений у судовому порядку.

Судом досліджено свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 № 31563 відповідно до якого ОСОБА_3 зареєстровано як фізичну особу-підприємця 14.11.1996 року, за номером запису до ЄДР - 212601700000002248.

Судом досліджено ліцензію серії АВ №294640 від 28.11.2006р., видану ОСОБА_3 на період з 16.12.2006р.- 15.12.2011р. на право надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі).

Судом досліджено трудові договори між працівниками і фізичною особою від 15.10.2007р. та від 17.05.2010 року, укладений відповідно відповідачем з ОСОБА_4 та з ОСОБА_5, відповідно до яких на останніх покладені обов’язки водія по перевезенню пасажирів.

Судом досліджено відповідь на запит від 05.09.2012р. №51-4/3400 з якого вбачається, що в провадження Слідчого відділу 1 Керченського міського управління ГУ МВС України в АР Крим знаходиться кримінальна справа №11001160740 порушена 31.12.2010р. за ч.1ст.185 КК України за фактом крадіжки у ЄрємєнкоВ.Г.В ході досудового розслідування проводилися оперативно-розшукові заходи, направлені на встановлення особи, причетної до скоєння злочину, але особу, що скоїла даний злочин не встановлено.На даний час кримінальну справу №11001160740 провадженням зупинено на підставі п.3ч.2ст.206 КПК України та знаходиться в архіві СВ 1 Керченського МУ ГУ МВС України в АР Крим.(а.с.58)

Відповідно до ч.1ст.64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч.2 ст.64 ЦПК України письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Таким чином судом встановлено, що позивач користувався наданими відповідачем послугами по перевезенню пасажира та багажу, багаж позивача було втрачено, відповідач не довів що втрата вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, проте позивач не надав суду належних доказів того який багаж перевозився позивачем та був втрачений відповідачем, та яка вартість втраченого багажу, тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Позивачем не подано суду доказів наявності моральної шкоди завданої діями відповідача, доказів щодо величини моральної шкоди, зокрема щодо тяжкості вимушених змін у житті позивача, чи вплинули дії відповідача та як саме на стан здоров’я позивача, про вимушеність та характер необхідних зусиль для відновлення стану до вчинення дій відповідачем. Отже, суд приходить до висновку, що позивач не довів спричинення йому моральної шкоди відповідачем, тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ст.ст.23,974,1167 ЦК України, п.133 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, керуючись, ст.ст.10,60,209,212-215 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 5607,77грн. та моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. –відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.223 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АР Крим. Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга протягом двадцяти днів після подання заяви про оскарження до Апеляційного суду Автономної Республіки через Кіровський районний суд.

Суддя