П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 грудня 2012 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Патрюка М.В., Григор'євої Л.І., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., -
розглянувши в судовому засіданні заяву Кіровоградського міського голови Саінсуса Олександра Дмитровича про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_9 до Кіровоградського міського голови Саінсуса Олександра Дмитровича, комунального ремонтно-експлуатаційного підприємства № 3, Кіровоградської міської ради, третя особа - Головне управління житлово-комунального господарства Кіровоградської міської ради, про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2011 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до Кіровоградського міського голови Саінсуса О.Д., комунального ремонтно-експлуатаційного підприємства № 3, Кіровоградської міської ради, третя особа - Головне управління житлово-комунального господарства Кіровоградської міської ради, про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Зазначав, що розпорядженням Кіровоградського міського голови від 3 вересня 2009 року був призначений на посаду начальника комунального ремонтно-експлуатаційного підприємства № 3 (далі - КРЕП № 3) з 3 вересня 2009 року до 13 вересня 2010 року на умовах контракту. Дію контракту було продовжено з 13 вересня 2010 року до 31 серпня 2015 року. Розпорядженням Кіровоградського міського голови від 28 березня 2011 року його звільнено із займаної посади з 28 березня 2011 року за невиконання умов, зазначених у контракті.
Посилаючись на те, що його звільнення здійснено з порушенням процедури, передбаченої умовами договору, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Кіровоградського міського голови від 28 березня 2011 року № 120-к, поновити його на посаді начальника КРЕП №3, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме з 29 березня 2011 року по дату ухвалення судом рішення у справі і відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100 тис. грн та судові витрати.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 8 серпня 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 25 жовтня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_9 задоволено частково: визнано незаконним та скасовано розпорядження Кіровоградського міського голови від 28 березня 2011 року № 120-Л «Про звільнення ОСОБА_9.», поновлено ОСОБА_9 на посаді начальника КРЕП № 3 з 28 березня 2011 року, стягнуто з КРЕП № 3 на користь позивача 40 тис. 981 грн 20 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який визначений без утримання податків та інших обов'язкових платежів; у решті позову відмовлено. Стягнуто з КРЕП № 3 на користь держави 409 грн 81 коп. судових витрат та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2012 року касаційну скаргу Кіровоградського міського голови Саінсуса О.Д. відхилено, рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 25 жовтня 2011 року залишено без змін.
У вересні 2012 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява Кіровоградського міського голови Саінсуса О.Д. про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2012 року.
У заяві про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2012 року Кіровоградський міський голова Саінсус О.Д. порушує питання про скасування зазначеної ухвали та ухвалення нового рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: п. 8 ст. 36, ч. 3 ст. 40 та ч. 3 ст. 41 КЗпП України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
В обґрунтування заяви Кіровоградський міський голова Саінсус О.Д. надав ухвалу Верховного Суду України від 3 червня 2009 року, рішення Верховного Суду України від 19 листопада 2008 року, від 3 лютого 2010 року та від 28 квітня 2010 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2011 року та рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2011 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2012 року зазначену цивільну справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.
21 листопада 2012 року ухвалою Верховного Суду України відкрито провадження у справі в порядку ст. 353 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду України від 23 листопада 2012 року витребувано цю справу з Кіровського районного суду м. Кіровограда та надано доручення голові Науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготувати відповідними фахівцями науково-консультативної ради науковий висновок щодо норми матеріального права, яка неоднаково застосована судом касаційної інстанції в подібних правовідносинах.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Кіровоградського міського голови Саінсуса О.Д. доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Судами встановлено, що згідно з розпорядженням Кіровоградського міського голови від 3 вересня 2009 року № 223-к ОСОБА_9 призначено з 3 вересня 2009 року до 13 вересня 2010 року на посаду начальника КРЕП № 3 на умовах контракту з випробувальним терміном - три місяці. Цим самим розпорядженням доручено першому заступнику директора департаменту житлово-комунального господарства укласти контракт із начальником КРЕП № 3 ОСОБА_9
13 вересня 2010 року укладено вказаний контракт, відповідно до якого ОСОБА_9 призначено на посаду начальника КРЕП № 3 на строк з 13 вересня 2010 року до 31 серпня 2015 року.
Розпорядженням Кіровоградського міського голови від 28 березня 2011 року № 120-к ОСОБА_9 звільнено з посади начальника КРЕП № 3 з 28 березня 2011 року за невиконання умов, передбачених п. 1.1. контракту, а саме щодо зобов'язання ефективно використовувати та зберігати закріплене за підприємством комунальне майно, організовувати роботу зі збереження та утримання житлового фонду у відповідності з правилами та нормами технічної експлуатації, забезпечувати безперебійну роботу обладнання та механізмів у житлових будинках на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України.
Пунктом 4.2 контракту передбачено, що за невиконання умов контракту, указаних у пп. 1.1, 2. 2, 2. 4, 2. 9, 2.10, з керівником може бути достроково розірвано контракт, він може притягуватись до дисциплінарної відповідальності відповідно до чинного законодавства України.
Згідно з п. 1.1. керівник зобов'язаний здійснювати керівництво підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективно використовувати та зберігати закріплене за підприємством комунальне майно, організовувати роботу по збереженню та утриманню житлового фонду у відповідності з правилами та нормами технічної експлуатації, забезпечувати безперебійну роботу обладнання та механізмів в житлових будинках, належне утримання елементів зовнішнього благоустрою, стежити за додержанням санітарно-технічних та протипожежних правил, організовувати роботу з профілактичного огляду житлового фонду і його планового та позачергового ремонту, здійснювати контроль за своєчасною підготовкою житлових будинків до зими, організовувати розробку заходів зі зниження експлуатаційних витрат та зменшенню трудових затрат на утримання житлового фонду, вживати заходи щодо зміцнення матеріально-технічної бази, схоронності та правильного використання обладнання та матеріалів, контролювати додержання строків укладення договорів, а також паспортизації житлового фонду, вести прийом мешканців, здійснювати контроль за правильним використанням, обліком і розподілом службової площі, а також додержання режиму реєстрації.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_9, суд першої інстанції виходив із безпідставності посилання позивача на незаконність його звільнення в період тимчасової непрацездатності, оскільки норма ч. 3 ст. 40 КЗпП України застосовується лише до правовідносин щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу (ст.ст. 40, 41 КЗпП України) і не поширюється на випадки припинення трудового договору з інших підстав, зокрема, передбачених п. 8 ст. 36 КЗпП України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_9, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, вважав, що звільнення працівника з підстав, передбачених п. 8 ст. 36 КЗпП України, не допускається в період тимчасової непрацездатності працівника, оскільки норма ч. 3 ст. 40 КЗпП України застосовується до правовідносин щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу, як у передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України випадках, так і в інших випадках, коли розірвання трудового договору фактично проводиться з ініціативи власника, зокрема, і у разі звільнення керівника з підстав невиконання ним умов контракту (п. 8 ст. 36 КЗпП України). Крім того, апеляційний суд вважав, що припинення контракту з ОСОБА_9 відбулося також із порушенням процедури, установленої п. 5.4 контракту, тобто з недотриманням умов щодо попередження іншої сторони контракту про дострокове його розірвання.
На відміну від висновків, які містяться в ухвалі касаційного суду в зазначеній справі, в ухвалі Верховного Суду України від 3 червня 2009 року, рішеннях Верховного Суду України від 19 листопада 2008 року, від 3 лютого 2010 року та від 28 квітня 2010 року й ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2011 року та рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2011 року, що виникли з подібних правовідносин, містяться висновки про те, що норма ч. 3 ст. 40 КЗпП України застосовується лише до правовідносин щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу (ст. ст. 40, 41 КЗпП України) і не поширюється на випадки припинення трудового договору з інших підстав, зокрема, передбачених п. 8 ст. 36 КЗпП України.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: п. 8 ст. 36, ч. 3 ст. 40 та ст. ст. 40, 41 КЗпП України, тому предметом перегляду є питання, чи поширюються правила ч. 3 ст. 40 КЗпП України щодо заборони звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці на випадки припинення трудового договору з підстав, передбачених п. 8 ст. 36 КЗпП України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, у тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
На контрактну форму трудового договору не поширюється положення ст. 9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.
Таким чином, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами Кодексу законів про працю України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання договору.
Згідно з п. 8 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору передбачено підстави, зазначені в контракті.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Аналогічні правила застосовуються і до випадків звільнення працівника з підстав, передбачених ст. 41 КЗпП України (ч. 3 цієї норми).
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України), які стосуються як передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України випадків, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Разом з тим зміст поняття «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» розкрито законодавцем у п. 4 ст. 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в ст. ст. 40, 41 КЗпП України або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Таким чином, виходячи з нормативного (а не сутнісного) тлумачення пп. 4, 8 ст. 36, ч. 3 ст. 40, ч. 3 ст. 41, ст. ст. 40, 41 КЗпП України та ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - п. 8 ст. 36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.
Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду України від 3 червня 2009 року, рішеннях Верховного Суду України від 19 листопада 2008 року, від 3 лютого 2010 року та від 28 квітня 2010 року й ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2011 року та рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2011 року, які надані Кіровоградським міським головою Саінсусом О.Д. як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції п. 8 ст. 36, ч. 3 ст. 40 та ст. 41 КЗпП України в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин норми ч. 3 ст. 40 та ч. 3 ст. 41 КЗпП України, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Згідно із ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу.
Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву Кіровоградського міського голови Саінсуса Олександра Дмитровича задовольнити.
Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: Л.І. Григор'єва
Н.П. Лященко
В.В. Онопенко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
