КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа : № 2а-8700/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н. Г.

Суддя-доповідач: Міщук М.С.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"05" грудня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддів: секретар:

Міщука М. С. Бєлової Л. В., Гром Л. М., Духно І. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 (далі -позивач) до Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації (далі -РДА або відповідач), третя особа -ОСОБА_6 про скасування розпорядження, -

ПОСТАНОВИВ:

26 червня 2012 року ОСОБА_5 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, в якому просила суд скасувати Розпорядження відповідача № 120 від 29 березня 2012 року «Про надання дозволу на відчуження нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, укладення договору оренди, договору довічного утримання, перереєстрацію дитини» (далі -Розпорядження РДА № 120).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі про скасування рішення першої інстанції відповідач посилався на те, що оскаржуване Розпорядження № 120 прийнято у відповідності до діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема, статті 177 Сімейного кодексу України, а судом першої інстанції невірно трактовано норми пункту 66 Постанови Кабінету Міністрів України «Про питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» № 866 від 24 вересня 2008 року (далі -Постанова КМУ № 866).

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 29 березня 2012 року на підставі рішення Комісії з питань захисту прав дитини, відповідач, у відповідності до витягу з Розпорядження РДА № 120 надав дозвіл на продаж квартири, розташованої в м. Києві за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 46, 00 кв. м., в якій зареєстрована малолітня донька позивача та третьої особи -ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 за умови одночасного придбання на її ім'я 1/2 частини квартири, загальною площею 68,1 кв. м., яка розташована в АДРЕСА_2 та надала право ОСОБА_6 представляти інтереси дитини під час вчинення правочину.

Як встановлено судом першої інстанції, оскаржуване рішення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про надання дозволу на відчуження вищезазначеної квартири було прийнято на підставі одноособового звернення третьої особи до служби у справах дітей з заявою про надання дозволу на відчуження вищезазначеної квартири.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 суд виходив з того, що відповідач неправомірно прийняв Розпорядження №120 з порушенням пунктів 66, 67 Постанови КМУ № 866.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Спірні правовідносини виникли між сторонами в сфері реалізації з боку держави соціальної функції шляхом виконання відповідними виконавчими органами в межах наданої їм компетенції, спрямованої на охорону сім`ї, дитинства, материнства, батьківства дій, та вжиття заходів щодо забезпечення пріоритету сімейного виховання дитини.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з цим приписом, відповідач при здійсненні своїх повноважень повинен керуватися перш за все Конституцією України та Законами, відповідно до предмету правового регулювання. Підзаконний нормативно-правовий акт, яким за своєю природою, є Постанова КМУ № 866 , видається з метою конкретизації та на виконання законів , а, отже, за юридичною силою має другорядне місце в регулюванні спірних правовідносин,

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами статті 5 Закону України «Про охорону дитинства»№ 2402-III від 26 квітня 2001 року (далі -Закон № 2402-III), місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують:

- проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, вирішення інших питань у цій сфері;

- вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей, тощо.

Відповідно до статті 17 Закону № 2402-III, батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, за дозволом на вчинення правочину щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 до органу опіки та піклування звернулись ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, які на момент виникнення спірних правовідносин були власниками даної квартири, відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 05 липня 1996 року.

Відповідно до статті 319, 321 Цивільного Кодексу України № 435-IV від 16 січня 2003 року (далі -ЦК України), власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Отже, держава не втручається у здійснення права власності.

Частиною 5 статті 177 Сімейного Кодексу України № 2947-III від 10 січня 2002 року (далі -СК України), передбачено, що органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:

1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 цього Кодексу;

2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 цього Кодексу;

3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 цього Кодексу;

4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;

5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;

6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);

7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 розлучилися в 2009 році, але малолітня дочка з колишньою дружиною продовжували проживати в квартирі АДРЕСА_1. В родині склались обставини, за яких подальше спільне проживання було неможливим та негативно впливало на розвиток дитини. Крім того, третій особі в даній квартирі належало всього 15, 3 кв. м. загальної площі, правом користування якою належало також його малолітній дочці та позивачу.

Враховуючи ці обставини та умову одночасного придбання на її ім`я малолітньої дитини ОСОБА_7 Ѕ частини квартири АДРЕСА_2, на думку колегії суддів, відповідачем було правомірно надано дозвіл на продаж квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_6, з дотриманням вимог частини 3 статті 2 КАС України та частини 5 статті 177 СК України та охоронюваних законом інтересів дитини та її майнових прав.

З врахуванням вищевикладеного та доказів, наданих апелянтом, зокрема, копії листа КМДВ № 005-1225 від 30 травня 2012 року, копії Постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 13 квітня 2012 року та копії висновку Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві від 14 травня 2012 року, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 202 КАС України, підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Керуючись статтями 2, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2012 року -скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Міщук М.С.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.