open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_________________________________________________________________________


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


"19" червня 2006 р. 14-55 г. Справа № АС-05/103-06

вх. № 6236/1-05


Суддя господарського суду Харківської області Ольшанченко В.І.

за участю секретаря судового засідання Єрьоміна О.Ю.

представників сторін :

позивача – голов. спец. юр. служби Шебаніц Н.М. (довіреність від 17.02.06 р.),

відповідача – Усенка Д.В. (довіреність від 16.06.06 р.),

по справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів(м. Харків)

до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства „Промпобутхім” (м. Харків)

про стягнення 2639,22 грн.,


ВСТАНОВИВ:


Позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 році, в сумі 2611,54 грн. і пеню за період з 16.04.06 р. по 19.05.06 р. в сумі 27,68 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у 2005 році відповідач повинен був створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, а фактично не створив жодного і оскільки відповідачем не виконаний встановлений чинним законодавством норматив, він повинен сплатити штрафні санкції за 1 незайняте інвалідом в 2005 році робоче місце у розмірі половини середньої річної заробітної плати на його підприємстві.

Відповідач проти позову заперечує і просить в позові відмовити. Свої заперечення обґрунтовує тим, що Фонд соціального захисту інвалідів не має права звертатися до господарського суду з позовом про стягнення з підприємств штрафних санкцій, а також тим, що чинне законодавство не покладає на нього обов’язку підбирати і працевлаштовувати інвалідів.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідно до редакції ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, діючої у 2005 році, для підприємств, об’єднань, установ незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу - 13 осіб, яка вказана в поданій відповідачем державній звітності „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” (форма № 10-ПІ поштова-річна) за 2005 р., відповідач повинен був створити у 2005 р. 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів.

Згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, із змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 19, (далі —Положення), робоче місце інваліда, це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).

Отже, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда.

Відповідач зобов'язаний, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування — підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

Відповідно до ст. 20 зазначеного Закону підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, щорічно сплачують відповідному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік форми № 10-ПІ середньорічна заробітна плата на його підприємстві у 2005 р. становила 5225,41 грн.

Згідно п.4 Порядку сплати підприємствами, об’єднаннями, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно звіту про фінансові результати за 2005 рік відповідач прибутку не мав, збиток склав 8,5 тис. грн.

Згідно списку працюючих інвалідів – штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2005 р. (розділ ІІ) звіту форми № 10-ПІ у відповідача не працювало жодного інваліда.

Позивач надав лист Фрунзенського районного центру зайнятості м. Харкова № 658 від 27.04.06 р., в якому повідомляється, що відповідач не інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів.

Відповідач не надав суду доказів подачі в 2005 році статистичної звітності по формі № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" та доказів повідомлення уповноважених органів про наявність вільних робочих місць та потребу в інвалідах.

Таким чином відповідачем не вчинялись заходи щодо повідомлення органів, визначених частиною першою статті 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” - органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів, які здійснюють працевлаштування інвалідів.

Посилання відповідача на те, що чинне законодавство не покладає на нього обов’язку здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування і тим, що у нього не було прибутку, а тому він не повинен сплачувати штрафні санкції, суд вважає безпідставним та необґрунтованим, оскільки стаття 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не ставить у залежність сплату підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до Фонду від наявності у них прибутку. Цим Законом передбачені тільки джерела сплати нарахованих санкцій. До того ж, Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачає сплату штрафних санкцій не за нездійснення підприємством пошуку інвалідів, а за не створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Чинне законодавство зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування — підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

Обов’язок інформування компетентних органів про можливість в працевлаштуванні інвалідів випливає з Закону України „Про основи соціального захисту інвалідів в Україні”, ст. 20 Закону України „Про зайнятість”, постанови Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р., Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, п. 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і № 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 р. № 244.

Не інформування відповідачем компетентних органів про можливість працевлаштування інвалідів унеможливлює виконання ними вимог ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Посилання відповідача на те, що Фонд соціального захисту інвалідів не має права звертатися до господарського суду з позовом про стягнення з підприємств штрафних санкцій, суд вважає безпідставними, оскільки ст.6 КАС України гарантує кожному право на захист його прав, свобод та інтересів і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена.

Виходячи із вищевикладеного, суд вважає, що відповідач не створив робочих місць в 2005 році для працевлаштування інвалідів, оскільки ним не були вжити заходи, передбачені чинним законодавством для забезпечення працевлаштування інвалідів на підприємстві.

Таким чином відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені на суму заборгованості по сплаті штрафних санкцій в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день її прострочення, включаючи день сплати.

За прострочку сплати штрафних санкцій позивач нарахував пеню за період з 16.04.06 р. по 19.05.06 р. в сумі 27,68 грн.

Відповідач не надав доказів сплати штрафних санкцій та пені.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними і підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, статтями 86, 94, 98, 160 - 163 , п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України , суд


ПОСТАНОВИВ:


Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства „Промпобутхім” (61105 м. Харків, вул. Киргизька, 19. Код ЄДРПОУ 32238950. П/р № 26009701058101 в Другій філії „Експобанк” м. Харкова, МФО 351964) на користь Харківського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (61022 м. Харків, пл. Свободи, 5, Держпром, 1 під., 1 пов., к.16. ВДК Дзержинського району м. Харкова, код РВДК 24134567, р/р № 31212230600003 у УДК Харківської області, МФО 851011) штрафні санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 році, в сумі 2611,54 грн. та пеню за період з 16.04.06 р. по 19.05.06 р. в сумі 27,68 грн.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.


Суддя Ольшанченко В.І.

Повний текст постанови складений 23.06.06 р.

Джерело: ЄДРСР 27910
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку