Справа № 2/0306/1904/11 Головуючий у 1 інстанції:Лесик В.О. Провадження № 22-ц/0390/1702/2012 Категорія:42 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2012 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області:

головуючого - судді Федонюк С.Ю.,

суддів - Шевчук Л.Я., Гапончука В.В.,

при секретарі -Семенюк О.А.,

з участю представника позивача Ярмолюка Я.І.,

представника третьої особи без самостійних вимог - ОСОБА_3,

відповідачів - ОСОБА_4,ОСОБА_5,

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ремонтного житлово-комунального підприємства № 2 м. Ковеля до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - приватне акціонерне товариство "Ковельський хлібокомбінат", про виселення та зняття з реєстрації, та за позовом третьої особи із самостійними вимогами виконкому Ковельської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - приватне акціонерне товариство "Ковельський хлібокомбінат", про виселення осіб із самовільно займаного жилого приміщення, за апеляційною скаргою позивача ремонтного житлово-комунального підприємства № 2 м. Ковеля, до якої приєдналася третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - приватне акціонерне товариство "Ковельський хлібокомбінат", на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2012 року в задоволенні позову ремонтного житлово-комунального підприємства № 2 м. Ковеля та позову третьої особи із самостійними вимогами виконкому Ковельської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - приватне акціонерне товариство "Ковельський хлібокомбінат" про виселення осіб із самовільно займаного жилого приміщення та зняття з реєстрації відмовлено.

Позивач ремонтне житлово-комунальне підприємство (далі -РЖКП № 2) та третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - приватне акціонерне товариство (далі -ОСОБА_8) "Ковельський хлібокомбінат", в апеляційній скарзі та в заяві про приєднання до апеляційної скарги , покликаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просили скасувати оскаржуване ними рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача Ярмолюк Я.І. та представник третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_8 "Ковельський хлібокомбінат" ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали з наведених у ній підстав, просили скаргу задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_4, представник відповідача ОСОБА_5 -ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечили, просили рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що жилий будинок по АДРЕСА_3 зданий в експлуатацію у 1988 році. Вказаний будинок належав Ковельському хлібокомбінату, тобто відносився до відомчого житла.

Рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області від 11 січня 1989 року № 4 затверджено спільне рішення адміністрації, профкому і ради трудового колективу Ковельського хлібокомбінату № 35 від 02 січня 1989 року про віднесення під гуртожиток під'їздів АДРЕСА_3 та виділення під'їзду №1 для проживання одиноких громадян, а під'їзду № 2 -для проживання сімей.

Зазначене рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради розпорядженням Ковельської районної державної адміністрації Волинської області № 330 від 25 вересня 1996 року відмінене як таке, що втратило чинність.

У липні 2011 року житлові будинки по АДРЕСА_3 передано у власність територіальної громади м. Ковеля та зараховано на баланс РЖКП № 2.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_4 постійно працювала у ОСОБА_8 "Ковельський хлібокомбінат" з 14 липня 1978 року до часу розгляду справи в суді. ОСОБА_4 отримала ордер на вселення, була разом із сім»єю -відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з відома і за розпорядженням адміністрації підприємства на підставі цього ордеру вселена у кімнату гуртожитку під час першого його заселення працівниками хлібокомбінату у 1989 році за рішенням адміністрації, профспілки та трудового колективу, що підтверджено показаннями свідка та домовою книгою, однак втратили ордер під час переселень.

Сім'я відповідачів з дня вселення була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_3. Пізніше - за рішенням та з відома адміністрації і профспілкового комітету хлібокомбінату була переселена і зареєстрована за цією ж адресою в кімнати АДРЕСА_3, які у 2010 році були об'єднані під одним номером АДРЕСА_3

Як гарантовано ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше ,як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 6 ЖК України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових приміщень і гуртожитків. Правовий режим гуртожитків урегульовано главою 4 цього Кодексу.

Відповідно до ст.52 ЖК України жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.

На підставі такого рішення виконавчим комітетом відповідної Ради в силу ст.58 ЖК України видається ордер.

Згідно із Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. N 208, гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу. При одержанні ордера пред'являються паспорти всіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання. Адміністрація підприємства, установи, організації веде облік ордерів, що видаються громадянам на зайняття жилої площі. Бланки ордерів зберігаються як документи суворої звітності.

Відповідно до ст. 129 ЖК України, ч. 2 п. 10 Положення про гуртожитки, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану житлову площу.

Як стверджували відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в судових засіданнях під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій при вселенні в гуртожиток адміністрацією хлібокомбінату їм було виписано ордер, затверджений виконкомом місцевої ради, який вони залишили в себе і пізніше його втратили при переселенні. Відповідачі ствердили також, що з цього часу їх сім»я була зареєстрована у жилому приміщенні гуртожитку, що підтверджується копією домової книги , зазначили, що з ОСОБА_4 було укладено безстроковий договір найму, підприємством щомісячно стягувалися кошти із її заробітної плати за електроенергію та інші комунальні послуги.

Самоправним в силу ст. 42,58 ЖК України слід вважати вселення без відповідної правової підстави, якою являється ордер.

На підставі ч.3 ст.116 ЖК України виселенню без надання іншого жилого приміщення підлягають особи, які самоправно зайняли жиле приміщення.

Відповідно до ст. 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Як роз»яснено в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», якщо гуртожиток надано у зв'язку з роботою, слід з'ясовувати вид трудового договору, укладеного між позивачем і відповідачем, і за яких підстав він був припинений, маючи на увазі, що згідно зі ст.132 ЖК без надання іншого жилого приміщення можуть бути виселені лише сезонні, тимчасові працівники, які припинили роботу, особи, які працюють за строковим трудовим договором, а також інші працівники, які звільнилися за власним бажанням без поважних причин, або звільнені за порушення трудової дисципліни чи вчинення злочину. При припиненні трудового договору з інших підстав вони, як і особи, перелічені в ст.125 ЖК, можуть бути виселені лише з наданням іншого жилого приміщення.

Відповідно ж до ст.125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше як десять років.

Пунктом 41 Положення визначено, що з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жилу площу в гуртожитку, не менш як десять років.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»від 4 вересня 2008 року, який поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них, забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частина друга цієї статті встановлює, що виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до цього Закону допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої статті 20 цього Закону.

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_4 працювала на умовах безстрокового трудового договору з позивачем з 1978 року і житло їй надавалось у зв»язку з роботою на підприємстві, якому належав будинок, без обмеження будь-яким строком.

Судом встановлено,що питання про виселення відповідачів виникло після передачі будинку АДРЕСА_3 на баланс РЖКП № 2, у зв»язку з вимогою балансоутримувача до сім»ї ОСОБА_4 надати документи на підтвердження правомірності їх вселення з метою укладення договору про надання житлово-комунальних послуг із утримання будинку та прибудинкової території. (а.с.21). Однак Законом України «Про житлово-комунальні послуги»не передбачено обов»язок вимагати від квартиронаймача для укладення зазначеного договору ордер чи інший документ, який став підставою для вселення у жиле приміщення, де зареєстрований споживач.

Пунктом 12 Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 р. N 891, встановлено, що до акта приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність додаються: акти передачі наявного службового житла; договори оренди нежилих приміщень; акти передачі договорів найму жилих приміщень.

Ст.61 ЖК (в редакції, яка діяла і на час виникнення спірних правовідносин) та ст.277 ЦК (1963 року) встановлено,що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення укладається у письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем -житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем -громадянином, на ім»я якого видано ордер.

Згідно із ст. 62 ЖК до відносин,що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також правила цивільного законодавства.

Відповідно до норм ст.268 ЦК (1963 року) при переході права власності на здане в найм майно від наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для нового власника. Договір найму зберігає чинність і при переході майна від однієї державної організації (наймодавця) до іншої.

Подібні норми встановлені і в ст.770 ЦК України (2003 року), яка передбачає, що у разі зміни власника речі, переданої в найм, до нового власника переходять права та обов»язки наймодавця. Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється. Проте доказів щодо встановлення таких застережень відносно договору найму спірного жилого приміщення суду не надано.

Отже, з аналізу вказаних норм закону та досліджених судом доказів вбачається, що укладені з відповідачем ОСОБА_4 договори найму житлових приміщень кімнат 7б, 7в, а згодом 10в та 10г з передачею будинку в комунальну власність та на баланс РЖКП не можуть припинити своєї чинності, як про це стверджує представник позивача.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Всупереч наведеним правовим нормам, позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про самовільне зайняття відповідачами житлового приміщення.

Не підтверджується факт невидачі ОСОБА_4 ордера на житло і книгою видачі ордерів Дубівської сільської ради, яка заведена лише у 1996 році та містить відомості про видачу лише 7 ордерів, в той час як приватизовано 12 квартир у даному будинку, що визнано в суді представником позивача.

Відсутність записів про ОСОБА_4 у книзі реєстрації заяв громадян про прийняття на квартирний облік та у книзі обліку осіб, які перебувають на черзі для отримання житла у ВАТ «Ковельський хлібокомбінат»не спростовує висновків суду, оскільки ці книги ведуться з 1987 року, містять виправлення і підчистки, а крім того відповідно до п. 39 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, адміністрація і профспілковий комітет підприємства, установи, організації вправі за згодою трудового колективу позачергово виділяти житло окремим висококваліфікованим спеціалістам та іншим працівникам з урахуванням їх трудового внеску.

Судом не взято до уваги твердження представників позивача та третьої особи, а також довідки ВАТ «Ковельський хлібокомбінат» про те, що питання про вселення відповідачів адміністрацією та профкомом не розглядалося, рішення про видачу ордера не приймалося, оскільки вони спростовані показаннями свідка ОСОБА_9, а в суді зазначеними особами не було повідомлено підставу для видачі зазначених довідок, стверджено, що надати для огляду книгу видачі ордерів та оригінали спільних рішень адміністрації і профкому за вказані роки неможливо так як вони відсутні на підприємстві.

Ні адміністрацією Ковельського хлібокомбінату, ні органами місцевого самоврядування, на території яких знаходився будинок , жодного разу протягом 1989-2011 років не оспорювалося питання щодо правомірності вселення чи переселення , а так само і проживання у будинку по АДРЕСА_3 відповідачів ОСОБА_4.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, з»ясувавши фактичні обставини ,які мають істотне значення для правильного вирішення справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у позові про виселення осіб із самовільно займаного жилого приміщення, оскільки встановлено недоведеність позивачами факту неправомірного вселення та проживання відповідачів у спірному помешканні.

Встановлено, що відповідачами не порушені вимоги житлового законодавства щодо вселення, проживання в гуртожитку, вони з відповідних правових підстав набули право користування спірним житлом, отже не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення як такі, що самоправно зайняли жиле приміщення.

Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують. Рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ремонтного житлово-комунального підприємства № 2 м. Ковеля, до якої приєдналася третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - приватне акціонерне товариство "Ковельський хлібокомбінат", відхилити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду від 30 січня 2012 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді