ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2008 року м. Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого

суддів:

за участю секретаря - Троцького Є.Г.

представника відповідача та третьої особи - Грома А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу військової частини А1349 на постанову Івано-Франківського міського суду від 28 вересня 2007 року по адміністративній справі №2а-656/07 за позовом ОСОБА_1до Міністерства оборони України, третя особа військова частина А1349 про визнання дій відповідача неправомірними та стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1. звернулась до місцевого суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, третя особа без самостійних вимог військової частини А1349 про визнання дій відповідача неправомірними та стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 2137 грн. 55коп. до 11 березня 2000 року та 3343грн. 75коп. за період з 11.03.2000 року по 31.12.2005 року, а всього на суму 5481грн 30 коп.

Постановою Івано-Франківського міського суду від 28 вересня 2007 року позовні вимоги задоволено. Суд виходив з того, що військовослужбовці отримують за рахунок держави речове майно, або за їх бажанням грошову компенсацію замість нього. Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» зупинено дію законодавчої норми щодо військовослужбовців в цій частині, а не осіб звільнених в запас чи відставку. Тому поскільки завданням Міністерства оборони України є організація забезпечення Збройних Сил України матеріально-технічними, фінансовими та іншими ресурсами, то слід з останнього стягнути заборговану суму як компенсацію за речове майно.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням військова частина А1349 подала апеляційну скаргу з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та постановити рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Покликання маються на те, що починаючи з 2001 року в Державному бюджеті кошти щодо грошової компенсації замість речового майна Міністерству оборони України не виділялись.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника розгляду, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу задоволити частково.

Відповідно до ст. 201 КАС України суд апеляційної інстанції змінює постанову або ухвалу суду першої інстанції, коли має місце правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права, а також вирішення не всіх позовних вимог або питань.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1., місцевий суд виходив з того, що в ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» передбачено, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Покликання сторони відповідача на призупинення цієї норми Законом України «Про деякі міри по економії бюджетних коштів», який набрав чинності з 11.03.2000 року є безпідставні, оскільки норма встановлює обмеження щодо військовослужбовців, а не військовозобов'язаних яким є позивач. Підтвердженням цього є вимоги викладені в п. 18 Положення «Про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1135 від 22 липня 1998 року.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що міський суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин, однак допустився помилки при вирішенні питання судових витрат.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та сторони не заперечують, що ОСОБА_1. проходила службу в військовій частині А1349. Наказом командира від 29.12.2005 року за №250 її було звільнено з лав Збройних Сил України у відставку та знято з усіх видів забезпечення.

Контрактом про проходження військової служби у Збройних Силах України укладеного між Міністерством оборони України та ОСОБА_1. встановлено обов'язок першого забезпечити позивачу додержання його прав та прав членів його сім'ї, включаючи отримання пільг, гарантій та компенсацій.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», яка діяла станом до внесення змін від 04 квітня 2006 року Законом України №3591-ІV, держава гарантує забезпечення військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.

Згідно пункту 27 Положення «Про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року за №1444, військовослужбовці звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.

Покликання сторони відповідача на те, що Законом України «Про деякі міри по економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року, який набрав чинності 11.03. цього ж року, була призупинена дія ст. 9 ч. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», а тому в позові має бути відмовлено, спростовується аналізом вище наведеного та ст. 4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», яка діяла на час прийняття рішення судом першої інстанції, ст. 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно якого вказане обмеження стосується військовослужбовців, а не військовозобов'язаних тобто осіб, які перебувають в запасі.

З огляду на означене, місцевий суд прийшов до правильного висновку в частині задоволення позовних вимог про стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно в розмірі 5481 грн. 30 коп..

Апелянтом не оспорюється стягнення вказаної суми з Міністерства оборони України, а лише правомірність її стягнення, тому у відповідності до ст. 195 КАС України, апеляційний суд в цій частині судове рішення не переглядає.

Доводи апелянта на відсутність коштів в Державному бюджеті України на подібні цілі не є аргументовані та не складають підстав для відмови з цих мотивів в позові.

Разом з тим, не можна погодитись з позицією місцевого суду в частині стягнення судових витрат з Міністерства оборони України, позаяк таке суперечить ст. 94 КАС України та стягнення з відповідача в користь позивача грошової компенсації за неотримане нею речове майно викладено також юридично не коректно з огляду на вимоги ст. 105 ч. 3 п. 2, ст. 162 ч. 2 п. 2 КАС України, позаяк цьому мало б передувати нарахування таких сум, що проведено не було, а тому в цій частині слід змінити судове рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги щодо скасування судового рішення першої інстанції суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 201, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу військової частини А1349 - задоволити частково.

Змінити резолютивну частину постанови Івано-Франківського міського суду від 28 вересня 2007 року, виклавши її в такій редакції :

адміністративний позов ОСОБА_1задоволити. Визнати дії Міністерства оборони України по нарахуванню та невиплаті ОСОБА_1грошової компенсації за неотримане речове майно неправомірними. Зобов'язати Міністерство оборони України провести ОСОБА_1 нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане нею речове майно в сумі 2137 грн. 55коп до 11 березня 2000року та в сумі 3343грн. 75коп. за період з 11.03.2000року по 31.12.2005року, а всього коштів на суму 5481грн 30 коп.

Виключити з резолютивної частини постанови стягнення з Міністерства оборони України в дохід державного бюджету 54 грн. 40коп судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця після набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя:

судді колегії:

Повний текст постанови виготовлено

та підписано 29.08.2008 року.