РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України

До відповідача-1 Державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик»

До відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «ІнЕко»

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Фонд державного майна України

Про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання повернути в натурі все одержане за договором

Суддя Ковтун С.А.

Представники учасників процесу:

Від прокуратури не з'явились

Від позивача Кобець Н.Ю. (за дов.)

Шевнікова А.М. (за дов.)

Від відповідача-1 Данилова В.В. (за дов.)

Від відповідача-2 не з'явились

Від третьої особи Легедзевич О.Ю. (за дов. )

Обставини справи:

До господарського суду міста Києва звернувся з позовом заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України до державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик»(відповідача-1) та товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «ІнЕко»(відповідача-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень 3-поверхової будівлі готелю «Колос»загальною площею 1715,4 кв. м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Полупанова, 3-а, від 18.08.2006 (реєстр. № 3329), укладеного між відповідачами, а також про зобов'язання відповідачів повернути один одному в натурі все одержане за вказаним правочином.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач-1 з порушенням вимог законодавства здійснив продаж державного майна відповідачу-2.

Ухвалою суду від 02.09.2008 було порушено провадження у справі № 6/369 та призначено розгляд останньої на 22.09.2008.

Відповідачі на виклик суду не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Суд відклав розгляд справи, залучивши до участі в останній як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Фонд державного майна України.

Відповідач-1 позовні вимоги визнав в повному обсязі.

Відповідач-2 відзиву на позов не надав, представника у судове засідання не направив. Про дати та час проведення судових засідань відповідач-2 був повідомлений належним чином, що свідчить про наявність можливості направити представника до суду для захисту права та охоронюваних законом інтересів. На вимогу суду подано офіційні дані про місцезнаходження відповідача-2.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

18.08.2006 між державним комплексним торговельним підприємством «Хрещатик», що діяло на підставі статуту та згоди на продаж майна Міністерства аграрної політики України від 01.12.2005 за № 37-24-1-13/18708, та товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «ІнЕко»було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 3329 (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору відповідач-1 у відповідності до протоколу прилюдних торгів № 12/08 від 15.08.2006 продає, а відповідач-2 - купує нежитловий будинок (літ. А) загальною площею 1715,4 кв. м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Полупанова, 3-а (далі - будівля).

Спірна будівля на підставі свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ № 734518, виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва 11.10.2005 належить Державі Україна.

Згідно з довідкою-характеристикою № 1177521 від 21.07.2006, виданою комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», загальна вартість будинку становить 3465000 грн.

Згідно з експертною оцінкою, здійсненою суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1, залишкова вартість будівлі становить 3465000 грн.

Відповідно до п. 2.1 Договору будинок реалізовано за ціною 3176250 грн., крім того ПДВ 635250 грн., а всього 3811500 грн.

Згідно з п. 70 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10.12.2003, оцінка об'єктів у матеріальній формі для інших випадків їх відчуження шляхом продажу на конкурентних та неконкурентних засадах проводиться шляхом визначення їх ринкової вартості. Якщо законодавством встановлено знижувальні коефіцієнти та порядок їх застосування для визначення початкової вартості таких об'єктів, такі коефіцієнти застосовуються до ринкової вартості. Початкова вартість, отримана в результаті застосування знижувальних коефіцієнтів, визнається ліквідаційною вартістю об'єкта у матеріальній формі. У цьому випадку у висновку про вартість одночасно зазначається ринкова та ліквідаційна вартість такого об'єкта.

Як було зазначено, відповідно до звіту суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_1 про незалежну оцінку ліквідаційної вартості та висновку до нього від 07.07.2006, залишкова (ліквідаційна) вартість об'єкта оцінки будівлі становить 3465000 грн.

Наведене свідчить про те, що всупереч вимогам Методики оцінки майна під час продажу нежитлових приміщень як стартова ціни була визначена лише ліквідаційна вартість об'єкта нерухомості.

Крім того, ч. 5 ст. 75 Господарського кодексу України визначено, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Згідно з ч. 6 ст. 75 Господарського кодексу України кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного комерційного підприємства, використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану.

Також пунктом 4.4 статуту відповідача-1 встановлено, що майно державного підприємства є державною власністю та закріплюється за ним на праві господарського відання відповідно до чинного законодавства. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту. Підприємство має право відчужувати рухоме та нерухоме майно, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси одиниць та підрозділів за попередньою згодою органу управління майном (4.5 статуту).

Як зазначено вище, відповідач-1, укладаючи Договір, діяв на підставі листа-згоди на продаж майна Міністерства аграрної політики України від 01.12.2005 за № 37-24-1-13/18708.

Однак, як встановлено судом, вказаний лист дає згоду підприємству на реалізацію приміщень, що знаходяться на балансі філії № 16 «Орбіта»відповідача-1, що розташовані за адресою м. Київ, вул. Світла, 5, а тому не може бути підставою для реалізації спірної будівлі.

Інший лист Міністерства аграрної політики України від 21.06.2006 за № 37-24-1-15/9402, доданий позивачем до матеріалів справи, також не може бути підставою для реалізації спірної будівлі, оскільки в ньому орган управління майном не заперечує проти реалізації приміщення загальною залишковою вартістю 313679,16 грн., тобто частини спірної будівлі.

Крім того, ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» № 2163-ХІІ від 04.03.1992 визначено, що відчуження майна, яке перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, є приватизацією державного майна.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, врегульовані Законом України «Про приватизацію державного майна».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються, належить до об'єктів державної власності, що підлягає приватизації.

Законодавче визначення терміну «цілісний майновий комплекс»надано Законом України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, відповідно до якого ним є активи, сукупність яких забезпечує ведення окремої підприємницької діяльності на постійній і регулярній основі і термін використання яких перевищує дванадцять календарних місяців.

Відповідно до Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 787 від 05.05.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.05.2001 за № 463/5654), цілісний майновий комплекс -об'єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи, які в установленому порядку відокремлюються в самостійні об'єкти.

Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 961 від 15.08.1996, визначено, що цілісний майновий комплекс - господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які виділяються в установленому порядку в самостійні об'єкти приватизації з подальшим складанням розподільчого балансу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» об'єктами малої приватизації є цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А (група А - це будівлі, споруди, нежилі приміщення), окреме індивідуально визначене майно, об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Статтею 7 Закону України «Про приватизацію державного майна»визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в АРК, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні. Держані органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації.

Отже, предметом Договору є майно структурного підрозділу, яке забезпечувало окрему господарську діяльність останнього.

Цілі, пріоритети та умови приватизації визначаються Державною програмою приватизації (ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного майна»).

З метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки (далі -Програма), яка затверджена Законом України «Про Державну програму приватизації» від 18.05.2000 № 1723-ІІІ і дії до затвердження чергової Державної програми приватизації, здійснена класифікація об'єктів приватизації.

Вказаною Програмою до об'єктів групи А віднесено - цілісні майнові комплекси державних, орендних підприємств та структурні підрозділи підприємств, виділені у самостійні підприємства (далі - цілісні майнові комплекси підприємств), у тому числі у процесі реструктуризації державних підприємств із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних фондів відкритих акціонерних товариств (далі - ВАТ), а також готелі, об'єкти санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах; окреме індивідуально визначене майно (в тому числі таке, яке не увійшло до статутних фондів ВАТ, будівлі, споруди та нежилі приміщення, майно підприємств, ліквідованих за рішенням господарського суду, та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном); майно підприємств, які не були продані як цілісні майнові комплекси.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами про те, що майно, яке було предметом купівлі-продажу за Договором, відноситься до об'єктів приватизації групи А.

Способи та порядок приватизації об'єктів групи А визначено розділом ІХ Програми «Приватизація об'єктів групи А», відповідно до якого Державні органи приватизації приймають за власною ініціативою рішення про приватизацію об'єктів групи А, які створюються на базі державного майна підприємств, що реструктуризуються, нежилих приміщень, об'єктів, щодо яких знято заборону на приватизацію у встановленому законом порядку, та інших об'єктів групи А, які не були приватизовані. Приватизація готелів, об'єктів санаторно-курортних закладів та будинків відпочинку, які перебувають на самостійних балансах, здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»( 2171-12 ) з урахуванням таких особливостей: оцінка вартості майна здійснюється експертним шляхом; продаж об'єктів здійснюється переважно на аукціонах, за конкурсами; закріплення акцій у державній власності в планах приватизації (розміщення акцій) об'єктів не передбачається.

Таким чином, вищевказаними нормативними актами встановлено порядок підготовки об'єктів до приватизації, визначення їх ціни, способу та порядку приватизації.

Жодних рішень щодо приватизації цілісного майнового комплексу готелю «Колос»Фондом державного майна України не приймалось, рівно як і не надходило заяв щодо його приватизації.

Також не був включений цілісний майновий комплекс готель «Колос»до переліку майна, що підлягає приватизації.

Отже, викладене свідчить про те, що відчуження будівлі готелю «Колос»повинно було відбуватись шляхом здійснення приватизаційної процедури, передбаченої Законом України «Про приватизацію державного майна»та Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств».

При цьому продавцем майна, згідно ст. 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», повинен виступати Фонд державного майна України, а не відповідач-1.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про приватизацію державного майна»кошти, одержані від приватизації державного майна, та інші надходження, пов'язані з приватизацією, зараховуються до Державного бюджету України у повному обсязі.

Відповідач-1 визнав позов в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статі 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину (ст. 215 ЦК України).

Статтею 32 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки матеріалами справи встановлено, що договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: за заниженого ціною, без згоди органу управління та неналежним продавцем, що визнається відповідачем-1, вимоги позивача щодо визнання договору недійсним є обґрунтованими.

Правові наслідки недійсності правочину визначені ст. 216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, на відповідача-2 покладається обов'язок повернення відповідачу-1 будівлі готелю «Колос»(загальною площею 1715,40 кв. м.), що розташовані по вул. Полупанова, 3-а в місті Києві.

У свою чергу, на відповідача-1 покладається обов'язок повернення відповідачу-2 коштів, отриманих в рахунок оплати за майно за Договором, в розмірі 3811500 грн.

Суд погоджується з визначенням прокурором у спірних правовідносинах позивачем Міністерства аграрної політики України.

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно зазначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах»означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 встановлено, що прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Предметом позову є визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло з державної власності, повернення його у володіння особи, за якою держава, як власник, закріпила вказане майно.

Отже, позов подано в інтересах держави.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідачів у рівних частинах шляхом стягнення їх до Державного бюджету України. Зокрема, підлягає стягненню 85 грн. державного мита з вимог про визнання договору недійсним, 25500 грн. державного мита з вимог про повернення майна, яке визначається, виходячи з вартості майна, що витребовується (п. 2 ч. 1 ст. 55 ГПК України), та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу нежилих приміщень триповерхової будівлі готелю «Колос»(загальною площею 1715,40 кв. м.), що розташовані по вул. Полупанова, 3-а в місті Києві, укладений 18.08.2006 між державним комерційним торговельним підприємством «Хрещатик»та товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «ІнЕко», зареєстрований в реєстрі за № 3329.

Зобов'язати державне комплексне торговельне підприємство «Хрещатик»(01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, код 21583968) та товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «ІнЕко»(03055, м. Київ, вул. Старокиївська, 14, код 32531606) повернути один одному все одержане за договором купівлі-продажу від 18.08.2006, зареєстрованим в реєстрі за № 3329.

Стягнути з державного комерційного торговельного підприємства «Хрещатик»(01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, рахунок 260063617401 у ЗАТ «Банк Петрокомерц-Україна», МФО 300120, код 21583968) до державного бюджету України 12792,5 грн. державного мита та 69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «ІнЕко»(03055, м. Київ, вул. Старокиївська, 14, рахунок 26000040044100 у філії ЗАТ «Донгорбанк», МФО 380065, код 32531606) до державного бюджету України 12792,5 грн. державного мита та 69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя С.А. Ковтун

Рішення підписано 07.11.2008