ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2012 р. Справа № 5023/2043/12

вх . № 2043/12

Суддя господарського суду Задорожна І.М.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

за участю представників сторін:

позивача - Жиліна І.І. (дов. № 2/74д від 26.12.2011р.).

відповідача - не з*явився.

3-ї особи (Головного управління держкомзему у Харківській області) - не з'явився.

3-ї особи (Валківської районної державної адміністрації Харківської області) - Клочко С.Є. (дов. № 01-32/343 від 07.02.2012р.).

3-ї особи (ДП "Жовтневе лісове господарство") - Кусовник О.О. (дов. б/н від 03.04.2012р.).

3-ї особи - (Харківське обласне державне агролісомеліоративне підприємство "Харківоблагроліс") - Гриневич С.І. (наказ № 10-п від 23.01.2012р.).

розглянувши справу за позовом Дочірньої компанії "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" в о. ГПУ "Шебелинкагазвидобування", с. Ч. Донець, Харківської області

до Старомерицької селищної ради, с. Старий Мерчик, Харківської області

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління держкомзему у Харківській області, м. Харків

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Валківська районна державна адміністрація Харківської області, м. Валки, Харківська область

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача - ДП "Жовтневе лісове господарство".

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача - Харківське обласне державне агролісомеліоративне підприємство "Харківоблагроліс", м. Харків

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" в о. ГПУ "Шебелинкагазвидобування", с. Ч.Донець, Харківської області звернулось до господарського суду з позовною заявою до Старомерчицької селищної ради, с. Старий Мерчик, Валківського району, Харківської області, в якій просить визнати за ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" право власності на

Назва об'єкта

Інв. номер

Дата введення в експлуатацію

Залишкова вартість, грн.

Ліс

2040480001180002

01.04.1929

1705,63

Лісополоси

2040480001180003

01.04.1929

868,34

Ставки з дамбами (Добропілля)

2040433124030090

01.01.1966

1289,28

Ставки з дамбами (Жидове, хутір Золочівський)

2040433124030091

01.01.1968

638,54

Савки з дамбами (Капустяне)

2040433124030092

01.01.1960

472,23

Ставки з дамбами (центр с. Старий мерчик)

2040433124030093

01.01.1958

83801,31

Разом

8775,33

В позовній заяві позивач вказує на те, що до 01.01.2011 року вищевказані об'єкти обліковувались на балансі ПАП "Агрофірма Восток" - структурного підрозділу філії ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" ГПУ "Харківгазвидобування". За розподільчим балансом Об'єкти були передані ПСГ "Восток" - структурному підрозділу філії ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" ГПУ "Шебелинкагазвидобування". Відповідно до плану лісонасаджень і полезахисних смуг АФ "Восток" від 1995 року ліси та лісополоси, що обліковуються мають загальну площу 80 га. Ставки та дамби були збудовані Агрофірмою на виконання водогосподарських заходів, пов'язаних з попередженням шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків, включаючи протипаводковий захист населених пунктів та земель. Тобто, як зазначає позивач, вказані ліси, лісополоси та ставки з дамбами були створені за радянських часів підприємствами, які були розташовані на території Старомерчицької селищної ради і займалися веденням сільськогосподарського виробництва та правонаступником яких стало ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України".

Ухвалою господарського суду від 08.05.2012 року порушено провадження у справі №5023/2043/12, розгляд справи призначено на 21.05.2012 року. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача - Головне управління держкомзему в Харківській області.

Ухвалою господарського суду від 21.05.2012 року розгляд справи відкладено до 01.06.2012 року, в зв*язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, а також, невиконанням сторонами вимог ухвали суду щодо надання доказів по справі.

Ухвалами господарського суду від 01.06.2012 року та від 18.06.2012 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача:

- Валківську районну державну адміністрацію Харківської області (м. Валки, пл.50 - річчя Жовтня, 2);

- Державне підприємство "Жовтневе лісове господарство"(61017, м. Харків, вул. Серіківська, 36);

- Харківське обласне державне агролісомеліоративне підприємство "Харківоблагроліс" (м. Харків, Держпром, 7 під*їзд, 5 поверх,кім.794).

Крім того, ухвалою суду від 18.06.2012 року відмовлено в задоволенні клопотання 3-ї особи (Головного управління держкомзему у Харківській області) щодо виключення Головного управління Держкомзему у Харківській області зі складу третіх осіб по даній справі. Розгляд справи відкладено до 02 липня 2012 року

Представник позивача в судовому засіданні 02.07.2012 року підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених у позові, в процесі розгляду справи через канцелярію господарського суду за вх. № 7609 від 18.06.2012р. надав з супровідним листом пояснення та документи для долучення до матеріалів справи, крім того, в судових засіданнях посилався на здійснення запитів до Держкомзему у Харківській області з метою отримання документального обґрунтування стосовно місця розташування земель водного та лісового фондів, однак вищевказаних документів позивачем до матеріалів справи не надано.

Представник відповідача в судове засідання 02.07.2012 року не з'явився, про причину неявки на час розгляду справи суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. В процесі розгляду справи, через канцелярію господарського суду за вх. № 1938 від 31.05.2012р. надав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що згідно усного запиту Управління Держкомзему Валківського району Харківської області у Ф-6ЗЕМ дані землі водного фонду та землі лісогосподарського призначення не входять в межі населених пунктів Старомерчицької селищної ради, а знаходяться за межами населених пунктів. Крім того, у відзиві на позовну заяву, вказує на те, що зазначеними землями відповідно до Перехідних положень Земельного кодексу України розпоряджається Валківська районна державна адміністрація в Харківській області.

Представник 3-ї особи (Головного управління держкомзему у Харківській області) в судове засідання 02.07.2012 року не з'явився, за вх.№8503 від 02.07.2012 року через канцелярію господарського суду звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку перебуванням представника у відпустці. В процесі розгляду справи на виконання ухвали господарського суду від 08.05.2012 року та від 01.06.2012 року надало лист (інформацію) від Управління Держкомзему у Валківському районі Харківської області за №01-13/09-1756 від 13.06.2012 року, з якого вбачається, що земельна ділянка зі ставком (кадастровий номер: 6321256000:04:000:0501) загальною площею 15,2678 га (центр смт. Старий Мерчик) перебуває в користуванні на умовах оренди у гр. Хромова Юрія Петровича. Договір оренди земельної ділянки зареєстровано 14 травня 2008 року № 04086880003 терміном на 49 років. Земельна ділянка зі ставком (кадастровий номер: 6321256000:02:000:0043) загальною площею 82,3277 га (Добропілля) перебуває у користуванні на умовах оренди у гр. Приходька Святослава Миколайовича. Договір оренди земельної ділянки зареєстровано 08 січня 2008 року №040868800001 терміном на 49 років. Також, в цьому листі зазначено, що інформація щодо реєстрації земельних ділянок зайнятими лісами, лісосмугами, ставки з дамбами (Жидове, с. Золочівська, Капустяне) в Управлінні відсутні.

Представник 3-ї особи (Валківської районної державної адміністрації Харківської області) в судовому засіданні 02.07.2012 року вважає позовні вимоги необґрунтованими, через канцелярію господарського суду за вх.№7640 від 18.06.2012р. надав пояснення по справі, в яких зазначив, про те, що встановити належність земель під лісами та лісосмугами в межах чи за межами населених пунктів Старомерчицької селищної ради Валківського району вони знаходяться неможливо, оскільки у Валківської районної державної адміністрації відсутні планово-картографічні матеріали. Крім того, зазначив, що по наявним планово - картографічним матеріалам, що маються в Управлінні Держкомзему у Валківському районі Харківської області встановити місце розташування спірних земель також не можливо, оскільки значна територія земель селищної ради вкрита лісовою рослинністю.

Представник 3-ї особи (Державного підприємства "Жовтневе лісове господарство") в судовому засіданні 02.07.2012 року усно зазначив про відсутність на території Державного підприємства "Жовтневе лісове господарство" спірних земельних ділянок лісового та водного фондів, письмових пояснень по суті спору не надав.

Представник 3-ї особи ( Харківське обласне державне агролісомеліоративне підприємство "Харківоблагроліс") в судовому засіданні 02.07.2012 року своєї позиції по суті спору не надав.

Розглянувши вищевказане клопотання третьої особи Головного управління держкомзему у Харківській області про відкладання розгляду справи на інший строк, господарський суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вищевказаного клопотання та зазначити наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до положень статті 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду на відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

Доводи представника третьої особи (Головного управління держкомзему у Харківській області) про відкладення розгляду справи через неможливість з'явитися у судове засідання його представника, викладені у клопотанні, судом відхиляються, оскільки - Головне управлінням держкомзему у Харківській області - є юридичною особою та не було позбавлене права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статі 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа своїх працівників.

У зв'язку з наведеним, суд вважає за необхідне відмовити третій особі (Головного управління держкомзему у Харківській області) у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що до 01.01.2011 року об'єкти, на які позивач просить суд визнати право власності, обліковувались на балансі ПАП "Агрофірма Восток" - структурного підрозділу філії ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" ГПУ "Харківгазвидобування". За розподільчим балансом Об'єкти були передані ПСГ "Восток" - структурному підрозділу філії ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" ГПУ "Шебелинкагазвидобування". Відповідно до плану лісонасаджень і полезахисних смуг АФ "Восток" від 1995 року ліси та лісополоси, що обліковуються мають загальну площу 80 га. Ставки та дамби були збудовані Агрофірмою на виконання водогосподарських заходів, пов'язаних з попередженням шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків, включаючи протипаводковий захист населених пунктів та земель. Тобто, як зазначає позивач, вказані ліси, лісополоси та ставки з дамбами були створені за радянських часів підприємствами, які були розташовані на території Старомерчицької селищної ради і займалися веденням сільськогосподарського виробництва та правонаступником яких стало ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України".

Крім того, матеріалами справи встановлено, що позивач звертався до органів державної влади з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельних ділянок та земель водного фонду на території Старомерчицької селищної ради та зареєструвати право власності на об*єкти в установленому законом порядку, але отримав від державних органів відмову, про що свідчить листування між позивачем та першим заступником голови Валківської дердадміністрації. Враховуючи викладені обставини, позивач просить суд визнати право власності ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" на

Назва об'єкта

Інв. номер

Дата введення в експлуатацію

Залишкова вартість, грн.

Ліс

2040480001180002

01.04.1929

1705,63

Лісополоси

2040480001180003

01.04.1929

868,34

Ставки з дамбами (Добропілля)

2040433124030090

01.01.1966

1289,28

Ставки з дамбами (Жидове, хутір Золочівський)

2040433124030091

01.01.1968

638,54

Савки з дамбами (Капустяне)

2040433124030092

01.01.1960

472,23

Ставки з дамбами (центр с. Старий мерчик)

2040433124030093

01.01.1958

83801,31

Разом

8775,33

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, ретельно дослідивши докази, надані сторонами в обґрунтування позовних вимог та заперечень проти позову, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" в особі ГПУ "Шебелинкагазвидобування", виходячи з наступного.

У силу ст.ст. 13, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Стаття 12 Земельного кодексу визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин. А саме до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними

вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин

відповідно до закону.

Стаття 17 Земельного кодексу України регламентує повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель;

в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель;

г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом;

д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст;

е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом)

земельних ділянок;

є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів;

ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

З огляду на наведені положення діючого законодавства, господарський суд зазначає, що ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" в о. ГПУ "Шебелинкагазвидобування" в обґрунтування позовних вимог не надано жодного доказу стосовно дійсного місця розташування спірних земель водного та лісового фондів із зазначенням меж спірних ділянок на які позивач просить визнати право власності, в зв*язку з чим не доведено правових підстав визначення відповідачем у справі - Старомерчицьку селищну раду. Таким чином, станом на час розгляду даної справи по суті спору, позивачем не надано доказів порушення його прав та законних інтересів відповідачем у даній справі, що являється підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до положень ч.3 ст. 1 та ч.1 ст.5 Лісового кодексу України, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Стаття 7 Лісового кодексу України визначає, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (254к/96-ВР).

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Статтею 10 Лісового кодексу України передбачено, що Ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Згідно з вимогами ст. 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом. Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі. Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Стаття 13 Лісового кодексу України регламентує право виникнення права приватної власності на ліси, зокрема право приватної власності на ліси громадян та юридичних осіб України виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної реєстрації.

Ліси , отримані у спадщину іноземними громадянами, особами безгромадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

Документом , що посвідчує право приватної власності на ліси, є державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну земельну ділянку.

Статтею 57 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Статтею 17 Лісового кодексу України визначено правові підстави надання земель лісового фонду у постійне користування, відповідно до якої у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно з ч. 5 Розділу VII "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Як зазначає позивач в позовній заяві, ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" в особі ГПУ "Шебелинкагазвидобування" являється балансоутримувачем зазначених об*єктів, тобто, вважає себе постійним лісокористувачем, проте в порушення норм діючого законодавства документів передбачених ст.17 Лісового кодексу України, які посвідчують вказане право, до матеріалів справи не надав. Долучена до справи довідка, яка складена та підписана представниками позивача про те, що зазначене майно обліковується на балансі ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" в особі ГПУ "Шебелинкагазвидобування" не є належним доказом в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України.

Крім того, згідно ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтями 125, п.1, п.3, п.4 ст. 126 Земельного кодексу України регламентовано, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Оцінюючи дані законодавчі норми в їх сукупності, господарський суд констатує, що правовою підставою, що посвідчує право приватної власності на ліси, є державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну земельну ділянку, проте, як встановлено матеріалами справи, позивач не довів належними та допустимими доказами своєї правової позиції щодо визнання права власності за ним на відповідні землі лісового фонду, в зв*язку з чим позовні вимоги в цій частині визнаються необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання права власності на ставки з дамбами, визначені позивачем в прохальній частині позовної заяви, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обгрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.

Статтею 3 Водного кодексу України визначено Водний фонд України, відповідно до якої усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Статтею 4 Водного кодексу України визначені землі водного фонду, відповідно до якої, до земель водного фонду належать землі, зайняті:

- морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами;

- прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

- гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

- береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до вимог ст.6 Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Стаття 42 Водного кодексу України передабчає, що водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства. Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.

Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

Стаття 43 Водного кодексу України регламентує основні права водокористувачів:

Водокористувачі мають право:

1) здійснювати загальне та спеціальне водокористування;

2) використовувати водні об'єкти на умовах оренди;

{ Пункт 3 частини першої статті 43 виключено на підставі Закону N 1990-III ( 1990-14 ) від 21.09.2000 }

4) вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування;

5) споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт;

6) передавати для використання воду іншим водокористувачам на визначених умовах;

7) здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством.

Права водокористувачів охороняються законом.

Порушені права водокористувачів підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством.

Статями 46, 47, 48 Водного кодексу України передбачено, що водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. З метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території.

Місцеві Ради зобов'язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування. На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду.

Водокористувач, який узяв водний об'єкт у користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду.

Якщо водокористувачем або відповідною Радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень.

Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських

потреб.

Не належать до спеціального водокористування:

пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних);

подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні

регіони;

усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення,

заболочення);

використання підземних вод для вилучення корисних

компонентів;

вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин;

виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт;

видобування корисних копалин і водних рослин;

прокладання трубопроводів і кабелів;

проведення бурових, геологорозвідувальних робіт;

інші роботи, які виконуються без забору води та скидання

зворотних вод.

Відповідно до вимог ст. 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Проаналізувавши діюче законодавство, зокрема норми статей Земельного кодексу України, Водного кодексу України, господарський суд зауважує на тому, що спірні водні об'єкти не можуть перебувати у власності фізичних та юридичних осіб, оскільки відповідно до норм чинного законодавства можуть надаватися тільки у користування у встановленому законом порядку, крім того, необхідно зауважити також на те, що у власності можуть перебувати тільки замкнені природні водойми, а ставки до таких водойм не відносяться, оскільки є штучно створеними водоймами. Що стосується гідротехнічних споруд, позивачем до матеріалів справи не надано жодного належного доказу та відповідних правовстановлюючих документів в підтвердження права власності на відповідні дамби, що є також, самостійною підставою для відмови в цій частині позовних вимог.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст.34 вищевказаного Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є нормативно та документально необґрунтованими, не відповідають нормам діючого Земельного та Водного кодексів України, Основного Закону - Конституції України, а тому є такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 49 ГПК України, відповідно до якої судовий збір покладається:

у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зазначене, судовий збір у даній справі покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 116, 125, 126 Земельного кодексу України , ст.ст.,3,7,10,17 Лісового кодексу України, ст.ст.42, 43, 45 ,46, 47, 48, 85 Водного кодексу України ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю

Повне рішення складено 07.07.2012 року.

Суддя Задорожна І.М.