ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" липня 2012 р.

Справа № 5004/589/12

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Луцьк

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7", м. Луцьк

про визнання недійсним договору оренди торгівельного місця, площі та стягнення 67867 грн.

Суддя Войціховський В.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 -представник (дов. від 15.05.2012р.)

від відповідача: не з'явились

Суть спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" про визнання недійсним укладеного між сторонами договору оренди торгівельного місця, площі від 16.01.2009р. та застосування у зв'язку з цим, наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача отриманих за вказаним договором грошових коштів в розмірі 67867 грн.

Ухвалою господарського суду від 23.05.2012р. за зазначеним позовом було порушено провадження у справі та призначено її розгляд в судовому засіданні.

У зв'язку з невиконанням відповідачем вимог суду (неподання витребуваних документів та матеріалів, ненаправлення в судове засідання повноважного представника) ухвалою суду від 18.06.2012р. розгляд справи відкладався.

Представник позивача в судовому засіданні, надавши на вимогу суду витребувані документи та матеріали, пред'явлені до відповідача позовні вимоги підтримав та просить суд задовольнити їх в повному об'ємі поклавши при цьому на ТзОВ "Дельта-7" обов'язок відшкодування підприємцю ОСОБА_1 понесених ним у зв'язку з поданням позову до суду судових витрат.

При цьому представник позивача посилається на укладення 16.01.2009р. між сторонами договору оренди торгівельного місця, площі, перерахування підприємцем ОСОБА_1 на виконання умов вказаної угоди відповідачу грошових коштів в розмірі 67867 грн., а також недотримання позивачем як на момент укладення між сторонами договору, так і в подальшому, його вимог в частині передачі в оренду визначеного угодою торговельного місця.

Крім того у наданих суду на виконання вимог ухвали від 18.06.2012р. додаткових поясненнях (а.с. 40-42) та наданих безпосередньо в судовому засіданні запереченнях (а.с. 82) представник підприємця ОСОБА_1 засвідчує, що земельна ділянка на території Боратинської сільської ради, належна відповідачеві, призначена для розміщення автостоянки, торгового комплексу, ТзОВ "Дельта-7" не було зареєстровано в установленому порядку як ринок, стосовно земельної ділянки, належної ТзОВ "Дельта-7", рішення місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, яким відведено її для надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій, відсутні.

На території земельної ділянки не здійснюється торгівельна діяльність, територія пустує, частково відсутнє загородження території земельної ділянки, малі архітектурні форми, які знаходяться на території цієї земельної ділянки, знаходяться в незавершеному стані, відсутня будь-яка інфраструктура, необхідна для здійснення торгівельної діяльності, як і торгівельна діяльність як така, на даний час сектор №5, в межах котрого повинно було бути виділеним торговельне місце для позивача, не зведений, являє собою не підготовлену для здійснення підприємницької діяльності площу, є пустою земельною ділянкою на котрій неможливе встановлення контейнера для торгівлі, реальна передача об'єкта оренди орендарю не відбулась, між сторонами будь-яких актів приймання-передачі об'єкту оренди не підписувалось.

Зазначає представник позивача також і те, що відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; вважає, що відповідачем не додержано в момент вчинення правочину вимог, вказаних в ч.1 та ч.5 ст. 203 ЦК, а саме: зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, і правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Надані відповідачем суду дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі, виданий 17.07.2008р., не має відношення до спірних правовідносин, оскільки виданий ТзОВ "Дельта-7", і дозволяє товариству здійснювати відповідну торгівлю лише від власної особи. Відомості, що містяться в листі від 20.02.2012р. №128/17/2-11 Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Луцької районної державної адміністрації, не підтверджують права позивача на укладення спірного правочину, оскільки Робочий проект та План благоустрою території не є належними підставами для такого. Відомості про те, що майно, яке відповідач називає торговим комплексом, введено належним чином в експлуатацію, суду не надано, як і не ідентифіковано це майно. Тобто, невідомо, чим це майно є, якщо воно не є ринком.

У визначений господарським судом день та час відповідач в судове засідання повноважного представника не направив.

Натомість у письмових поясненнях від 27.06.2012р. №627 товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" з приводу пред'явлених підприємцем ОСОБА_1 позовних вимог заперечило та просить суд відмовити позивачу у їх задоволенні. При цьому відповідачем зазначається, що відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Умовами чинності правочину є дотримання низки вимог щодо його змісту, дієздатності сторін, характеру волевиявлення, форми, ставлення до настання наслідків, спеціальних вимог тощо. У ст. 203 ЦК України чітко зазначені підстави за наявності яких правочин може бути визнаний недійсним: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи працездатних дітей.

Відповідно до ч. 7 п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

В даному випадку спірний договір оренди був підписаний повноважними представниками сторін без будь-яких зауважень чи застережень, починаючи з 01.01.2010р. своїм правом, передбаченим п. 6.6. договору, щодо звернення до орендодавця із заявою про припинення договору позивач не скористався, жодних доказів пред'явлення претензій щодо порушень умов договору позивач не надав, а отже останнім не доведено в чому саме полягає порушення його прав внаслідок укладення спірного договору.

Позивач, укладаючи даний договір, був повідомлений про те, що йому надається торгове місце на території торгового комплексу, а не ринку.

Зазначається відповідачем також і те, що той факт, що ТзОВ "Дельта-7" не є ринок не може бути підставою для визнання договору недійсним, оскільки в силу положень ст.ст. 319, 320 ЦК України це не є перешкодою для укладення спірних договорів з метою надання їх власником торгового місця, площі в оренду позивачу.

Відповідно до Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009р. №868, об'єкти торгівлі, які функціонують як гіпермаркети, торговельні центри, універмаги, універсами, супермаркети, міні-маркети, магазини, крамниці, є відокремленими капітальними спорудами та мають окрему поштову адресу, до ринків не належать.

Крім того, ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору передбачає свободу волевиявлення щодо вирішення питання, укладати або не укладати договір; свободу вибору контрагента при укладенні договору; свободу учасників цивільного обороту у виборі виду договору; свободу розсуду сторін при визначенні умов договору. Тому твердження позивача про те, що ТзОВ "Дельта-7" не мало права укладати спірний договір оренди торгової площі є безпідставним.

Зауважується відповідачем також і те, що на підтвердження права здійснення господарської діяльності, 17.07.2008р. виконавчим комітетом Боратинської сільської ради товариству "Дельта-7" був виданий дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі, тому здійснення господарської діяльності, характерної для торгівлі на ринках є цілком правомірною.

Згідно ст. 17 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993р. №56-93 "Про місцеві податки і збори", збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі -це плата за оформлення і видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях. Оскільки дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі, що був виданий ТзОВ "Дельта-7", забезпечує здійснення торгівлі у спеціально відведених для цього місцях, тому позивач вважає, що територія торгового комплексу є належним місцем для здійснення торгівлі.

Надаючи торгові місця в оренду ТзОВ "Дельта-7" реалізувало своє право власності щодо земельної ділянки, наданої товариству у власність, цільове призначення якої -розміщення автостоянки, торгового комплексу.

Ринковий збір з позивача не справлявся і не справляється, а тому до місцевого бюджету не перераховується, оскільки Торговий комплекс "Новий ринок" не являється ринком. Даний збір являється місцевим податком, який сплачується тільки ринками.

Торговий комплекс "Новий ринок" збудований відповідно до Робочого проекту "Розміщення автостоянки, торгового комплексу на території Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області" 2007 року. В робочому проекті передбачено, що територія торгового комплексу розмежовується на зони: торговельну, складську та господарську. В торгівельній зоні розташовуються торгові точки контейнерного типу для торгівлі промисловими і продовольчими матеріалами.

Металеві конструкції, на території даного торгового комплексу, розміщені групою відповідно до Плану благоустрою території "Розміщення автостоянки, торгового комплексу на території Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області", затвердженого начальником управління (відділу) містобудування та архітектури Луцької райдержадміністрації. Дане твердження підтверджується листом наданим даним управлінням.

Поруч з цим відповідачем заперечуються і позовні вимоги підприємця ОСОБА_1 стосовно стягнення на його користь грошових коштів в розмірі 67867 грн. В аспекті зазначених заперечень відповідачем засвідчується, що оскільки договір оренди належить до категорії договорів, за якими відновити сторони в первинне положення практично неможливо, оскільки факт користування майном -річ безповоротна, тобто повернути користування майном в натурі неможливо. Тому фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює в разі його недійсності проведення між сторонами реституції.

Зауважується відповідачем також і те, що позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом було пропущено встановлені ст. 257 ЦК України трирічні строки позовної давності. У зв'язку з цим товариством "Дельта-7" було здійснено заяву за №626 від 27.06.2012р. (а.с. 57) про застосування судом в порядку, визначеному ст. 261 ЦК України, наслідків спливу позовної давності з подальшою відмовою позивачу у задоволенні позовних вимог з цих підстав.

Присутній в судовому засіданні представник позивача з приводу зазначеної заяви ТзОВ "Дельта-7", а також пропуску підприємцем строків позовної давності заперечив (пояснення -а.с. 82) та просить суд відхилити останню як безпідставну.

Розглянувши матеріали справи та додатково долучені сторонами до матеріалів справи документи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ :

16 січня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" (місцезнаходження товариства на час укладення договору: м. Луцьк, вул. Рівненська, 3^{а/5) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, м. Луцьк було укладено договір оренди торгівельного місця, площі (а.с. 11).}

^{Відповідно до п. 1.1 договору оренди від 16.01.2009р. орендодавець -ТзОВ "Дельта-7" передає, а орендар - підприємець ОСОБА_1, приймає у тимчасове платне користування торгівельне місце на столах (прилавках), торгівельну площу на території ринку площею 21,6 кв.м. для встановлення металевої конструкції, палатки за № сектор 5.}

^{Згідно п. 1.3 договору вказане торгівельне місце, площа якого перебуває у робочому стані, відповідає вимогам Правил торгівлі на ринках.}

^{Відповідно до п. 2.1 договору оренди від 16.01.2009р. вступ орендаря у користування орендованим місцем, площею настає одночасно із підписанням сторонами договору.}

^{Пунктами 6.1 договору визначено, що останній діє з 01.05.2009р. до 31.12.2009р., а в частині розрахунків, у разі невиконання їх орендарем, та нанесенні збитків орендодавцю - до повного проведення розрахунків та відшкодування збитків.}

^{У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору після закінчення його терміну протягом одного календарного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих же самих умовах (п. 6.6 договору оренди від 16.01.2009р.)}

^{В процесі розгляду даної справи судом було з'ясовано, що на підставі зазначеного пункту договору сторони неодноразово продовжували термін дії угоди. Підставою для цього виступала відсутність у будь-якої із сторін договору оренди від 16.01.2009р. заяв чи письмових попереджень до іншої сторони про відсутність наміру продовжувати дію договору на новий термін, тобто про його припинення.}

^{Матеріалами справи (а.с. 12-13) підтверджується виконання підприємцем ОСОБА_1 договірних зобов'язань в частині проведення з ТзОВ "Дельта-7" відповідних передбачених угодою розрахунків -сплата коштів в сумі 67867 грн. згідно платіжних квитанцій №234024 від 16.01.2009р. на суму 50000 грн. та №243469 від 23.02.2009р. на суму 17867 грн.}

^{Судом встановлено, що предметом даного позову (з врахуванням здійснених додаткових пояснень -а.с. 40-42) є вимога позивача про визнання недійсним договору оренди торгівельного місця площею 21,6 кв.м. для встановлення металевої конструкції, палатки за № сектор 5 від 16.01.2009р., внаслідок невідповідності його вимогам ч.1 та ч.5 ст. 203 ЦК України та Правил торгівлі на ринках.}

^{Відповідно до положень частини 1 та частини 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.}

^{Зазначена норма кореспондується з вимогами ст. 144 Господарського кодексу України.}

^{Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, зазначення яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.}

^{Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного Кодексу України, в т.ч. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.}

^{Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.}

^{В силу статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.}

^{Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.}

^{Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.}

^{Положеннями ст. 283 Господарського кодексу України, який регулює особливості оренди майна у сфері господарювання, передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.}

^{У відповідності до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними " встановлено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12.05.1991р. №1023-XII "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 01.12.2005р. №3161-IV), Законом України від 06.10.1998р. №161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону від 02.10.2003р. №1211-IV) та іншими актами законодавства.}

^{При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.}

^{Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 передбачено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.}

^{Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правовим актам, прийнятих відповідно до Конституції України (стаття 8 Конституції України).}

^{Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.}

^{Частиною 5 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.}

^{Пунктом 7 вказаної постанови передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.}

В даному випадку, як встановлено судом в процесі розгляду справи по суті, сторони в п.1.3 спірного договору передбачили, що вказане торгівельне місце, площа перебуває у робочому стані, відповідає вимогам Правил Торгівлі на ринках.

Порядок організації та здійснення торгівлі на ринках регулюється Правилами торгівлі на ринках, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 року №57/188/84/105 (зареєстровані у Міністерстві юстиції України 22.03.2002р. за №288/6576).

Відповідно до пункту 2 цих Правил ринок -це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій (далі - ринок).

Оскільки, зазначені вище Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом центральних органів виконавчої влади, є нормативно-правовим актом -складовою частиною законодавчих актів України, тому здійснення господарської діяльності, характерної для торгівлі на ринках, незалежно від права такого суб'єкта на земельну ділянку як її власника, можливе лише за дотриманням ним порядку, зазначеному вище.

Судом встановлено, земельна ділянка на території Боратинської сільської ради, що належить відповідачеві, була призначена для розміщення автостоянки, торгового комплексу -Державний акт на право власності на земельну ділянку від 10.08.2007р. (а.с. 67).

Цими ж правилами, пунктом 13, визначено поняття "торгівельне місце", відповідно до котрого торгівельне місце -площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках, що затверджуються відповідно до законодавства.

Металева конструкція, як мала архітектурна форма, може бути розміщена на території ринку без дотримання спеціального дозволу, тоді як розміщення об'єкта малої архітектурної форми на інших земельних ділянках, площі яких визначаються об'єктами нерухомого майна спеціального призначення, потребує спеціального дозволу, незалежно від форм власності земельної ділянки.

В процесі розгляду судом справи відповідачем на вимогу суду не було надано суду доказів наявності на час укладення спірних договорів спеціального дозволу; доказів завершення будівництва торговельного комплексу та здачі його в експлуатацію.

Як вбачається з Акта готовності об'єкта до експлуатації (а.с. 72-74), об'єкт -автостоянка, торговий комплекс закінчений будівництвом I черги і готовий до експлуатації лише 11.09.2009 р., а спірний договір був укладений 16.01.2009р.

Договірне оформлення користування торгівельними місцями на ринку підтверджується листом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 19.08.2004р. №5674, згідно якого користування торгівельними місцями, на ринку здійснюється на підставі договору оренди з адміністрацією ринку. Безпосередньо Правила торгівлі передбачають укладення між адміністрацією ринку і підприємцями , що займаються торгівельною діяльністю, саме договорів, що за своєю природою є договорами оренди (найму) торгових площ.

Отже, торгова площа, яка надавалась в користування підприємцям для організації торгівлі може бути предметом договору оренди на території ринку. Разом з тим, ТзОВ "Дельта-7" не мало права на укладення таких угод, оскільки не наділено в установленому законом порядку статусом ринку.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №07/33-71.

Аналогічної правової позиції дотримується і Рівненський апеляційний господарський суд у своїй постанові від 30.05.2012р. у справі №5004/65/12.

Як визначає ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

В даному випадку із аналізу долучених до матеріалів справи доказів, та наданих в судовому засіданні представником позивача усних пояснень вбачається доведеність позовних вимог підприємця ОСОБА_1 щодо визнання недійсним договору оренди торгівельного місця, площі від 16.01.2009р. та їх підставність, а тому суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити в цій частині позовних вимог, тобто , визнати недійсним договір оренди торгівельного місця, площі від 16.01.2009р.

Заперечення відповідача є безпідставними і не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст.ст. 144, 173, 193 Господарського кодексу України, а також ст.ст. 509, 525-527, 530, 629 Цивільного кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Договір є обов'язковим до виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

На виконання умов договору оренди торгівельного місця, площі від 16.01.2009р., з метою підготовки торгівельного місця для здійснення господарської діяльності підприємцем ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" було перераховано грошові кошти в розмірі 67867 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи посвідченими у встановленому порядку ксерокопіями квитанцій №243469 від 23.02.2009р. на суму 17867 грн. та № 234024 від 16.01.2009р. на суму 50000 грн. (а.с. 12, 13).

Стаття 215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочинів суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, і правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оскільки, підприємець ОСОБА_1В вважає, що договір оренди торгівельного місця, площі від 16.01.2009р. з підстав викладених вище є недійсним з моменту його укладення, тому, звертаючись до суду з позовом про визнання вказаного договору недійсним, просить суд також застосувати наслідки недійсності договору шляхом стягнення з відповідача -товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" отриманих за вказаним спірним договором грошових коштів в розмірі 67867 грн.

Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено правові наслідки недійсності правочину, зокрема: у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Стаття 236 Цивільного кодексу України встановлює момент недійсності правочину -нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи викладені положення закону, дослідивши усі фактичні обставини справи, а також, прийшовши до висновку про недійсність договору оренди торгівельного місця, площі від 16.01.2009р. з моменту його укладення (з підстав недотримання стороною при вчиненні правочину вимог ч.1 та ч.5 ст. 203 ЦК України), розглянувши позовні вимоги щодо стягнення з ТзОВ "Дельта-7" 67867 грн. отриманих останнім за вказаним (недійсним) договором, суд вважає, що ці позовні вимоги підставні та підлягають до повного задоволення.

При цьому судом було враховано, що фактичного використання підприємцем ОСОБА_1 орендованих площ з моменту укладення договору оренди та до цього часу не відбувалось, відповідачем орендована площа позивачу у встановленому порядку не передавалась, між сторонами будь-які необхідні при цьому акти приймання-передачі не підписувались. Фактично на території земельної ділянки не здійснюється торгівельна діяльність, територія пустує, частково відсутнє загородження території земельної ділянки, малі архітектурні форми, які знаходяться на території цієї земельної ділянки, знаходяться в незавершеному стані, відсутня будь-яка інфраструктура, необхідна для здійснення торгівельної діяльності, як і торгівельна діяльність як така, на даний час сектор №5, в межах котрого повинно було бути виділеним торговельне місце для позивача, не зведений, являє собою не підготовлену для здійснення підприємницької діяльності площу, є пустою земельною ділянкою на котрій неможливе встановлення контейнера для торгівлі.

Вищевикладене підтверджується наданим позивачем та долученим до матеріалів справи фотозвітом (а.с. 45-51) стану території.

Розглянувши заяву ТзОВ "Дельта-7" відносно застосування господарським судом в порядку, визначеному ст. 261 ЦК України, наслідків спливу позовної давності з подальшою відмовою позивачу у задоволенні позовних вимог з цих підстав, господарський суд відхиляє останню як безпідставну та необґрунтовану.

При цьому господарським судом було враховано те, що укладений між сторонами спірний договір оренди торговельного місця, площі від 16.01.2009р. укладався між сторонами на термін з 01.05.2009р. по 31.12.2009р. Судом в процесі розгляду даної справи було встановлено, що в порядку, визначеному цією угодою, зазначений договір у зв'язку із відсутністю протилежних пропозицій та заяв сторін автоматично пролонговувався і таким чином діє на даний час, що, в свою чергу, свідчить про відсутність пропуску позивачем відповідних строків позовної давності при пред'явленні відповідного позову до суду.

Беручи до уваги, що спір до суду було доведено з вини відповідача, витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), що поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 49 ГПК України в повному об'ємі за рахунок ТзОВ "Дельта-7".

Разом з цим позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету 52,50 грн. судового збору, надмірно сплаченого останнім при поданні позовної заяви до господарського суду згідно платіжної квитанції №57 від 22.05.2012р. (оригінал зазначеної квитанції знаходиться в матеріалах справи -а.с. 10).

При цьому судом було враховано, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011р. №01-06/1625/2011 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" згідно з частиною першою статті 7 Закону сплачена сума судового збору повертається у передбачених в цій частині випадках за ухвалою суду. Зазначене питання має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

Керуючись ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 144, 173, 193, 283 Господарського кодексу України,ст.ст. 203, 215, 216, 236, 509, 525-527, 530, 626-629, 759 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Договір оренди торгівельного місця, площі, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" (м. Луцьк, вул. Рівненська, 3^{а/5, код ЄДРПОУ 34826969) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) визнати недійсним.}

^{3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" (місцезнаходження: Луцький район, с. Рованці, вул. Європейська, 3, код ЄДРПОУ 34826969) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 67867 грн., а також 2682,50 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.}

^{4. Управлінню державної казначейської служби України у місті Луцьку повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) з Державного бюджету 52,50 грн. судового збору, надмірно сплаченого останнім при поданні позовної заяви до господарського суду Волинської області згідно платіжної квитанції №57 від 22.05.2012р. відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".}

Суддя В. А. Войціховський

Повне рішення

складено

03.07.12