ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

1/161

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 червня 2012 року № 2а-12349/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В, в порядку письмового провадження розглянувши адміністративну справу

за позовом

Закритого акціонерного товариства "Народна фінансово-страхова компанія "Добробут"

до

Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000242360/1 від 26.04.2010 року

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Закрите акціонерне товариство "Народна фінансово-страхова компанія "Добробут" (далі - позивач, ЗАТ "НФСК "Добробут") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Подільському р-ні м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000242360/1 від 26.04.2010 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.08.2010 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-12349/10/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.08.2010 р. закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 2а-12349/10/2670 та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2010 р. зупинено провадження в адміністративній справі № 2а-12349/10/2670 до набрання законної сили рішення у справі № 2а-3417/09 про визнання протиправним та скасування п. 2 рішення Київської міської ради № 944/944 від 25.12.2008 р. "Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві".

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.06.2012 року провадження в адміністративній справі № 2а-12349/10/2670 поновлено на підставі ч. 5 ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У зв'язку з неприбуттям в судове засідання 18.06.2012 р. відповідача, який через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача, суд перейшов до вирішення справи в порядку письмового провадження, встановивши відсутність необхідності допиту свідків або заслуховування експерта на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, згідно якої якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем з 28 грудня 2009 року по 30 січня 2010 р., з 01 лютого 2010 року по 12 лютого 2010 року проведено виїзну планову перевірку позивача, за результатами якої складено Акт 16/22-10/31093336 від 18.02.2010 р., яким встановлено порушення, ст. ст. 2, 14, 15, 17 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII «Про плату за землю»із змінами та доповненнями

На підставі даного Акту, рішення про розгляд скарги від 29.03.2010 р. № 5906/10/25-007 та згідно п.п. 17.1.1, п.п.17.1.2 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»із змінами та доповненнями відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.04.2010 р. № 0000242360/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку у розмірі 55 179,85 грн., в тому числі штрафні санкції -18 506,62 грн.

Не погоджуючись з останнім та вважаючи його таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Позиція позивача обґрунтовується наступним: 1) він не є платником податку на землю, оскільки не має документу, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою; 2) відповідач неправомірно застосував положення п.2 Рішенням Київської міської ради від 25.12.2008р. №944/944 "Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві", яке не було чинним на момент складання Акту.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з договором купівлі-продажу від 13.11.2004 року (далі -Договору) (т.1 с. 129-132), засвідченому приватним нотаріусом ОСОБА_1 30.11.2004р. та зареєстрованому в Київському бюро технічної інвентаризації права власності на об'єкти нерухомого майна 13.04.2005 р. за № 5420, ЗАТ "НФСК "Добробут"придбано у власність частину нежитлового будинку (будівлі адміністративного корпусу № 2), що знаходиться за адресою: м. Київ,вул.. П. Сагайдачного/Ігорівська, 10/5 літ. А. На виконання вищевказаного договору 31.05.2005 р. ЗАТ "НФСК "Добробут"прийнято нежиле приміщення згідно акту приймання-передачі (Т.1 с.135) Площа придбаної будівлі -413, 70 м², згідно з даними державного земельного кадастру загальна площа земельної ділянки -2130, 72 м². Розрахунки земельного податку за період з 01.07.2008 р. по 30.09.2009 р. ЗАТ "НФСК "Добробут" до ДПІ у Подільському районі м. Києва не подавалися, а земельний податок відповідно не сплачувався.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Ст. 5 Закону України "Про плату за землю" передбачено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна ділянка (пай), яка перебуває у власності або в користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної діялянки, земельної частки (паю) і землекористувач, в тому числі орендар.

Ст. 13 Закону України "Про плату за землю" підставою нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) в редакції від 03.11.2004 р., що була чинною на момент укладення Договору до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю чи споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового буднику, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на ту частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщенні на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно до ст.125 Земельного кодексу України (далі -ЗК України) в редакції від 06.10.2004 р., що була чинною на момент вчинення Договору, право власності або користування на земельну ділянку виникає після одержання документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Відповідно до ст.126 ЗК України таким документом є державний акт.

Таким чином, приступати до використання земельної ділянки без дотримання вимог ст.377 ЦК України, ст. 125 ЗК України забороняється.

Разом з тим, з матеріалів справи справи вбачається, що позивач, не отримав державного акту на землю, що посвідчує його право власності, однак приступив до користування земельною ділянкою фактично. Крім цього, відповідно до п. 14 Договору позивач зобов'язувався самостійно від свого імені протягом 30 днів з дня підписання Договору підписати, зокрема договір про компенсацію податку на землю. Таким чином, відповідно до п. 14 Договору до позивача переходить обов'язок по сплаті податку на землю. Не укладення позивачем договору про компенсацію податку за землю не звільняє його від обов'язку сплачувати податок за землю.

Аналогічна позиція також викладена в Листі Державного комітету України із земельних ресурсів № 14-17-6/5263 від 22.05.2008 р. та Листі Державної податкової адміністрації України № 14447/7/15-0617 від 10.07.2009 р. «Про особливості справляння плати за землю», де визначено, що до суб'єкта, який придбав будівлю переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яке повинне бути оформлено згідно з вимогами чинного законодавства. До оформлення правоустановчих документів на землю попередній власник землі або землекористувач сплачує земельний податок, якщо інше не обумовлено в договорі.

Відтак, рішення відповідача про визначення позивачу суми податкового зобов'язання щодо сплати податку за землю у період з 01.07.2008 р. по 30.09.2009 р. є обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам чинного законодавства в частині визначення плати щодо податку за землю в розмірі, визначеномому Законом України "Про плату за землю", що становить 29 992, 45 грн., в тому числі штрафні санкції у сумі - 10 110, 82 грн.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, при винесенні рішення відповідач помилково керувався також і п.2 рішення Київської міської ради від 25.12.2008р. №944/944 "Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві", яким встановлено, що 01.04.2009 р. плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою, прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких у встановленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України "Про оренду землі".

Згідно із п.п. 34, 35 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин, а також затверджуються відповідно до закону ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Таким чином, орган місцевого самоврядування має право вирішувати питання щодо затвердження ставки земельного податку відповідно до закону, тобто у порядку та в межах, встановлених нормами спеціального закону у сфері оподаткування.

Спеціальними законами, які регулювали суспільні відносини у сфері обрахування та сплати земельного податку станом на момент виникнення спірних правовідносин були Закон України "Про систему оподаткування", який відповідно до преамбули визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників, а також Закон України "Про плату за землю", преамбулою якого встановлено, що цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст.і 14 Закону України "Про систему оподаткування" земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів, а ч.2 ст. 14 цього ж Закону передбачено, що загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Стаття 4 Закону України "Про плату за землю" встановлює, що ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України "Про плату за землю" ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Отже, відповідно до положень спеціальних законів у сфері сплати земельного податку повноваження щодо встановлення ставок такого податку як загальнодержавного обов'язкового платежу належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України "Про плату за землю". Натомість, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання суспільних відносин щодо обрахування та сплати земельного податку відповідно до змісту ч. 5 ст. 7 Закону України "Про плату за землю"належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених Законом України "Про плату за землю".

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про плату за землю"ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відтак, можна дійти висновку про те, що при визначенні ставки земельного податку, який підлягає сплаті суб'єктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), застосуванню підлягає ч. 1 ст. 7 Закону України "Про плату за землю".

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 27.09.2010 у справі №2а-332/10, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.09.2011, визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття пункт 2 рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 "Про питання користування земельними ділянками в місті Києві".

У вказаній постанові встановлено, що пункт 2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 "Про питання користування земельними ділянками в місті Києві" прийнятий Київською міською радою з перевищенням повноважень, наданих Законом України "Про місцеве самоврядування", не відповідає нормам Законів України "Про систему оподаткування" та "Про плату за землю", і, відповідно, не є підставою для встановлення плати за землю.

Ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом також враховується, що відповідно до пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", чинного на момент виникнення спірних правовідносин, у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Отже, відповідачем при нарахуванні суми податного зобов'язання із земельного податку позивачу за період з 01.04.2009 р. по 30.09.2009 р. застосовано п.2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 "Про питання користування земельними ділянками в місті Києві", який визнано нечинним з моменту прийняття. Відтак, за даний період відповідачем неправомірно нараховано суму податкового зобов'язання в сумі 25 187, 40 грн., в тому числі штрафні санкції в сумі -8 395,80 грн. Іншу частину суми щодо сплати податку за землю, визначену в податковому повідомленні-рішення № 0000242360/1 від 26.04.2010 р., що становить 29 992, 45 грн., в тому числі штрафні санкції у сумі - 10 110, 82 грн., відповідачем нараховано правомірно.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів обґрунтування всіх обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним податкового повідомлення-рішення від 26.04.2010 р. № 0000242360/1 в повному обсязі.

Враховуючи все вище викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими частково, тому підлягають задоволенню в частині.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати , здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачу відмовлено.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Закритого акціонерного товариства "Народна фінансово-страхова компанія "Добробут" задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва № 0000242360/1 від 26.04.2010 р. в сумі 25 187, 40 грн.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України судові витрати на користь Закритого акціонерного товариства "Народна фінансово-страхова компанія "Добробут" у розмірі 1,55 грн. з рахунків суб'єкта владних повноважень -Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Суддя Н.В. Клочкова