Справа № 2-9455/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

19 жовтня 2011 рокуЖовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Шелестова К.О.

при секретарі Шнейдеріс А.С.

за участю: позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління праці та соціального захисту населення в Дніпропетровській області про стягнення суми боргу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позовом до Головного Управління праці та соціального захисту населення в Дніпропетровській області про стягнення суми боргу ( а. с. 2).

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що йому відповідно до п. 27 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року як інваліду третьої групи Великої Вітчизняної війни станом на 2007 рік, повинна надаватись одноразова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Це складає 2 870, 42 грн. Але йому було виплачено лише 300 грн. Також, позивач звертався до відповідача про сплату суми боргу, але отримав відмову. Крім того, згідно з п. 27 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року, позивачу як інваліду другої групи Великої Вітчизняної війни станом на 2008 рік, повинна надаватись одноразова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, це складає 3 848, 00 грн., але йому було виплачено лише 400 грн. У звязку з чим, позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача на його користь недоплачену одноразову щорічну допомогу за 2007 рік як інваліду третьої групи Великої Вітчизняної війни, що за підрахунком позивача, становить 2 570, 42 грн. та за 2008 рік як інваліду другої групи Великої Вітчизняної війни, що за підрахунком позивача, становить 3 448, 00 грн., а разом 6 018, 42 грн. ( а. с. 2)

Позивач у судовому засіданні первісні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Від уточнених позовних вимог відмовився.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином. За таких обставин суд вважає можливим розглянути дану цивільну справу у заочному порядку відповідно до вимог Глави 8 Розділу ІІІ ЦПК України ( а. с. 68).

Дослідивши матеріали даної цивільної справи, вирішивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок всіх доказів у їх сукупності і оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному зясуванню всіх обставин справи, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є інвалідом Великої Вітчизняної війни, що не оспорюється сторонами та підтверджується посвідченням серії Є № 057163, копія якого наявна в матеріалах справи (а. с. 3).

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII із змінами та доповненнями визначено, що щорічно до 5 травня інвалідам третьої групи Великої Вітчизняної війни виплачується разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Крім того, відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII із змінами та доповненнями визначено, що щорічно до 5 травня інвалідам другої групи Великої Вітчизняної війни виплачується разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Виплата зазначеної допомоги здійснюється органами соціального захисту населення, розмір мінімальної пенсії за віком визначається на момент оплати, що відповідає Закону про Держаний бюджет на відповідний рік та абзацу першого, частини першої ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове пенсійне страхування»від 09 липня 2003 року №1058-IV.

За 2007, 2008 роки позивач отримав до 5 травня разову грошову допомогу у розмірі значно нижчому, ніж це передбачено ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII із змінами та доповненнями.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 09 липня 2003 року №1058-IV є спеціальним законом, що регулює правовідносини, в тому числі і щодо соціальних виплат у вигляді щорічної разової грошової допомоги особам, яким встановлені спеціальні статуси, обумовлені цим Законом

Частиною 3 ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII визначено, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсним. Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, в редакції до 28.12.2007р., не передбачалася можливість регулювати та змінювати розміри встановлених виплат іншими законами та нормативно-правовими актами. Більш того, положення зазначеного Закону не містять будь яких обмежень таких виплат в разі відсутності належного фінансування на виплату разової допомоги.

Статтею 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року № 3551- XII визначається, що фінансування витрат, повязаних з введенням в дію Закону здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджету.

Отже, ті обставини, що фінансування відповідача з державного бюджету на виплату цієї допомоги здійснювалось в межах норм передбачених Законами про Державний бюджет України на відповідній рік не може бути підставою для зменшення розміру разової допомоги гарантованої позивачу спеціальним Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року № 3551- XII.

Згідно ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII органи праці та соціального захисту населення здійснюють щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, через відділення звязку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувала) пенсіонером за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Таким чином, дії відповідача є протиправними, оскільки він повинен в своїй діяльності керуватися Конституцією та Законами України, що не суперечить її вимогам. На відповідача покладається обовязок нарахування та виплати цієї разової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII.

Таку правову позицію займає і Конституційний Суд України, який рішенням від 01.12.2004 року № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій) визнав неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»в частині зупинення або звуження пільг, компенсацій і гарантій, на які за Законами України, мають право окремі категорії громадян, у тому числі і інваліди війни.

Крім того, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп (справа про соціальні гарантії громадян) також зазначив, що у Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що і найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом «б»підпункту 2 пункту 20 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого Законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.

Отже, відповідно до частини третьої ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного надзвичайного стану на певний строк.

Отже, Конституційний Суд України зробив висновок та читко розтлумачив, що Верховна Рада України не уповноважена при прийнятті закону про державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та будь яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

В силу зазначеного, право позивача на отримання щорічної грошової допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування, таке право надане державою і закріплено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава, через створені нею органи, в даному випадку органи соціального захисту населення, і несе обов'язок по своєчасній та повній виплаті допомоги саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людний, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду ч прав людини»є джерелом права, свідчить про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов'язків ( справа «Кечко проти України», рішення від 08.11.2005р.).

Суд вважає, що позивач має право на отримання щорічної грошової допомоги у розмірах встановлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а оскільки відповідачем вказане право не визнається, то має і право на отримання недоотриманої частини такої грошової допомоги.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 3, 8, ч. 2 ст. 19, ст. ст. 22, 24, 46, 58, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року №1058-IV, ст. ст. 13, 17, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22.10.1993 року, ст. ст. 73, 74 Закону України «Про Конституційний Суд України», Рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008, ст. ст. 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного Управління праці та соціального захисту населення в Дніпропетровській області про стягнення суми боргу задовольнити.

Зобов'язати Головне Управління праці та соціального захисту населення в Дніпропетровській області виплатити на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 2 570 (дві тисячі пятсот сімдесят грн.) 42 коп. за 2007 рік та 3 448 (три тисячі чотириста сорок вісім) 00 коп. за 2008 рік, а разом 6 018 (шість тисяч вісімнадцять грн.) 42 коп.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. В разі залишення зяави про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України, а саме, рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Головуючий суддя К.О. Шелестов