ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2012 р. Справа № 5008/1047/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П., Іванової Л.Б., Кролевець О.А.,розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника військового прокурора Ужгородського гарнізонуна рішення та постановугосподарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 у справі№5008/1047/2011 господарського суду Закарпатської областіза первісним позовомВійськового прокурора Ужгородського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеводо відповідача 1:Центрального спеціалізованого будівельного управліннядо відповідача 2:Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-Аудит плюс"до відповідача 3:Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзовнішконтракт"до відповідача 4:Ужгородської міської радиза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода"провизнання недійсним інвестиційного договору від 17.03.2006 № 13/04/03-06/13УД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін; договору від 27.03.2006 року № 13/04/03-06/23УД про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 17.03.2006 №13/04/03-06/13УД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладені між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства -"Укроборонбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-Аудит плюс" та договору № 22/19-05 уступки права вимоги (цесії) від 19.05.2009, укладеного між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства -"Укроборонбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрзовнішконтракт", скасування свідоцтв про право власності від 06.11.2008 САС № 188518 та від 05.10.2009 року САС № 179008 за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору:розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладені між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства -"Укроборонбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-Аудит плюс" та договору № 22/19-05 уступки права вимоги (цесії) від 19.05.2009, укладеного між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства -"Укроборонбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрзовнішконтракт", скасування свідоцтв про право власності від 06.11.2008 САС № 188518 та від 05.10.2009 року САС № 179008 Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформсервіс Ужгород"до відповідача -1:Міністерства оборони Українидо відповідача -2:Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеводо відповідача -3:Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзовнішконтракт"провизнання права власностіза участю представники сторін:

позивача -1 (за первісним позовом): не з'явилися

позивача -2 (за первісним позовом): не з'явилися

відповідача-1 (за первісним позовом): не з'явилися

відпвоідача-2 (за первісним позовом): не з'явилися

відповідача-3 (за первісним позовом): не з'явилися

відповідача-3 (за первісним позовом): не з'явилися

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: не з'явилися

третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_4, дов.від 21.05.2012 б/н

прокуратури: Рубан Д.В., прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. від 08.04.2008 № 59

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Мукачева звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом до Центрального спеціалізованого будівельного управління, товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-Аудит плюс", товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзовнішконтракт", Ужгородської міської ради про визнання недійсними з моменту укладення: договору від 17.03.2006 №13/04/03-06/13УД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення розташованих на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін; договору від 27.03.2006 №13/04/03-06/23УД про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 17.03.2006 №13/04/03-06/13У про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення розташованих на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладені між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони - "Укроборонбуд" та товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-Аудит плюс"; договору №22/19-05 уступки права вимоги (цесії) від 19.05.2009, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-Аудит плюс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрзовнішконтракт"; скасування свідоцтв про право власності від 06.11.2008 САС №188518 та від 05.10.2009 САС №179008.

ТОВ "Інформсервіс - Ужгород" звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору до Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачева, ТОВ "Укрзовнішконтракт" про визнання права власності на об'єкти житлово-цивільного призначення, що розташовані на території військового містечка № 43 за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 91- будівля 43/20 (сховище) та двоповерхова будівля №43/35 (контрольно-пропускний пункт).

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 у справі №5008/1047/2011 (суддя Ремецькі О.Ф.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 у цій справі (колегія суддів у складі: Скрипчук О.С.- головуючого судді, суддів Дубник О.П., Процик Т.С.), в задоволенні вимог Військового прокурора Ужгородського гарнізону відмовлено; визнано за ТОВ "Інформсервіс-Ужгород" право власності на об'єкти житлово-цивільного призначення, розташовані на території військового містечка № 43, за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 91- будівля 43/20 (сховище) та двоповерхова будівля № 43/35 (контрольно-пропускний пункт).

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 у справі №5008/1047/2011 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивачі, відповідачі за первісним позовом та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи, 17.03.2006 між Державою, через орган, уповноважений управляти майном, Міністерством оборони України в особі директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони -"Укроборонбуд" Мельника В.Л. та товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-Аудит плюс" укладено договір №13/04/03-06/13 УД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

27.03.2006 між цими ж сторонами було укладено договір №13/04/03-06/23УД про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 17.03.2006 №13/04/03-06/13 УД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

06.11.2008, на підставі вищевказаних угод, за товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго - Аудит плюс" було здійснено реєстрацію права власності на майно - об'єкти житлово-цивільного призначення, розташовані на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91) та видано свідоцтво про право власності від 06.11.2008 САС № 188518.

19.05.2009 між товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-Аудит плюс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрзовнішконтракт" укладено договір №22/19-05 уступки права вимоги (цесїі), за умовами якого товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-Аудит плюс" передало товариству з обмеженою відповідальністю "Укрзовнішконтракт" всі права, обов'язки та право вимоги за Інвестиційним договором №13/04/03-06/13 УД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладеного між Міністерством оборони України та товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-Аудит плюс", та за договором №13/04/03-06/23УД від 27.03.2006 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 17.03.2006 №13/04/03-06/13 УД, укладеного між Міністерством оборони України та товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Енерго-Аудит плюс", а також за актом прийому-передачі розміру пайової участі (паю) за інвестиційним договором №13/04/03-06/13 УД від 17.03.2006 та актом прийому-передачі матеріального активу пайової участі (паю) за договором № 13/04/03-06/23УД від 27.03.2006.

Судами встановлено, що за умовами договору уступки права вимоги (цесїі) від 19.05.2009 №22/19-05, ТОВ "Укрзовнішконтракт", згідно платіжного доручення №1, перерахувало на користь Міністерства оборони України суму коштів у розмірі 266666,67 грн., як оплату за договором № 13/04/03-06/23УД від 27.03.2006 та договором №22/19-05 від 19.05.2009, а також здійснило реєстрацію права власності на вищевказане майно, що підтверджено свідоцтвом про право власності від 05.10.2009 САС № 179008.

Прокурор просить визнати недійсними вищевказані договори на підставі ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України, та скасувати свідоцтва про право власності на спірне майно, посилаючись на те, що при укладенні договорів №13/04/03-06/13 УД від 17.03.2006 та №13/04/03-06/23 УД від 27.03.2006 сторонами не були додержані вимоги, встановлені ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та ст. 6 Закону України "Про Збройні Сили України".

Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно із статтею 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. При цьому до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також прийняття рішень щодо його вилучення і передачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади. Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює, відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Положенням про порядок відчуження та реалізації військовою майна Збройних Сил, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 (далі -Положення) визначено порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил.

Згідно пункту 6 Положення рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням (за пропозицією Міноборони) погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1. Рішення про відчуження списаного військового майна приймає Міноборони із затвердженням його переліку станом на 1 вересня поточного року (пункт 7 Положення).

Отже, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 №896-р, будівля № 43/20 (сховище) та двоповерхова будівля №43/35 (контрольно-пропускний пункт) військового містечка №43 увійшли у перелік майна, яке може бути відчужено.

Господарськими судами зазначено, що спірний договір №13/04/03-06/23УД від 27.03.2006 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 43 за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів 91- створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно розробленого і затвердженого проекту шляхом пайової участі сторін є договором простого товариства.

Відповідно до статті 1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною сумісною власністю учасників.

Відповідно до статті 1141 Цивільного кодексу України в разі припинення дії договору простого товариства виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно акту від 27.03.2006 припинено дію договору №13/04/03-06/1ЗУД від 17.03.2006 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №43, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно до розробленого і затвердженого проекту шляхом пайової участі сторін. Пунктом 3 вказаного акту передбачена компенсація пайової участі (паю) Міністерства оборони України.

Отже, на виконання пункту 3 акту від 27.03.2006 про припинення дії договору №13/04/03-06/13 УД від 17.03.2006, при дотриманні вимог статті 364 Цивільного кодексу України, якою врегульовано виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, сторонами укладено договір №13/04/03-06/23УД від 27.03.2006 про компенсацію пайової участі Міністерства оборони України в договорі №13/04/03-06/13 УД від 17.03.2006 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №43, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно до розробленого і затвердженого проекту шляхом пайової участі сторін, який за своєю правовою суттю є правочином, що встановлює правовідносини між сторонами, які виникають у результаті припинення дії договору простого товариства.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Недодержання в момент вчинення правочину вказаної вимоги є підставою для визнання такого правочину недійсним (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що ТОВ "Укрзовнішконтракт" на виконання взятих на себе зобов'язань перерахувало на рахунки Міністерства оборони України повну вартість спірних об'єктів нерухомості відповідно до умов вищезазначених договорів, дійшли мотивованого висновку про схвалення Міністерством оборони України спірних договорів та підтвердження його волі на вибуття спірного майна з володіння держави.

Враховуючи викладене та зміст позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсними спірних договорів та правомірно відмовили в задоволенні позовних вимог Військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачева про визнання недійсними вищевказаних договорів та скасування свідоцтв про право власності.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Інформсервіс - Ужгород" про визнання права власності на об'єкти житлово-цивільного призначення, що розташовані на території військового містечка №43, за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 91- будівля 43/20 (сховище) та двоповерхова будівля № 43/35 (контрольно-пропускний пункт), місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що на час продажу спірного майна на прилюдних торгах право власності на майно - об'єкти житлово-цивільного призначення, розташовані на території військового містечка №43 за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 91, будівля №43/20 (сховище) та двоповерхова будівля №43/35 (контрольно-пропускний пункт) було зареєстровано за ТОВ "Укрзовнішконтракт"; ТОВ "Інформсервіс -Ужгород" не знало і не могло знати про відсутність у ТОВ "Укрзовнішконтракт" права розпоряджатися спірним майном, а тому дійшли висновку, що ТОВ "Інформсервіс -Ужгород" є добросовісним набувачем спірного майна, право власності на яке було ним набуте у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ТОВ "Інформсервіс -Ужгород" про визнання права власності на об'єкти житлово-цивільного призначення, що розташовані на території військового містечка № 43 за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 91- будівля 43/20 (сховище) та двоповерхова будівля № 43/35 (контрольно-пропускний пункт).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки судів попередніх інстанцій зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, Господарського процесуального кодексу України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Посилання скаржника в касаційній скарзі не спростовують правових висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до намагання встановити інші обставини справи та надати їм оцінку відмінну від тієї, що надана господарським судом, що суперечить вимогам ст.ст. 1115,1117 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Твердження скаржника в касаційній скарзі про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим колегія суддів визнає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим залишаються без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 та рішення господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 у справі №5008/1047/2011 господарського суду Закарпатської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Л. Іванова

О. Кролевець