ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 травня 2012 року № 2а-3560/12/2670

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шарпакова В.В., розглянувши на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до

Головного державного санітарного лікаря м. Києва

про

визнання дії протиправними, скасування рішення № 5056 від 05.09.2011 року

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного державного санітарного лікаря міста Києва (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати дії протиправними та скасувати рішення Головного державного санітарного лікаря міста Києва від 05 вересня 2011 року № 5056.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-3560/12/2670 та призначено до розгляду у попереднє судове засідання на 06 квітня 2012 року.

06 квітня 2012 року у попередньому судовому засіданні представником позивача були подані письмові пояснення з приводу поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, в якому він наголошував, що відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки, позивач отримала оскаржуване рішення лише 21 вересня 2011 року, а 13 березня 2012 року (відповідно до відмітки діловодства суду) ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного державного санітарного лікаря міста Києва, то суд дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2012 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 24 квітня 2012 року, яке відкладалось на 27 квітня 2012 року у зв'язку з необхідністю отримання додаткових доказів по справі.

У судовому засіданні 27 квітня 2012 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог та на підтвердження протиправності оскаржуваного рішення представником позивача зазначено, що наказом Міністерства охорони здоров'я України від 9 жовтня 2000 року № 247 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 14 березня 2006 року № 120) затверджено Порядок проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи, відповідно до якого, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи визнаються недійсними: у зв'язку із закінченням терміну дії; за результатами повторної державної санітарно-епідеміологічної експертизи об'єкта, призначеної головним державним санітарним лікарем України, що визнає недійсними попередні результати. Враховуючи, що повторною державної санітарно-епідеміологічної експертизи об'єкта проведено не було, на думку позивача, скасування висновку Санітарно-епідеміологічної станції Дарницького району м. Києва від 23 червня 2010 року № 02.04/5420.В є неправомірним.

Представник відповідача у судове засідання 27 квітня 2012 року не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Письмові заперечення, залучені до матеріалів справи 24 квітня 2012 року, мотивовані тим, що на виконання вимоги Дарницької районної прокуратури, головним лікарем Дарницької санепідстанції було скасовано висновок від 23 червня 2010 року № 02.04/5420.В та направлено звернення до Київської міської санепідстанції про виключення даного висновку з реєстру. Рішенням Головного державного санітарного лікаря міста Києва від 05 вересня 2011 року № 5056 вищезазначений висновок виключено з реєстру.

Враховуючи неявку представника відповідача та відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд розглянув адміністративну справу № 2а-3560/12/2670 в порядку письмового провадження, оскільки частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення та представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) зареєстрована як фізична особа -підприємець Дарницькою районною у місті Києві державною адміністрацією 24 вересня 2002 року (копія Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_2 міститься в матеріалах справи).

В матеріалах справи міститься копія Договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади Дарницького району, яке передається в оренду № 420 від 01 квітня 2010 року, за змістом якого, Управління освіти виконавчого органу Дарницької районної в м. Києві ради (Орендодавець за Договором № 420) на підставі Розпорядження виконавчого органу Дарницької районної в м. Києві ради (Дарницька районна у м. Києві державна адміністрація) від 11 березня 2010 року № 155 передає, а Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (Орендар за Договором № 420) приймає, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення), далі - об'єкт оренди, за адресою: АДРЕСА_1, гімназія № 261 для надання побутових послуг.

Відповідно до Розділу 2 Договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади Дарницького району, яке передається в оренду № 420 від 01 квітня 2010 року об'єктом оренди є нежиле приміщення, загальною площею 18,85 кв.м., належить до комунальної громади Дарницького у місті Києві району та знаходиться на балансі Управління освіти виконавчого органу Дарницької районної в м. Києві ради.

23 червня 2010 року Санітарно-епідеміологічною станцією Дарницького району м. Києва позивачу видано Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 02.04/5420.В про відповідність вимогам діючого санітарного законодавства України та погодження (затвердження) діяльності майстерні по ремонту та пошиттю одягу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_1 (в приміщеннях окремо стоячої будівлі на території гімназії № 261) на термін дії договору оренди, до 01 квітня 2013 року.

Представник позивача зазначає, що 05 вересня 2011 року Головним державним санітарним лікарем м. Києва винесено рішення про виключення з реєстру по Київській міській санепідемстанції висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи на майстерню по ремонту та пошиттю одягу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1 (в приміщеннях окремо стоячої будівлі на території гімназії № 261) від 23 червня 2010 року № 02.04/5420.В.

Позивач вважає такі дії Головного державного санітарного лікаря м. Києва протиправними, з огляду на відсутність законних підстав для винесення оскаржуваного рішення просить суд скасувати вищезазначене рішення.

Ознайомившись із матеріалам справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року № 4004-XII (далі по тексту - Закон № 4004-XII) регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи - документ установленої форми, що засвідчує відповідність (невідповідність) об'єкта державної санітарно-епідеміологічної експертизи медичним вимогам безпеки для здоров'я і життя людини, затверджується відповідним головним державним санітарним лікарем і є обов'язковим для виконання власником об'єкта експертизи.

Пунктом 5 Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 року № 1109 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 року № 1217) (далі по тексту -Положення № 1109) встановлено, що державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється головними державними санітарними лікарями, їх заступниками, іншими посадовими особами, а також установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби у порядку запобіжного та поточного нагляду.

При цьому, пунктом 4 Положення № 1109 визначені основні завдання державного санітарно-епідеміологічного нагляду, серед яких зазначені наступні: контроль за виконанням санітарного законодавства, санітарних та протиепідемічних (профілактичних) заходів, а також приписів, постанов і вимог, викладених у висновках, що видаються головним державним санітарним лікарем (далі - висновки); санітарно-карантинний контроль у пунктах пропуску через державний кордон; контроль за санітарною та епідемічною ситуацією на території України; проведення санітарних та епідеміологічних розслідувань, спрямованих на встановлення причин та умов виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь) та радіаційних уражень людей; розроблення пропозицій щодо проведення санітарних та протиепідемічних (профілактичних) заходів; здійснення державного санітарно-епідеміологічного нормування; проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи; вжиття заходів для припинення порушень санітарного законодавства та притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні таких правопорушень тощо.

Представником відповідача у судовому засіданні 24 квітня 2012 року зазначено, що спірне рішення винесено на виконання вимог Протесту Прокуратури Дарницького району міста Києва від 15 серпня 2011 року № 52/5265-вих11 на Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 02.04/5420.В від 23 червня 2010 року, копія якого міститься в матеріалах справи, який в свою чергу, обґрунтований забороною здачі в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом (пункт 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14 серпня 2001 року № 63 та погоджених листом Міністерства освіти і науки України від 5 червня 2001 року № 1/12-1459).

Відповідно до зазначеного вище Протесту, керуючись статтею 21 Закону України «Про прокуратуру» в.о. прокурора Дарницького району міста Києва вимагає скасувати Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 02.04/5420.В від 23 червня 2010 року та припиняє його дію на час розгляду протесту.

На виконання вимог Протесту Прокуратури Дарницького району міста Києва від 15 серпня 2011 року № 52/5265-вих11, Головним державним санітарним лікарем Дарницької санепідстанції скасовано висновок від 23 червня 2010 року № 02.04/5420.В та направлено звернення до Київської міської санепідстанції про виключення даного висновку з реєстру.

Рішенням Головного державного санітарного лікаря міста Києва від 05 вересня 2011 року № 5056 вищевказаний висновок було виключено з реєстру.

Суд не приймає такі доводи відповідача як доказ обґрунтованості та підтвердження правомірності винесення оскаржуваного рішення, мотивуючи наступними нормами права.

Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 жовтня 2000 року № 247 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 14 березня 2006 року № 120) затверджено Порядок проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 січня 2001 року за № 4/5195), який розроблений відповідно до Законів України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про безпечність та якість харчових продуктів", "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів", "Про приєднання України до Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття", "Про метрологію та метрологічну діяльність", постанов Кабінету Міністрів України від 19.08.2002 N 1218 "Про затвердження Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України" (із змінами), та від 18.02.2009 N 114 "Про затвердження Порядку державної реєстрації генетично модифікованих організмів джерел харчових продуктів, а також харчових продуктів, косметичних та лікарських засобів, які містять такі організми або отримані з їх використанням", визначає порядок діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби, спрямованої на визначення відповідності об'єктів державної санітарно-епідеміологічної експертизи (далі - об'єкти експертизи) вимогам санітарного законодавства України, установлення медичних критеріїв безпеки для здоров'я людини (показників та їх граничнодопустимих рівнів, вмісту, концентрації тощо) (далі - критерії безпеки), умов використання, застосування, зберігання, виробництва, транспортування, утилізації, знищення, інформації для споживача тощо, визначені, при потребі, в етикетці, інструкції, правилах, регламентах тощо (далі - умови використання) з подальшим здійсненням державного санітарно-епідеміологічного нагляду за об'єктами експертизи.

Зокрема, пунктом 9 зазначеного Порядку встановлено, що висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи визнаються недійсними: у зв'язку із закінченням терміну дії; за результатами повторної державної санітарно-епідеміологічної експертизи об'єкта, призначеної головним державним санітарним лікарем України, що визнає недійсними попередні результати.

З аналізу вищезазначеної норми права вбачається, що Порядком проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи встановлений вичерпний перелік підстав визнання недійсним (і як наслідок скасування, виключення із реєстру) висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи, наявність яких є обов'язковою умовою правомірного скасування висновків.

При цьому, пунктом 9 Порядку проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи не передбачено такої підстави для скасування висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи як Протест прокурора, винесений в порядку статті 21 Закону України «Про прокуратуру».

Зі змісту Висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 02.04/5420.В від 23 червня 2010 року вбачається, що він виданий відповідно до терміну дії Договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади Дарницького району, яке передається в оренду № 420 від 01 квітня 2010 року до 01 квітня 2013 року.

В матеріалах справи міститься копія листа Санітарно-епідеміологічної станції Дарницького району м. Києва від 11 листопада 2011 року № 31/6, яким повідомлено представника позивача, що повторна державна санітарно-епідеміологічна експертиза об'єкта -орендованого приміщення окремо стоячої будівлі на території гімназії № 261 по вул. Вербицького, 7 -майстерні по ремонту та пошиттю одягу ФОП ОСОБА_1 не проводилась.

Також, в матеріалах справи міститься копія аналогічного за змістом листа Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 15 листопада 2011 року № 01.03/3762-17/756-3828-17/774.

Таким чином, встановивши, що винесення оскаржуваного рішення (скасування Висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 02.04/5420.В від 23 червня 2010 року) здійснено відповідачем за відсутності підстав, визначених пунктом 9 Порядку проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи, які на думку суду є обов'язковими вимогами та умовами визнання недійсними висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи, суд вважає позовні вимоги в частині скасування оскаржуваного рішення правомірними.

Щодо визнання неправомірними дій Головного державного санітарного лікаря м. Києва щодо видання Рішення № 5056 від 05 вересня 2011 року суд не погоджується із доводами позовної заяви, оскільки відповідачем в порядку, визначеному Положенням № 1109 здійснюється контроль за виконанням санітарного законодавства, санітарних та протиепідемічних (профілактичних) заходів, а також приписів, постанов і вимог, викладених у висновках та вжиття заходів для припинення порушень санітарного законодавства та притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні таких правопорушень, тому враховуючи, що відповідач діяв в межах своїх повноважень та в порядку визначеному Положенням № 1109 суд не вбачає ознак протиправності дій.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення та не спростовано позовні вимоги, а тому, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини 3 статті 84 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158 -163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного державного санітарного лікаря м. Києва щодо видання Рішення № 5056 від 05 вересня 2011 року про виключення з реєстру по Київській міській санепідемстанції висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи на майстерню по ремонту та пошиттю одягу ФОП ОСОБА_1 АДРЕСА_1 (в приміщеннях окремо стоячої будівлі на території гімназії № 261) від 23 червня 2010 року № 02.04/54203.В.

3. В решті вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Шарпакова