Справа № 2-9069/08;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2008 р. м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва в складі судді Мачули О.М., при секретарі Сухаревич З.М., розглянувши у відкритому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до у правління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва про визнання неправомірною виплати підвищення пенсії в меншому розмірі ніж передбачено законом, –

встановив:

3 жовтня 2008 р. позивач звернувся з адміністративним позовом до управління ПФУ в Заводському районі м. Миколаєва про визнання неправомірною виплати йому в 2006 та 2007 роках підвищення пенсії в меншому розмірі ніж передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а також просив зобов’язати відповідача здійснити її перерахунок та виплату суми заборгованості з розрахунку 30 % мінімальної пенсії за віком. В своїй заяві він посилався на неконституційність положень законів України про державний бюджет на 2006 і 2007 роки, якими зупинена дія ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» та встановлено нижчій розмір відповідної надбавки. Крім того позивач просив визнати причину пропуску строку для звернення до суду з даним позовом поважною та поновити його, оскільки його конституційне право обмежується на всіх рівнях – від вищого органу законодавчої влади до управління ПФУ в Заводському районі.

В судове засідання позивач не з‘явився, направив заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій підтримав свій позов, а також просив зобов‘язати відповідача з 1 січня 2008 р. проводити нарахування підвищення згідно із зазначеним законом.

Від управління на адресу суду надійшов лист, в якому містяться заперечення проти позову з посиланням на те, що на даний час відсутній механізм реалізації права позивача на нарахування і виплату йому спірного підвищення пенсії, оскільки визначений Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розмір мінімальної пенсії за віком не стосується даних правовідносин.

Оцінивши доводи сторін та надані докази, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав:

Позивач отримує пенсію за віком і на нього розповсюджується дія Закону України від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни» (далі закон № 2195-ІV).

Як вбачається зі ст. 6 вказаного закону дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком .

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. (далі закон № 1058- ІV) і дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Частиною 1 ст. 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 р. (далі закон № 489-V) прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність затверджено в розмірах: з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.

Частиною 3 цієї ж норми у редакції Закону України від 15.03.2007 р. N 749-V встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої зазначеної статті, збільшений на 1 відсоток .

Тобто розрахунковий мінімальний розмір пенсії за віком складає:

з 1 квітня 2007 р. – 410,06 грн. (406 грн. х 1,01);

з 1 жовтня 2007 р. – 415,11 грн. (411 грн. х 1,01).

Проте пунктом 12 ст. 71 ЗУ «Про державний бюджет України на 2007 рік» (далі закон № 489-V) дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 р. було зупинено з урахуванням ст. 111 того ж закону № 489-V, якою обмежено коло суб’єктів підвищення пенсій , а також встановлені інші його розміри.

Однак рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 пункт 12 статті 71 і стаття 111 закону № 489-V визнані неконституційними, а тому підстав для їх застосування судом при вирішенні даного позову немає.

Посилання відповідача на неможливість виконання вказаного рішення КСУ в частині здійснення зазначених виплат до визначення компетентними органами їх механізму та джерел фінансування не заслуговує на увагу, оскільки не спростовує викладене, а також суперечить ч. 1 ст. 8 КАС України, відповідно до якої при вирішенні справи суд повинен керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Що ж стосується позиції відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову ще й зважаючи на те, що визначений законом № 1058-ІV розмір мінімальної пенсії за віком повинен застосовуватися виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, то вона є хибною, зважаючи на наступне:

пенсія за віком позивачу визначена саме за законом № 1058-ІV, а предметом спору є її підвищення відповідно до спеціального закону № 2195-ІV;

на даний час жодним законом чи нормативним актом, окрім закону № 1058-ІV, не встановлюється іншого розміру мінімальної пенсії за віком ;

закон № 1058-ІV прийнятий раніше ніж закон № 2195-ІV, а тому в разі наявності окремих суперечностей чи неузгодженостей поміж вказаними законодавчими актами, повинен застосовуватись саме останній законодавчий акт, як прийнятий пізніше;

навіть у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини (в даному випадку закону чи іншого нормативного акту, який би на думку відповідача встановлював розмір мінімальної пенсії за віком для визначення передбаченого законом № 2195-ІV підвищення пенсії), суд не може відмовити в задоволенні позову з цих підстав, а відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України повинен застосувати закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином фактичний розмір підвищення пенсії позивачеві , як дитині війни, в 2007 р. повинен складати:

з 1 січня – 114 грн. (380 грн. х 30 %);

з 1 квітня – 123,02 грн. (410,06 грн. х 30 %);

з 1 жовтня – 124,53 грн. (415,11 грн. х 30 %).,

а сума недоплат в зв’язку з підвищенням пенсії позивача в зазначений період склала:

з 1 січня по 31 березня включно – 342 грн. (114 грн. х 3 міс);

з 1 квітня по 30 вересня включно – 738,12 грн. (123,02 грн. х 6 міс.);

з 1 жовтеня по 31 грудня включно – 373,59 (124,53 грн. х 3 міс.) , а всього позивач ці не донараховано та не виплачено у 2007 році 1453 грн. 71 коп.

Що ж стосується позовних вимог за 2006 рік, то вони також підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Хоча Закон України від 20 грудня 2005 р. «Про державний бюджет України на 2006 рік» № 3235-ІV, статтею 110 якого встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" ( 2195-04 ), запроваджуються з у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету", не розглядався Конституційним Судом України на предмет відповідності його аналогічних положень Конституції України, зміст рішення від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 дає підстави стверджувати про їх невідповідність в частині регулювання спірних правовідносин Основному Закону держави.

Зокрема, як зазначено в наведеному рішенні КС № 6-рп/2007, практика зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає Конституції України, а Верховна Рада України при прийнятті закону про Державний бюджет України була не повноважна включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин .

Наведені висновки з огляду на наявність аналогічних рішень КС України від 20 березня 2002 р. та № 5-рп/2002 та від 1 грудня 2004 р. № 20-рп/2004 в повній мірі стосуються і відповідних положень ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 р. № 3235-ІV, яким запроваджено інший порядок правового регулювання даних правовідносин у 2006 р., а тому ці положення наведеного закону про державний бюджет також не можуть бути застосовані судом при вирішення спірних правовідносин.

Таким чином фактичний розмір підвищення пенсії позивачці, як дитині війни, в 2006 р. повинен складати:

з 1 січня – 105 грн. (350 грн. х 30 %);

з 1 квітня – 107,7 грн. (359 грн. х 30 %);

з 1 жовтня – 109,8 грн. (366 грн. х 30 %).,

а сума недоплат в зв’язку з підвищенням пенсії позивача в зазначений період склала:

з 1 січня по 31 березня включно – 315 грн. (105 грн. х 3 міс);

з 1 квітня по 30 вересня включно – 646,2 грн. (107,7 грн. х 6 міс.);

з 1 жовтеня по 31 грудня включно – 329,4 (109,8 грн. х 3 міс.) , а всього позивачеві не донараховано та не виплачено у 2006 році 1290 грн. 60 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України при розгляді справ застосовують як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, а також практику Європейського Суду.

Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у ст. 1 ч. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і яке не обмежене лише власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як «майнові права» і, таким чином, як власність.

Тому при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету, держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплата, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду).

У зв’язку з викладеним Європейський суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів – Закону України, відповідно до якого встановлені надбавки з бюджету, і який є діючим, та Закону України «Про державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (п. 26 рішення Качко проти України).

При оцінці питання стосовно строків звернення з даним адміністративним суд виходить з того, що тривала і послідовна практика уряду та органів пенсійного фонду по нарахуванню та виплаті даного виду підвищення всупереч положенням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на підставі законів про державний бюджет, створювала впевненість відповідної категорії осіб, в т.ч. у позивача, у відсутності перспектив і механізму захисту його порушеного права на отримання передбаченого законом підвищення пенсії.

Викладене підтверджується також тим, що навіть після винесення Конституційним Судом рішення від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 вирішення державними органами цих питань не змінилося і вимоги ст. 6 закону «Про соціальний захист дітей війни» не виконуються до цього часу.

Більш за те законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» від 28 грудня 2007 р. № 107-VІ редакція ст. 6 закону «Про соціальний захист дітей війни» всупереч вимогам Конституції України та вказаного рішення КСУ № 6-рп/2007 знову була змінена і лише рішенням Конституційного суду № 10-рп/2008 (010р710-08) від 22.05.2008 р. ця зміна визнана нечинною.

Таким чином, на переконання суду причина пропуску строку звернення з даним адміністративним позовом є поважною, а тому суд вважає можливим його поновити та розглянути позов по суті за весь період заявлених вимог.

Що ж стосується постанови КМУ від 28 травня 2008 р. № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», частиною 1 пункту 8 якої дітям війни встановлено підвищення у розмірі 48,1 грн. (з 22 травня), 48,2 грн. (з 1 липня) та 49,8 грн. (з 1 жовтня), то суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 ст. 92 Конституції України також встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина.

З огляду на наведене та виходячи із загальних засад пріоритетності законів України над урядовими нормативно-правовими актами, при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме ст. 6 ЗУ від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-ІV, а не постанова КМУ від 28 травня 2008 р. № 530, яка має меншу юридичну силу.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України для повного захисту прав, свобод та інтересів позивачки суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог щодо розмірів підвищення пенсії .

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7 – 12, 69 – 86, ч. 4 ст. 128, ст. ст. 136, 158 – 164 КАС України, суд –

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва про визнання неправомірною виплати щомісячної соціальної допомоги в меншому розмірі ніж передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» задовольнити.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва виплатити ОСОБА_1 на погашення заборгованості по виплаті зазначеного підвищення за 2006 і 2007 роки 2744 грн. 31 коп. , а також з 1 січня 2008 р. підвищити йому пенсію на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та сплачувати в подальшому у передбачених законом розмірах.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України повернути ОСОБА_1 з місцевого бюджету Заводського району м. Миколаєва внесений ним судовий збір в сумі 51 г рн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду в строки, передбачені ст. 186 КАС України через Заводський районний суд м. Миколаєва і набирає чинності через 10 днів після її проголошення, якщо в цей термін не буде подано заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги.

Суддя: Мачула О.М.